Параграф 5. Найм (оренда) транспортного засобу

Стаття 798. Предмет договору найму

1. Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

2.  Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

3.  Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Договір найму (оренди) транспортного засобу — цивільно-правовий договір, за яким наймачу (орендарю) за плату надається транспортний засіб у тимчасове володіння та користування з наданням наймодавцем (орендодавцем) послуг для забезпечення нормального його використання або без надання таких послуг. У науці цивільного права такий договір має назву «фрахтування». Відповідно до статті, що коментується, безпосереднім предметом договору тимчасового фрахтування є транспортні засоби у широкому їх розумінні згідно з Законом України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. Зокрема предметом договору можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Повітряне судно — це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимірному просторі (ст. 15 Повітряного кодексу (ПК) України від 4 травня 1993 р.).

Відповідно до Кодексу торгівельного мореплавства (КТМ) України від 23 травня 1995 р. морським (а слідом за ним — і річковим) судном визнається самохідна або несамохідна плавуча споруда, яка використовується в цілях, передбачених ст. 15 КТМ.

Повітряним, морським, річковим судном не визнається знов створений літальний апарат (споруда) до його випуску у повітряний простір (спуску на воду), виходячи з того, що до цього моменту такі об'єкти не є літальним апаратом чи плавучою спорудою. Визначення морського (річкового) судна не охоплює стаціонарні платформи, нафтові вишки, маяки, адже вони не є «плавучими», тому що жорстко закріплені на морському дні. Виходячи з цього, всі вказані об'єкти не можуть бути предметом договору найму транспортного засобу.

Відповідно до змісту ст. 181 ЦК на повітряні та морські (річкові) судна, судна внутрішнього плавання законом може бути поширений режим нерухомої речі. Разом із тим без спеціальної вказівки цього акта цивільного законодавства всі вказані об'єкти належать до рухомих речей (це стосується і випадку договору найму таких суден).

Інтерес викликає питання щодо поняття «наземні самохідні транспортні засоби», які відповідно до ч. 1 статті, що коментується, також можуть виступати предметом договору тимчасового фрахтування. Чинним законодавством України вказане поняття є невизначеним. Поряд з цим законодавчого відбитку зазнав термін «транспортний засіб», під яким розуміється пристрій, призначений для перевезення осіб та (або) вантажу, а також встановлених на ньому спеціальних приладів або механізмів (п. 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.).

У свою чергу зі змісту Конвенції про дорожній рух від 8 березня 1968 р. транспортні засоби можуть бути самохідними (тобто такими, що не потребують залучення інших транспортних засобів для пересування) та несамохідними (тобто такими, що призначені для буксирування самохідними транспортними засобами чи іншим способом, наприклад, причепи, напівпричепи, віз, сани і т.п.). До самохідних транспортних засобів належать: автомобілі, у тому числі тролейбуси, мопеди, мотоцикли, велосипеди, трактори, рейкові транспортні засоби (окрім метрополітену, наприклад, трамваї) і т.ін. Оскільки всі зазначені самохідні транспортні засоби є наземними, вони можуть виступати як предмет тимчасового фрахтування.

Окрім того, відповідно до норм Закону України «Про транспорт» до наземних самохідних транспортних засобів певним чином можуть бути віднесені залізничні транспортні засоби. Транспортні засоби як предмет договору, що передається наймачу, повинні відповідати мінімальним вимогам, встановленим ст. 10 Закону України «Про транспорт», а саме: вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (при його наявності у наймодавця).

Правове регулювання найму транспортних засобів здійснюється на підставі § 5 гл. 58 ЦК, потім, у субсидіарному порядку, загальними положеннями про оренду (§ 1 вказаної глави ЦК) з урахуванням особливостей оренди певних видів транспортних засобів, встановлених транспортними статутами та кодексами.

