5.1. Поняття та види підприємств

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематич­ного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності, в порядку, передбаченому ГК України та ін­шими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підпри­ємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм на­йменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у сво­єму складі інших юридичних осіб.

Законодавець розподіляє підприємства на види за низкою критеріїв.

1.  За формою власності на майно, що служить основою господар­ської діяльності підприємств. В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

-    приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

-   комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

-   державне підприємство, що діє на основі державної власності;

-   підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

-   підприємство, що діє на основі колективної власності (підпри­ємство колективної власності);

Утім відповідно до Розділу I Книги 3 (право власності та інші ре­чові права) ЦК України право власносі в Україні існує у формах при­ватної, державної та комунальної власності. Закон України «Про власність»^[1], який втратив чинність 20 червня 2007 р., поряд із зазна­ченими формами власності, виокремлював колективну власність. На­казом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 затверджено Держав­ний класифікатор форм власності (ДК 001:2004) та Державний класи­фікатор організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004). При цьому у Державному класифікаторі форм власності не передбаче­но колективної форми власності, тоді як у Державному класифікаторі організаційно-правових форм господарювання, серед інших організаційно-правовх форм названо колективне підприємство як під­приємство, що діє на основі колективної власності (див. п. 3. 1. 3 Кла­сифікатора).

Серед підприємств колективної власності в чинному ГК Україні названі виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Саме ж підприємство колективної власності за ст. 93 ГК України визнається як корпоративне або унітарне підприєм­ство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). У цьому контексті І. В. Спасибо-Фатєєва справедливо ставить запитан­ня: 1) якщо підприємство діє на основі власності інших осіб, то воно не є власником?; 2) якщо воно не є власником, то на яких підставах йому належить майно?^[2] Раніше чинний Закон України «Про власність» суб’єктами колективної власності називав самі підприємства, а не їх засновників, які об’єднали своє майно з метою створення такого суб’єкта. Отже, слід погодитися, що запропоноване в ГК визначення підприємств колективної власності породжує непорозуміння.

2.  За розміром іноземної інвестиції у статутному фонді підпри­ємства останні поділяються на підприємства з іноземними інвестиці­ями (підприємства, у статутному фонді яких іноземна інвестиція ста­новить не менш як десять відсотків) та іноземні підприємства (підпри­ємства, у статутному фонді яких іноземна інвестиція становить сто відсотків).

3.  За кількістю працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працю­ючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньо­річним курсом Національного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньо­річним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

4.  За способом утворення (заснування) та формування статутно­го фонду вирізняють унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який ви­діляє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє до­ходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Уні­тарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засно­вані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на осно­ві об’єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприєм­ства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підпри­ємства, зокрема засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підпри­ємств встановлюються ГК України, іншими законодавчими актами.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним орга­ном державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених ГК України та іншими за­конодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства пере­буває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керів­ник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Чинним законодавством можуть бути визначені особливості статусу керівника державного унітарного підприємства, в тому числі встановлено підви­щену відповідальність керівника за результати роботи підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні під­приємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відпо­відно до нього. Майно державного комерційного підприємства закрі­плюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статут­ного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених ГК України та іншими законами.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворе­но у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяль­ності корпоратизованих підприємств визначаються ГК та іншими за­конами.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно пере­давати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів держав­не комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на кон­курентних засадах. Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підпри­ємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з ураху­ванням вимог ГК України та інших законів.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господар­ства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначають­ся обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реор­ганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого на­лежить створення цього підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві опе­ративного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Ка­зенне підприємство не має права відчужувати або в інший спосіб розпо­ряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, ви­значає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продук­ції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням на­лежного підприємству майна і має право вилучити у казенного підпри­ємства майно, яке не використовується або використовується не за при­значенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної тери­торіальної громади і виконує його функції у межах, визначених ГК Укра­їни та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комуналь­ній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господар­ського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві опера­тивного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб’єкта гос­подарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального уні­тарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Комунальне унітарне підприємство очо­лює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управ­ління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, перед­бачених ГК України, підприємство визнається дочірнім. Згідно з ч. 3 ст. 126 ГК України така залежність має бути вирішальною. Тобто такою, що виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відно­сини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контро­люючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Саме ж визначення дочірнього підприємства знайшло закріплення тільки в Державному класифікато­рі організаційно-правових форм господарювання (ДК 002:2004), згідно з п. 3. 1. 7 якого дочірнім називається підприємство, єдиним засновни­ком якого є інше підприємство (підприємство залежне від іншого). Як бачимо, в Класифікаторі акцент припадає на кількість засновників до­чірнього підприємства, а не на наявність відносин контролю- підпорядкування з материнською компанією, які, до речі, можуть ви­никати не тільки за умови створення дочірнього підприємства винят­ково одним підприємством. У літературі можна зустріти твердження про те, що контролююче підприємство, яке має щодо дочірнього під­приємства організаційно-господарські повноваження, є холдинговою компанією. Проте слід звернути увагу, що контролююче підприємство не завжди підпадає під ознаки холдингової компанії. Згідно із Законом України «Про холдингові компанії в Україні»¹ від 15 березня 2006 р. відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпо­ряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств є холдинговою ком­панією. Холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) — пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішально­го впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Холдингові компанії можуть утворюватися:

а) органами, уповно­важеними управляти державним майном, державними органами при­ватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об’єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

б) іншими суб’єктами на договірних засадах.

Рішення про утворення холдингової компанії приймається власни­ками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформ­люється відповідним договором. Статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових кор­поративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забез­печення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутно­го фонду холдингової компанії.

Державні холдингові компанії утворюються органами, уповноважени­ми управляти державним майном, та (або) державними органами прива­тизації. Єдиним акціонером державної холдингової компанії від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава. Засновниками державних холдингових компаній у процесі кор- поратизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном. Засновниками державних холдингових компаній у процесі приватизації державних підприємств є органи, уповноважені управляти державним майном, та (або) державні органи приватизації від­повідно до законодавства. Статутний фонд державної холдингової компа­нії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповід­них господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

За загальними правилами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних під­розділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабора­торій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються поло­женнями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його уста­новчих документів на основі поєднання прав власника щодо господар­ського використання свого майна і участі в управлінні трудового колек­тиву. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до ста­туту підприємства чи інших установчих документів.

Орган управління підприємством — це організаційно оформлена частина підприємства, яка представлена або одним, або декількома фізичними особами, та створюється в порядку, визначеному в законі і установчих документах, й володіє повноваженнями, що здійснюються в межах закріпленої за ним компетенції.

Органи управління підприємством можна класифікувати за низкою критеріїв:

-   за (конструкцією) складом:

а) одоособові органи (директор, гене­ральний директор);

в) колегіальні органи (загальні збори, рада директорів, дирекція, спостережна рада та ін.);

-   за способом формування:

а) органи, що призначаються (керівник державного унітарного підприємства призначається власником майна державного унітарного підприємства);

б) органи, що обираються (голо­ва кооперативу обирається загальними зборами шляхом прямого та­ємного голосування);

в) а також органи, що формуються іншим способом (склад учасників загальних зборів акціонерів не призначається, і не обирається, а формується відповідно до даних реєстру акціонерів товариства);

-   за характером функції, що виконуються:

а) керівні органи, що здійснюють загальне керівництво діяльністю господарської організації (загальні збори, спостережна рада);

б) виконавчі органи, що здійснюють керівництво поточної діяльності господарської організації (правління, дирекція, директор, генеральний директор);

в) за роллю, яку виконує орган у процесі утворення та наступного волевиявлення волі господарської організації:

а) волеутворюючі орга­ни — формують волю підприємства з окремих питань або цілої низки питань та виявляють її (волю) тільки всередині підприємства або сто­совно інших учасників корпоративних відносин (як правило, це коле­гіальні органи);

б) волевиявляючі органи, за допомогою яких підпри­ємство реалізує свою господарську правосуб’єктність у відносинах з третіми особами (як правило, одноособові органи).

Правовій доктрині відомі дві теоретичні концепції, які пояснюють природу одноособового органу. У межах першої концепції — одноосо­бовий орган розглядається як структурно виокремлений організаційно оформлений підрозділ самої господарської організації (орган є частиною підприємства, а представник перебуває поза його межами). У межах другої концепції — одноособовий орган підприємства (керівник, дирек­тор, президент) розглядається як особливий представник, повноваження якого засновані на законі та установчих документах господарської орга­нізації. Одноособовий орган без довіренності діє від імені підприємства, у тому числі укладає договори та здійснює інші юридично значущі дії від імені підприємства та представляє його інтереси у відносинах з дер­жавними органами та органами місцевого самоврядування.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудово­го колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються Законом України «Про колективні договори і угоди»^[3] від 1 липня 1993 р. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підпри­ємством. Особливості управління підприємствами окремих видів (ор­ганізаційних форм підприємств) встановлюються ГК України та зако­нами про такі підприємства.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, ви­значенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Підприємство має право реалізо­вувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види ді­яльності) на умовах і в порядку, встановлених ГК України та іншими законами. Види об’єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визна­чаються главою 12 ГК України, інші питання їх діяльності регулюють­ся законодавством України.