Стаття 103.   Зміна мети установи та структури управління

1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно загрожує суспіль­ним інтересам, то відповідний орган, який здійснює державну реєстрацію, може звернутися до суду з заявою про визначення іншої мети установи за погодженням
з органами управління установою.

2. У разі зміни мети установи суд повинен враховувати наміри засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди призначалися за наміром засновника.

3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних причин.

4. У разі зміни мети установи або зміни структури управління установи її правління зобов'язане повідомити суд у письмовій формі про свою думку з цього питання.

1. Затвердивши установчий акт установи, її засновники не мають права в подаль­шому змінювати цей акт. За таких умов здійснення мети установи може стати взагалі неможливим. Законодавець не виключає також, що здійснення мети установи може зі спливом часу суперечити інтересам суспільства і навіть загрожувати цим інтересам. У разі такої загрози або неможливості здійснення мети установи, ч.  1 ст.  103 ЦК
встановлює порядок внесення до установчого акта змін, що стосуються мети установи. Це питання вирішується судом. Заяву до суду подає орган, що здійснює реєстрацію юридичних осіб (абзац дев'ятий ч. 1 ст. 6 Закону «Про державну реєстрацію юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [180]). Така заява має подаватись до господарського суду, оскільки заявником (позивачем) в цьому випадку буде юридична
особа, що здійснює реєстрацію, а відповідачем — установа, щодо зміни мети діяльності якої ставиться питання.

2. Слова «за погодженням з органами управління установою» в ч. 1 ст. 103 ЦК стосуються визначення установі іншої мети. Оскільки її (мету) має визначити суд, то суд і зобов'язаний одержати погодження органів управління установи. Усупереч волевиявленню органів управління установи суд не повинен визначати мету установи. Але ж і слідувати беззаперечно волевиявленню цих органів суд не зобов'язаний. Слід
вважати, що суд може відступити від цього волевиявлення в двох випадках: 1) якщо в установі сформовано не тільки правління, а й інші органи управління, між якими не досягнуто згоди щодо нової мети установи; 2) якщо органи управління погоджують лише таку зміну мети установи, в результаті якої мета задишається такою, здійснен­ня якої є неможливим, або такою, що суперечить інтересам суспільства. Викладене не суперечить ч. 4 ст. 103 ЦК, що покладає на правління установи обов'язок надати  саме суду свою думку з цього питання в письмовій формі.

3. Крім того, при зміні мети установи суду приписується враховувати наміри за­сновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна установи одержували ті особи, які повинні їх одержувати відповідно до намірів засновника, що випливають із установчого акта.

4. Орган реєстрації має також право звертатися до суду із заявою про зміну струк­тури управління установою. Це питання може ставитись перед судом разом з розглядом заяви про зміну мети установи, якщо це необхідно внаслідок зміни мети. Підставою для зміни структури управління установою можуть бути інші поважні причини.

Стаття 104.   Припинення юридичної особи

1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного держав­ного реєстру запису про її припинення.

3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспромож­ності або банкрутства встановлюється законом.

1. На відміну від раніше чинного законодавства, новий Цивільний кодекс не вжи­ває термін  «реорганізація».  Передбачаються дві форми припинення юридичної особи — шляхом передання всього майна юридичної особи іншим юридичним осо­бам — правонаступникам або шляхом ліквідації юридичної особи. Але ч. 1 ст. 59 ГК [42] використовує поняття реорганізації як способу «припинення діяльності суб'єкта господарювання». При цьому називаються чотири форми реорганізації: злиття, приєднання, поділ, перетворення. Пункт 13.1.1 ч. 13.1 ст. 13 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» [164] визнає реорганізацією зміну назви або місця реєстрації платника податків. Це положення не може застосовуватись поза дією цього За­кону.

2. Злиття передбачає припинення двох або декількох юридичних осіб з одночасним переданням всього майна цих осіб (усіх майнових прав та обов'язків) та особистих немайнових прав цих юридичних осіб до нової юридичної особи.

3. Приєднання означає припинення юридичної особи з одночасним переданням май­на (усіх майнових прав та обов'язків) та особистих немайнових прав цієї юридичної особи до іншої юридичної особи, що існувала раніше та продовжує існувати.

