Параграф 6. Застава

Стаття 572. Поняття застави

1. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Суть застави як засобу забезпечення виконання зобов'язання полягає в тому, що кредитор — заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставного майна. Заставою забезпечуються переважно кредитні відносини, однак немає перешкод для забезпечення заставою інших зобов'язань. Єдиною умовою є дійсний характер даних зобов'язань, що означає відповідність закону.

Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах. Отже, у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов'язання, незалежно від причин такого припинення, судова та господарська практика виходить з того, що не має правових підстав для задоволення вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов'язання.

Крім того, дійсність вимог, які забезпечуються заставою, означає ще й то, що ці вимоги не погашені за давністю, тобто до яких не закінчився строк позовної давності, за винятком випадків, коли цей строк поновлюється судом, господарським судом на підставі закону. Заставою не може бути забезпечена уявна вимога, тобто тільки реально існуюча вимога.

 

Стаття 573. Забезпечення майбутньої вимоги

1. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Чинне законодавство допускає, що застава може мати місце стосовно вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог (частина друга статті 3 Закону України «Про заставу»).

Заставою можуть забезпечуватися і вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, хоч такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконає своє зобов'язання. Єдина умова — сторони мають домовитися про розмір забезпечення заставою таких вимог.

На підставі ст. 19 Закону України «Про заставу» застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення. Заставою забезпечується основний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя по утриманню заставленого майна, відшкодування збитків, завданих прострочимо виконання (а у випадках, передбачених договором або законом, — неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Стаття 574. Підстави виникнення застави

1. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

2. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Заставні правовідносини можуть виникати на підставі договору, закону або рішення суду. Історично характерними для нашої держави є перші дві підстави виникнення застави.

Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених у законі. Тобто окремі вимоги кредитора визначаються забезпеченими заставою майна, яке є предметом угоди, на підставі прямої вказівки закону — т. з. законна застава. Прикладом може бути випадок, передбачений ст. 164 КТМ України, на підставі якої у морського перевізника вантажу виникає право застави вантажу. Крім того, при продажу товару у кредит з моменту передання товару і до його оплати товар, проданий у кредит, визнається таким, що перебуває у заставі в продавця для забезпечення виконання покупцем його обов'язку щодо оплати товару (п.б ст.694 ЦК України). Окремими випадками виникнення нормативної (законної) застави є податкова застава, на підставі закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Але цей вид заставних правовідносин носить переважно публічно-правовий характер.

Головним джерелом виникнення заставних правовідносин є договір, на підставі якого для виникнення застави між заставодержателем та заставодавцем має бути досягнуто згоди про встановлення застави.

Договір про заставу є двостороннім, який вступає в силу, за загальним правилом, з моменту укладення договору. Коли договір підлягає нотаріальному засвідченню — з моменту нотаріального оформлення, якщо предмет застави відповідно до Закону або договору повинен знаходитися у заставодержателя — з моменту передачі йому предмета застави, а якщо предмет передано до укладення договору — з моменту його укладення. Застава цінних паперів може відбуватися шляхом передачі їх заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або банку. Моментом вступу в силу договору в останньому випадку є передача цінних паперів вказаним організаціям.

Договір про заставу може бути оформлений самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору.

Стаття 575. Окремі види застав

1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі.

3. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Іпотека — застава нерухомого майна і рухомого майна, при якому земля і (або) майно, що складає предмет застави, залишаються у заставника. Згідно зі ст. 181 ЦК, до нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку їх призначенню є неможливим. Згідно з правовим режимом до нерухомих речей можуть бути відносини і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, — як такі, що підлягають державній реєстрації. Таким чином, предметом іпотеки можуть бути земля, нерухоме майно, а також сукупність землі і майна: будови, споруди, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, віднесене законом до нерухомого. Крім того, предметом іпотеки можуть бути земельні ділянки, що належать громадянам на праві приватної власності, і багаторічні насадження.

Іпотека виникає в силу договору або закону з моменту її державної реєстрації.

Якщо інше не передбачено законом або договором, передачі в іпотеку як єдине ціле підлягає нерухоме майно разом з усіма його приналежностями за умови, що відокремлення цих приналежностей від нерухомого майна призведе або може призвести до втрати господарського призначення такого майна.

Частина об'єкта, яка належить до нерухомого майна, може бути передана в іпотеку лише після її виділення із складу цього об'єкта.

У разі іпотеки житлового будинку, його частини, будівлі чи споруди в іпотеку може передаватися також земельна ділянка, на якій розташовано житловий будинок, будівля чи споруда, або частина цієї земельної ділянки, необхідна для обслуговування цих об'єктів.

Неподільне майно не підлягає передачі в іпотеку частинами.

За основним призначенням предметів іпотеки розрізнюють:

іпотеку житлових будинків, квартир, садових будинків, гаражів;

іпотеку земельних ділянок;

іпотеку підприємств, будівель, будов, споруд та інших виробничих об'єктів.

Земельною ділянкою признається частина земної поверхні з установленими межами, яка належить фізичним або юридичним особам відповідно до законів України на праві власності, характеризується певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та іншими суттєвими ознаками. Земельну ділянку, яка перебуває у спільній частковій власності, може бути передано в іпотеку після виділення її в натурі.

Не допускається передача в іпотеку частини земельної ділянки, яка за розміром не може бути використана як окрема земельна ділянка за цільовим призначенням земель відповідної категорії відповідно до законодавства України.

Не допускається передача в іпотеку земельних ділянок, які відповідно до закону не можуть передаватися у власність фізичних та юридичних осіб.

Заставодержателем земельної ділянки можуть бути лише банки, що відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Також видом іпотеки рухомого майна може виступати застава товарів в обороті або переробці. Застава товарів в обігу або переробці розглядається як різновид застави із залишенням майна у заставника. Предметом застави товарів в обігу або переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, що комплектують вироби, готова продукція тощо.