Новелою цивільного законодавства є передбачена ч. 2 статті, що коментується, можливість передачі транспортного засобу у найм разом з екіпажем (так званий тайм-чартер) (докладніше див. коментар до ст. 805 ЦК). Новизна такої норми полягає в тому, що поряд із традиційною орендою морських, повітряних та річкових суден з екіпажем, можливою стала така зручна кваліфікована оренда стосовно інших транспортних засобів. За загальним правилом найм транспортного засобу здійснюється без екіпажу (бербоут-чартер). Цей вид договору прямо передбачений гл. 1 розд. VI КТМ. Взагалі найбільшого регламентування зазначений договір зазнав саме у сфері торговельного мореплавства. ПК жодної статті щодо цього інституту не містить (хоча, виходячи з принципу диспозитивності, це не позбавляє сторони права застосовувати договір найму повітряного судна без екіпажу на підставі безпосередньо норм цивільного права). Суттєвими умовами договору бербоут-чартеру морських (річкових) суден є: найменування сторін договору, найменування судна, його технічні та експлуатаційні дані, район плавання, ціль фрахтування, розмір фрахту, строк дії договору, місце прийому та здачі судна (ст. 205 КТМ України). Традиційними також є умови щодо класу судна, прапора, а також кількості палива, яке воно витрачає. На практиці торгівельного мореплавства укладання договорів бербоут-чартерів здійснюється на підставі типових (стандартних) проформ існуючих договорів, в яких містяться всі умови, що передбачають усі основні права та обов'язки сторін за договором, і сторонам залишається лише погодити окремі умови договору. При бербоут-чартері транспортного засобу наймач стає його титульним володільцем на строк дії чартеру і несе відповідальність за експлуатацію та управляння транспортного засобу (див. ст.ст. 801, 803, 804 ЦК та коментар до них).

Якщо на зафрахтованому транспортному засобі здійснюється перевезення пасажирів та вантажів третіх осіб, перевізником стає наймач (ст. 800 ЦК). Він несе відповідальність за незбереження вантажу перед володільцем вантажу. Умови цієї відповідальності встановлюються транспортним документом (коносаментом, залізничною накладною і т.д.).

Договір найму транспортного засобу слід відрізняти від договору чартеру (фрахтування) як різновиду договору перевезення (ст. 912 ЦК, ст. 61 ПК України, ст. 22 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.). Розмежування цих двох видів договорів має велике практичне значення при встановленні прав, обов'язків та відповідальності сторін.

Відповідно до ст. 912 ЦК за чартером (фрахтуванням) (його в літературі називають також рейсовий чартер) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Відмінність рейсового чартеру від фрахтування в основному полягає в наступному:

- предметом договору найму (оренди), а відповідно й договору найму транспортного засобу (фрахтування), є надання певного майна (транспортного засобу) в тимчасове володіння та користування наймача. Предметом договору перевезення, а тому — і договору рейсового чартеру, є доставка пасажирів, вантажів, пошти або багажу в пункт призначення.

- на відміну від договору фрахтування за договором рейсового чартеру сам транспортний засіб не передається фрахтівнику, йому надається місткість транспортного засобу. Це означає тільки те, що за фрахтівником резервується місце для пасажирів, вантажів при збереженні у незмінному вигляді сутності зобов'язання з їхнього перевезення у пункт призначення.

За домовленістю сторін для забезпечення нормального використання транспортного засобу наймодавець у межах договору найму може надавати наймачу комплекс послуг щодо технічної експлуатації об'єкта найму без укладення окремого договору про надання послуг.

Встановлення ЦК розширеного предмета договору найму (оренди) транспортного засобу передбачає, що незалежно від того, споживачем чого виступатиме наймач, він здійснює внесення наймодавцю лише орендної плати (фрахту).

Стаття 799. Форма договору найму транспортного засобу

1.  Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

2.  Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Стаття, що коментується, встановлює вимоги відносно форми договору найму транспортного засобу, її окреме закріплення пояснюється тим, що передбачені в ній норми відрізняються від загальних правил, передбачених гл. 16 ЦК, є новелою цивільного законодавства України. Ст. 799 ЦК передбачає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі, а при участі в ньому фізичної особи — підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 207 ЦК договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний (сторонами). Договір, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність (ст. 218 ЦК).

Відповідно до норм ст. 209 ЦК нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Порядок нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) будівель та інших капітальних споруд установлюється Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 12 червня 1994 р.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (див. ст. 220 ЦК та коментар до неї), тобто таким, недійсність якого встановлена законом і визнання якого недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК). Правові наслідки нікчемності (недійсності) правочину передбачені ст. 216 ЦК.

Стаття 800. Діяльність наймача транспортного засобу

1. Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Відповідно до статті, що коментується, наймач в межах здійснення комерційної (некомерційної) експлуатації транспортного засобу вправі без згоди наймодавця від свого імені укладати з третіми особами договори перевезення або інші договори, якщо вони не суперечать указаним у договорі цілям використання транспортного засобу або призначенню цього транспортного засобу.

