ПІДРОЗДІЛ 2 ЮРИДИЧНА ОСОБА

ГЛАВА 7 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ

Стаття 80.     Поняття юридичної особи

1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

1. Юридична особа визнається в ст. 80 ЦК організацією. Але це не має істотного значення, оскільки будь-яких правових наслідків від наявності чи відсутності ознак організації не наступає. Та і ознаки організації цивільне законодавство України не ви­значає. Навряд чи можна говорити про організацію, що складається із однієї особи. Але ж створити юридичну особу, засновником якої буде одна фізична особа, можли­во. І вона може існувати, хоч би в ній працювала одна особа — той же засновник, З урахуванням цього юридичну особу слід визначати як таке соціальне утворення, яке відповідно до закону має такий статус. Тобто юридична особа відрізняється від со­ціальних утворень, що не мають такого статусу, суто за формальним критерієм.

2. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. У силу цього юридична особа може набувати через дії своїх органів майнових та особистих немайнових прав та нести цивільно-правові обов'язки.

3. У ст. 80 ЦК зазначається на право юридичної особи бути позивачем та відпо­відачем в суді. Таке ж правило випливає із ч. 2 ст. 30 ЦПК [44], яка визнає право бути позивачами та відповідачами в суді за організаціями, що користуються правами юридичної особи.

4. Господарський кодекс [42] досить широко використовує поняття юридичної особи (п. 1 ч. 1 ст. 55; ч. 7 ст. 59; ч. 4 ст. 62; ч. 2 ст. 175 ГК тощо). Разом з тим, Господарський кодекс вводить в нормативний обіг поняття суб'єкта господарювання. Поняття суб'єкта господарювання не співпадає з поняттям юридичної особи. Є такі суб'єкти господарювання, які не мають статусу юридичної особи. Це фізичні особи —
підприємці (ст. 128 ГК).

Стаття 81.     Види юридичних осіб

1. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

2. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Цим Кодексом встановлюються порядок створення,  організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права вста­новлюються Конституцією України та законом.

4. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

1. Юридична особа може створюватися шляхом об'єднання осіб. Проте положення про можливість створення юридичної особи шляхом об'єднання осіб та (або) майна не виключає можливості створення юридичної особи іншим шляхом. Юридичні особи як приватного, так і публічного права, можуть створюватись одним засновником, що не передбачає об'єднання осіб або майна.

2. Закон не завжди вважає обов'язковим об'єднання майна з метою створення юри­дичної особи чи передання юридичній особі, що створюється, певного майна. Спеці­альні правила з цього приводу встановлюються різні: від суворих вимог щодо обсягу майна, яке має бути об'єднане (передане юридичній особі) при її створенні та видів такого майна, до встановлення обов'язкової вимоги про об'єднання майна (передання майна) або навіть до відсутності і такої вимоги.

3. Щодо об'єднання осіб з метою створення юридичної особи, то тут також перед­бачаються різні можливості. Установа (ч. З ст. 83; ст. 101 — 103 ЦК) взагалі не може розглядатись як об'єднання осіб, оскільки засновники не беруть участі в управлінні нею.  Немає підстав стверджувати, що об'єднанням осіб є акціонерне товариство, оскільки акціонером, незалежно від волі органів акціонерного товариства, стає особа, яка за договором з власником акцій придбаває акції у власність. Стосовно товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю в більшій мірі можна говорити про те, що вони є об'єднанням осіб. Ознака об'єднання осіб чітко виражена в повних товари­ствах, виробничих кооперативах.

4. Стаття 81 ЦК вперше у вітчизняному законодавстві вводить поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Це може мати суттєве значення для правового регулювання майнових відносин з участю юридичних осіб. Недостатня врегульованість особливостей правового статусу юридич­них осіб публічного права дала підставу Федеральному суду Канади у справі з участю
Фонду державного майна України зробити висновок про «необхідність застосування законодавства Канади для визначення критеріїв, за якими законодавство України вважатиме особу окремим суб'єктом права...».

