§ 4. Злочини у сфері банкрутства

Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК). Безпосередній об’єкт зло­чину — суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господар­ської діяльності своїх фінансових зобов’язань.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’ язань перед бюджетом; 2) на­слідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) при­чинний зв’язок між діянням та наслідком.

Офіційною заявою є подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду. Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р.¹ У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність виконати зобов’язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Фінансова неспроможність — це такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрут­ство визнається підставою для порушення господарським судом спра­ви про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неспро­можність, тобто нездатність суб’єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’ язання перед інши­ми особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності (ч. 1 ст. 209 ГК України). За за­гальним правилом, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника су­купно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (ч. 3 ст. 6 Закону).

Матеріальна шкода — це завдані кредиторам або державі збитки, під якими розуміються втрата або пошкодження майна, додаткові ви­трати (вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного ви­конання зобов’язання. Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів переви­щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері­альної шкоди кредиторам або державі.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, при якому особа усві­домлює неправдивість інформації про фінансову неспроможність суб’єкта господарювання, яка передається нею.

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності, або громадянином — підприємцем.

 

Доведення до банкрутства (ст. 219 КК). Безпосередній об ’єкт цьо­го злочину такий самий, як у ст. 218 КК.

Об’єктивну сторону злочину характеризують:

а) дії, що погіршу­ють фінансову спроможність суб’єкта господарської діяльності;

б) перший наслідок — стійка фінансова неспроможність цього суб’єкта господарської діяльності;

в) другий (похідний від першого) наслідок — велика матеріальна шкода державі чи кредитору;

г) причинний зв’язок між діями та наслідками.

У статті 219 КК йдеться про будь-які цілеспрямовані дії, які на­справді погіршують фінансове становище суб’єкта господарської діяльності, вчинені громадянином — засновником (учасником) або службовою особою цього ж суб’єкта (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод із великими штраф­ними санкціями, прийняття на себе чужих боргів тощо). Такі дії можуть поєднуватися з наступною бездіяльністю (наприклад, службова особа приймає управлінське рішення не висувати вимоги до боржника щодо повернення ним боргів).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб’єкт господар­ської діяльності насправді не може виконати грошові зобов’язання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу, що по­требує застосування передбаченої законом процедури відновлення його платоспроможності. Йдеться аналогічно ст. 218 КК про такий фінан­совий стан суб’єкта господарської діяльності, який визнається підста­вою для порушення господарським судом справи про банкрутство згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. Окрім того, слід брати до уваги особливості законодавства про від­новлення платоспроможності банків або визнання їх банкрутами, пе­редбачені Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.¹ Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається великою у межах, встановлених ст. 218 КК.

Велика матеріальна шкода кредиторам або державі є похідним на­слідком стійкої фінансової неспроможності, спричиненої умисними діями винної особи. Тому якщо в конкретному випадку така опосередкованість відсутня — учинене, за наявності підстав, потребує іншої кваліфікації, наприклад за ст. 364 КК як зловживання службовою осо­бою своїм службовим становищем.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері­альної шкоди державі чи кредитору.

Суб ’єктивна сторона злочину — умисел, поєднаний з корисливи­ми мотивами (прагненням до отримання будь-яких матеріальних вигод) або іншою особистою заінтересованістю (помста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб (наприклад, інтересів осіб, які бажають купити збанкруті­ле підприємство за безцінь).

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності.

 

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК). Безпосередній об’єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та 219 КК.

Об’єктивну сторону злочину характеризують:

1) діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господар­ської діяльності;

2) спосіб дії — подання недостовірних відомостей;

3)   наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові;

4) причинний зв’язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 КК передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Це можуть бути дії, якими породжується помилкове уявлення кредитора щодо фінансо­вої спроможності суб’єкта господарської діяльності (супротивної сто­рони) або ж таке уявлення закріплюється чи продовжується в часі.

Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219 КК). Причому фінансова неспроможність існує насправді — на відміну від фіктив­ного банкрутства (ст. 218 КК), у якому суб’єкт господарювання фак­тично фінансово спроможний. Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим порушення господарським судом справи про бан­крутство та визнання суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Матеріальна шкода кредиторові вважається великою у межах, встановлених ст. 218 КК.

Велика матеріальна шкода повинна бути в причинному зв’язку з приховуванням стійкої фінансової неспроможності, тому для квалі­фікації не має значення причина такої неспроможності. Завдання ве­ликої матеріальної шкоди кредитору та державі, яка є в причинному зв’язку із самою стійкою фінансовою неспроможністю, потребує іншої кваліфікації — залежно від причини неспроможності. Якщо причиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутства, необхідна додаткова кваліфікація за ст. 219 КК. В інших випадках можлива відсутність злочину як такого, наприклад коли причиною були несприятлива економічна ситуація, надзвичайні природні умови, ви­падковий збіг обставин тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері­альної шкоди кредиторові.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел, який характеризується усвідомленням особою недостовірності інформації, яку вона подає.

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК). Безпосереднім об ’єктом злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань та обов’язків у судових процедурах банкрутства.

Предмет злочину — майно, відомості про майно, документи, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта госпо­дарської діяльності.

Майно — це сукупність речей та інших цінностей, які мають вар­тісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або врахо­вуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Особливим видом майна є цінні папери.

Відомості про майно — це відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах.

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяль­ність суб’єкта господарської діяльності, є передбачені законодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це пер­винні документи, що відображають господарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях.

Об’єктивну сторону злочину характеризують: діяння, вчинене в період провадження у справі про банкрутство; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв’язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачені такі альтернативні діяння: 1) приховуван­ня майна; 2) відчуження майна; 3) знищення майна; 4) передача майна в інше володіння; 5) приховування відомостей про майно; 6) фальси­фікація документів, які відображають господарську чи фінансову ді­яльність суб’єкта господарської діяльності; 7) приховування таких документів; 8) знищення таких документів.

Учинення діяння в період провадження у справі про банкрутство означає вчинення його після порушення господарським судом справи про банкрутство. Тобто йдеться про порушення особою своїх обов’язків у судових процедурах банкрутства, передбачених законодавством, зо­крема Законом України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. Банкрутство — це нездатність боржника відновити свою платоспро­можність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (ч. 2 ст. 209 ГК України). Для кваліфікації цього злочину не є обов’язковим, щоб суд визнав суб’єкта господарської діяльності банкрутом.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221 КК. У складі доведення до банкрутства (ст. 219 КК) йдеться про стійку фінансову неспроможність як підставу порушення справи про бан­крутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 221 КК, навпаки — по­рушення справи є обов’язковим, однак підстави для цього можуть бути різними.

Приховування майна, відомостей про майно, документів, що відо­бражають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господар­ської діяльності, — це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унемож­ливити врахування та/або використання таких предметів чи відомос­тей у процедурах банкрутства. Наприклад, переміщення майна чи документів в інше місце, розміщення їх у спеціально створених схо­ванках, знищення чи перекручення відповідної комп ’ютерної інфор­мації.

Передача майна в інше володіння означає незаконну передачу май­на боржника іншій особі з наданням права володіння або ж володіння та користування ним. Відчуження майна — незаконна передача майна боржника іншій особі разом із правом власності. Незаконність цих дій пов’язана з порушенням заборон, встановлених у процедурах банкрут­ства, наприклад розпорядження майном без погодження з арбітражним керуючим (розпорядником майна).

Знищення майна та документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, — це доведен­ня їх до повної непридатності щодо цільового призначення.

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фі­нансову діяльність суб’єкта господарської діяльності, означає повне виготовлення сфальсифікованого документа або підроблення справж­нього документа.

Велика матеріальна шкода — це п’ятсот чи більше неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218 КК). Шкода може бути заподіяна не тільки державі або кредиторові борж­ника, але і самому боржнику, а також власнику його майна.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матері­альної шкоди.

Суб’єктивна сторона злочину — умисел.

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і є громадя­нином — засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності.