Стаття 110.   Ліквідація юридичної особи

1. Юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також
в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юри­дичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств — також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридич­ної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

4. Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. До ліквідації юридичної особи застосовуються загальні правила ст. 104 ЦК щодо припинення юридичних осіб, оскільки інше не встановлено ст. 110 — 112 ЦК та спе­ціальними законами.

2. Учасники юридичної особи або орган юридичної особи, уповноважений на її ліквідацію установчими документами, за загальним правилом, на свій розсуд мають право прийняти рішення про ліквідацію юридичної особи. Зокрема, зазначається в п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК, рішення про ліквідацію може бути прийняте в зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, або досягненням мети, для якої юри­
дичну особу було створено.

3.   Зазвичай рішення про ліквідацію юридичної особи приймає її орган, якому таке повноваження надане установчими документами. Таке повноваження, хоч про це і не говориться в п. 1 ч. 1 ст. 110 ГК [42], може бути надане органу юридичної особи законом. Так, прийняття рішення про ліквідацію товариства з обмеженою від­повідальністю належить до виключної компетенції загальних зборів учасників (п. 8
ч. 4 ст. 145 ЦК), а акціонерного товариства — до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (п. 4 ч. 2 ст. 159 ЦК; п. 21 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні то­вариства» [228]). Це — імперативні правила. Відступати від них шляхом визначення в статуті товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства іншого органу, що має право прийняти рішення про ліквідацію відповідного товариства, було б неправомірним.

Що стосується права учасників юридичної особи прийняти рішення про її ліквідацію, то це формулювання застосовується до повних і командитних товариств, де органи юридичної особи взагалі не визначаються, а право ведення справ товариства (управ­ління товариством) надається його учасникам з повною відповідальністю (ст. 122, 136 ЦК).

Якщо юридична особа заснована державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, спо­живчим товариством чи іншою юридичною особою, засновник повинен визнаватись органом юридичної особи, що наділяється, зокрема, повноваженням прийняти рішення про ліквідацію юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. ПО ЦК рішення про ліквідацію юридичної особи може бути прийняте в будь-який час на розсуд органу або учасників, уповноважених при­ймати такі рішення. Але законом можуть встановлюватись обмеження повноваження учасників або органу юридичної особи приймати рішення про ліквідацію юридичної особи.

4. Рішення про ліквідацію юридичної особи може бути прийняте судом на вимогу органу, що здійснює державну реєстрацію (таким відповідно до Закону «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» є державний реєстратор). Хоч ст. 6 названого Закону і не відносить до компетенції державного реєстратора звернення до суду з такими вимогами, все ж абзац перший ч. 2 ст. 110 ЦК є для цього достатньою підставою. Крім того, зберігає чинність п. 17 частини першої ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [81], відповід­но до якого органи державної податкової служби мають право в передбачених за­коном випадках звертатись до суду з заявою про скасування державної реєстрації  суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому скасування державної реєстрації треба тлумачити з урахуванням історичного фактора. Термін «скасування державної реєстрації» визначався в ст. 8 раніше чинного Закону «Про підприємництво» досить своєрідно (вкрай широко). З урахуванням ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] звернення органів державної податкової служби до суду з заявою про скасування державної реєстрації можна тлумачити як право звернення з заявою про припинення юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Проте від правової конструкції «скасування державної реєстрації», що є підставою ліквідації юридичної особи, тепер треба відмовитись пов­ністю. Лише стосовно державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи вживається термін «скасування» (ст. 31 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»), але ж воно не є підставою лік­відації юридичної особи.

Право звернення до суду з заявою про ліквідацію юридичної особи надається також її учасникам.

5. Із ч. 2 ст. 110 ЦК, а особливо із ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» можна зробити висновок про те, що для постановлення судового рішення про ліквідацію юридичної особи необхідне таке, що набрало законної сили, рішення суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні
юридичної особи, які не можна усунути. Але це не є перешкодою для одночасного пред'явлення в суді двох вимог: 1) про визнання запису про проведення державної реєстрації недійсним; 2) про ліквідацію юридичної особи.

6. Відповідно до ч. 2 ст. 110 ЦК орган, що здійснює державну реєстрацію юридич­них осіб, вправі пред'явити позов про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом. Частина 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» встановлює такі підстави для постановлення судового рішення про припинення (ліквідацію) юридичної особи:

а) провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

б)  невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи ви­могам закону;

в)  неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

г) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

7. Суб'єкти, які наділяються повноваженнями ліквідації юридичної особи, за­конодавством досить чітко не визначаються. У ст. 111 ЦК мова йде про ліквіда­ційну комісію. У частині 2 ст. 110 ЦК передбачено право суду покласти обов'язки щодо ліквідації юридичної особи на його засновників або орган, уповноважений приймати рішення про ліквідацію юридичної особи (таким органом найчастіше є збори учасників, на які взагалі неможливо покласти будь-який обов'язок, бо на збори силоміць нікого не водять). Стаття 38 Закону «Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» передбачає визначення держав­ним реєстратором голови ліквідаційної комісії, якщо суд прийняв рішення про припинення юридичної особи, але не поклав обов'язки щодо ліквідації юридичної особи на відповідного суб'єкта. Таким визначається керівник органу управління юридичної особи або її учасник.