Закладом є застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставником у володіння заставоутримувача. Передача заставного майна заставодержателю не обов'язково означає фізичний перехід майна. З такої точки зору можливі два різновиди закладу — заклад і тверда застава.

За угодою заставоутримувача із заставодавцем предмет закладу може бути залишений у заставодавця під замком і печаткою заставоутримувача (тверда застава) (згідно зі ст.44 Закону України «Про заставу»). У цьому випадку фізичної передачі речі не відбувається. Якщо предметом застави є індивідуально-певна річ, то застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця, але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає контроль над нею.

Також до закладу можна віднести заставу цінних паперів та майнових прав. Застава цінних паперів — за загальним правилом, передача цінного паперу рівносильна переходу всіх прав, що засвідчуються нею в сукупності.

Застава векселя або іншого цінного паперу, які можуть бути передані шляхом здійснення передатного напису — індосаменту (передатний напис, який свідчить про перехід прав на цінний папір іншим особам), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателеві індосованого цінного паперу.

Національний банк України рекомендує приймати у заставу векселі, строк платежу по яких є більш віддаленим, ніж строк дії кредиту.

Вексель може бути переданий у заставу (п.7 гл. З розд.4 Положення «Про операції банків з векселями», затвердженого Постановою Національного банку України 28 травня 1999 р. № 258, далі — Положення № 258) відповідно до договору шляхом:

учинення заставного індосаменту і передачі його заставодержателеві;

учинення іменного (повного) індосаменту на користь заставодержателя або бланкового індосаменту і передачі векселя на зберігання в депозит державній нотаріальній конторі, приватному нотаріусу або банку;

учинення іменного або бланкового індосаменту і передачі його заставодержателеві;

простої передачі векселя на зберігання в депозит державній нотаріальній конторі, приватному нотаріусу або банку без учинення на користь заставодержателя якого-небудь індосаменту;

простої передачі векселя на зберігання заставодержателеві без учинення на його користь якого-небудь індосаменту.

Місце зберігання заставлених векселів і спосіб їх передачі зазначаються в договорі застави відповідно до вимог чинного законодавства.

Застава майнових прав. Заставник може укласти договір застави як на право вимоги, що належить йому на момент укладення угоди, за зобов'язаннями, в яких він є кредитором, так і на ті, що можуть з'явитися в майбутньому. При цьому слід мати на увазі положення ст.4 Закону України «Про заставу» про те, що предметом застави не можуть бути вимоги особистого характеру, а також вимоги, застави яких забороняється законом.

У договорі має бути вказана особа, що є боржником по відношенню до заставодавця (видавництво, патентонабувач і ін.). Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про заставу прав, яка відбулася.

Майнові права, що носять строковий характер, наприклад, майнові права, які виникають з патенту на промисловий зразок і які існують 10 років, можуть бути предметом застави тільки до закінчення строку їх дії.

Стаття 576. Предмет застави

1.  Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

3. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

4.  Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини.

5.  Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом.

6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Застава окремих видів майна може бути заборонена або обмежена законом.

Предметом застави може бути майно, яке відповідно з законодавством заставодавець може відчужувати та на яке може бути звернено стягнення. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майнові права. Слід окремо зупинитися на можливості застави авторських прав. Іноді у літературі зустрічається твердження, що ці права можуть бути предметом застави. Однак, на наш погляд, прихильники цієї точки зору не враховують того, що суб'єктивні права автора поділяються на два види — особисті та майнові. Особистими правами автора є право на авторство, право на авторське ім'я, право на опублікування свого твору та на його недоторканність. Ці права невідчужувані і відповідно не можуть бути предметом застави.

Заставленими можуть бути майнові авторські права, тобто право на винагороду за створення та використання твору та інше.

Застава майна та майнових прав, які стануть власністю заставодавця після укладення договору застави, при умові якщо це передбачено договором. Якщо застава виникає в силу закону, то застава такого майна повинна бути передбачена нормативним актом.

Предметом застави можуть бути як речі, так і їх невіддільні плоди, якщо інше не передбачено договором. При цьому наступний урожай та приплід від тварин безпідставно віднесені не до плодів, а до інших прибутків. При цьому немає принципової різниці в залежності від того, можливо ці плоди відокремити чи ні. Загальний принцип, встановлений законом, є той, що плоди, продукція, доходи, одержані від використання заставленого майна, залучаються до заставленого майна тільки у випадку спеціальної умови, передбаченої про це у договорі.

Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Згідно з Положенням про цей реєстр, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. до Державного реєстру вносяться: пам'ятки історії — будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатних діячів; пам'ятки архітектури та містобудування; пам'ятки мистецтва і документальні пам'ятки. Всі ці предмети, якщо вони перебувають у державній власності, не можуть бути предметом застави.

За чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додатку № 1 до ст. 379 ЦПК України. До переліку входять жилий будинок з господарськими будівлями або його окремі частини — у осіб, основною діяльністю яких є сільське господарство, якщо боржник та його сім'я постійно у ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на будівництво будинку; а також речі, призначені для носіння та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні (одяг для кожної особи: одне літнє або осіннє пальто і т.д.).

Також, згідно із ст. 5 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. приватизаційні папери заборонено використовувати як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. встановлено, що законодавством може бути визначений перелік видів майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Цей перелік затверджений Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. з наступними змінами та доповненнями. Відповідно до цієї постанови не можуть перебувати у власності вказаних суб'єктів: зброя та боєприпаси (крім мисливської, пневматичної та спортивної зброї та боєприпасів до неї); бойова та спеціальна військова техніка; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні сильнодіючі отруйні лікарські засоби (крім отриманих громадянами за призначенням лікаря) та деякі інші речі. У додатку № 2 до вказаної постанови закріплено спеціальний порядок набуття права власності на окремі види майна. У цьому переліку — мисливська, пневматична та спортивна зброя, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, радіоактивні речовини. Ці об'єкти можуть бути предметом застави лише з урахуванням вказаних обмежень на здійснення права власності на них.

