§ 6. Загальні засади здійснення права власності

Про здійснення права власності йдеться у статтях 316, 319 ЦК, згідно з якими особа здійснює своє право на майно: а) відповідно до закону; б) за своєю волею; в) незалежно від волі іншої особи; г) на власний розсуд; д) шляхом реалізації правомочностей власника володі­ти, користуватися та розпоряджатися своїм майном; е) вчиняючи щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зокрема; є) викорис­товуючи своє майно для підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК).

Загальними гарантіями здійснення права власності є забезпечення всім власникам рівних умов здійснення своїх прав (ч. 3 ст. 319 ЦК); невтручання держави у здійснення особою права власності (ч. 6 ст. 319 ЦК); непорушність права власності — ст. 321 ЦК.

Здійснення права власності відбувається прямо або опосередковано. Перше характерне для приватних власників, друге — для публічних власників (народу України, держави, територіальних тромад), які здій­снюють свої права через уповноважених осіб. Можливе й поєднання цих способів здійснення права власності, наприклад, це стосується використання і, зокрема, експлуатації житла, яке може здійснюватися власниками як безпосередньо, так і шляхом створення об’ єднань (ст. 385 ЦК).

Така форма здійснення права власності на помешкання всіляко підтримується державою і органами місцевого самоврядування, котрі зацікавлені якнайшвидше передати тягар утримання багатоквартирно­го житлового будинку власникам квартир. Питання створення і діяль­ності об’єднань власників регулюються Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»¹.

Народ України, відповідні громади та держава здійснюють свої правомочності, як правило, через органи держави та місцевого само­врядування.

Оскільки Український народ для вступу його у майнові відносини, врегульовані нормами приватного права, повинен бути певним чином організований, тобто мати повноважних представників для здійснення права власності, постає проблема суміщення функцій державних ор­ганів по здійсненню власницьких повноважень як Українського на­роду, так і Української держави.

Держава здійснює право власності через державні органи, які ді­ють від імені та в інтересах держави Україна. Можливе здійснення права власності держави і через приватних осіб (фізичних або юри­дичних) шляхом передачі їм об’єктів права державної власності в управління на підставі договору.

Законом України «Про управління об’єктами державної власності» визначене коло державних органів, уповноважених управляти держав­ним майном та їх повноваження. Цими органами є: а) Кабінет Міністрів України; б) міністерства і відомства; в) Фонд державного майна Укра­їни (далі — ФДМУ); г) інші державні органи. До їх компетенції входить створення і припинення державних юридичних осіб, контроль за здій­сненням ними своєї діяльності, надання дозволу на відчуження основ­них засобів виробництва тощо. Фактично всі названі повноваження належать до сфери регулювання публічного права. Натомість є й ци- вілістичні аспекти такого управління, зокрема, це перехід права влас­ності на державне майно в процесі приватизації, передача в оренду об’ єктів права державної власності, функції з управління корпоратив­ними правами держави.

Окремими законами регулюється здійснення права власності на державне майно, закріплене за академічними, навчальними, культур­ними закладами. Це закони «Про особливості правового режиму ді­яльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», «Про вищу освіту», «Про музеї та музейну справу» та ін.

Стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає поняття комунальної власності як права територіальної громади володіти, доцільно, економічно, ефективно користуватися і розпоря­джатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Ними є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також район­ні й обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Ці органи, з одного боку, виступають органами територіальної громади, а з другого — вони є самостійними юридич­ними особами.

Конституцією (статті 142, 143) територіальним громадам надані широкі права по управлінню комунальним майном. Вони мають право здійснювати стосовно цього майна будь-які дії, які не суперечать за­кону — передавати об’єкти права комунальної власності в тимчасове або постійне користування, здавати в оренду, продавати згідно із за­конами про приватизацію, а також перерозподіляти на конкурсній основі між власними юридичними особами.

Територіальні громади сіл, селищ, міст та районів у містах можуть об’ єднувати об’ єкти своїх прав власності з виникненням у них спільної власності і передачею цих об’єктів до управління районних і обласних рад. При цьому територіальні громади не втрачають свого права влас­ності, а права власності районів або областей не виникає. Змінюється лише правовий режим комунальної власності і орган, що уповноваже­ний нею управляти. Ним стає замість відповідної ради (сільської, се­лищної, міської або районної у місті) обласна чи районна рада залеж­но від того, які територіальні громади об’єднують своє майно. Якщо об’єднується майно сіл та селищ, управління ним здійснює районна рада, а при об’ єднанні, скажімо, майна міських громад, воно переда­ється до управління обласної ради.