Поділ юридичних осіб на дві зазначені категорії може мати значення і для застосу­вання ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод [8], що поширюється на юридичних осіб. В одному із спеціальних видань (Европейская Конвенция о защите прав человека и основних свобод. Статья 10. Право на свободу вьіражения своего мнения. Прецендентьі и комментарии. — М.: Российская академия правосудия, 2001. — С. 48) зазначається на те, що суб'єктами права власності в розумінні зазначеної статті є будь-які особи, в тому числі і юридичні особи — органи влади, місцевого самоврядування, держави, комунальні утворення. Але очевидно, що юридичні особи публічного права не зможуть захищати свої майнові права відповідно до названої Конвенції. Навряд чи можливе це навіть стосовно юридичних осіб приватного права, що утворені державою або територіальними громадами, якщо ці засновники за­лишаються єдиними суб'єктами корпоративних прав стосовно таких юридичних осіб.

5.  Юридичні особи приватного права створюються в порядку, що визначається Цивільним кодексом (ст. 87). Цим же Кодексом визначаються організаційно-правові форми та правовий статус юридичних осіб приватного права.

6. Юридичні особи публічного права створюються шляхом прийняття органом державної влади чи місцевого самоврядування розпорядчого акта. Але ці органи не позбавлені права створювати і юридичні особи приватного права. Такі юридич­ні особи створюються на підставі затверджених зазначеними органами установчих документів відповідно до ч. 2 та 3 ст. 91  ЦК. Цивільний кодекс не визначає по­рядку створення,  організаційно-правових форм та правового статусу юридичних осіб публічного права.  Ці питання мають вирішуватися спеціальними законами. Зокрема, такими є Господарський кодекс,  що визначає правовий статус держав­них комерційних  і казенних  підприємств,  комунальних  комерційних  і некомерційних підприємств.  Але слід враховувати також і положення ст.  82  ЦК,  яка є
спеціальною стосовно ст.  81   ЦК і поширює на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах чинність Цивільного кодексу  (якщо  інше не встановлено законом).

7. Правило ч. З ст.  81  ЦК про визначення цим Кодексом порядку створення, організаційно-правових форм і юридичного статусу тільки юридичних осіб приватного права розмежовує юридичних осіб приватного і публічного права. Але це розмежуван­ня не є абсолютним. У певних межах не виключається перетворення юридичної особи публічного права в юридичну особу приватного права і навпаки.

Стаття 82.     Участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах

1. На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

1. На цивільні відносини з участю юридичних осіб публічного права поширюються норми Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства. Це спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню перед правовим приписом, який непрямо випливає із ч. З ст. 81 ЦК, виявляється при тлумаченні висновком від про­тилежного та виключає встановлення правового статусу юридичних осіб публічного права Цивільним кодексом (при цьому слід враховувати, що правовий статус певною мірою співпадає з цивільними правовідносинами). Зокрема, юридичні особи публіч­ного права, як і інші суб'єкти цивільного права, можуть набувати права власності на підставах, не заборонених законом (ст. 329 ЦК). Але із правила ст. 82 ЦК законом можуть встановлюватись винятки. Численні винятки встановлюються Господарським кодексом [42] стосовно державних комерційних і казенних підприємств, комунальних комерційних і некомерційних підприємств як спеціально, так і шляхом встановлення особливостей правового регулювання майнових правовідносин суб'єктів господарю­вання, до яких належать і названі підприємства.

Стаття 83.     Організаційно-правові форми юридичних осіб

1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією осо­бою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновника­ми), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються зако­ном.

4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом.

1. Ця стаття стосується тільки юридичних осіб приватного права, хоч, в принципі, проблема організаційно-правових форм існує і стосовно юридичних осіб публічного права. Так, державні комерційні і казенні підприємства — це дві організаційно-правові форми державних підприємств-юридичних осіб публічного права.

