§ 3. Суб’єкти права власності

Статтею 318 ЦК суб’єктами права власності називаються Україн­ський народ та інші учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК, а саме — фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК^[21], територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Таким чином, суб’єктами права власності є суб’єкти приватного права (приватні фізичні та юридичні особи) і суб’єкти публічного права, які зазвичай розподіляються на публічно-правові утворення (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави) та юридичні особи публічного права (державні під­приємства, казенні підприємства, державні установи, комунальні під­приємства, комунальні установи)^[22]. Крім того, таким суб’єктом є Укра­їнський народ.

Приватні особи як власники. ЦК визнає власниками всіх приват­них осіб — як фізичних, так і юридичних. І якщо стосовно фізичних осіб як власників свого майна практично не виникає суперечностей, то щодо юридичних осіб відтепер існує правило, що всі юридичні осо­би приватного права, передбачені як такі ЦК, є власниками. При цьому необхідно враховувати, що юридичні особи є такими ж власниками, як і фізичні без поділу на суб’єктів права приватної і колективної влас­ності.

Суб’єкти публічного права як власники. Український народ є по­няттям, зміст якого не визначено. Він являє собою певну спільність, яка виступає як єдине ціле, хоча складається з окремих осіб та їхніх угруповань. Для нього характерний високий ступінь узагальнення.

Суб’єктом права власності є держава Україна, яку не слід змішу­вати з окремими державними органами — Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо. Останні згідно зі своєю компетен­цією здійснюють ті чи інші повноваження держави як власника, але самі вони суб’єктами права власності не є.

Суперечливою визначена в ЦК участь у відносинах власності Авто­номної Республіки Крим. З одного боку, відсильна норма ст. 318 ЦК вимагає застосування ст. 2 ЦК, унаслідок чого виходить, що АРК слід вважати суб’єктом права власності. Однак такий висновок є хибним і не відповідає ані Конституції, ані логіці самого законодавця, яким у гл. 23 ЦК, де міститься регулювання права власності Українського народу, права приватної, державної та комунальної власності (статті 324-327 ЦК), окремо право АРК не врегульовується. Проте, якщо АРК була б суб’єктом права власності, то слід було б зазначити відмінність її правового становища як власника порівняно з правом таких власни­ків, як держава та територіальні громади.

Територіальні громади, якими згідно з Конституцією є громади сіл, селищ, міст, районів у містах, також є власниками. Конституція не передбачає як суб’єктів права власності населення районів і областей, що у будь-якому разі складається із зазначених вище видів громад.

Юридичні особи публічного права (державні, казенні, комунальні підприємства, державні та комунальні установи) проблематично ви­знавати власниками на закріплене за ними майно. Із цього приводу між ЦК та ГК існують розбіжності суттєвого характеру, бо останній визна­чає інший правовий режим їх майна — право господарського відання або оперативного управління. Тому зазначених осіб публічного права слід виключити з кола суб’єктів права власності.