Параграф 6. Лізинг

Стаття 806. Договір лізингу

1.  За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоо-держувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2.  До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

3.  Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Лізинг — це разом із іншими одна з форм надання майна у користування, яка, виходячи із притаманних їй специфічних рис, має спеціальне правове регулювання. Воно здійснюється відповідно до § 6 гл. 58 ЦК, а також Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.; лізинг морських (річкових) суден регулюється Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. Окрім того на лізингові відносини розповсюджується дія загальних положень про найм (оренду) (§ 1 гл. 58 ЦК), а якщо інше не встановлено законом — також загальних положень договору купівлі-продажу (§ 1 гл. 54 ЦК), договору поставки (§ 3 гл. 54 ЦК) з урахуванням спеціальних правил, законодавче встановлених відносно лізингу. Судова практика у даній сфері узагальнена в Листі ВАСУ від 23 березня 1998 р. «Про Закон України «Про лізинг».

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу. Визначення цього договору закріплене у п.1 статті, що коментується. Закон «Про лізинг» містить істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу — ними можуть бути тільки суб'єкти підприємництва.

Суб'єктами лізингу відповідно до ст.З закону є: лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу. Істотними умовами договору лізингу є: об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін.

Договір лізингу повинен бути укладеним у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину. У разі, якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов'язковій державній реєстрації в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. Такий договір вважається чинним з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними (нікчемним) (ст. 21 Закону України «Про лізинг», ст. 215 ЦК).

Закон України «Про лізинг» виділяє два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг — договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця обєкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За кордоном саме фінансовий лізинг одержав переважний розвиток. Відповідно до п. 1 ст. 1 Оттавської конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1998 р., під міжнародним фінансовим лізингом розуміється угода, згідно з якою одна сторона (лізингодавець) відповідно до специфікації та умов, схвалених другою стороною (лізингоодержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець набуває промислової установки, засобу виробництва або інше обладнання і вступає в договір про лізинг із лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі. Договір оперативного лізингу відрізняється від договору фінансового лізингу за двома критеріями: строком лізингу і наслідками закінчення строку лізингу. На відміну від договору фінансового лізингу строк договору оперативного лізингу є тривалішим, адже він повинен бути не меншим строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Наслідком спливу строку договору оперативного лізингу є те, що лізингоодержувач не має права набути майно у власність (як у договорі фінансового лізингу), а має повернути його лізингодавцеві (якщо договір не продовжений на новий строк). Оперативний лізинг — це короткострокова здача в оренду машин, приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби вимагають час від часу проведення яких-небудь робіт.

Стаття, що коментується, виділяє два раніше не відомих українському законодавству види лізингу: прямий або непрямий. Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що у лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне — придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем. У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержувач та продавець об'єкта лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. В останньому випадку лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від лізингоодержувача описі (специфікації) предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем у тій мірі, у який це зачіпає його інтереси. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

Специфіка непрямого лізингу складається в тому, що в лізинг здається майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг. Повідомлення про це продавця лізингового майна є обов'язковим для лізингодавця (ст. 11 Закону України «Про лізинг»). Прямий та непрямий лізинги можуть бути як фінансовим, так і оперативним.

Традиційними для нашого законодавства є такі форми лізингу, як зворотний, пайовий та міжнародний, визначення яких закріплено в ст. 4 Закону України «Про лізинг». Разом із тим, у міжнародній практиці застосовується, наприклад, компенсаційний лізинг, коли лізингові платежі за користування обладнанням оплачуються зустрічними поставками продукції, виготовленої на ньому.

Стаття 807. Предмет договору лізингу

1.  Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2.  Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Стаття, що коментується, встановлює вимоги щодо предмета договору лізингу. Так, предметом договору лізингу можуть виступати неспоживні речі, визначені індивідуальними ознаками, віднесені відповідно до законодавства до основних фондів. Вимоги до предмета договору лізингу можна визначити наступним чином: предметом договору можуть виступати тільки речі. Згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки; речі повинні мати характеристику неспоживності. Стаття 185 Кодексу закріплює, що неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу; неспоживна річ має бути визначеною індивідуальними ознаками, тобто вона повинна бути наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ст. 184 ЦК); річ, яка є предметом договору лізингу, має бути віднесена до основних фондів відповідно до законодавства. Поняття «основні фонди» знаходиться поза межами цивільного права, а свого визначення зазнало в податковому законодавстві, де з'явилося на світ. Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, призначені платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зношенням (ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.)).

Таким чином, предметом договору лізингу можуть виступати предмети матеріального світу, призначені для використання протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, та наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей.

