Глава 49 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Параграф 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання

Параграф 2. Неустойка

Параграф 3. Порука

Параграф 4. Гарантія

Параграф 5. Завдаток

Параграф 6. Застава

Параграф 7. Притримання

 

Параграф 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання

Стаття 546. Види забезпечення виконання зобов'язання

1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Забезпечення виконання зобов'язання - традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов'язання само по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при використанні кредитором заходів відповідальності відносно несправного боржника у останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов'язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть наступити у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов'язання.

Види забезпечення виконання зобов'язань мають характерні ознаки:

мають майновий зміст;

націлені на спонукання боржника до виконання свого боргу (а не тільки на його покарання як правопорушника);

носять додатковий (акцесорний) характер (докладніше щодо цієї ознаки див. ст. 548 та коментар до неї);

можуть забезпечувати лише дійсні зобов'язання (тобто такі, наприклад, що не припинились у зв'язку із спливом строку позовної давності).

Враховуючи викладені характерні риси, види (способи) забезпечення виконання зобов'язань, можна визначити, як передбачені законом або договором спеціальні заходи майнового характеру, що стимулюють належне виконання зобов'язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів) кредитора.

Поряд із традиційними видами (способами) забезпечення виконання зобов'язань, які й раніше існували в цивільному законодавстві України (див. ст. 178 ЦК 1963 р.), а саме: неустойкою (ст.ст. 549-552 ЦК), порукою (ст.ст. 553-559 ЦК), гарантією (ст.ст. 567-569 ЦК), завдатком (ст.ст. 570-571 ЦК), заставою (ст.ст. 572-593 ЦК), — ЦК, що коментується, вміщує в собі новий (порівняно із ЦК 1963) спосіб забезпечення виконання зобов'язання, який раніше не був відомий нашому законодавству. Мова йдеться про притримання (ст.ст. 594-597 ЦК).

Принциповою відмінністю положень про забезпечення виконання зобов'язань, що вміщуються в ЦК, від раніше діючого законодавства є те, що як законом, так і договором можуть встановлюватися і інші (окрім тих, що вказані у статті, що коментується) способи забезпечення виконання зобов'язань. До них, зокрема, може бути віднесено страхування. Статтею ж 178 ЦК 1963 р. передбачався вичерпний перелік видів забезпечення виконання зобов'язань, що не підлягав розширенню.

Разом з тим, слід відмітити, що нові способи забезпечення виконання зобов'язань можуть встановлюватися лише договором чи законом, а не іншими актами цивільного законодавства, що перелічені у ст. 4 ЦК: указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України т.ін.

Всі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

I  — встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

II  — супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

III  — мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Забезпечення виконання зобов'язання будь-яким із способів, передбачених ст. 546 ЦК, також створює зобов'язальне прововідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов'язання боржника). Оскільки цивільний закон не встановлює будь-яких обмежень щодо того, виконання якого зобов'язання може бути забезпеченим, то й додаткове забезпечувальне зобов'язання у свою чергу може бути забезпеченим будь-яким з передбачених договором чи законом способів.

Від видів (способів) забезпечення виконання зобов'язань слід відрізняти так звані «заходи оперативного діяння (впливу)». До них зокрема відносяться: відмова від сплати недоброякісного товару, перевід несправного боржника на попередню оплату продукції і т.п. Такі дії в цивільно-правовій доктрині являють собою самостійний вид наслідків невиконання або неналежного виконання зобов'язань, що не мають ніякого відношення до способів забезпечення зобов'язань. Вони не тягнуть виникнення самостійного зобов'язання і не становлять предмет цього зобов'язання (на відміну від забезпечувальних зобов'язань), оскільки є односторонньою дією кредитора по зміні або припиненню зобов'язання.

 

Стаття 547. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання

1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Стаття, що коментується, є новелою цивільного законодавства України. Згідно її положень правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань повинні вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне їх нікчемність. Раніше діючим законодавством обов'язкова письмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлювалась лише відносно неустойки, поруки та гарантії (ст.ст. 180,191, 196 ЦК 1963 р.).