Здійснення власником свого права відбувається на його власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК). При цьому власник може здійснювати щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Однак право влас­ності не безмежне — неминучим є встановлення певних меж, які слід враховувати власнику при здійсненні ним своїх правомочностей. Вони зводяться до вказівки на додержання власником закону та прав третіх осіб.

Отже, з одного боку, право власності як інститут права надає влас­никові визначену сферу виразу своєї волі, на яку не повинні зазіхати інші члени суспільства. І ця сфера є досить значною. З другого боку, ця сфера не безмежна, бо право окреслює певні межі для власників заради інтересів суспільства^[37].

Враховуючи зазначене стосовно обов’ язків власника і широти права власності, слід визначитися з його межами при здійсненні носієм цього права своїх правомочностей. Потреба в них є очевидною, оскіль­ки безмежна воля окремої особи була б не тільки запереченням прав інших осіб, а й прямим безладом.

Загальними засадами меж права власності, що містяться у Консти­туції (ст. 41), ЦК, інших законах, є такі: а) встановлення винятково в інтересах загального блага, суспільного інтересу; б) на підставі й у випадках, передбачених законом; в) виходячи з рівності всіх власників перед ними, тобто межі повинні встановлюватися не для окремих власників, а для всіх; г) можливість судового оскарження вилучення державою майна; д) справедливої компенсації державою власнику майнових втрат.

Тому межі права власності є іманентно внутрішньо властивою його характеристикою, зокрема щодо того, що власність зобов’язує (ч. 4 ст. 319 ЦК); при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник має додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2 ст. 319 ЦК); він не може використовувати своє право на шкоду правам, свободам та гіднос­ті громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 ЦК); діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’ язано допустити обмежене користування його майном іншими особами лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 7 ст. 319 ЦК).

Не слід плутати межі здійснення цього права у вигляді загальних заборон для всіх власників, тимчасове обмеження конкретного влас­ника у правомочностях та позбавлення права власності, яке тягне його припинення як суб’єктивного права.

Обмеження права власності Законом України «Про державну реє­страцію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» йменуються обтяженнями, під чим розуміється заборона розпоряджатися та/або користуватися цим майном. Підставою для такої заборони може бути:

а) закон; б) акти органів державної влади або їхніх посадових осіб; в) договір.

Обмеження права власності стосуються різних можливостей влас­ника: а) заборона відчуження його майна (наприклад, переданого в за­ставу); б) арешт його майна; в) недопустимості мати певні об’єкти на праві власності, і якщо вони потрапили до нього на певних підставах — здійснити їх відчуження; г) використовувати майно лише за його ці­льовим призначенням тощо.

Зокрема це стосується: національних, культурних та історичних цінностей (ч. 8 ст. 319 ЦК); житлового фонду. Так, статтею 383 ЦК передбачається, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник земельної ділянки має право ви­користовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК).

Обмежується право власності і при встановленні сервітутів або виникненні іншого речового права на майно власника (суперфіцію або емфітевзису), оскільки він вже не повною мірою здійснює свої право­мочності щодо свого майна.

Виходячи з такої властивості права власності, як пружність і елас­тичність, при обмеженні права власності обсяг можливостей власника щодо здійснення своїх правомочностей значно зменшується. При при­пиненні ж обмежень право власності самовідновлюється, тобто на­буває вигляду свого первісного необмеженого стану, не потребуючи додаткових дій ззовні. Обмеження не виключають окремі правомоч­ності зі змісту права власності, а стискують, стримують власника у здійсненні суб’єктивного права з метою забезпечення прав і охоро- нюваних законом інтересів інших осіб.

^[1] Показовим при цьому є висловлювання Д. І. Мейера, що право власності є пер­шорядним, таким, що панує над всіма іншими майновими правами. (див.: Ме- йер, Д. И. Русское гражданское право [Текст]. Ч. 1. - С. 76).

^[2] Див.: Шершеневич, Г. Ф. Общая теория права [Текст] / Г. Ф. Шершеневич. - М., 1910. - Т. 1. - С. 25.

^[3] Див.: Шевченко, Я. М. Питання права власності (коментар до Конституції України) [Текст] / Я. М. Шевченко // Кодифікація приватного (цивільного) права України. - К. : Укр. центр правн. студій, 2000. - С. 171-172.

^[4] Див. із цього приводу: Скловский, К. И. Собственность в гражданском праве [Текст] / К. И. Скловский. - 4-е изд., перераб., доп. - М. : Статут, 2008. - С. 106, 110.