Якщо йдеться про заставу вимог, відзначимо, що предметом застави може бути лише відчужувана вимога. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не можуть бути предметом застави, належать, наприклад, вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав. Однак, здається, що немає перешкод для того, щоб самі перелічені вимоги були б забезпечені заставою. Зокрема, допускається забезпечення таких невід'ємних від особи вимог, як право на аліментне забезпечення.

Загальним правилом є те, що заставне майно повинно залишатися у заставодавця, якщо інше не встановлене договором.

 

Стаття 577. Нотаріальне посвідчення договору застави та реєстрація застави

1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

2. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

3.  Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна.

Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У деяких випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, причому недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору з тими ж наслідками (ст. 14 Закону України «Про заставу»), в тому числі і у разі порушення вимог Закону щодо місця нотаріального посвідчення договору.

Якщо в силу частини третьої статті 4 Закону України «Про заставу» предметом застави є майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, що підлягає нотаріальному посвідченню, то таке посвідчення на момент укладення договору практично не може бути здійснене через відсутність у заставодавця відповідних правовстановлюючих документів на це майно. Але в подальшому, після набуття заставодавцем права власності на майно, що є предметом застави, нотаріальне посвідчення договору є обов'язковим.

Якщо нотаріальне посвідчення договору застави не є обов'язковим в силу законодавства, але одна із сторін наполягає на ньому і щодо цієї умови не досягнуто згоди, то договір слід вважати не укладеним. Однак слід мати на увазі, що у тому разі, коли одна із сторін договору застави, який всупереч вимогам Закону не посвідчений нотаріально, виконала його повністю або частково, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення, то сторона, яка виконала договір, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним. Відповідна вимога може бути заявлена цією стороною і в процесі вирішення спору, пов'язаного з виконанням договору застави.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про заставу» застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у порядку, передбачених законом, а застава рухомого майна може бути зареєстрована у Державному реєстрі застав рухомого майна, ведення якого покладено на держателя названого реєстру - Міністерство юстиції України. Стаття 15 Закону у цій редакції набрала чинності з 1 березня 1999 р., і отже, підлягає застосуванню лише до пов'язаних із заставою правовідносин, які виникли після зазначеної дати.

Реєстрація застави рухомого майна здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно з статтею 15-1 Закону України «Про заставу» та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1998 р.

Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше (частина п'ята статті 18 Закону України «Про заставу»). Державна реєстрація застави не є елементом форми угоди про заставу майна і тому саме лише недотримання вимог нормативних актів стосовно такої реєстрації не може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною; але воно позбавляє заставодержателя права вимагати задоволення його вимог за рахунок заставленого майна, у тому числі і й права звернення стягнення на це майно, переважно перед іншими заставодержа-телями одного й того ж рухомого майна, зареєстрованого в реєстрі.

 

Стаття 578. Застава майна, що є у спільній власності

1. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

У майна, що передається в заставу, може бути декілька власників (у разі загальної власності). Загальна власність може бути частковою і спільною. Якщо майно знаходиться в загальній спільній власності, то кожен з учасників такої власності має право здійснювати угоди з передачі майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сторін), але зробити це він вправі за згодою всіх учасників спільної власності.

Якщо майно знаходиться в загальній частковій власності, то процес передачі його в заставу буде різним в залежності від того, чи передається все майно або тільки частка одного з співвласників. Якщо в заставу передається все майно, то для цього необхідна згода всіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що знаходиться в загальній частковій власності, здійснюється за угодою всіх його учасників. Якщо в заставу передається тільки частка одного із співвласників, то останній може розпорядитися нею тільки після виділення її в натурі. Оскільки відповідно до ст.13 Закону договір застави повинен укладатися у письмовій формі, то згода співвласників майна, що є предметом застави, також має бути зафіксована у письмовій формі.

Якщо майно перебуває у колективній власності, то згідно зі ст. ЗО Закону «Про власність» право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника, які відповідним рішенням можуть покласти окремі функції з управління колективним майном на створювані ними органи. Тобто у цих органів управління підприємства чи організації повинне бути документальне підтвердження повноважень стосовно розпорядження майном, яке є предметом застави.

Стаття 579. Заміна предмета застави

1. Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо не наступили незвичайні обставини, при наявності яких необхідно змінити предмет застави (тобто предмет застави не знищений та не пошкоджений), то заставодавець не вправі замінити предмет застави без згоди заставодержателя. Згода заставодержателя на заміну предмета застави при нормальних обставинах не потрібна тільки в тому випадку, якщо в договорі застави (чи в законі) була передбачена можливість заміни предмета застави без згоди заставодержателя.

 

Стаття 580. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Оскільки заставодателем є власник закладеного майна, тому ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

Незалежно від того, у кого знаходилося, і як обумовлювалось в договорі питання про тягар тримання закладеного майна, ризик випадкової загибелі закладеного майна лежить на заставнику, якщо інше не було прямо передбачене договором про заставу. У випадку застави з передачею закладеного майна заставоутримувачу останній відповідає за повну чи часткову втрату чи ушкодження переданого йому майна. Така відповідальність є імперативною, сторони договору про заставу не вправі звільнити заставоутримувача від даної відповідальності. Єдиною підставою звільнення заставоутримувача від відповідальності за втрату чи ушкодження переданого йому закладеного майна може бути відсутність його провини в тому, що виникло і виконання зобов'язання при тім ступені турботи й обачності, яка була потрібна від нього по характеру зобов'язання й умовам господарського обороту. Однак якщо мова йде про заставоутримувача, що займається підприємницькою діяльністю (і про закладене майно, прийнятому їм відповідно до договору застави, укладеним при здійсненні підприємницької діяльності), то єдиною підставою виключення відповідальності за втрату чи ушкодження закладеного майна можуть служити обставини непереборної сили. У цьому випадку на заставоутримувача покладається тягар доказу обставин непереборної сили і причинно-наслідкового зв'язку між такими обставинами і втратою чи ушкодженням предмета застави.