4. Поділ означає припинення юридичної особи з переданням за розподільчим актом (балансом) майна, в тому числі майнових прав та особистих немайнових прав цієї юридичної особи новим юридичним особам, що створюються.

5. Перетворення означає зміну організаційно-правової форми (ч. 1 ст. 108 ЦК). Про поняття організаційно-правових форм див. п. 1 коментаря до ст. 83 ЦК.

6. Ліквідація означає таке припинення юридичної особи, яке тягне припинення всіх прав та обов'язків цієї особи без їх передання правонаступникам.

7. Цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення запи­су про її припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (ч. 2 ст. 33 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

8. Припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134].

Стаття 105. Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи

1. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійс­нює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості
про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

2. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

3. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управлін­ня справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

4. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної осо­би, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок
і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів,  а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи. (Із змін, від 22.02.2006)

1. Ця стаття встановлює загальні правила припинення юридичної особи, що сто­суються і ліквідації, і реорганізації (передання всього майна юридичної особи іншим юридичним особам — правонаступникам).

2. Рішення про припинення юридичної особи приймається учасниками юридичної особи, уповноваженим на це органом юридичної особи або судом (ст. 106 ЦК). Антимонопольний комітет України вправі приймати рішення про припинення тільки тих юридичних осіб, що відносяться до категорії суб'єктів господарювання, і тільки шляхом поділу (ч. З ст. 40; ч. 2 ст. 56 ГК).

3. На учасників юридичної особи або інший орган, що прийняв рішення про при­пинення юридичної особи, покладається обов'язок негайно письмово сповістити про це орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб. Будь-яких прямих наслідків невиконання цього обов'язку не встановлено, але ж порушення цієї вимоги закону унеможливлює подальше здійснення процедури припинення юридичної особи. Суворі формальні вимоги щодо цього встановлює ст. 33 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

4. Учасники юридичної особи або інший орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, повинні одночасно з таким рішенням прийняти рішення і про те, хто буде здійснювати процедуру припинення, та про строки і порядок припинення.

5. У ч. 2 ст. 105 ЦК зазначається, що припинення юридичної особи здійснюється комісією. Але цей термін («комісія») є умовним. Тут же зазначається, що під комі­сією розуміється, зокрема, ліквідатор. Та й орган юридичної особи, на якого може бути покладено здійснення припинення юридичної особи, не обов'язково повинен бути колегіальним.

6. Із ч. З ст. 105 ЦК можна зробити висновок про те, що комісія з припинення юридичної особи (в тому числі і така, що складається із однієї фізичної особи) в період припинення одержує статус органу юридичної особи (ч. 1 ст. 92 ЦК), а більш широко — статус органу управління юридичної особи (ст. 97, 101 ЦК). Саме так треба розуміти слова «повноваження щодо управління справами юридичної особи». Спеціаль­но зазначається право комісії з ліквідації виступати в суді від імені юридичної особи, що припиняється. Це — юридично коректне формулювання, яке правильно визначає статус комісії з припинення юридичної особи. На відміну від цього, в ч. 2 ст. 112 ЦК некоректно згадуються можливість звернення з позовом до ліквідаційної комісії. Див. про це п. 10 коментаря до ст. 112 ЦК.

7. Ліквідаційні комісії та їх члени до введення в дію нового Цивільного кодексу були вкрай безвідповідальними суб'єктами як у цивільно-правових, так і в публічно-правових відносинах. Після введення в дію Цивільного кодексу на членів комісій з припинення юридичних осіб прямо поширюється ч. 4 ст. 92 ЦК, відповідно до якої члени органу юридичної особи (в цьому випадку — комісії з припинення юридичної
особи) несуть солідарну відповідальність за збитки, що завдані юридичній особі, вна­слідок порушення своїх обов'язків щодо представництва. Проте застосування правила ч. 4 ст. 92 ЦК є проблематичним. Див. п. 9 коментаря до ст. 92 ЦК.

8. Частина 4 ст. 105 ЦК, а також ч. З ст. 60 і ч. 10 ст. 58 ГК [42], що встановлю­ють положення щодо інформації про прийняте рішення про ліквідацію юридичної особи, застосовуються в частині,  що не суперечить спеціальним правилам з цього приводу, встановленим ст.  22 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]. Ці правила такі:  1) інформація про при­пинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі ма­сової інформації — виданні спеціального органу з питань державної реєстрації; 2)
підставою для публікації є внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо припинення юридичної особи. Цей запис вноситься на під­ставі документів, що надійшли від юридичної особи; 3) інформація про припинення юридичної особи публікується спеціально уповноваженим органом з питань державної
реєстрації.