Виходячи з цього, зміст прав орендатора щодо володіння та користування орендованим засобом вміщує в собі, як мінімум, дві різні можливості: а) використовувати транспортний засіб для перевезення власних робітників, вантажів і т.п.; 2) укладати (як перевізник) договори з третіми особами на перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти.

Особливий інтерес викликає право наймача на передання предмета договору найму в піднайм (субтайм-чартер та суббербоут-чартер). Виявляється, що ст. 800 ЦК не надає йому права здійснювати таку передачу самостійно без погодження із наймодавцем. У силу тут вступають загальні правила щодо можливості піднайму тільки при наявності згоди орендодавця (ст. 774 ЦК), які, крім того, повинні мати пріоритет над нормами ст. 206 КТМ, яка дозволяє не обмежений згодою наймодавця піднайм морського (а слідом за ним і річкового) судна.

Слід пам'ятати, що саме укладення договору найму транспортного засобу не завжди є достатнім для його використання. Іноді до початку цього орендар повинен здійснити певну процедуру. Так, при передачі у найм автомобіля слід дотримуватися вимог п. 15 Правил державної реєстрації і обліку автомобілів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р., згідно з яким фізична або юридична особа, яка отримала на транспортний засіб у встановленому порядку право користування та (або) розпорядження, повинні отримати в підрозділах ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії договору найму, без якого експлуатація транспортного засобу стає неможливою. При цьому у графі «особливі відмітки» тимчасового реєстраційного талону робиться надпис «Дійсний до____при наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) серія _ _ №______». Один примірник договору найму (оренди) залишається в підрозділі ДАІ.

Стаття 801. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу

1.  Наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані.

2.  Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.

Відповідно до статті, що коментується, наймач повинен здійснювати всі необхідні заходи для підтримування транспортного засобу у належному технічному стані. До таких заходів належать технічне обслуговування та ремонт (як капітальний, так і поточний, якщо інше не вказано у самому договорі) як самого транспортного засобу, так і його складових частин з метою підтримання їх у належному робочому стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик. Відносини щодо технічного обслуговування (ТО) та ремонту транспортних засобів мають певну законодавчу базу. Так, підтримка автомобільних транспортних засобів у належному стані має здійснюватися відповідно до Положення про технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтранса України від ЗО березня 1998 р. Окрім того, з метою державного контролю за технічним станом автомобіля володільці вказаних транспортних засобів (до кола яких належить і наймач), повинні проходити періодичне технічний огляд, регламентований Правилами проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту та причепів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. Без талону про проходження технічного огляду експлуатація транспортного засобу заборонена. Особи, які порушують це правило, несуть адміністративну відповідальність згідно зі ст.ст. 121, 126, 128 КпАП.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, всі витрати, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, несе наймач.

Стосовно автомобільних транспортних засобів до таких витрат наймача можна віднести: витрати на пально-мастильні матеріали та парковку; на ТО і ремонт; на страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів (див. ст. 802 ЦК та коментар до неї); інші витрати.

Порядок віднесення витрат наймача, пов'язаних з орендованим ним транспортним засобом, на валові витрати (у випадку, коли наймач е юридичною особою) регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р.

Окремо законодавець встановлює, що у склад витрат, які несе наймач, входить також сплата податків та інших платежів, що виникає із факту володіння та (або) експлуатації транспортного засобу.

Згідно з діючим законодавством на наймача покладений обов'язок проводити сплату податку з володільців транспортних засобів, а також збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Порядок сплати податку з володільців транспортних засобів регулюється Законом України «Про податок з володільців транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів» від 18 лютого 1997 р. Порядок розрахунку та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища закріплений у Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища та стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р., а також в Інструкції про порядок розрахунку та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПАУ від 19 липня 1999 р.

Підкреслимо, що норма, яка встановлює обов'язковість сплати податків та зборів у зв'язку із експлуатацією транспортного засобу не має характеру диспозитивності. Тому, якщо раніше сторони за власним розсудом вирішували, хто буде платником, наприклад, податку із володільців транспортних засобів (ст. 6 вказаного Закону) — наймодавець чи наймач, тепер платником таких податків (зборів, інших обов'язкових платежів) завжди виступатиме наймач.