У випадку втрати чи ушкодження закладеного майна ЦК передбачає можливість заміни і відновлення предмета застави.

Заміна предмета застави не є імперативним обов'язком заставника.

Однак заставник, не маючи такого обов'язку, має право відновити чи замінити предмет застави. У ряді випадків це право дається заставнику незалежно від волі заставоутримувача, якщо інше не передбачалося договором про заставу. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставоутримувача зобов'язаний надати рівноцінний предмет або відновити старий предмет застави, якщо це можливо.

Таке ж право дається заставнику й у випадку, якщо право власності чи господарського ведення на закладене майно припинено на підставах, встановлених законом.

Стаття 581. Страхування предмета застави

1. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.

У разі настання страхового випадку предметом застави стає право вимоги до страховика.

Кодекс передбачає диспозитивне право сторін заставних правовідносин застрахувати заставне майно, якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню. Крім того, Закон України «Про заставу» передбачає, що страхувати предмет застави заставодавець зобов'язаний за свій рахунок в повній вартості, якщо повна вартість предмета застави перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, то на суму не нижче цього розміру. При настанні страхового випадку заставоутримувач має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Норми статті, що коментується, і Закон України «Про заставу» передбачає, що страхувати предмет застави заставник зобов'язаний за свій рахунок у повній його вартості, а якщо повна вартість предмета застави перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, то на суму не нижче цього розміру. При настанні страхового випадку заставоутримувач має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Закладене майно знаходиться у володінні власника-заставоутримувача, і ризик випадкової загибелі несе власник. Ст. 35 Закону України «Про заставу» зобов'язує заставника у випадку загибелі предмета іпотеки достроково виконати основне зобов'язання, а саме його виконання і було додатково забезпечене заставою. Отже, обов'язок по страхуванню заставного чи майна заставника повинен випливати з закону і не повинен скасовуватися з волі сторін. У такому випадку із суми страхового відшкодування заставоутримувач одержить задоволення своїх вимог, забезпечених заставою нерухомості. Українське законодавство не називає страхові випадки при заставі. Можливо, мається на увазі страхування від ризиків втрати й ушкодження заставного майна.

Стаття 582. Оцінка предмета застави

1. Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

2.  Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Оцінка майна, що передається у заставу у відношеннях з участю комерційних банків, здійснюється з урахуванням розроблених Національним банком України Методичних рекомендацій до застосування комерційними банками закону України «Про заставу». НБУ рекомендує оцінювати заставлене майно на підставі «Методики оцінки вартості об'єктів приватизації». У випадках, коли предметом застави є державне майно та майно утворених у процесі корпоратизації акціонерних товариств, статутний фонд яких містить державну частину, необхідно обов'язкове подання звіту про експертну оцінку або письмове обґрунтування ринкової вартості майна, що передається у заставу. Крім того, під час проведення оцінки таких об'єктів, що передаються в заставу, слід застосовувати такі методичні підходи, як у разі визначення примусової ліквідаційної вартості даного об'єкта. При цьому під час проведення розрахунків необхідно враховувати термін, на який надається кредит, процентну ставку за кредит і ступінь забезпечення кредиту.

Здійснення оцінки майнового комплексу підприємства, який є предметом іпотеки, у разі його переходу до заставодержателя є обов'язковим. Така оцінка здійснюється на момент переходу цього комплексу до заставодержателя за згодою сторін, а в разі недосягнення згоди - за рішенням господарського суду, який у такому випадку повинен виходити з балансової вартості предмета застави на момент вирішення спору.

У випадках виникнення застави на підставі договору, який було укладено з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1995 р. «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань Уряду України, які надаються іноземними кредиторами щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами», оцінка вартості майна, що є предметом застави, здійснюється Фондом Державного майна в Україні, а вартості майнових прав та цінних паперів -- Міністерством фінансів України. Така оцінка не може бути здійснена чи змінена за згодою сторін або рішенням господарського суду.

Вартість заставлених векселів оцінюється банком на основі діючої у банку методики оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням специфіки векселя (солідарної відповідальності всіх зобов'язаних за векселем осіб). Як правило, оцінна вартість становить 60-90% від поточної вартості векселя.

Стаття 583. Сторони у договорі застави

1.  Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

2.  Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

3. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Сторонами заставних правовідносин є заставодавець — особа, що передає своє майно в заставу, і заставоутримувач — особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов'язання. Сторонами можуть бути фізичні, юридичні особи і держава (ст. 11 Закону «Про заставу»).

Заставоутримувачем може бути тільки кредитор за забезпеченим заставою основним зобов'язанням.

Заставодавцем може виступати як боржник за основним зобов'язанням, забезпеченим заставою, так і третя особа (майновий поручник). Основна вимога до заставодавця — бути власником майна, яке передається в заставу, оскільки застава майна передбачає принципову можливість його продажу. У разі застави речі, яка не належить заставодавцю, причому кредитор не знав і не повинен був знати, що річ йому не належить, право власника підлягає захисту лише за умови, що дана річ була загублена, або викрадена чи вибула з володіння іншим шляхом поза його волею, у решті випадків заставне право заставодержателя зберігається, а власник речі має право вимагати відшкодування шкоди від заставодавця.

Заставодавцем може бути не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа — майновий поручитель. Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов'язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.

