Стаття 97.     Управління товариством

1. Управління товариством здійснюють його органи.
2. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

1. Управління товариством полягає в прийнятті від імені товариства рішень, що стосуються відносин всередині товариства, вчинення правочинів, відносин з іншими фізичними та юридичними особами, органами влади та місцевого самоврядування. Повноваження управління товариством надаються загальним зборам учасників та виконавчому органові товариства. Законом можуть встановлюватись винятки з цьо­го правила.  Так,  управління повним та командитним товариствами здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених ст. 121 та 136 ЦК. Управління довірчим товариством здійснюється з урахуванням прав довірених осіб діяти від імені довірчого товариства (ст. 1, 3 Декрету «Про довірчі товариства» [232]). Управління активами інститутів спільного інвестування здійснює компанія з управління активами (ст. 29 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» [168]).

2. Органами управління товариства можуть бути і інші органи, передбачені зако­ном або установчими документами відповідно до закону. До таких органів належить наглядова рада акціонерного товариства (ст. 160 ЦК; ст. 52 Закону «Про акціонерні товариства»). Благодійні організації зазвичай також є товариствами. Стаття 17 Закону «Про благодійництво і благодійні організації» [116] встановлює, що органами управ­ління благодійної організації є вищий орган (збори, з'їзд, конференція), виконавчий орган (правління, комітет), адміністративно-виконавчий орган на чолі з президентом (директором), а також наглядова рада, що здійснює розпорядчі та контрольні функ­ції.

Стаття 98.     Загальні збори учасників товариства

1. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про лік­відацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

3. Учасник товариства не має права голосу при вирішенні загальними зборами товариства питань щодо вчинення з ним правочину та щодо спору між ним і това­риством.

4. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.

5. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

1. У силу ч. 1 ст. 98 ЦК в товаристві забезпечується єдність управління, виключа­ється розподіл повноважень між загальними зборами учасників та рештою органів, що здійснюють управління товариством. З цією метою за загальними зборами учасників визнається право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, в тому числі і тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу та стосу­ються укладення цивільно-правових договорів. Разом з тим встановлюється виключ­на компетенція загальних зборів учасників товариств з обмеженою відповідальністю (ч. 4 ст. 145 ЦК), загальних зборів акціонерів (ч. 2 ст. 159 ЦК).

Такий же підхід до проблеми єдності управління збережено і в Законі «Про ак­ціонерні товариства» [228]. Загальні збори акціонерного товариства визнані право­мочними вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства (ч. 1 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства»). Встановлення виключної компетенції наглядової ради (ч. 2 ст. 52 Закону «Про акціонерні товариства») не перешкоджає вирішенню питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради, загальними зборами (ч. З ст. 52 названого Закону).

2. Стаття 98 ЦК не визначає кворуму, тобто найменшої кількості учасників това­риства, присутність якої є необхідною для правомочності зборів. Тому ці питання мають вирішуватись спеціальними нормами законів (ч. 4 ст. 159 ЦК; ст. 42, 59 Закону «Про господарські товариства» [53]; ст. 41 Закону «Про акціонерні товариства») та установчими документами товариств.

3. За наявності кворуму збори приймають рішення простою більшістю від числа при­сутніх учасників. Інше може бути встановлено законом або установчими документами. Але за наявності в законі спеціальних правил щодо порядку прийняття рішень винятки з них можуть встановлюватись тільки законом, а не установчими документами. Зокрема, не можна відступати від правила ч. 2 ст. 98 ЦК про те, що рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсо­тків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю у три четверті голосів. При цьому не встановлюється базова кількість голосів, від якої відраховується показник у 3/4. За базову кількість голосів при цьому слід приймати кількість голосів, що належить учасникам, які беруть участь у зборах (за умови наявності кворуму). Цей висновок зроблено з урахуванням застосування до правовідносин, на які поширюється чинність абзацу другого ч. 2 ст. 98 ЦК, абзацу першого цієї ж частини, який передбачає прийняття за базу при визначенні більшості голосів числа присутніх учасників.