8. Особливості ліквідації банків встановлюються ст. 87 — 98 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]. Законами встановлюються особливості ліквідації деяких інших юридичних осіб (ст. 20 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [168]; ст. 13 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [177] тощо).

Стаття 111.   Порядок ліквідації юридичної особи

1. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог креди­торами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог,
а також про результати їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, про­вадиться у порядку черговості, встановленої статтею 112 цього Кодексу, відповід­но до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження,
за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юри­дичної особи.

3. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає лік­відаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

4. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредито­рів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

5. Юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

1. Оголошення про ліквідацію юридичної особи публікується, а виявлення кредиторів та боржників юридичної особи, що ліквідується, здійснюється відповідно до загальних правил ст. 105 ЦК щодо припинення юридичних осіб.

2. На ліквідаційну комісію покладається обов'язок після закінчення встановленого строку на пред'явлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що ліквідуєть­ся, скласти проміжний ліквідаційний баланс. Якщо обов'язок зі здійснення ліквіда­ції юридичної особи покладено на орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, на учасників юридичної особи,
на керівника органу управління юридичної особи, зазначений обов'язок виконують ці особи. У проміжному ліквідаційному балансі, зокрема, повинні міститись відомості про склад майна юридичної особи (зазначення його вартості є обов'язковим), перелік пред'явлених кредиторами вимог та зазначення на результати їх розгляду.

3. Проміжний ліквідаційний баланс підлягає затвердженню учасниками юридичної особи, якщо вони прийняли рішення про ліквідацію юридичної особи, або органом юридичної особи, що прийняв таке рішення відповідно до своєї компетенції, або судом, якщо рішення про ліквідацію юридичної особи прийнято ним.

4. Частина 2 ст. 111 ЦК вперше у вітчизняному законодавстві встановлює механізм розрахунків з кредиторами. Виплата грошових сум кредиторам здійснюється від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу в черговості, що встановлена ст. 112 ЦК. Лише кредиторам, що відповідно до ст. 112 ЦК належать до четвертої черги, виплати проводяться після спливу одного місяця після затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

5. При необхідності для здійснення розрахунків з кредиторами ліквідаційна ко­місія (особа чи орган, що здійснює ліквідацію) продає майно юридичної" особи, що ліквідується.

6. Після завершення розрахунків з кредиторами,  в тому числі і з кредиторами четвертої черги, складається ліквідаційний баланс, який затверджується суб'єктом (органом), що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

7. Встановлюючи правила щодо процедури ліквідації юридичної особи, законода­вець виявив турботу лише про інтереси кредиторів юридичної особи, що ліквідується. Мається на увазі, що про правовідносини, в яких юридична особа, що ліквідується, є управненою особою (кредитором), має подбати ліквідаційна комісія. Це так, якщо її призначили засновники. Якщо ж ліквідаційна комісія призначена судом, інтереси
юридичної особи, що ліквідується, та її засновників (учасників) законом захищаються недостатньо.

Зокрема, слід звернути увагу на важливість передання прав (відступлення вимоги) у тих зобов'язаннях, які не можуть бути в цей час виконані боржником юридичної особи, що ліквідується, або які за своєю суттю не можуть бути виконані на цей час (наприклад, довгострокові інвестиційні та інші зобов'язання покупця об'єкта приватиза­ції). Частина 7 ст. 40 Закону «Про захист прав на сорти рослин» [185] встановлює, що майнове право на сорт рослин, яке належить юридичній особі, що ліквідується, може бути передане (відчужене) іншій юридичної особи у встановленому законом порядку (тобто, в загальному порядку, що встановлений нормами зобов'язального права).

8. Майно, що залишилось після розрахунків з усіма кредиторами та затвердження лік­відаційного балансу, передається учасникам. При цьому повинні бути сплачені податки, що утримуються у джерела виплати: «у зв'язку з цим слід дійти висновку, що позапланова виїзна перевірка юридичних осіб — платників податків у зв'язку з їх ліквідацією (про­ведення такої перевірки передбачено п. «є» ст. З Указу Президента України «Про деякі заходи щодо дерегулювання підприємницької діяльності» [254]) повинна проводитись якраз при розподілі майна юридичної особи, що ліквідується, оскільки це — завершальна господарська операція юридичної особи, яку теж треба перевірити на предмет сплати податків біля джерела виплати коштів (видачі майна). Але законом або установчими документами юридичної особи може бути передбачений інший порядок подальшого ви­користання майна юридичної особи, що ліквідована (абзаци «б» і «г» підпункту 7.11.11 п. 7.11 ст. 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113]).