За змістом статті 11 Закону України «Про заставу» заставодавцем — як боржником, так і майновим поручителем — може бути підприємство чи організація, що є власником майна і має право відчужувати заставлене майно, або держава в особі уповноважених нею органів, а також підприємство чи організація, який власником передано це майно і право застави на нього. Таку передачу може бути здійснено, зокрема, шляхом закріплення майна за юридичною особою на праві повного господарського відання на підставі законів України, установчих документів, що регулюють її діяльність, чи відповідного рішення власника майна (уповноваженого ним органу).

Статтею 11 Закону України «Про заставу» передбачено спеціальні вимоги щодо погодження деякими суб'єктами підприємницької діяльності застави їх майна з відповідними державними органами. Зокрема, порядок погодження органами приватизації умов договорів застави майна деяких підприємств, у тому числі державних, щодо яких прийнято рішення про приватизацію майна, визначено наказом Фонду державного майна України від 6 лютого 2001 р. «Про погодження органами приватизації умов договорів застави майна».

Стаття 584. Зміст договору застави

1.  У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

2. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про заставу», за загальним правилом, у договорі застави має бути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Опис заставленого майна повинен містити індивідуальні ознаки останнього, які дозволяють встановити, яке саме майно є предметом застави, і відрізнити його від однорідних предметів. Ця вимога не стосується товарів в обороті або у переробці, оскільки вони визначаються родовими ознаками, однак у договорі має бути зазначено види товарів, якими можна замінити предмет застави. Лише за наявності зазначених умов, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, а також тих умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди, договір застави відповідно до вимог статті 660 ЦК можна вважати укладеним.

Якщо предметом договору застави є вексель, то у договорі необхідно зазначити розмір кредиту (фактично — оцінну вартість заставлених векселів) або максимальний можливий розмір заборгованості за позиковим рахунком; розмір кредитної ставки; вигляд індосаменту, за яким векселі передаються в заставу; право клієнта замінювати векселі, які забезпечують кредит; право банку гасити заборгованість клієнта у разі необхідності з коштів, що надходять в оплату векселів, які забезпечують кредит, а також з інших сум клієнта, що знаходяться в банку; місце зберігання заставлених векселів.

У випадку, якщо ліквідність векселів, що знаходяться у заставі, знизилася і з'явилися, сумніви щодо реалізації застави, банк може зажадати від позичальника заміни неліквідних векселів іншими, більш ліквідними. Цю умову також необхідно відобразити у договорі застави.

Оскільки застава не може існувати без основного зобов'язання, на нього також треба послатися у договорі застави.

Стаття 585. Момент виникнення права застави

1.  Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення.

2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

Договір про заставу є двостороннім, який вступає в силу, за загальним правилом, з моменту укладення договору. Коли договір підлягає нотаріальному засвідченню — з моменту нотаріального оформлення, якщо предмет застави відповідно до Закону або договору повинен знаходитися у заставодержателя — з моменту передачі йому предмета застави, а якщо предмет передано до укладення договору — з моменту його укладення. Застава цінних паперів може відбуватися шляхом передачі їх заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або банку. Моментом вступу в силу договору в останньому випадку є передача цінних паперів вказаним організаціям.

 

Стаття 586. Користування та розпоряджання предметом застави

1. Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

2.  Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

3. Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Питання щодо користування та розпорядження заставним майном має дуже важливе значення тому що майно, яке є предметом застави не вилучається з господарського обороту і має особливі споживачеві властивості. У даному випадку є два підходи: майно служить як застава і у цьому випадку неможливе використання його (тобто це своєрідний арешт майна); або воно не виключається з комерційного обороту і продовжує використовуватися у згідності з його споживачевими якостями.

Крім того слід відрізняти питання про користування і питання про розпорядження заставним майном з точки зору суб'єктного складу. Розпоряджатися заставним майном може тільки заставодавець, оскільки він є власником цього майна. Заставодержатель, набуваючи право застави на майно, не набуває тим самим право розпорядження цим майном. Специфіка його права складається в тому, що він може обмежити власника у межах розпорядження заставним майном. Таким чином, заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не встановлено законом чи договором. Однак обмеження, що накладаються на право заставодавця по розпорядженню предметом застави, цим не вичерпуються. Вже в п. 2 цієї статті право розпорядження заставленим майном серйозно обмежується — заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, який забезпечений заставою. Крім того, заставодавець при продажу заставленого майна повинен попередити покупця про те, що майно заставлене, оскільки за правом слідування застава слідує за річчю. Цей обов'язок продавця базується не лише на вищезгаданому законі, а й на ст. 659 ЦК, відповідно до якої при укладенні договору купівлі-продажу продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається (у тому числі право застави). Невиконання цього правила надає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків.

Є одна сфера, при якій заставодавець зберігає право розпорядження предметом застави незалежно від волі заставодержателя це — передача заставного майна у спадкування.

У відношенні користування предметом застави можливо теж два варіанта. Користувачем заставного майна може бути або заставодавець, або заставодержатель, в залежності від того, у кого знаходиться заставне майно. Якщо заставне майно зупиняється у заставодавця, він вправі користуватися майном у відповідності з його призначенням, в тому числі здобувати від заставленого майна плоди та доходи. Можливе обмеження цього права, якщо майно знаходиться у твердому закладі.

Якщо майно передається заставоутримувачу, то його право користування цим майном є не загальним правилом, а виключенням. Заставоутримувач має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, передбачених договором. Крім того, на нього можливе покладення специфічного обов'язку - обов'язок здобувати від предмета застави плоди та доходи з метою погашення основного зобов'язання або в інтересах заставодавця.

Стаття 587. Обов'язки володільця предмета застави

1. Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:

1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави;

2)  утримувати предмет застави належним чином;

3)  негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

2.  Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

3. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.