Стосовно акціонерних товариств установлені спеціальні правила. Передбачена можли­вість установлення статутом приватного акціонерного товариства більшої кількості голосів, необхідної для прийняття рішення (крім визначених ч. З ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» питань). Рішення з питань, передбачених пп. 2 — 7 і 21 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства» приймаються більш як трьома чвертями (при трьох чвертях рішення вважається неприйнятим) голосів акціонерів від загальної їх кількості. Статутом приватного акціонерного товариства можуть передбачатись інші питання, «рішення щодо яких приймаються трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості» (крім питання про дострокове припинення повноважень посадових осіб товариства).

4. Правило ч. З ст. 98 ЦК забороняє учаснику товариства, який володіє абсолютною більшістю голосів на зборах учасників, брати участь у голосуванні при вирішенні пи­тання про вчинення товариством правочину з цим учасником, або питання, що стосу­ється спору між товариством та цим учасником. Із змісту цього положення випливає, що встановлення в статуті товариства іншого не допускається.

5. Частина 4 ст. 98 ЦК надає учасникам товариств право самостійно визначати в установчих документах порядок скликання загальних зборів. Проте слід визнати, що норми спеціальних законів, що регулюють порядок скликання загальних зборів, є чинними до їх скасування. В окремих випадках в Цивільному кодексі стосовно цього сформульовано нові спеціальні правила.

6. Учасникам товариства, які володіють не менше десяти відсотків голосів, надається право вимагати скликання загальних зборів або самостійно скликати збори, якщо ця вимога не виконується. Належить враховувати, що примусити учасника товариства брати участь у загальних зборах ніхто не вправі, а неявка на збори, навіть умисна чи злісна, не дає права порушувати правила щодо мінімальної кількості учасників, за наявності якої збори вважаються правомочними.

7. Оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі (частина друга ст. 124 Конституції [1]), ч. 5 ст. 98 ЦК визнає можливість оскарження учасником товариства в суді рішення загальних зборів.

Стаття 99.     Виконавчий орган товариства

1. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Ви­конавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, вста­новленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

3. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.

4. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» тощо.

1. Виконавчий орган товариства —   це орган товариства,  що має право діяти від імені останнього у цивільних правовідносинах. Але поняття виконавчого органу товариства (ст. 99 ЦЮ і органу юридичної особи, зокрема, товариства (ст. 92 ЦК), не є тотожним. Виконавчий орган, як правило, вирішує всі питання діяльності акціо­нерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції вищого та інших органів товариства (наприклад, абзац другий ч. 1 ст. 161 ЦК). Поняття органу юридичної особи має більш вузький (тільки цивільно-правовий) зміст. Юридична особа, в тому числі і товариство, може мати декілька органів. Виконавчий орган товариство може мати лише один. Так, повноваження органу товариства як юридичної особи статутом можуть бути надані і директору товариства, і його заступникам. Але виконавчим ор­ганом товариства і в цьому випадку може бути тільки директор.

2. Визнаючи за загальними зборами учасників право приймати рішення з усіх пи­тань діяльності товариства (ст. 98 ЦК), законодавець відніс до повноважень загаль­них зборів і визначення компетенції виконавчого органу товариства. Але визначення компетенції виконавчого органу товариства загальними зборами і навіть закріплення цього в статуті товариства, як це передбачено в ч. 1 ст. 88 ЦК, не позбавляє загальні
збори права виносити рішення і з тих питань, що передані до компетенції виконавчого органу товариства. Такі рішення підлягають виконанню виконавчим органом.

3. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або декількох осіб. Ко­легіальний орган товариства приймає рішення простою більшістю від числа присутніх членів виконавчого органу за наявності кворуму (абзац перший ч. 2 ст. 98 ЦК застосо­вується за аналогією при цьому, якщо інше не передбачено установчими документами). Установчими документами товариства доцільно встановлювати кворум, за наявності якого виконавчий орган має право приймати рішення, оскільки законодавством він не встановлений. Якщо ж кворум не визначено установчими документами, у випадку виникнення спору належить за аналогією застосовувати найбільш близькі до даного виду товариства положення чинних законів, що встановлюють кворум стосовно за­гальних зборів відповідних видів товариств.

4. Якщо рішенням виконавчого органу товариства порушуються трудові права пра­цівників товариства, цивільні права його учасників або третіх осіб, таке рішення може бути прямо оскаржене до суду. Але згідно зі спеціальними положеннями законодавства у відповідних випадках більш правильним буде звернутись з позовом про визнання або поновлення права, порушеного незаконним актом виконавчого органу товариства,
оскільки Цивільний кодекс не формулює правила про можливість оскарження в суді рішення будь-якого органу чи будь-якої організації, якщо таким рішенням порушуються цивільні права особи. Що стосується випадків, коли незаконним актом виконавчого органу товариства порушене корпоративне право або право суб'єкта господарювання (учасника товариства чи іншого), то абзац третій ч. 2 ст. 20 ГК [42] прямо допускає можливість пред'явлення вимоги про визнання недійсними актів «інших суб'єктів». Це дає підстави для пред'явлення, зокрема, вимоги про визнання недійсними рішень виконавчого органу товариства.

5. Установчими документами можуть встановлюватись підстави усунення членів виконавчого органу від виконання їх обов'язків. Якщо установчими документами це не встановлено, члени виконавчого органу можуть бути усунені від виконання своїх обов'язків в будь-який час на розсуд загальних зборів учасників чи іншого органу, що має відповідні повноваження.

Правило про можливість усунення членів виконавчого органу товариства поширю­ється і на керівника цього органу.

6. Член виконавчого органу може виконувати ці обов'язки на громадських засадах без обіймання штатної посади. Так воно зазвичай і буває, коли учасник товариства та/або його працівник одночасно є членом виконавчого органу товариства. У такому випадку усунення члена виконавчого органу не зачіпає трудових прав фізичних осіб, а тому здійснюється відповідно до ч. З ст. 99 ЦК. Але ж член виконавчого органу
може і обіймати таку штатну посаду. А керівник виконавчого органу майже завжди обіймає таку штатну посаду. Тому виникає питання про співвідношення ч. З ст. 99 ЦК та положень законодавства про працю. Частина 3 ст. 99 ЦК встановлює правило, яке не виключає застосування норм трудового права. Таке тлумачення положення ч. З ст. 99 ЦК враховує ту обставину, що Цивільний кодекс застосовується до трудо­вих відносин лише у випадках, коли такі відносини не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9 ЦК). Тому усунення членів (в тому числі і керівника та за­ступників керівника) виконавчого органу товариства можливе лише тоді, коли вони не обіймають штатні посади членів виконавчого органу товариства як працівники. Якщо ж відповідні особи виконують обов'язки одноосібного виконавчого органу това­ риства, керівника, заступника керівника, обіймаючи відповідні посади як працівники, їх відсторонення від виконання трудових обов'язків або звільнення з роботи можливе тільки на підставі ст. 7, 36, 37, 40, 41, 46 КЗпП [28] з додержанням встановлених правил про відсторонення та звільнення працівників.

Поширеною є практика, коли функції члена виконавчого органу товариства покла­дені на працівників товариства як додаткові. Так, зазвичай до складу колегіального виконавчого органу в товариствах включається головний бухгалтер. У таких випадках головний бухгалтер може бути усунений від виконання додаткових трудових обов'язків члена виконавчого органу товариства з додержанням порядку, встановленого частиною третьою ст. 32 КЗпП.