2. Цивільний кодекс досить широко використовує поняття організаційно-правової форми юридичних осіб. Термін «організаційно-правова форма» використовується також в інших законодавчих актах (наприклад, в Законі «Про державну реєстра­цію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]). Практичне значення змісту цього поняття полягає в тому, що зміна організаційно-правової форми озна­чає припинення юридичної особи з правонаступництвом (ст. 104, 108 ЦК), а інші зміни в організації і правовому статусі юридичної особи таких наслідків не тягнуть. Крім того, перетворення припустиме в певних випадках, що також потребує визна­чення поняття організаційно-правової форми юридичних осіб.  Проте це поняття ніде не визначається. Чинне законодавство, зокрема те, що стосується припинення юридичних осіб шляхом перетворення, дає підстави для висновку про те, що по­няття організаційно-правових форм юридичних осіб охоплює ті ознаки юридичних осіб, зазначення на які в установчих документах тягне відповідно до законодавства особливості їх правового статусу в будь-яких правовідносинах,  в тому числі і у відносинах з засновниками (учасниками, членами). Слід, однак, враховувати, що відповідно до абзацу третього ч. 2 ст. 5 Закону «Про акціонерні товариства» [228] зміна типу товариства з приватного на публічне і навпаки не є його перетворенням (за термінологією ст. 59 ГК [42], — реорганізацією). Поняття малого, середнього, великого підприємства не визначають організаційно-правових форм юридичних осіб (ч. 7 ст. 63 ГК).

3. Відповідно до ч.  1 ст. 83 ЦК юридичні особи можуть створюватись в формі товариств, установ і в інших формах. Щодо установ зміна їх організаційно-правової форми суперечила б змісту ч. З ст. 83, ст.  101 —  103 ЦК. Установа як юридична особа припиняється тільки шляхом ліквідації на підставі рішення суду за позовом органу, що здійснює державну реєстрацію. Такий позов може бути заявлений у разі неподання протягом року документів фінансової звітності відповідно до закону (аб­зац п'ятий ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

4. Товариства створюються шляхом об'єднання осіб. Ці особи набувають права учас­ті в товаристві, тобто є його учасниками. Допускається створення товариства однією особою, крім випадків, коли це заборонено законом. Це правило виключає створення юридичних осіб в організаційно-правовій формі приватного підприємства. Замість цього фізичні особи одержали право за встановленими винятками одноособово створювати товариства. Але спеціальними правилами Господарського кодексу встановлено дещо інші правила. Передбачається утворення підприємств як суб'єктів цивільного і госпо­дарського права, які є юридичними особами (ст. 62 ГК). Вони можуть створюватись
як для здійснення підприємництва, що визначається в ст. 42 ГК, так і для здійснення некомерційної господарської діяльності.  Підприємствами визнаються господарські товариства (ч. 1 ст. 79 ГК), кооперативи (ч. 2 ст. 93 ГК). Можливість створення під­приємств як юридичних осіб передбачається і Цивільним кодексом (ст. 167, 169).

5. Організаційно-правова форма товариства не виключає поділу юридичних осіб цієї організаційно-правової форми на видові організаційно-правові форми. Ними є організаційно-правові форми підприємницьких і непідприємницьких товариств.

6. Організаційно-правова форма підприємницьких товариств, що розглядається як родове поняття, поділяється на два види — господарські товариства і виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК).

7. Господарські товариства, що розглядаються як родове поняття, можуть створю­ватись в організаційно-правових формах повних, командитних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю і акціонерних товариств.

8. Встановлення законом спеціальної правоздатності багатьох видів юридичних осіб не означає, що відповідні види є одночасно організаційно-правовими формами юридичних осіб. Це стосується фінансових установ, до яких належать банки, кредит­ні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг» [177]), інститутів спільного інвестування (Закон «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [168]), депозитаріїв, зберігачів та реєстраторів власників іменних цінних паперів (ст. 10—12 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [122]), торговців цінними паперами (ст.  17 Закону «Про цінні папери і фондовий ринок»[221]), фермерських господарств (ст. 1 Закону «Про фермерське господарство» [198]; ст. 114 ГК [42]).

9. Організаційно-правовими формами виробничих кооперативів як підприємницьких товариств є сільськогосподарські кооперативи і інші виробничі кооперативи (ч. 2 ст. 6 Закону «Про кооперацію» [202]).