9. На комісію покладається публічно-правовий обов'язок вживати заходів щодо виявлення кредиторів та сповіщати їм письмово про припинення юридичної особи. Жодних правових наслідків порушення комісією цих обов'язків законодавством не вста­новлено. Частина 3 ст. 60 ГК покладає на ліквідаційну комісію обов'язок повідомляти явних (відомих) кредиторів персонально у письмовій формі про ліквідацію суб'єкта господарювання та про строки заявлення до нього претензій.

Стаття 106.   Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

1. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, — за рішенням суду
або відповідних органів державної влади.

2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

1. Стаття 106 ЦК не встановлює жодних особливостей прийняття рішення про злит­тя, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи порівняно з правилами про прийняття рішення щодо ліквідації юридичної особи, встановленими ст. 110 ЦК.

2. Щодо злиття та приєднання встановлюється правило про одержання згоди від­повідних державних органів. Злиття або приєднання суб'єктів господарювання визнаються різновидами концентрації, що потребує у відповідних випадках дозволу Антимонопольного комітету України, що надається в порядку, встановленому Законом «Про захист економічної конкуренції» [165] (п. 1 ч. 2 ст. 22, ст. 24, 26, 28 — ЗО).

Стаття 107.   Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення

1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі
поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, вклю­чаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

3. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юри­дичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу пере­даються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстра­ції юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.

4. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для від­мови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб-правонаступників.

5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що при­пинилася, неможливо, юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відпо­відальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

(Із змін, від 24.07.2009)

1. Кредиторам юридичної особи, що припиняється шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення, надається право на свій вибір вимагати припинення або до­строкового виконання зобов'язань. Разом з тим із ч. 2 ст. 107 ЦК можна зробити ви­сновок і про те, що у випадках, коли кредитор не заявив вимоги про припинення або дострокове виконання зобов'язання, зобов'язання не припиняється, а відповідні права та обов'язки, що складають зміст зобов'язань, переходять в порядку правонаступництва. Відмова виконати вимогу кредитора про дострокове виконання зобов'язання (якщо дострокове виконання можливе) може спричинити обов'язок юридичної особи, що при­пиняється, відшкодувати спричинені такою відмовою збитки. Але ж відповідальність у вигляді відшкодування збитків можлива лише за наявності вини (ч. 1 ст. 614 ЦК). Тому у разі ліквідації юридичної особи договорами належить встановлювати відпові­дальність боржника за невиконання зобов'язання незалежно від вини. Таке допуска­ється ч. 1 ст. 614 ЦК. Вимога про припинення зобов'язання, пред'явлена до боржника, який ліквідується, не тягне припинення зобов'язання. Вона повинна бути (у випадку відмови задовольнити цю вимогу шляхом укладення відповідної угоди) пред'явлена в суді. Господарський кодекс не встановлює правил, які передбачали б можливість пред'явлення кредитором суб'єкта господарювання, що припиняється шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення, вимог про припинення або дострокове вико­нання зобов'язань. Але на майново-господарські зобов'язання поширюється чинність ч. 1 ст. 107 ЦК, що дає можливість кредиторам пред'явити таку вимогу.

2. Упродовж встановленого строку (він не може бути меншим, ніж два місяці) після публікації про припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення комісія з припинення юридичної особи веде відповідну роботу з борж­никами та кредиторами (укладають угоди про припинення зобов'язань, про умови дострокового їх виконання,  про правонаступництво щодо відповідних зобов'язань
тощо). Сплив цього строку сам по собі не дає підстав для переходу до наступного етапу процедури припинення юридичної особи — складання передавального акта чи розподільчого балансу. До цього етапу, як це випливає із ч. 2 ст. 107 ЦК, комісія переходить після закінчення зазначеного строку та задоволення чи відхилення вимог. Але якщо справи щодо окремих вимог передані на розгляд суду, то це не повинне бути перешкодою для переходу до наступного етапу припинення юридичної особи, оскільки передбачається правонаступництво і стосовно зобов'язань, що оспорюються.

