Параграф 2.Неустойка

Стаття 549. Поняття неустойки

1.  Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

3.  Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка — це один з традиційних, найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов'язань у цивільному праві. Стаття, що коментується, вміщує в собі легальне визначення терміну «неустойка», а саме, неустойкою визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов'язань пояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків. У цьому розумінні неустойці притаманні слідуючі риси:

можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір (докладніше про співвідношення збитків та неустойки див. коментар до ст.ст. 550, 552 ЦК);

можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, за винятком так званої законної неустойки (див. ст. 550 ЦК та коментар до неї), у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

Стаття 549 ЦК, а слід за нею й інші статті § 2 глави 49 ЦК, вміщують в собі низку новел цивільного права, які є нетрадиційними для радянського та пострадянського законодавства України.

Перш за все це стосується предмета неустойки. На відміну від ЦК 1963 р. та інших нормативно-правових актів більше раннього періоду ЦК передбачає, що неустойкою може бути не тільки грошова (як це закріплювалось ст. 179 ЦК 1963 р.), але й інше майно. Такий підхід до визначення поняття неустойки існував у дореволюційній російській цивілістиці, але ж ніколи не знаходив свого безпосереднього законодавчого відбитка. До речі в ту добу висловлювались думки про визнання неустойкою не тільки майна, а крім того й дій, що можуть мати певну цінність.

Відповідно до змісту ст. 551 ЦК під майном, яке може бути предметом того виду забезпечення виконання зобов'язань, що аналізується, слід розуміти рухоме та нерухоме майно (тобто майнові права неустойкою не визнаються).

Механізм стягнення з боржника неустойки у вигляді майна на практиці є досить складним, оскільки не зрозуміло до якого виду неустойки воно відноситься, а звідси — як воно повинно обчислюватися та встановлюватися у договорі чи законі.

Частина перша статті, що коментується вводить у доктрину цивільного права новий інститут — альтернативна неустойка. Це випливає з того, що боржник у разі порушення ним зобов'язань, повинен передати кредиторові грошову суму або інше майно. Виконання альтернативної неустойки здійснюється за розсудом боржника відповідно до ст. 539 ЦК (див. коментар до вказаної статті).

ЦК дає визначення традиційним різновидам неустойки — штрафу та пені. Відповідно до ст. 549 ЦК штраф може, по суті, встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання, в той час як пеня — на випадок прострочення виконання зобов'язань, тобто вона покликана забезпечити лише своєчасне виконання обов'язків боржника. Пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період (наприклад, за кожний день) прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов'язання.

Новелою цивільного законодавства є правило обчислення неустойки. Якщо раніше такі правила були відсутні у законодавстві, і відповідно до звичаїв ділового обігу вона обчислювалась або 1) у вигляді відсотків від суми договору або його невиконаної частини, або 2) в кратному відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання, або 3) в твердій, вираженій в грошових одиницях, сумі, то згідно ст. 549 ЦК штраф та пеня обчислюється лише у відсотках. Норма, яка встановлює таке положення, не є диспозитивною, тобто сторони не в змозі змінити її положення та встановити у договорі штраф або пеню у вигляді твердої суми або в кратному відношенні до суми зобов'язання.

Неустойка за своєю юридичною природою є не тільки видом (способом) забезпечення виконання зобов'язань, а, як правило, також одною з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, знаходяться в главі 51 ЦК «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання». Відповідно до ст. 611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Згідно ст. 614 ЦК стягнення неустойки з боржника проводиться у випадку винності його поведінки.

Стаття 550. Підстави виникнення права на неустойку

1.  Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

2. Проценти на неустойку не нараховуються.

3.  Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Стаття, що коментується, закріплює правило, згідно якого стягнення неустойки може мати місце незалежно від наявності збитків (щодо їх визначення див. ст. 22 ЦК та коментар до неї).

Ця новела цивільного права позначає, що неустойка не завжди виступає санкцією за порушення зобов'язання. Випливає це з наступного:

у науці цивільного права виділяють слідуючі умови цивільно-правової відповідальності (склад цивільного правопорушення):

протиправне порушення особою покладених на неї обов'язків та суб'єктивних прав інших осіб;

наявність шкоди або збитків;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника та шкідливими наслідками;

вина правопорушника.

Наявність сукупності всіх зазначених вище умов за загальним правилом дає змогу притягнути особу до цивільно-правової відповідальності. Відсутність збитків (шкоди) як наслідку дії особи не дає можливість характеризувати її поведінку як цивільне правопорушення. Але не дивлячись на таке, неустойка підлягає все ж таки сплаті у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому вона повинна вважатися не мірою відповідальності (санкцією), а лише правовим наслідком порушення зобов'язання (ст. 611 ЦК). (Слід відзначити, що тлумачення глави 51 ЦК дає змогу вважати, що законодавець відрізняє поняття «правові наслідки порушення зобов'язань» та «відповідальність за порушення зобов'язань». Це випливає навіть з назви вказаної глави).