Вимоги до письмового правочину встановлені ст. 207 ЦК. Зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Нікчемний правочин — це окремий випадок недійсності правочину (поряд із оспорюваним правочином). Відповідно до ст. 215 ЦК (докладніше див. коментар до вказаної статті) нікчемний правочин це такий, недійсність якого встановлена законом і не вимагає її судового визнання.

Правило ст. 547 ЦК стосовно нікчемності правочину щодо забезпечення зобов'язання у разі недотримання його письмової форми, є винятком із загального, встановленого ст. 218 ЦК, відповідно до якого недодержання письмової форми правочину звичайно не тягне за собою його недійсність.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правовими наслідками недійсності правочину (ст. 216 ЦК) є двостороння реституція та відшкодування збитків.

 

Стаття 548. Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання

1.  Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

3. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Стаття, що коментується, вміщує в собі загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Виходячи із змісту цієї правової норми, можна виділити дві загальні умови: по-перше, забезпечення виконання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом або договором. Тобто забезпечення виконання не відбувається автоматично. Воно виникає тільки за домовленістю сторін або у випадках, прямо передбачених законом (а не іншим актом цивільного законодавства — ст. 4 ЦК), без урахування волі боржника та кредитора.

По-друге, забезпечення зобов'язання, виходячи з його акцесорності, повинно здійснюватися лише відносно дійсного зобов'язання.

Частина перша ст. 548 ЦК уособлює в собі правило відносно того, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це (поряд із законом) встановлено договором. Тим самим, законодавець звужує підстави виникнення забезпечувального зобов'язання з правочину (на який вказує ст. 547 ЦК, коли мова йде про зовнішню форму цього зобов'язання) до договору. Як відомо, правочин — поняття більш широке, аніж договір; відповідно до ст. 202 ЦК договір — це один з видів з правочинів, а саме дво- чи багатосторонній правочин (докладніше див. коментар до вказаної статті).

Разом з тим частина перша статті, що коментується, вміщує в собі уточнення, що на підставі договору та закону провадиться забезпечення виконання основного зобов'язання. Оскільки із тлумачення ст. 546 ЦК випливає, що забезпеченим може бути будь-яке зобов'язання, тобто не тільки основне, але й додаткове, наприклад, забезпечувальне (докладніше див. коментар до згаданої статті), то це означає, що забезпечення виконання неосновних зобов'язань може здійснюватися і на підставі односторонніх правочинів (хоча це важко уявити на практиці), і на підставі всіх інших актів цивільного законодавства, передбачених ст. 4 ЦК, а не тільки закону.

Виходячи з того, що за загальним правилом односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (ст. 202 ЦК), то забезпечення виконання на підставі цього може мати місце тільки тоді, коли односторонній правочин здійснив боржник за основним зобов'язанням.

Загальне правило щодо підстав виникнення забезпечення виконання основного зобов'язання має винятки, встановлені спеціальними нормами. Так, згідно частини другої ст. 551 ЦК неустойка може випливати не тільки з закону, а і з інших актів цивільного законодавства.

Частина третя статті, що коментується, уособлює в собі одну з характерних рис забезпечення виконання зобов'язань - акцесорність. Ця особливість забезпечувального зобов'язання, тобто його додатковий характер проявляється у багатьох моментах:

по-перше, недійсність основного зобов'язання зазвичай тягне за собою недійсність зобов'язання, яке його забезпечує, та навпаки, недійсність правочину про забезпечення виконання зобов'язання, наприклад, внаслідок дефекту форми, не спричиняє його недійсність (ст. 548 ЦК).

По-друге, забезпечувальне зобов'язання наслідує долі основного зобов'язання при заміні особи у зобов'язанні, наприклад, при переході прав кредитора іншій особі при відступленні права вимоги (це випливає із ст. 514 ЦК). Так при заставі майна його відчуження може здійснюватися тільки за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою (ст. 17 Закону України «Про заставу»).

По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне і припинення його забезпечення (ст.ст. 559, 568, 593 ЦК).

Однак є з цих правил і виключення. Так недійсність та припинення основного зобов'язання не впливають на дійсність забезпечувального зобов'язання, що виникло на підставі договору гарантії (ст. 562 ЦК). При заміні боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою чи заставою, встановленою третьою особою, забезпечувальне зобов'язання припиняється, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (ст.ст. 523, 559 ЦК).