3. Передавальний акт (при злитті або приєднанні) чи розподільчий баланс (при поділі) мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань, які не припиняються. Частина 2 ст. 107 ЦК встановлює правонаступництво при злитті, при­єднанні, поділі або перетворенні лише стосовно зобов'язань. За аналогією це правило слід застосовувати до всіх інших правовідносин. Застосування закону за аналогією в цьому випадку не є безумовним. Але ж воно має підставу, оскільки ч. 1 ст. 104 ЦК передбачає при припиненні юридичної особи з правонаступництвом передання всього майна, прав та обов'язків (і не тільки цивільних) іншим юридичним особам.

У передавальному акті або розподільчому балансі (чи в додатках до них) мають відображатися і права та обов'язки, встановлені іншими галузями законодавства. Зокрема, частина третя ст. 36 КЗпП [28] передбачає правонаступництво в трудових правовідносинах. В інших правовідносинах (адміністративних, щодо користування лісами, водами, надрами, землею тощо) питання правонаступництва вирішуються лише в окремих випадках, або не вирішуються зовсім. Інколи можна зробити висновок про те, що правонаступництво при злитті, приєднанні та поділі не допускається (це стосу­ється правовідносин щодо одержання ліцензій). Із Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [157] випливає, що право, ґрунтоване на ліцензії, в іїорядку правонаступництва не передається. Тому з метою уникнення санкцій, що застосовуються за здійснення діяльності без отримання належної ліцензії, треба спо­чатку зареєструвати нову юридичну особу —правонаступника, а потім зареєструвати припинення юридичної особи-правопопередника. Зокрема п. 2.10 Положення про особ­ливості забезпечення правонаступництва за укладеними договорами страхування [363] приписує страховикам-правонаступникам отримати ліцензії до припинення діяльності страховиків-правопопередників.

4. Встановлене обов'язкове передання передавального акта або розподільчого ба­лансу в орган державної реєстрації юридичних осіб за місцем реєстрації юридичної особи, що припиняється. При цьому передавальний акт або розподільчий баланс по­винні бути нотаріально посвідчені (ч. З ст. 107 ЦК). Нотаріус повинен звернути увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців» [192] нотаріальному посвідченню підлягають тільки підписи на передавальному акті або розподільчому балансі. Це — інша нотаріальна дія, ніж посвідчення копій таких документів. Цей Закон містить зазначення на те, що закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності названим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону (п. З розділу VIII «Прикінцеві по­ложення»). Тому застосуванню підлягає п. 4 ст. 37 названого Закону.

5. У ч.  5 ст.   107  ЦК досить вдало вирішується питання про відповідальність правонаступників, якщо їх є декілька, але точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків неможливо через недоліки, що містяться в розподільчому балансі. У цьому разі всі правонаступники відповідають за виконання обов'язків солідарно.

Стаття 108.   Перетворення юридичної особи

1. Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

2. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

1. Перетворення юридичної особи визначається як зміна її організаційно-правової форми. Про поняття організаційно-правових форм юридичних осіб див. ст. 83 ЦК. Перетворення є одним із способів припинення юридичної особи з переданням всього майна, прав та обов'язків новій юридичній особі, що створюється в такий спосіб. На відносини, що виникають у зв'язку з припиненням юридичної особи, поширюється чинність ст. 107 ЦК.

2. Цивільне законодавство не встановлює загальних правил про межі,  в яких можливе перетворення юридичних осіб. У зв'язку з цим слід зробити висновок про те, що право учасників (членів) юридичних осіб, уповноважених органів юридичної особи на перетворення останньої, випливає із загального дозволу, сформульованого в ч. 1 ст. 12 ЦК («особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд»).
Межі здійснення цього права, як і інших цивільних прав, визначаються ст. 13 ЦК. Якщо перетворення не порушує законодавства, цивільних або будь-яких прав інших суб'єктів, воно є можливим (законним). Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону «Про акці­онерні товариства» [228] зміна типу товариства з приватного на публічне не є його перетворенням.