10. Непідприємницькі товариства можуть створюватись в організаційно-правових формах фондової біржі (відповідно до ст. 21 Закону «Про цінні папері і фондовий ри­нок» прибуток фондової біржі підлягає розподілу між її засновниками (учасниками)), товарної біржі (відповідно до частини третьої ст. 1 Закону «Про товарну біржу» [56] вона не має на меті отримання прибутку), споживчих товариств та їх спілок (ст. 6, 9
Закону «Про споживчу кооперацію» [61]), обслуговуючого сільськогосподарського коо­перативу (абзац третій ч. З ст. 2 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» [115]; частина друга ст. 26 Закону «Про фермерське господарство»), торгово-промислової палати (ч. 1 ст. 1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» [121]), спо­живчих кооперативів (ч. 2 ст. 6 Закону «Про кооперацію»), недержавного пенсійного фонду (ч. 1 ст. 6 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» [200]), кредитної спілки (ст. 6 Закону «Про кредитні спілки» [184]), об'єднання громадян (ст. 1 Закону «Про об'єднання громадян» [62]), органу самоорганізації населення (ч. 1 ст. 13 Закону
«Про органи самоорганізації населення» [175]), політичної партії (ст. 2 Закону «Про політичні партії» [169]), релігійної організації (ст. 7 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» [49]), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (абзац дев'ятий ст. 1 Закону «Про об'єднання співвласників багатоквартирного бу­динку» [181]), об'єднання юридичних осіб, створених для представництва інтересів
засновників такого об'єднання, якщо воно фінансується за рахунок внесків учасників. Благодійні організації також належать до непідприємницьких товариств: Закон «Про благодійництво і благодійні організації» [116] не дає підстав кваліфікувати благодійні організації як установи. У ст. 6 названого Закону логічно нечітко виокремлюються чотири організаційно-правові форми благодійних організацій.

11. Іншими організаційно-правовими формами юридичних осіб є підприємства, за­ значені у ч. З ст. 63 ГК:

1)  приватні підприємства, що діють на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

2)    підприємства, що діють на основі колективної власності (підприємства колектив­ної власності). Окремою організаційно-правовою формою юридичних осіб є колективне сільськогосподарське підприємство (ст. 1 Закону «Про колективне сільськогосподар­ське підприємство» [57]);

3)    комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територі­альної громади;

4)    державні підприємства, що діють на основі державної власності;

5)    підприємства, засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Слід враховувати, що державні і комунальні підприємства є юридичними особами публічного права, але це не виключає їх перетворення у корпоратизовані підприємства, що є господарськими товариствами — юридичними особами приватного права.

12. Державні унітарні підприємства поділяються на державні комерційні підпри­ємства або казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 ГК). Державні комерційні підприємства наділяються правом господарського відання на майно, яке їм передається і яке вони можуть придбавати у майбутньому (ст. 74 ГК). Державні підприємства, створені для некомерційної діяльності, називаються казенними (ст. 76 ГК). Вони наділяються пра­вом оперативного управління майном.

Комунальні підприємства можуть створюватись в організаційно-правових формах комерційних і некомерційних підприємств.

13. У ст. 93 —  112 ГК визначається правовий статус окремих видів підприємств колективної власності. До них належать корпоративні (виробничі кооперативи) і уні­тарні підприємства (підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій).

14. У Господарському кодексі широко використовується поняття суб'єкта господа­рювання. До них відповідно до ст. 55 ГК належать:

—  юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу;

—  державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господар­ського кодексу;

—  інші юридичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку та здійснюють господарську діяльність: об'єднання підприємств (ст. 118 — 124 ГК); кредитні спілки (ст. 130 ГК); благодійні організації (ст. 131 ГК).

15. Таким чином, з введенням в дію нового Цивільного та Господарського кодексів досить детально врегульовано правовий статус юридичних осіб приватного права, а також юридичних осіб публічного права, що є суб'єктами господарювання. Статус інших юридичних осіб публічного права визначений недостатньо. Він повинен визна­чатись Конституцією і законами.

16. Установа — це організація (юридична особа) без членів, що створюється однією або кількома особами шляхом об'єднання майна для досягнення мети, що визначена засновниками, за рахунок цього майна. Правозастосування буде дещо ускладнюватись внаслідок того, що термін «установа» продовжує використовуватись стосовно держав­них установ, юридичних осіб, що фінансуються із місцевих бюджетів. Зберігаються в нормативному обігу поняття фінансової установи та кредитної установи, визначені в п. 2 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінан­сових послуг».