Частиною другою статті, що коментується, закріплене правило, згідно якого проценти на неустойку не нараховуються. Це стосується, перш за все, грошової неустойки, оскільки проценти відповідно до норм ЦК (ст.ст. 536, 625 ЦК) сплачуються або за користування чужими грошима, або — при простроченні виконання грошового зобов'язання. Тобто стаття 550 ЦК встановлює, що, по-перше, грошове забезпечувальне зобов'язання щодо сплати неустойки, не може само бути забезпечено неустойкою, а по-друге, за користування грошовою неустойкою сплата процентів, передбачених за користування чужими грошима, не здійснюється.

Частина третя ст. 550 ЦК встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК не відповідає за порушення зобов'язання.

Ст. 617 ЦК встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, ЦК не дає легального визначення понять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.

У науці цивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не була відверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернути у зв'язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

Слід звернути увагу, що кредитор не має право на неустойку тільки в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання внаслідок випадку або непереборної сили. Це правило є новим для цивільного права України, бо ст. 179 ЦК 1963 р. передбачалось, що неустойка не підлягала сплаті внаслідок винної поведінки кредитора. За ЦК вина кредитора не є підставою для неможливості стягнення неустойки. Ст. 616 ЦК прямо закріплює, що при порушенні зобов'язання з вини кредитора розмір неустойки відповідно зменшується судом.

Оскільки неустойка не завжди є відповідальністю за цивільне порушення, то й застосування частини третьої ст. 550 ЦК не може здійснюватися, коли порушення зобов'язання не спричинило збитків (шкоди) кредитору. Це випливає з того, що у даному випадку мова не йдеться взагалі про відповідальність боржника. Але ж тільки неможливість останньої є підставою для втрати кредитором права на отримання неустойки. Таким чином, якщо порушення зобов'язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили, але ж не заподіяло для кредитора збитків, він все одно отримує право на неустойку, адже вона при цьому буде вважатися правовим наслідком порушення зобов'язання, а не санкцією за цивільне правопорушення.

Слід пам'ятати, що стягнення неустойки в примусовому судовому порядку може здійснюватися в скорочений термін. Це випливає із ст. 258 ЦК, якою встановлена позовна давність відносно стягнення неустойки в один рік. Оскільки пред'явити позов про виконання основного зобов'язання в натурі, у тому числі і про сплату грошей, можна на протязі трьох років (ст. 257 ЦК), то вимога про стягнення неустойки може бути висунена відносно останнього року невиконання основного боргу у межах загальної позовної давності.

Стаття 551. Предмет неустойки

1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

2.  Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

3. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вже вказувалося в коментарі до ст. 549 ЦК, новелою цивільного законодавства є можливість встановлення неустойки у вигляді не тільки традиційної грошової суми, але й рухомого та нерухомого майна.

Механізм встановлення та сплати неустойки у вигляді майна не знайшов відображення у ЦК. Уявляється, що це самостійний вид неустойки (який можна назвати «майнова неустойка»), адже він не може бути обчисленим у відсотках, а тому не підпадає ні під штраф, ні під пеню, передбачені ст. 549 ЦК. Вказівка на майнову неустойку у правочині (цивільно-правовими актами вона поки що не передбачається) може бути зроблена шляхом стислого опису її предмета. У випадку, коли неустойкою стає рухоме майно, це можуть бути як індивідуально-визначені речі, так і речі, що мають родинні ознаки.

Разом з тим, майнова неустойка стає дуже привабливою, оскільки є набагато спрощеною

порівняно із заставою, яка зазвичайно опосередковувала забезпечення виконання зобов'язання певним, заздалегідь визначеним майном, бо не потребує реєстрації чи нотаріальної форми, навіть якщо предметом неустойки є нерухоме майно, має спрощену процедуру стягнення, адже воно проводиться шляхом простої передачі майна кредиторові і не потребує реалізації предмета, як це передбачено ст. 591 ЦК для застави.

У законодавстві та судовій практиці зазвичайно виділяють так звані договірну та законну неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, і, як правило, її розмір, умови застосування і т.п. визначається виключно за їх розсудом.

Разом з тим у цивільному законодавстві України існують випадки, які певною мірою обмежують сторони при встановленні договірної неустойки. Так, згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. за про-строчку грошових зобов'язань, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, боржники сплачують кредиторам пеню в розмірі, що встановлюється за договором, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Законом України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за послуги зв'язку» від 4 лютого 1999 р. тимчасово забороняється нараховувати та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення плати за послуги зв'язку.

Що стосується законної неустойки, то вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи передбачений цей обов'язок угодою сторін. Поняття законної неустойки є досить умовним, оскільки відповідно до частини другої статті, що коментується, неустойка може встановлюватися не тільки законом, а й іншим актом цивільного законодавства, передбаченим ст. 4 ЦК. Це положення є винятком із загального правила, встановленого ст. 548 ЦК, згідно якого забезпечення виконання зобов'язання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом (чи договором).