 

Стаття 802. Страхування транспортного засобу

1. Страхування транспортного засобу здійснюється наймодавцем.

2.  Порядок страхування відповідальності наймача за шкоду, яка може бути завдана іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, встановлюється законом.

Стаття, що коментується, встановлює два види страхування, що опосередковують відносини найму транспортних засобів: страхування транспортного засобу, яке здійснюється наймодавцем; страхування цивільно-правової відповідальності наймача.

Правове регулювання страхування здійснюється на підставі гл. 67 ЦК, Закону України

«Про страхування» від 7 березня 1996 р. та цілої низки інших нормативно-правих актів. Страхування наземного, залізничного, повітряного, водного транспорту — це види добровільного страхування, передбачені ст. 6 Закону України «Про страхування», загальні умови і порядок здійснення яких визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Слід зазначити, що передбачений ч.І статті, що коментується, порядок страхування транспортного засобу, а саме — положення щодо особи, яка здійснює таке страхування, є винятковим із загального правила, встановленого ст. 771 ЦК, згідно з яким страхування речі, що передається у найм, законом (або договором) може бути віднесено до обов'язків лише наймача. Оскільки ст. 802 ЦК є спеціальною нормою, застосування її правил при оренді транспортних засобів не викликає сумнівів.

Необхідність страхування цивільно-правової відповідальності наймача як володільця транспортного засобу викликана в силу ст. 804 ЦК, адже саме він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу (детальніше див. коментар до вказаної статті).

Ст. 7 Закону України «Про страхування» встановлене обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, до яких наймач, зрозуміло, не належить. Разом із тим інші нормативно-правові акти передбачають, що відповідальність за обов'язкове страхування цивільної відповідальності покладається на володільця транспортного засобу, яким визнається юридична або фізична особа, що здійснює експлуатацію транспортного засобу, належного їй на правах власності, повного господарського відання, оперативного відання чи на інших підставах, що не суперечать діючому законодавству (за договором оренди, доручення і т.п.). Із цього випливає необхідність обов'язкового страхування цивільної відповідальності і для наймача транспортного засобу.

Експлуатація транспортного засобу здійснюється тільки при наявності страхового полісу, якій є договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності і підтвердженням сплати страхового платежу. Дана вимога передбачена як Положенням про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності володільців транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р., так і Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р.

Страхова сума та розміри страхових платежів з обов'язкового страхування встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та доповнень у деякі постанови Кабінету Міністрів України» від 27 травня 2000 р.

Стаття 803. Правові наслідки пошкодження транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Стаття, що коментується, передбачає загальний обов'язок наймача відшкодувати збитки, завдані у зв'язку із втратою чи пошкодженням транспортного засобу. Відшкодування збитків має проводитися за загальними правилами цивільного права, які збитками визнає (ст. 22 ЦК): 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Згідно зі ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором.

Зі змісту статті, яка коментується, випливає, що ризик випадкової втрати або пошкодження транспортного засобу несе наймодавець. Разом із тим винність наймача у втраті або пошкодженні об'єкта найму презюмується. Ст. 786 ЦК встановлює, що до вимог про відшкодування збитків, які виникли у зв'язку із пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, застосовується позовна давність зі скороченим строком в один рік.

 

Стаття 804. Правові наслідки завдання шкоди іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу

1. Наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до глави 82 цього Кодексу.

Шкода — це зменшення особистого чи майнового блага. Шкода може бути двох видів: матеріальна (майнові втрати) чи моральна. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Матеріальна шкода, яка має грошовий вираз, є збитками.

Стаття, що коментується, визнає, що наслідком неналежного використання транспортного засобу є шкода, яка складається з матеріальної та моральної. Звичайним правовим наслідком завдання шкоди особі є її відшкодування (ст. 22, 23 ЦК). У випадку завдання шкоди особі у зв'язку з використанням орендованого транспортного засобу відшкодування шкоди відповідно до ст. 804 ЦК повинен здійснити орендар транспортного засобу у порядку, передбаченому гл. 82 ЦК. Разом із тим, шкода, завдана у зв'язку з використанням речі, відшкодовується орендодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або дефектів речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати (ст. 780 ЦК). Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною. Відповідно до ст. 1187 ЦК шкода, яка виникла внаслідок експлуатації транспортного засобу, вважається такою, що завдана джерелом підвищеної небезпеки. Правила відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а також внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки передбачені ст.ст. 1187, 1188 ЦК (докладніше див. коментар до згаданих статей Кодексу). При вирішенні суперечок за вказаною категорією справ суд (суддя) повинен керуватися, зокрема Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р.