Особа, що володіє предметом застави (заставодавець чи заставоутримувач), якщо інше не передбачено договором, зобов'язана:

вживати необхідних для збереження та належного використання предмета застави заходів, включаючи проведення капітального, поточного ремонту, забезпечення раціональної експлуатації і використання, захист предмета застави від посягань і вимог третіх осіб;

на вимогу заставодержателя страхувати за свій рахунок предмет застави на період дії заставного договору у повному обсязі від ризиків випадкової загибелі або випадкового зіпсування, якщо предмет застави не був застрахований на таких умовах;

надавати за згодою заставодержателя аналогічне за вартістю нерухоме або інше майно у разі загибелі предмета застави чи істотного зниження його вартості;

повідомляти заставодержателя про загрозу втрати, зіпсуття чи погіршення стану предмета застави;

повідомляти кожного наступного заставодержателя про всі попередні застави і строк виконання основних зобов'язань, пов'язаних з попередніми заставами.

У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо виконання основного зобов'язання і щодо вжиття заходів, необхідних для збереження та належного використання предмета застави, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Частина 3 статті приділяє спеціальну увагу питанню про розмір відповідальності заставоутримувача (при заставі з передачею закладеного майна заставоутримувачу) при втраті чи ушкодженні закладеного майна. Загальний принцип зводиться до того, що заставоутримувач відповідає за втрату предмета застави в розмірі його дійсної вартості. Це положення має принципове значення. Адже дійсна вартість предмета застави, за загальним правилом, вище його заставної вартості. Тому вимога про відшкодування заставнику дійсної, а не заставної вартості втраченого майна представляється цілком обґрунтованим. Воно є імперативним і не може бути змінено сторонами в договірному порядку.

Якщо майно ушкоджене, то заставоутримувач при відзначених вище обставинах відповідає за ушкодження в розмірі суми, на яку внаслідок зазначеного ушкодження понизилася вартість закладеного майна. Причому знову ж мова йде про дійсну вартість (і дійсному знеціненні) предмета застави, а не про ту заставну вартість, що була встановлена сторонами при висновку договору про заставу.

Стаття 588. Наступна застава

1. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом.

2. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

3. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів  задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті.

4.  Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателя-ми незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.

5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому статтею 584 цього Кодексу. Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

Наступна застава є важливим правом заставника, якщо інше не передбачено попереднім договором застави. Дана умова порозумівається тим, що часто вартість об'єктів, що знаходяться в заставі, значно перевищує суму основного боргу, забезпеченого заставою, і вартість закладеного майна може забезпечити декілька зобов'язань.

Своєрідним видом розпорядження предметом застави є його наступна перезастава. Причому, тут також на заставодавця можуть накладатися певні обмеження, які, правда, мають дещо слабший характер, ніж при прямому відчуженні заставленого майна, і сформульовані так (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про заставу»): «Наступна застава вже заставленого майна допускається в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави».

Головними особливостями перезастави є, по-перше, те, що заставодавець зобов'язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави та про характер і розмір забезпечених цими заставами вимог. Якщо заставодавець не зробив цього, то на нього покладається зобов'язання відшкодувати всі збитки, які виникли внаслідок цього у кого-небудь із заставодержателів; по-друге, те, що при перезаставі діє так зване «право старшинства», тобто правило, за яким вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог попередніх заставодержателів. З цього загального правила Законом України «Про внесення змін в Закон України «Про заставу» від 21 жовтня 1997 р.

встановлено такий виняток: «Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав і заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше».

 

Стаття 589. Правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою

1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

2. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Основним правом заставоутримувача — кредитора, яке передбачене законом, є право отримати задоволення з вартості заставленого майна у разі невиконання боржником (заставником) забезпеченої заставою вимоги. Закон передбачає два етапи реалізації цього права заставоутримувача. Перший — спрямування стягнення на заставлене майно, та другий етап - реалізація заставленого майна.

За рахунок заставленого майна заставоутримувач має право вдовольнити свої вимоги у повному обсязі, який визначається на момент вдоволення : відсотки, відшкодування збитків, неустойка, необхідні витрати по утриманню заставленого майна, витрати по стягненню. Якщо сума, отримана від продажу заставленого майна, не є достатньою для покриття вимог кредитора, він має право отримати задоволення з вартості іншого майна боржника, але вже у порядку черги, якщо інше не передбачено законом або угодою сторін. Сума, що залишається після задоволення вимог кредитора, повертається власнику заставленого майна.

Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави

1.  Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

2.  Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

3. У разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

4. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

5.  Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволене в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Порядок спрямування стягнення на заставлене майно передбачений цією статтею та ст.36 Закону «Про заставу» - воно можливе за рішенням суду, господарського суду, третейського суду, якщо інше не передбачено законом чи договором, а також у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусів. Можливість беззаперечного спрямування стягнення на заставне майно на підставі виконавчого напису нотаріуса визначається Законом України «Про нотаріат», «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Цей перелік включає стягнення заборгованості по нотаріально засвідченим угодам, що передбачають спрямування стягнення на заставлене майно. Для отримання виконавчого напису є необхідним оригінал нотаріально засвідченої угоди (договір застави), за яким не задоволена забезпечена заставою вимога, та документи, що підтверджують беззаперечність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Тобто допускається безспірний порядок спрямування стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріусів у будь-якому випадку, якщо це передбачено угодою сторін. Проте, слід враховувати, що виконавчий напис може бути застосований лише тоді, коли подані документи підтверджують беззаперечність заборгованості боржника (третьої особи). Крім того, у відносинах між юридичними особами необхідно, щоб з дня виникнення права вимоги минуло не більше одного року. При виникненні суперечки, а також у разі пропуску вказаного терміну (одного року), справа належить до розглядання у суді.