Частина 4 ст. 111 ЦК не виключає дії спеціального правила частини першої ст. 21 Закону «Про господарські товариства» [53], що передбачає розподіл майна, яке зали­шилося після розрахунків з кредиторами, між учасниками товариства «у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію». Але невизначеність цього законодавчого положення виключає його застосування.

9. Ліквідаційна комісія після затвердження ліквідаційного балансу звертається до органу державної реєстрації з заявою про виключення юридичної особи із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців. Внесення запису про виключення юридичної особи із цього Реєстру припиняє юридичну особу.

Стаття 112.   Задоволення вимог кредиторів

1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів за­довольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забез­печені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими від­носинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кож­ному кредитору цієї черги.

2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визна­чається законом.

3. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухи­лення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням
суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

4. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідацій­ною комісією для їх пред'явлення,  задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених
своєчасно.

5. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких
за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

(Із змін, від 17.12.2008)

1. Ця стаття встановлює черговість задоволення вимог кредиторів. При цьому тер­мін «кредитори» поширюється не тільки на осіб, які мають до юридичної особи право вимоги в силу цивільно-правових зобов'язань, а й на будь-яких інших осіб, перед якими юридична особа, що ліквідується, несе обов'язок щодо сплати грошових сум або передання майна.

2.   Відшкодування майнової шкоди, заподіяної каліцтвом,  іншим ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті фізичній особі, яка перебуває у трудових відносинах з юридичною особою, якщо це пов'язане з виконанням трудових обов'язків, здійсню­ється в межах страхових правовідносин (ст. 2, 14 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» [142]). Тому юридичні особи здійснюють відшкодування майнової шкоди безпосередньо потерпілим лише в випадках, коли вони заподіяли шкоду не в зв'язку з трудовими відносинами. Моральна шкода осо­ бам, застрахованим відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відшкодовується роботодавцем відповідно до тру­дового законодавства, що передбачає застосування п. 1 ч. 1 ст. 112 ЦК. Законодавець не заперечує першочергових прав кредиторів, що забезпечили свої вимоги заставою, але ж у випадках відшкодування шкоди, що завдана фізичним особам каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті, прирівняв заставодержателів у черго­вості задоволення їх вимог до названих фізичних осіб. Пункт 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] вимогами першої черги поряд з вимогами, забезпеченими заставою, називає цілу низ­ку інших вимог. Але при застосуванні п. 1 ч. 1 ст. 112 ЦК і п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід враховувати, що відповідно до п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону «Про іпотеку» [197] (поширюється на правовідносини щодо застави нерухомого майна) і п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] (поширюється на правовідносини щодо застави рухомого майна) законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності названими законами, тобто до 1 січня 2004 p., застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать цим законам. Пункт 1 ч. 1 ст. 112 ЦК і п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] суперечать Закону «Про іпотеку» і Закону «Про забезпечення ви­мог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а тому не можуть застосовуватись в частині, в якій вони передбачають участь заставодержателів (іпотекодержателів) у процедурі конкурсного розподілу майна юридичної особи — боржника, що ліквідується.

Лише стосовно акціонерних товариств застосуванню підлягає ч. 1 ст. 89 Закону «Про акціонерні товариства» [228], яка включає заставодержателів до першої черги кон­курсних кредиторів, оскільки п. 4 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону не допускає застосування законів та інших нормативно-правових актів, що суперечать названому Закону, до приведення їх у відповідність до цього Закону.

3. Включення до числа першої черги кредиторів осіб, вимоги яких забезпечені ін­шим способом, є вкрай некоректним, оскільки надає переваги на задоволення вимог особам, вимоги яких передбачені способами забезпечення, що встановлені ст. 546 ЦК. Тому слова «чи іншим способом» із п. 1 ч. 1 ст. 112 ЦК доцільно було б виключити. Поки ж такі зміни не внесені, треба керуватись буквою закону, що не виключає за від­повідних обставин вирішення цивільного спору на підставі принципу верховенства права всупереч ст. 112 ЦК.

4. При застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 112 ЦК належить звернути увагу на наступне: у другу чергу задовольняються не тільки ті вимоги працівників,  що входять до змісту трудових правовідносин, а и ті вимоги, що пов язані з трудовими відносинами. Так, якщо роботодавець не забезпечив умов для збереження особистих речей праців­ників, хоч відповідно до умов праці та виробничого побуту він зобов'язаний був це забезпечити, вимога працівника про відшкодування шкоди виходить за межі трудових правовідносин, але вона, безумовно, пов'язана з трудовими відносинами. Тому така вимога задовольняється в другу чергу.