Оскільки згідно зі ст. 803 ЦК, Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 р., інших нормативно-правових актів цивільна відповідальність володільця транспортного засобу підлягає обов'язковому страхуванню, то при відшкодуванні завданої ним шкоди наймач у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди зобов'язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст. 1194 ЦК).

 

Стаття 805. Особливості найму транспортного засобу з екіпажем, який його обслуговує

1.  Управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

2.  Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

3. Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем.

Закріплена в статті, що коментується, можливість укладення договору найму транспортного засобу з екіпажем (так званий тайм-чартер) є новелою цивільного законодавства. Новизна такої норми полягає в тому, що поряд із традиційною орендою морських, повітряних та річкових суден з екіпажем, можливою стала така зручна кваліфікована оренда і щодо відношення до інших транспортних засобів. Необхідність найму транспортного засобу з екіпажем виникає найчастіше через необхідність висококваліфікованого управління та забезпечення належної технічної експлуатації об'єкта оренди, здійснення яких, як правило, потребує спеціальних знань. Відповідно до ст. 35 ПК України екіпажем повітряного судна визнаються особи авіаційного персоналу, яким у встановленому порядку доручено виконання певних обов'язків з керування і обслуговування повітряного судна при виконанні польотів. Екіпаж повітряного судна складають командир, інші особи льотного екіпажу та обслуговуючий персонал.

До екіпажу морського (а за ним — і річкового) судна входять капітан, інші особи командного складу (помічники капітана, судові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судовий лікар, боцман) та судова команда, яка складається з осіб, що виконують службові обов'язки на судні і не належать до командного складу (ст. 49 КТМ України).

Склад екіпажу транспортного засобу та його кваліфікація повинні відповідати певним обов'язковим для сторін правилам, а при їх відсутності — вимогам загальної практики експлуатації транспортного засобу даного виду чи умовам договору.

За договором найму транспортного засобу з екіпажем (тайм-чартеру) наймодавець окрім основних зобов'язань, які притаманні будь-якому договору найму транспортного засобу, надає наймачу послуги з управління та технічної експлуатації транспортного засобу, які повинні забезпечувати його нормальну роботу та безпечну експлуатацію. Члени екіпажу є робітниками наймодавця та підкоряються його розпорядженням, які стосуються управління та технічної експлуатації транспортного засобу. Задача наймодавця — забезпечити такий склад екіпажу транспортного засобу та рівень його кваліфікації, які б відповідали умовам договору, обов'язковим для сторін правилам, а також вимогам звичайної практики експлуатації транспортного засобу цього виду. За наймодавцем залишаються витрати на утримання екіпажу та оплату їхніх послуг.

Звичайна схема розподілення витрат з експлуатації фрахтованого транспортного засобу — сплата постійних витрат (заробітна платня, страхування і т.д.), а фрахтівник сплачує змінні витрати (паливо, різні збори та податки і т.п.). Оскільки комерційна експлуатація транспортного засобу знаходиться під контролем фрахтівника (ст. 800 ЦК), він, як правило, несе пов'язані з цим витрати та зобов'язаний відшкодувати наймодавцю збитки, що виникли внаслідок виконання вказівок фрахтівника.

Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

Найбільшого правового регламентування договір тайм-чартеру зазнав у сфері торгівельного мореплавства (гл. 1 розд. VI КТМ).

На практиці торгівельного мореплавства укладання договорів тайм-чартерів здійснюється на підставі типових (стандартних) проформ існуючих договорів, в яких містяться усі умови, що передбачають всі основні права та обов'язки сторін щодо договору, і сторонам залишається лише погодити окремі умови договору.

Із існуючих стандартних форм тайм-чартерів є дві найстаріші. Це універсальний тайм-чартер БІМКО (кодове найменування «Балтайм») та «Нью-Йорк Продьюс Ексчєйндж» (кодове найменування «НАШІ»), їх частіше за все використовують для перевезення суховантажних вантажів. Фрахтування наливних вантажів часто здійснюється на підставі проформи «Танкер тайм-чартер парті».