7. Закон не обмежує яким-небудь чином вибір назви виконавчого органу. Належить лише враховувати, що назви посад членів виконавчого органу, що виконують цю роботу в силу трудового договору, повинні відповідати Класифікатору професій.

Стаття 100.   Право участі у товаристві

1. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

2. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими до­кументами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

3. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими до­кументами або законом, може бути виключений з товариства.

1. Визначення права участі у товаристві як особистого немайнового права є специ­фічним правилом, включеним до змісту Цивільного кодексу. Воно не погоджується ні з ч. 2 ст. 26 ЦК, що визнає особисті немайнові права такими, що безпосередньо входять до змісту цивільної правоздатності фізичної особи, ні зі ст. 269 — 315 ЦК, присвяченими особистим немайновим правам фізичних осіб.  З урахуванням цього
ч.  1 ст. 100 ЦК забороняє передавати права участі в товаристві іншій особі лише окремо. А разом з майновими правами право участі у товаристві може передаватись в порядку, встановленому законом та установчими документами.

2. Право вийти із товариства, тобто відмовитись від права участі в товаристві, визнається. Але передбачається можливість встановлення установчими документами обов'язку учасника, який бажає вийти із товариства', завчасно письмово попередити про свій вихід. Є випадки, коли строк завчасного попередження про наступний вихід із товариства встановлюється законом (ст. 126, 148 ЦК). Якщо строк попередження про вихід із товариства встановлюється установчими документами, він не може пере­вищувати одного року.

3. Підстави виключення учасника із товариства можуть визначатись не тільки зако­ном (наприклад, ст. 128 ЦК; ч. 2 ст. 166 ЦК), а і установчими документами. Такими можуть визнаватись як винні дії учасника, так і будь-які інші юридичні факти, в тому числі і не пов'язані з діями учасника.

Стаття 101.   Управління установою

1. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею.

В установі обов'язково створюється правління, до якого застосовуються поло­ження статті 99 цього Кодексу.

Установчий акт може передбачати створення також інших органів, визначати по­рядок формування цих органів та їх склад.

2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.

Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

1. Засновники (засновник) установи не можуть брати участі в управлінні нею. Але ж повинен бути суб'єкт, що має право створювати правління та змінювати його склад. Такий орган Цивільним кодексом не визначається. А без створення правління установа діяти не може. Очевидно, мається на увазі, установчим актом установи пра­ва створювати правління установи, припиняти повноваження фізичних осіб — членів органів управління установою, а також призначати нових членів правління можуть надаватись наглядовій раді установи.

2. Створення правління установи є обов'язковим. Правління установи слід визна­ти органом юридичної особи, колегіальним органом управління установи. Правління приймає рішення відповідно до правил, встановлених ст. 99 ЦК стосовно колегіаль­ного органу управління товариства. Кворум належить визначати в установчому акті установи, оскільки він не визначений законом.

3. Разом з правлінням установчий акт установи може передбачати створення інших органів управління установою. У цьому разі в установчому акті має визначитись порядок формування цих органів та їх складу. Це правило надає можливість сформувати орган, що буде здійснювати функції щодо створення правління установи та зміни його складу.

4. Створення наглядової ради установи є обов'язковим. Вона здійснює нагляд за тим, як правління установи здійснює право власності установи, як додержується в діяль­ності установи її мета, що передбачена установчим актом. Наглядова рада здійснює нагляд також і за іншою діяльністю установи, як це передбачено установчим актом. Не виключається надання наглядовій раді установи інших повноважень.

Стаття 102.   Передання майна установі

1. В установчому акті визначається майно, яке засновник (а в разі його смерті — зобов'язана особа) повинен передати установі після її державної реєстрації.

1. Цивільний кодекс не передбачає формування майна установи до її державної ре­єстрації. Тому засновник або його спадкоємці зобов'язані передати майно, передбачене установчим актом, після державної реєстрації установи. Обов'язок передання майна установі може бути покладено на виконавця заповіту (ст. 1286 — 1290 ЦК).