^[5] Диа.: Гегель, Г. В. Ф. Философия права [Текст] / Г. В. Ф. Гегель - М., 1990. -С. 94, 99, 128-129 та ін.

^[6] Див.: Мейер, Д. Русское гражданское право [Текст] Ч. 1. - С. 227.

^[7] Див.: Спасибо-Фатєєва, І. В. Правова природа корпоративних відносин [Текст] / І. В. Спасибо-Фатєєва // Вісн. госп. судочинства. - 2007. - № 5. - С. 87-99; Вона ж. Регулювання корпоративних відносин в цивільному праві України [Текст] / І. В. Спасибо- Фатєєва // Правова система України: історія, стан та перспективи : у 5 т. Т. 3 : Цивільно- правові науки. Приватне право. - Х. : Право, 2008. - С. 327-351.

^[8] Див.: Брагинский, М. И. Договорное право: Общие положення [Текст] / М. И. Бра- гинский, В. В. Витрянский. - М. : Статут, 1997. - С. 225, 227.

^[9] Див.: Ефимова, Л. Г. О соотношении вещньїх и обязательственньїх прав [Текст] / Л. Г. Ефимова // Государство и право. - 1998. - № 10. - С. 39.

^[10] Див.: Черниловский, З. М. Лекции по римскому частному праву [Текст] / З. М. Чер- ниловский. - М. : Юрид. лит., 1991. - С. 102.

^[11] Цивільне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1 : Загальна частина / за заг. ред. Я. М. Шевченко. - К. : Вид. дім «Ін Юре», 2003. - С. 274; Со- ловьев, А. Н. Право собственности профессиональньїх союзов / А. Н. Соловьев. - Харьков : ИД «Райдер», 2003. - С. 30 та ін.

^[12] Трапляється уточнення, що правом власності є виключно приватна власність, адже так звана публічна власність не являє собою взагалі правову категорію власнос­ті. Відтак питання поділу цього права відпадає саме по собі.

^[13] Така термінологія вживається в українському законодавстві.

^[14] Див.: Харченко, Г. Г. Проблемні питання права власності в Україні [Текст] / Г. Г. Харченко // Часоп. Київ. ун-ту права. - 2007. - № 1. - С. 173.

^[15] Див.: Спасибо-Фатеева, И. В. Об инновациях собственности [Текст] / И. В. Спасибо-Фатеева // Юрид. практика. - 2007. - № 39. - С. 1, 20, 21.

^[16] Шевченко, Я. М. Власник і власність у системі ринкових відносин в Україні [Текст] / Я. М. Шевченко // Трансформування відносин власності - основа розвитку підприємництва в Україні // Право України. - 1997. - № 2. - С. 8-10. Протилежної точки зору додержуються Г. В. Пронська, В. І. Семчик (див.: Пронська, Г. В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні [Текст] / Г. В. Пронська // Концепція розвитку законодавства України. - К., 1996. - С. 272-273; Семчик, В. І. Право власності за Конституцією України [Текст] / В. І. Семчик - К., 1997. - С. 27) та деякі інші вітчизняні вчені-нецивілісти.

^[17] Останній абзац п. 1 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодек­сів України».

^[18] Див.: Сліпченко, С. О. Інститут права довірчої власності і його дія в Україні [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / С. О. Сліпченко. - Х., 1997; Харченко, Г. Г. Право­ве регулювання діяльності трастових компаній та довірчих товариств: порівняльно- правовий аналіз [Текст] : дис ... канд. юрид. наук / Г. Г. Харченко. - К., 2004 та ін.

^[19] Див.: Майданик, Р. А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві [Текст] / Р. А. Майданик. - К. : Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2002. - С. 147 та ін.

^[20] Див.: Слюсаревський, М. М. Теоретичні проблеми договірного управління чужим майном в Україні [Текст] : дис ... канд. юрид. наук / М. М. Слюсаревський. - Х., 1999; Венедиктова, І. В. Договір управління майном [Текст] : лекція : у 2 ч. / І. В. Венедик- това. - Х. : НУВС, 2004. - С. 5-7 та ін.

^[21] Передбачуване ст. 318 ЦК відсилання до ст. 2 ЦК технологічно є некоректним спо­собом регулювання відносин власності, оскільки внаслідок цього виникають суттєві проблеми з розумінням як суб’єкта права власності Автономної Республіки Крим, яка згідно з Конституцією України та іншими статтями ЦК не може визначатися власником.