3. У Цивільному кодексі формулюються окремі наступні правила про можливість перетворення юридичної особи однієї організаційно-правової форми в юридичну особу іншої організаційно-правової форми:

1)          на особу, яка залишилась єдиним учасником повного товариства, покладається обов'язок перетворити таке товариство в інше господарське товариство (ч. 1 ст. 132 ЦК);

2)    у разі вибуття із командитного товариства усіх вкладників повним учасникам такого товариства надається право перетворити його у повне товариство (ч. 1 ст. 139 ЦК);

3)    товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство або виробничий кооператив (ч. 2 ст. 150 ЦК).

4.  Господарський кодекс передбачає можливість перетворення юридичних осіб в на­ ступних випадках:

1)        державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у корпоратизоване підприємство — державне акціонерне товариство (ч. 7 ст. 74 ГК);

2)   виробничий кооператив може бути реорганізований у підприємство іншої форми господарювання (ч. 1 ст. 109 ГК).

5.  Зазначені  конкретні дозволи  на перетворення  юридичних  осіб  не можуть тлумачитись так,   що  в решті  випадків діє заборона на перетворення  юридич­них осіб. У решті випадків слід вважати, що є загальний дозвіл на перетворення юридичних осіб.  У зв'язку з цим наведемо цитату з одного акта законодавства: «Зміна профілю діяльності страховика шляхом його перетворення зі страхови­ка,  що здійснює види діяльності,  інші,  ніж страхування життя,  на страховика, що здійснює страхування життя (чи навпаки), допускається за умови відсутності в страховика, що має намір змінити профіль діяльності, зобов'язань за укладе­ними договорами страхування» (п. 3.6 Положення про особливості забезпечення правонаступництва за укладеними договорами страхування у разі реорганізації страховика).

6. Є практика прямої заборони перетворення юридичних осіб. Так, відповідно до ч. З ст. 10 Закону «Про благодійництво і благодійні організації» [116] заборонено перетворювати благодійну організацію в юридичну особу, метою якої є отримання прибутку. Перетворення є неможливим в багатьох інших випадках. Це стосується, перш за все, неприбуткових організацій (підпункт 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону «Про
оподаткування прибутку підприємств» [113]). Неприпустимість перетворення поши­рюється на юридичних осіб тих організаційно-правових форм, що створені для за­йняття видами підприємницької діяльності, які регулюються спеціальними законами (банк можна перетворити в банк іншої організаційно-правової форми, але не можна перетворити в страхову компанію, і навпаки).

7. Державна реєстрація припинення юридичної особи в зв'язку з її перетворенням здійснюється відповідно до ст. 37 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Стаття 109.   Виділ

1. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

2. До виділу застосовуються за аналогією положення частин першої, другої та четвертої статті 105 та положення статей 106 і 107 цього Кодексу.

1. При виділі припинення юридичної особи не відбувається. Виділ — це різновид створення юридичної особи. Разом з тим створення юридичної особи при виділі юри­дичної особи зі складу юридичної особи, що існувала раніше та продовжує існувати, виділ передбачає правонаступництво.  З моменту реєстрації юридичної особи,  що створена шляхом виділу, вона стає суб'єктом прав та обов'язків, що перейшли до неї відповідно до розподільчого балансу.

2. Шляхом виділу зі складу однієї юридичної особи можуть бути створені одночасно одна або декілька нових юридичних осіб.

3. Виділ має відрізняти створення юридичною особою нової юридичної особи, якщо це не заборонено або прямо дозволяється законодавством.

4. Зазначення в ст. 109 ЦК застосування до відносин щодо створення юридичної особи шляхом виділу за аналогією правил ст. 105 —  107 ЦК є вкрай некоректним. Законодавець має право дати вказівку про застосування до будь-яких відносин будь-яких норм на свій розсуд, не звертаючись до аналогії. У правозастосовчого органу такого права немає, тому він повинен використовувати аналогію, та ще й зобов'язаний
обґрунтувати її використання.

5. У разі виділу має додержуватись вся процедура припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання та поділу, встановлена ст.  105 —   107 ЦК. При цьому чинними є і встановлені зазначеними статтями правила про право кредиторів на при­пинення зобов'язань, право кредиторів вимагати дострокового виконання зобов'язань, право на відшкодування збитків, солідарну відповідальність юридичної особи, зі складу якої відбулося виділення, та юридичних осіб, створених шляхом виділу.

6. Особливості проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, встановлені ст. 32 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192].