Підставою для спрямування стягнення є декілька фактів. По-перше, це невиконання боржником своїх обов'язків по основному зобов'язанню, тобто невиконання основних умов зобов'язання у необхідний термін. По-друге, неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов або невиконання частини умов зобов'язання. Проте, у даному випадку, слід враховувати ступінь порушення або розмір тієї частини, у якій боржник не виконав свої зобов'язання. Наступною підставою є порушення заставником обов'язків по вживанню заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки. Ця підстава для дострокового спрямування застосовується як винятковий захід у разі необхідності, яка визначається самим заставоутримувачем. Крім того, право спрямування стягнення на заставлене майно належить заставоутримувачу і тоді, коли забезпечене заставою зобов'язання боржника не виконується третіми особами, за дії яких боржник несе відповідальність.

Додатковою підставою, що передбачена законом, є випадок припинення — ліквідації або реорганізації юридичної особи — заставника. Таке право з'являється у заставоутримувача незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства чи підприємства, не менше 50% акцій якого є у державній власності, може бути здійснене лише на підставі судового рішення.

Сторони у договорі застави можуть визначити порядок переходу права власності на предмет застави до заставодержателя у разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання.

Звернення стягнення на заставлені векселі у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту банк здійснює в порядку, передбаченому договором застави та чинним законодавством.

Якщо погашення заборгованості позичальника банку здійснюється у вигляді переходу права власності на векселі, отримання коштів за придбаними векселями можливе відповідно до вимог НБУ (п.7-10 гл.1 розд. 4 Положення № 258) шляхом:

оплати векселя платником або іншою зобов'язаною за векселем особою;

переобліку векселя в іншому банку;

продажу векселя;

зарахування для погашення власних зобов'язань банку перед платником або після опротестування перед іншою зобов'язаною за векселем особою в порядку, встановленому цивільним законодавством (шляхом виставлення вимоги про залік);

передачі іншим особам як розрахунку за власними зобов'язаннями банку до або після настання строку платежу за векселем.

Звернення банком стягнення на заставлені векселі може бути здійснено шляхом:

подання векселя до платежу зобов'язаній особі, якщо вексель отриманий за заставним або передавальним індосаментом;

продажу векселя банком через аукціон.

Стягнення вексельної суми із солідарних боржників здійснюється з урахуванням особливостей, зазначених у п.7, 9, 10 гл.1 розд. 4 Положення № 258.

Стаття 591. Реалізація предмета застави

1.  Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

3. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація заставленого майна є другим кроком у задоволенні вимог кредитора — заставоутримувача із вартості заставленого майна. Майно, на яке спрямоване стягнення, може бути реалізоване або з аукціонів (публічні торги), або іншим способом, передбаченим угодою сторін. Вибір способу реалізації має бути наперед передбачений сторонами у договорі. Порядок реалізації залежить головним чином від характеристик заставленого майна, його виду, властивостей та якостей, з урахуванням досить громіздкої процедури продажу заставленого майна з аукціонів (публічних торгів). Виняток складає майно державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, утворених у процесі корпоратизації, всі акції яких знаходяться у державній власності. Таке майно реалізується виключно з аукціонів (публічних торгів). Проведення аукціонів (публічних торгів) по реалізації заставленого майна регулюється «Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) по реалізації заставленого майна».

Реалізація заставленого майна з аукціонів проводиться державними виконавцями на підставі виконавчого листа судді або наказу господарського судді, виконавчого напису нотаріуса. Реалізація майна державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, утворених у процесі корпоратизації, всі акції яких знаходяться у державний власності, проводиться відповідним органом приватизації. Державний виконавець або орган приватизації є організаторами аукціону.

Термін підготовки аукціону не повинен перевищувати два місяці від дати отримання виконавчих документів організаторами аукціону.

Після отримання виконавчих документів організатор здійснює підготовку необхідних матеріалів по реалізації майна, визначає початкову вартість реалізації, готує та публікує інформацію про майно, яке належить до реалізації.

Початкова вартість заставного майна під час його реалізації визначається, виходячи з оцінки майна при укладанні угоди про заставу.

У випадку проведення експертної оцінки вартості заставленого майна, що виставляється на публічні торги, строк підготовки аукціону продовжується на термін проведення експертної оцінки, але не більше ніж на один місяць.

Особи, що бажають брати участь у торгах, вносять реєстраційний внесок, розмір якого встановлюється організатором аукціону і не може перевищувати один неоподатковуваний мінімум доходів громадян і суму у розмірі 10% початкової вартості майна, що реалізується. Потім переможцю аукціону ця сума зараховується у рахунок купівельної ціни, а іншим учасникам аукціону повертається на протязі 10 днів після затвердження протоколу аукціону.

Покупець до проведення торгів може ознайомитись з представленим майном за місцем його знаходження.

Реалізація заставленого майна здійснюється при наявності не менше двох покупців. Торги починаються з оголошення початкової ціни реалізації. Кожна наступна запропонована ціна повинна перевищувати попередню не менше, ніж на 10% . Майно вважається проданим тому покупцю, який запропонував на торгах найвищу ціну. Покупець-переможець зобов'язаний на протязі десяти днів після закінчення торгів сплатити повну суму за виставлене майно, з урахуванням початкового внеску. На підставі акта про проведення аукціону нотаріус видає переможцю свідоцтво про придбання майна на аукціоні. Цей документ має силу правовстановлюючого документа.

Ціна майна, що реалізується на торгах, може бути знижена ліцитатором до рівня ціни, що задовольняє заставоутримувача, якщо на протязі трьох хвилин після оголошення початкової ціни реалізації не з'явиться покупець. Якщо після цього зниження покупець не з'являється — аукціон припиняється.

Аукціон визнається як такий, що не відбувся, у таких випадках :

Відсутність покупців.

Наявність лише одного покупця.

Несплачування переможцем аукціону суми в призначений строк.