^[22] Зазначені утворення деякими вченими і раніше, і зараз пропонується вважати юридичними особами публічного права (див., наприклад: Пушкин, А. А. Советское государство как субьект советского гражданского права / А. А. Пушкин. - Харьков : ХЮИ, 1965. - С. 12, 13; Первомайський, О. О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О. О. Первомайський. - Х., 2003. - С. 9-10; Спасибо-Фатєєва, І. Деякі проблеми, пов’язані з участю держави Україна в цивільно-правових відносинах [Текст] / І. Спасибо-Фатєєва // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2006. - № 4. - С. 96-107). Хоча існують й інші точки зору. Зокрема, В. Бори- сова вважає, що доцільно для участі владно-публічних утворень у цивільних відносинах застосовувати відому цивільному законодавству модель представництва. Докладніше про це див. гл. 8 цього підручника, а також: Борисова, В. До проблеми участі публічних юридичних осіб у цивільних правовідносинах [Текст] / В. Борисова // Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми : матеріали наук.-практ. конф. - Одеса, 15 трав. 2003 р. - Одеса : Астропринт, 2003. - С. 7-11.

^[23] Див.: Шершеневич, Г. Ф. Учебник торгового права [Текст] / Г. Ф. Шершеневич. - М. : Спарк, 1994. - С. 167.

^[24] Докладніше про це див. главу 10 цього підручника.

^[25] Див.: Спасибо-Фатеева, И. В. Понятие имущества и имущественньїх прав и их место среди обьектов гражданских прав // Страницьі Харьковской цивилистики : в 3 т. Т. 3. Доктора Харьковской цивилистической школьї / сост. С. И. Бервено, И. В. Ве- недиктов, Е. А. Греков и др. ; под общ. ред. И. В. Венедиктовой и С. И. Бервено. - Х.

: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2010. - С. 288-307.

^[26] Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

^[27] Там само. - 1993. - № 18. - Ст. 191.

^[28] Див.: Галянтич, М. К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав гро­мадянами в умовах ринкових перетворень [Текст] / М. К. Галянтич. - К. : Наук.-дослід. ін-т приват. права і підприємництва, 2006. - С. 89.

^[29] Див.: Лічман, Л. Поняття «житло» і його цивільно-правове значення [Текст] / Л. Лічман // Підприємництво, госп-во і право. - 2004. - № 11. - С. 21.

^[30] Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку [Текст] : Закон України від 29.11.2001 р. № 2866-Ш. - Ст. 3 // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 10. - Ст. 78.

^[31] Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-2/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) [Текст] // Офіц. вісн. України. - № 10. - Ст. 624.

^[32] Див.: Спасибо-Фатеева, И. Право собственности на вспомогательньїе помещения в жильїх домах: украинская действительность [Текст] / И. Спасибо-Фатеева // Граж­данское законодательство.- Алмати : Раритет, 2008. - Вьіп. 30. - С. 84-97; Кучерен- ко, І. М. Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку як особлива форма утримання приватного житлового фонду [Текст] / І. М. Кучеренко. - К. : НДІ приват. права і підприємництва АПрН України, 2006. - С. 25.

^[33] ЗПУ України. - 1998. - № 12. - С. 124.

^[34] Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 228.

^[35] Див.: Новицкий, И. Б. Основьі римского гражданского права [Текст] / И. Б. Но­вицкий. - М., 1960. - С. 92.

^[36] Див.: Рубанов, А. А. ^волюция права собственности в основних странах Запада: тенденции и перспективи [Текст] / А. А. Рубанов // Сов. государство и право. - 1987. - № 4.

^[37] Див.: Розгон, О. В. Межі та обмеження права власності [Текст] / О. В. Розгон. - Х. : Страйд, 2006; Безсмертна, Н. Межі здійснення права приватної власності в Україні [Текст] / Н. Безсмертна // Право України. - 2002. - № 6. - С. 53-57.

Питання для самоконтролю

1. Розкрити право власності в об’єктивному та суб’єктивному розумінні.
2. Надати бачення форм, типів та видів права власності.
3. Визначити суб’єктний склад права власності.
4. Зазначити специфіку таких об’єктів права власності, які не можуть бути товаром, а також ті, що перебувають у держав­ній та комунальній власності.
5. Охарактеризувати окремі об’єкти нерухомості — земельну ділянку, житло, в тому числі набуття права на самочинно збудовані приміщення.
6. Розкрити зміст права власності через правомочності влас­ника.
7. Окреслити межі права власності та підстави його обмежен­ня і обтяження.