Разом з тим, актом цивільного законодавства може встановлюватися лише неустойка, предметом якої є грошова сума. Тобто законна майнова неустойка може мати місце тільки, якщо це відповідно до змісту ст. 548 ЦК передбачено законом.

Доля та сфера застосування законної неустойки залежить від того, в якій правовій нормі вона міститься. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише остільки, оскільки сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки.

Прикладом законної неустойки, що міститься в диспозитивній нормі, може бути ст. 625 ЦК, згідно якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити пеню в розмірі три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закону неустойку в цивільному праві не слід змішувати з неустойкою, яка хоча й встановлена законом та передбачена за порушення зобов'язань, у тому числі грошових, але має іншу юридичну природу.

Так, у відповідності із ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р., порушення резидентами строків таких розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 % суми недоотриманої виручки. Однак стягнення такої пені провадиться не на користь кредитора, як це має місце у цивільному праві, а на користь держави та здійснюється державними податковими інспекціями, які стороною по зовнішньоекономічному контракті взагалі не виступають. Звичайно, при стягненні такої пені норми ЦК щодо неустойки не застосовуються.

По відношенню до неустойки, встановленої законом, у ЦК передбачено правило, згідно якого її розмір може бути змінений за домовленістю сторін лише в сторону збільшення. Розмір законної неустойки, встановленої іншим актом цивільного законодавства, сторони можуть зменшити, крім випадків, передбачених законом. Залишається не зрозумілим, з яких причин законодавець не надав сторонам повноваження щодо збільшення розміру останнього виду неустойки.

Відповідно до частини третьої ст. 551 ЦК суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, наприклад, істотного погіршення майнового стану боржника. Це правило зазнало подальшого розвитку у ст. 616 ЦК, відповідно до якої суд має право зменшити розмір неустойки, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Як ми бачимо, зменшення розміру неустойки — це право суду. Поряд з тим та ж ст. 616 ЦК містить норму, яка зобов'язує суд (суддю) зменшити неустойку, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.

Оскільки норма щодо можливості зменшення розміру неустойки в судовому порядку не є новою для цивільного права України (ст. 205 ЦК 1963 р.), існує певна практика її застосування. Вона свідчить, що право судів, які розглядають спори про стягнення неустойки, трактується як їх обов'язок зменшувати неустойки, розмір яких перевищує середні величини. Більш привабливим та таким, що повністю відповідає законодавству, було б оцінювати вимоги кредитора про стягнення неустойки в частині, що перевищує можливі збитки у зв'язку із порушенням зобов'язання, як зловживання правом (див. ст. 13 ЦК та коментар до неї), що й служитиме підставою для відхилення позовних вимог в певній частині.

Стаття 552. Правові наслідки сплати (передання) неустойки

1.  Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

2. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У частині першій статті, що коментується, свого відбитка знайшов один з принципів виконання зобов'язання (докладніше див. коментар до ст. 526 ЦК), а саме — принцип реального виконання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та збитків не позбавляє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Іншими словами це позначає, що сплата або передання неустойки (та збитків) не припиняє існування основного зобов'язання, забезпеченого неустойкою (тобто уособлює акцесорність забезпечувального зобов'язання).

Частина друга ст. 552 ЦК стосується співвідношення сплати (передання) неустойки та відшкодування збитків при порушенні зобов'язання.

При цьому під збитками слід розуміти майнові втрати (тобто матеріальну шкоду), які виражені в грошовій формі. Легальне визначення збитків встановлено ст. 22 ЦК, відповідно до якої вони складаються з втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В залежності від співвідношення із збитками в науці цивільного права виділяють такі види неустойки (раніше передбачались ст. 204 ЦК 1963 р.):

залікова, коли збитки відшкодовуються кредитору лише в сумі, що не покрита неустойкою;

штрафна (кумулятивна), коли неустойка сплачується понад понесених збитків;

виключна, коли неустойка сплачується (передається) замість збитків;

альтернативна, за вибором кредитора неустойка сплачується замість збитків (тобто або неустойка, або збитки).

Важливою новелою цивільного законодавства України є те, що за загальним правилом при порушенні зобов'язання повинна проводитись сплата штрафної неустойки. Це випливає як із змісту статті, що коментується, так із ст.ст. 611, 623, 624 ЦК. Раніше за ЦК 1963 р. (ч.І ст. 204) та за Основами цивільного законодавства Союзу РСР та республік від 31 травня 1991 (п. З ст. 68) загальним правилом передбачалась сплата залікової неустойки.

Разом з тим, відповідно до ст. 624 ЦК договірна неустойка може бути встановлена сторонами або заліковою, або виключною, або альтернативною. Це правило не поширюється на так звану законну неустойку, яка відповідно до норм даного акта цивільного законодавства завжди повинна бути штрафною, (докладніше щодо законної та договірної неустойки див. ст. 551 та коментар до неї).