5. До другої черги належать вимоги авторів об'єктів інтелектуальної власності щодо виплати винагороди за використання таких об'єктів. Вимоги осіб, які не є авторами, але одержали право на використання таких об'єктів та передання цього права, до другої черги не відносяться.

6. Поняття податків і зборів (обов'язкових платежів) наводиться в ст. З Закону «Про систему оподаткування» [109], а їх види визначаються в ст. 14 та 15 цього ж Закону.

7. Усі інші вимоги, крім названих у пп. 1 — 3 ч. 1 ст. 112 ЦК, задовольняються в четверту чергу. До них, зокрема, належать усі цивільно-правові вимоги, які не від­несені до перших трьох черг.  Учасники юридичної особи при цьому кредиторами не визнаються взагалі. Вони внесли вклад у статутний капітал і несуть ризик його не­ повернення, а за умови успішної діяльності вони отримують значні доходи в порядку
розподілу майна юридичної особи після розрахунків з кредиторами (за винятками, коли такий розподіл не допускається).

8. Правило ч. 2 ст. 112 ЦК дещо обмежує можливості здійснення прав кредиторів щодо підприємства, що ліквідується, якщо ліквідаційна комісія заперечує ці права. Але немає будь-яких підстав не застосовувати це правило. Таким чином, кредитори пред'являють свої вимоги до юридичної особи, що ліквідується, впродовж строку, вста­новленого ліквідаційною комісією, який не може бути менше двох місяців з моменту
публікації повідомлення про ліквідацію (ч. 4 ст. 105 ЦК). Але строки для відповіді на вимоги кредиторів, що заперечуються ліквідаційною комісією, не встановлено. Та й обов'язок відповідати не встановлений. Тому кредитор може узнати про заперечен­ня його вимог до юридичної особи, що ліквідується, з запізненням. Це законодавець не враховує і суворо обмежує строк, впродовж якого кредитор в таких випадках може звернутися з позовом до суду в зв'язку з відмовою в задоволенні вимоги. Таке звер­нення можливе до затвердження ліквідаційного балансу. Але ж звернення до суду в межах цього строку не призупиняє ліквідаційної процедури (правда,  суд не по­збавлений права призупинити її в порядку забезпечення позову). За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені тільки за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Букви закону треба додержуватись. Тому навіть при набранні чинності судовим рішенням про задоволення вимоги кредитора до за­твердження ліквідаційного балансу і до закінчення розрахунків з іншими кредиторами виконання рішення суду про стягнення заборгованості здійснюється за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

9. Зазначення того, що кредитори, вимоги яких до юридичної особи, що ліквідується, мають право звернутись з позовом до ліквідаційної комісії, слід тлумачити з урахуванням ч. З ст. 105 ЦК, відповідно до якої комісія щодо припинення юридичної особи виступає в суді від імені цієї юридичної особи. Отже, відповідачем за такими позовами належить називати юридичну особу, що ліквідується, а не ліквідаційну комісію.

10.  Якщо кредитор пропустив встановлений ліквідаційною комісією строк для пред'явлення вимог до юридичної особи, що ліквідується, ці вимоги задовольняються за рахунок майна, яке залишилося після розрахунків з кредиторами, котрі заявили свої вимоги своєчасно.

11. У разі відхилення вимог кредитора ліквідаційною комісію, якщо після цього кредитор не звертався з позовом до затвердження ліквідаційного балансу, відповід­ні зобов'язання та інші правовідносини припиняються. Такі ж наслідки наступають і при пред'явленні кредитором вимог після затвердження ліквідаційного балансу. Це не виключає задоволення вимог таких кредиторів за рішенням ліквідаційної комісії. Вважаються погашеними, тобто припиняються, також вимоги, що не задоволені за від­ сутності у юридичної особи, що ліквідується, майна.

12. При застосуванні правил ст. 112 ЦК треба мати на увазі і правило ч. З ст. 110 ЦК, відповідно до якого у випадках, якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановлено­ му для відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Таке ж правило сформульоване в ч. 5 ст. 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

13. Ліквідаційна комісія не позбавлена права укладати договори щодо відчуження майнових прав юридичної особи, що ліквідується. Необхідність у цьому може бути обу­мовлена неможливістю стягнення заборгованості з боржника впродовж встановленого строку ліквідації юридичної особи, що є у відповідних правовідносинах управненою. У випадках, коли договором між юридичною особою, що ліквідується, і боржником було заборонено передавати права, вони можуть бути передані тільки учасникам юри­дичної особи відповідно до ч. 4 ст. 111 ЦК. Це не дуже вдале законодавче рішення. Але і підстав відступати від нього немає.