§ 5. Зміст зобов’язання

Зміст зобов’язання становлять права та обов’язки його сторін. Одна сторона (кредитор) має право вимоги, а інша сторона (боржник) від­повідно до цього права несе обов’язок по виконанню цієї вимоги (борг). Отже, до змісту зобов’язання входять дії боржника, які мають різно­манітний характер. Римські юристи поділяли їх на три групи і визна­чали як: 1) дати (dare), тобто передати право власності або встанови­ти певне речове право; 2) зробити (facere), тобто вчинити певну дію або утриматися від вчинення дії; 3) надати (praestare)^[11], тобто надати певну послугу, взяти відповідальність за іншу особу. У найдавніші часи обов’язки боржника могли не мати майнової вигоди для кредитора, наприклад, обов’язок укласти шлюб. Майновий характер змісту зобо­в’язання стає нормою із затвердженням формулярного судового про­цесу (per formulas)^[12]. Отже, з цього часу всі дії боржника мали майновий характер. Практично не були поширені зобов’язання по виконанню робіт. Це було обумовлено тим, що, по-перше, потреби у виконанні робіт за­довольнялися працею рабів, і, по-друге, для вільної людини зобов’язатися працювати для іншого визнавалося негідною справою^[13].

Деякі автори^[14] визначають дії, що становлять зміст зобов’язання, як предмет зобов’язання. Вважаємо, що предметом зобов’язання є той об’єкт (матеріальне благо), на який спрямоване (поширюється) зобо­в’язання. Отже, предметом зобов’язання можуть бути речі, гроші, послуги, роботи, а не самі дії, що здійснюються щодо них.

В окремих випадках боржник, крім основного предмета зобо­в’язання, зобов’язується надати ще й додаткові матеріальні блага, які пов’язані з ним: природні (плоди, прирощення) чи юридичні (процен­ти з капіталу).

В Інституціях Юстиніана обов’язок боржника визначається вже єдиним терміном solvere, який із латинської перекладається як роз­в’язати, сплатити чи виконати.