Визначення предмета договору лізингу раніше мало місце відповідно до ст. 2 Закону України «Про лізинг» шляхом встановлення об'єкта лізингу. Відмінності вимог ст. 2 Закону України «Про лізинг» та ст. 807 ЦК відносно предмета договору лізингу полягають у тому, що, по-перше, об'єкт лізингу не був обмежений встановленням індивідуальних ознак (тобто міг бути встановлений родовими ознаками), по-друге, у згаданому Законі існує вказівка на те, що об'єкт лізингу повинен бути не забороненим до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Оскільки Закон України «Про лізинг» зберігає чинність у частині, яка не суперечить (не врегульована) новим цивільним кодексом, то встановлені ним вимоги щодо обігоздатності предмета договору лізингу повинні застосовуватися і після набрання даним Кодексом сили.

Як і раніше, предметом договору лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також об'єкти оренди державного майна, визначені у ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р., крім окремого індивідуально-визначеного майна державних підприємств.

Майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу (предметом договору лізингу) тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідні органи визначені, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності».

 

Стаття 808. Відповідальність продавця (постачальника) предмета договору лізингу

1.  Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержува-чем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

2. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Хоча лізингоодержувач може не знаходитися у договірних відносинах із продавцем (постачальником) майна, що є предметом договору лізингу, однак він має стосовно нього низку прав і обов'язків, об'сяг яких залежить від того, чи був вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу здійснений лізингоодержувачем. Як правило, при непрямому лізингу (див. ст. 806 ЦК та коментар до неї) лізингодавець придбає предмет договору лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов у обраного останнім продавця (постачальника) предмета договору лізингу.

При цьому особливістю договору лізингу є право лізингоодержувача пред'являти свої вимоги щодо якості і комплектності речей, що є його предметом, строків їх поставки, а також інші вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу (поставки), укладеного між продавцем і лізингодавцем, безпосередньо продавцю (постачальнику) майна. Тому, у разі неналежного виконання умов договору купівлі-продажу (поставки) лізингодавець має такі ж права й обов'язки, якби він був покупцем у договорі купівлі-продажу (поставки) відповідного майна.

Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізинга був здійснений лізингодавцем, він поряд із продавцем (постачальником) стає зобов'язаною перед лізингоодержувачем особою у разі порушення умов договору купівлі-продажу (поставки) щодо якості, комплектності, строків передачі речей і т.д.

При цьому продавець (постачальник) предмета лізину та лізингодавець стають солідарними боржниками, що дає лізингоодержувачу змогу звернутися з відповідною вимогою до будь-кого з них за власним вибором (докладніше див. коментар до ст.ст. 541, 543 ЦК).

Виходячи із підвищеної відповідальності продавця (постачальника) лізингового майна, лізингодавець зобовязаний, набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі (ст. 11 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.).

Слід звернути увагу, що порушення продавцем майна його обов'язків (наприклад, поставка майна неналежної якості) не надають лізингоодержувачу права розірвати договір купівлі-продажу (поставки). Лізингоодежувач також позбавлений права змінити умови цього договору (ст. 12 Закону України «Про лізинг»).

Частина 3 статті, що коментується, передбачає, що ремонт та технічне обслуговування предмета лізингу повинен здійснюватися на підставі окремої угоди між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником) майна. Укладення такої угоди (договору) є обов'язковим для згаданих сторін лізингу.

 

Стаття 809. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Стаття, що коментується, містить диспозитивне загальне правило, згідно з яким ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач. Таке положення є винятком, оскільки згідно зі ст. 323 ЦК ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна повинен нести його власник (у нашому випадку - лізингодавець), якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, дію норми ст. 809 ЦК може бути змінено як за домовленістю сторін (у договорі лізингу), так і законом. Виходячи з цього, нині застосовуються правила ст. 14 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р., згідно з якими ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, а об'єкта оперативного лізингу — лізингодавець.

Звернімо увагу, що правила, викладені у ЦК та Законі України «Про лізинг», носять диспозитивний характер, тому сторони у договорі лізингу можуть передбачити покладення тягаря випадкового знищення (пошкодження) предмета договору лізингу на будь-яку зі сторін (а може, й на третю особу).

Відповідно до статті, що коментується, якщо продавець або лізингодавець прострочили строк передачі об'єкта лізингу або лізингоодержувач прострочив його повернення лізингодавцю, ризик випадкового знищення або пошкодження цього об'єкта у період прострочення несе сторона, що допустила прострочення.

Новим це правило є у частині, яка стосується відповідальності лізингоодержувача за прострочення з його боку, адже Законом України «Про лізинг» (ст. 14) передбачалася відповідальність тільки при простроченні продавця (постачальника) та лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу.

Уявляється, що сторонам у договорі лізингу варто також встановити тягар випадкового знищення або пошкодження предмета договору лізингу у разі прострочення строку його прийняття.