У випадку, якщо аукціон визначається як такий, що не відбувся, заставоутримувач, якщо буде згоден заставник, може залишити заставлене майно за собою за початковою ціною. У разі відмови призначається повторний аукціон, але не раніш місяця після першого аукціону. На повторному аукціоні початкова вартість заставленого майна може бути знижена у разі згоди заставника, але не більше, ніж на 30%. Якщо повторний аукціон не відбувся, виконавчі документи повертаються заставоутримувачу.

Стаття 592. Дострокове виконання зобов'язання, забезпеченого заставою

1.  Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:

1)  передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

2)  порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;

3) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.

2.  Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, — звернути стягнення на предмет застави:

1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

2) у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;

3)  в інших випадках, встановлених договором.

З метою захисту прав заставоутримувача від незаконних дій з боку заставника у визначених випадках заставоутримувач наділяється правом жадати від боржника дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Це право може бути реалізовано заставоутримувачем при погіршенні забезпечення його вимог у результаті наступних обставин: якщо предмет застави вибув з володіння заставника, у якого він був залишений, не відповідно до умов договору про заставу; якщо заставником зроблена заміна предмета застави з порушенням установлених правил; якщо предмет застави втрачений по обставинах, за які заставоутримувач не відповідає, а заставник не відновив предмет чи не замінив його рівноцінним майном.

За певних умов заставоутримувач вправі не тільки зажадати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання, але і звернути стягнення на предмет застави, якщо ця вимога   не буде виконана. Це можливо в наступних випадках: порушення заставником правил про наступну заставу, наприклад, коли закладене майно повторно передане в заставу, незважаючи на заборону наступного застави, установлена попереднім договором про заставу; у разі порушення заставодавцем правил про розпорядження заставним майном; до інших умов відноситься, наприклад, невиконання заставником обов'язків по страхуванню залишеного в нього майна, забезпеченню схоронності предмета застави; непредставлення заставником документів і незабезпечення умов для перевірки наявності, кількості, стану і умов збереження закладеного майна, що знаходиться в заставника.

Крім того, заставник вправі зажадати дострокового припинення застави при грубому порушенні заставоутримувачем обов'язків по страхуванню за рахунок заставника закладеного майна від ризиків втрати й ушкодження, забезпеченню схоронності закладеного майна і його захисту від дій третіх осіб; негайному повідомленню заставника про виникнення погрози чи втрати ушкодження закладеного майна. Ясно, що відповідні підстави для дострокового припинення договору застави можуть з'явитися в заставника тільки в тому випадку, якщо відповідно до договору закладене майно знаходиться в заставоутримувача.

Стаття 593. Припинення права застави

1.  Право застави припиняється у разі:

1)  припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

2. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

3. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Застава як акцесорне зобов'язання, що забезпечує основне зобов'язання, припиняється з припиненням цього основного зобов'язання. Крім відзначеного нормального порядку припинення заставного зобов'язання, ч. І даної статті ЦК передбачений перелік спеціальних підстав припинення застави.

По-перше, підставою припинення застави може служити загибель закладеної речі чи припинення заставного права, якщо заставник у розумний термін не відновив предмет застави чи не замінив його іншим, рівноцінним майном.

По-друге, якщо до заставоутримувача переходить право власності на закладене майно, що можливо лише у випадку визнання публічних торгів такими, що не відбулися, або переходу права власності на закладене майно в порядку спадкування.

По-третє, застава визнається припиненою у випадку продажу закладеного майна з публічних торгів, а також у випадку, коли продаж предмета застави виявився неможливим, оскільки торги, включаючи повторні, оголошені такими, що не відбулися, а заставоутримувач протягом місяця після оголошення повторних торгів такими, що не відбулися, не скористався своїм правом залишити за собою закладене майно.

При припиненні застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання або за вимогою заставника в зв'язку з грубим порушенням заставоутримувачем своїх обов'язків у відношенні предмета застави, що знаходиться в нього, заставоутримувач зобов'язаний негайно повернути закладене майно заставнику.

З огляду на те, що договір застави нерухомості підлягає державній реєстрації, про припинення застави повинна бути зроблена оцінка в реєстрі, у якому зазначений зареєстрований договір.

Перехід права власності чи права господарського ведення від заставника до іншої особи в результаті платного чи безоплатного відчуження цього майна або в порядку універсального правонаступництва (спадкування, реорганізація юридичної особи) не тягне припинення заставного зобов'язання, навпроти, застава зберігає свою силу. У цих випадках на місце заставника стає його правонаступник, що і несе всі обов'язки заставника, якщо інше не передбачено угодою з заставоутримувачем.

Зустрічаються ситуації, коли майно заставника, що є предметом застави, переходить у порядку правонаступництва відразу до декількох осіб, наприклад, якщо в результаті реорганізації юридичної особи шляхом його поділу утворилося дві чи більш юридичні особи. За таких умов буде діяти загальне правило, відповідно до якого кожний із правонаступників (набувачів майна) несе наслідки, що випливають із невиконання забезпеченого заставою зобов'язання відповідно до частини зазначеного майна, що перейшла до нього. Однак, якщо предмет застави неподільний чи з інших підстав залишається в загальній власності правонаступників, вони стають солідарними заставниками.

По-іншому зважується питання, коли майно, що є предметом застави, вилучається від заставника на тій підставі, що в дійсності власником цього майна є інша особа, або у виді санкцій за здійснення злочину чи іншого правопорушення. Маються на увазі випадки, коли майно витребуване в заставника законним власником цього майна за віндикаційним позовом, а також конфіскація майна, тобто безоплатне вилучення в заставника, що є власником майна, майна за рішенням суду (чи в адміністративному порядку) у виді санкції за злочин чи правопорушення.

У відзначених випадках у визначеній мірі обмежуються і права заставоутримувача, тому що він не може одержати те, на що розраховував, укладаючи договір із заставником. Єдина можливість у заставоутримувача — зажадати від боржника дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.