Розділ 20 КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ОРГАНІВ СУДУ І ПРОКУРАТУРИ

§ 1. Поняття і природа судової влади

В умовах становлення України як демократичної, правової, соці­альної держави суттєво підвищується роль судової влади. Функцію здійснення правосуддя покладено, згідно з Конституцією України (ст. 6), на суди, які діють незалежно від законодавчої влади. Жоден орган державної влади, крім судів, не має права брати на себе функцію і повноваження по здійсненню правосуддя. Виключно суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і піддати її криміналь­ному покаранню. Суди захищають гарантовані Конституцією права і свободи людини і громадянина (ст. 55). На підвищення ролі судів спря­моване вперше закріплене в Конституції положення про те, що компе­тенція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Судова влада, як і інші гілки державної влади, виконує свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

Уперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон України 1996 року закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади — законодавчої і виконавчої (ст. 6). У статті 1 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій Укра­їни» встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і що органи судової влади виконують свої повноваження виключно на підставі, у межах та по­рядку, передбачених Конституцією України та законами. Органи судо­вої влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають права його реалізовувати. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Ті особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть відповідальність, що передбачена законом. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Виходячи з цього, у ст. 124 Конституції наголошується на тому, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через на­родних засідателів і присяжних. Порядок обрання народних засідателів, формування суду присяжних, їх повноваження і порядок діяльності та категорії справ, у розгляді яких вони беруть участь, визначаються чинним законодавством. У частині 3 ст. 5 Закону «Про судоустрій України» встановлено, що народ безпосередньо бере участь у здійснен­ні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народ­них засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громад­ським обов’язком.

Судова влада реалізується в Україні шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Кон­ституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом України «Про судоустрій України». Символами судової влади є державні символи України — Державний герб України та Державний Прапор України.

Демократизм держави визначається її здатністю забезпечити право на судовий захист усім суб’єктам права. Їм гарантується захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утво­реним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні ді­ють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. При цьому перші являють собою єдину систему судів, а Кон­ституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Укра­їні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи. Відповідно ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юри­дичні особи користуються в Україні правом на судовий захист на рівні з громадянами та юридичними особами України. Суттєве значення має закріплене в ч. 5 ст. 125 Конституції України положення про недопу­щення створення надзвичайних та особливих судів. Це важливо для забезпечення законності в державі, рівного захисту кожної особи.

Важливим принципом конституційно-правового статусу особи є принцип рівності. Особливого значення це набуває у сфері право­суддя. Виходячи з цього, у Законі «Про судоустрій України» йдеться про те, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від ста­ті, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших пере­конань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Це по­ложення поширюється на іноземців, осіб без громадянства.

Функції судової влади спрямовані на забезпечення прав людини і громадянина. Однією з гарантій прав особи є її право на правову до­помогу при вирішенні справ у судах. Для надання правової допомоги діє адвокатура, а у випадках, передбачених законом, правову допомо­гу надають також інші особи.

У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безкоштовно (ч. 1 ст. 59 Конституції України). Це конституційне по­ложення має суттєве значення для забезпечення правової допомоги кожному незалежно від матеріального забезпечення особи.

Демократичні засади правосуддя в Україні знаходять свій вияв і в мові судочинства. Згідно із законом, судочинство проводиться держав­ною мовою, тобто українською. У випадках і в порядку, визначених законом, можливо застосування в судочинстві інших мов. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судо­вому процесі. При цьому у випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.

Суд є державним органом, тому судові рішення, що набрали за­конної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами і юри­дичними особами на всій території України. Встановлено, що судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне за собою передбачену законом відповідальність. Обов’язковість судових рішень встановлена ч. 9 ст. 129 Конституції, і це важливо як з точки зору авторитету судової влади, так і з точки зору забезпечення законності, реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Принципове значення має положення, у якому йдеться про те, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, перед­бачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та каса­ційне оскарження судового рішення. Це досить важливо з точки зору реалізації суб’єктами права своїх прав і законних інтересів.

Закон передбачає колегіальний або одноособовий порядок розгля­ду судових справ. Так, справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засіда­телями, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. У разі коли суддя розглядає справу одноособово, він діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегі­ально в складі не менше трьох професійних суддів відповідно до за­кону. Такий суддівський склад суду спрямований на об’єктивний роз­гляд справ, які оскаржуються особами, що не згодні з рішенням суду першої інстанції. Це має суттєве значення для забезпечення законнос­ті судових рішень.

Важливою ознакою судової влади є процесуальний порядок діяль­ності судових органів. Цей порядок визначає процесуальний закон, який чітко регулює процедуру судочинства та прийняття судом рішень з конкретних справ. Процесуальний порядок діяльності суддів дає можливість об’єктивно розглянути справу, винести справедливе рішен­ня, забезпечити права учасників судового процесу. Процесуальний порядок покликаний забезпечити законність діяльності суду, обґрун­тованість і справедливість судових рішень, охорону прав осіб, чиї ін­тереси були порушені.

Сучасне конституційно-правове регулювання судової влади вихо­дить із принципу самостійності судів і незалежності суддів. Закон «Про судоустрій України» встановлює, що суди здійснюють правосуддя і є незалежними від будь-якого впливу, вони нікому не підзвітні і підко­ряються лише закону (п.1 ст.14). Це випливає із ч.1 ст.129 Конституції України, яка встановлює, що «судді при здійсненні правосуддя неза­лежні і підкоряються лише закону».

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, Законом «Про судоустрій України» та іншими законами. При цьому органи державної влади, органи місцевого само­врядування та їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи забов’язані поважати незалежність суддів і не пося­гати на неї. Встановлено, що втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду, суддів, збиран­ня, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняються і тягнуть за собою відповідаль­ність, передбачену законом. Закон України «Про судоустрій України» встановлює, шо суддям забезпечується свобода неупередженого вирі­шення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання.