Печать
PDF

Глава 9 Об’єкти цивільних прав - § 7. Особисті немайнові блага фізичної особи

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

 

 

§ 7. Особисті немайнові блага фізичної особи


Особистими немайновими благами є невід’ємні від фізичної особи нематеріальні цінності, права на які визначають міру її можливої поведінки в особистій життєдіяльності, а також у со­ціальному та громадському бутті, можливість існування та здій­снення яких забезпечується шляхом встановлення у цивільному законодавстві їх невичерпного переліку та комплексу засобів їх за­хисту на випадок порушення.

Згідно зі ст. 201 ЦК особистими немайновими благами фізичної особи, які охороняються цивільним законодавством, визнаються здоров’я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім’я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості та інші блага. Це, зокрема, недоторканність житла; таємниця листування; телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; недоторканність особистого і сімейного життя; вільний вибір роду за­нять; свобода пересування; вільний вибір місця проживання; свобода інформації; свобода об’єднань; безпечне для життя і здоров’я довкілля тощо. Вказаний перелік особистих немайнових благ не є вичерпним. Стосовно кожного з цих благ у фізичних осіб (а в окремих випадках й у юридичних осіб) виникають відповідні особисті немайнові права. Наприклад, життя фізичної особи є немайновим благом, відповідно — право фізичної особи на життя є особистим немайновим правом кож­ної людини. Виходячи з цього гуманістичного принципу, в Україні, як і у більшості країн Європи, відмінена смертна кара. Закон, зокремач. 4 ст. 281 ЦК, забороняє також задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (евтаназію). Право на життя треба розуміти як забезпечену законами та визначену моральними засадами суспіль­ства можливість біологічного існування людини. З правом на життя тісно пов’ язане право давати нове життя (мати дітей) і право життє­здатного людського ембріона (зародка) бути народженим. Стосовно можливості визнання останнього особистим немайновим благом слід зауважити, що цивільному праву відомі випадки визнання цивільної правоздатності за ненародженою дитиною (зокрема, у спадкових пра­вовідносинах). Відносини, змістом яких є право давати нове життя та право бути народженим, цивільне законодавство пов’язує з волею та волевиявленням вагітної жінки, крім випадків, визначених законом. Визначаючи право людського ембріона бути народженим, вагітна жін­ка уже в момент вирішення питання подальшої долі своєї вагітності діє як його законний представник. Чинне законодавство (ч. 6 ст. 281 ЦК) надає вагітній жінці право вирішення питання штучного пере­ривання своєї вагітності, термін якої не перевищує 12 тижнів. У деяких випадках (за медичними та соціальними показаннями) штучне пере­ривання вагітності може бути проведене і без згоди жінки. Перелік обставин, які дають право на переривання вагітності після сплину 12 тижнів з моменту її початку, встановлюється законом. За відсутності таких обставин вагітність у таких випадках перериванню не підлягає. Це правило є гарантією здійснення права життєздатного людського ембріона бути народженим як необхідна складова частина права на життя. Відповідно до ч. 7 ст. 281 ЦК повнолітня жінка має право за медичними показаннями на штучне запліднення та імплантацію за­родка. Згідно з ч. 5 вказаної статті ЦК України стерилізація (наслідком якої є неможливість мати дітей як для жінки, так і для чоловіка) може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи. На загально­людських гуманістичних засадах ґрунтується визначена законодав­ством більшості країн заборона дослідів над людськими ембріонами. Гуманістичний характер має також боротьба широкої громадськості європейських країн за заборону на законодавчому рівні штучного переривання вагітності, крім випадків, визначених законом, а також дослідів щодо клонування людини.

Стаття 297 ЦК визначає право фізичної особи на повагу до таких немайнових благ, як гідність та честь. Гідність і честь є перш за все етичними категоріями. Поняття гідності вживається для визначення самооцінки особи щодо належних їй моральних якостей та її особистих рис як людини. Поняття гідності включає як складову частину усві­домлення індивідом своєї особистості як представника тієї чи іншої соціальної спільноти.

Честь виражає оцінку (визнання) моральних якостей особистості суспільством, іншими людьми, громадську значущість конкретної людини. Перебуваючи у соціумі, людина враховує відбивання обраної нею поведінки і моральних якостей на уявлення про себе з боку людей, які її оточують. Таким чином, честь має важливе значення не тільки для її носія, але і для оточуючих.

Говорячи про зміст права на повагу до честі та гідності, слід визна­ти, що висловлювання, які порочать людину, не можуть зменшити її значущість як особистості, її гідність. Проте такі висловлювання об­ражають її особисто, викликають у неї моральні страждання і можуть негативно позначитися на її престижі, репутації, оцінці як людини з погляду інших людей. Саме тому п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК визначає, що моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню, може полягати у при­ниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Честь і гідність є благом для людини в її стосунках з іншими людь­ми і тісно пов’язана з повагою в собі цих почуттів та особистої моралної оцінки. Самооцінка поведінки та особистих рис особи можлива не з моменту її народження, а лише тоді, коли вона завдяки рівню свого психологічного розвитку може усвідомлювати значущість своєї осо­бистості.

Відомості, що впливають на честь і гідність людини, можуть бути фактичного або оціночного характеру і стосуватися її вчинків (пове­дінки) або моральних якостей, рис. При цьому часто значна частина інформації про людину доводиться до громадської думки у формі оці­нок. Не маючи змоги визначити фактичний зміст спірних оцінок, суд повинен встановити, чи мали у дійсності місце факти, які стали під­ставою для такої оцінки.

Відомості, які порочать людину, розуміють у трьох аспектах: з точ­ки зору їх існування (вираження), викладу (виконання) та поширення (доведення до інших осіб). Форма існування (вираження) відомостей може бути письмовою, усною, образотворчою тощо. Виклад означає манеру подання матеріалу (різку, м’яку, непристойну, гротеск та ін.). Поширення відомостей як їх доведення до необмеженого кола інших осіб визначає відповідний спосіб передачі інформації.

Відомостями, що порочать честь і гідність особи, є інформація, яка може зіпсувати погляди на її особистість у громадській думці чи у сприйнятті окремих осіб з точки зору додержання законів, загально­визнаних правил співжиття, принципів людської моралі і не відповіда­ють дійсності або неправдиво викладені[19]. Коло відомостей, що поро­чать особу, не підлягає визначенню в законодавстві, тому що однакові факти і оцінки в одних випадках можуть порочити, а в інших — ні. Залежно від статі, віку, професії, соціального статусу, родинного стану, віросповідання тощо вимоги, що ставляться до людини, а також її са­мооцінка можуть бути різними. Крім того, якщо окремі однакові фак­ти можуть зганьбити людину з добрим ім’ям, то стосовно іншої вони не можуть вплинути на загальну моральну оцінку особи, яка і без цього характеризується у суспільстві негативно.

Узвичаєним є те, що до числа принижуючих гідність не належать висловлювання, які стосуються професійної діяльності іншої особи (наприклад, нудний лектор, нецікавий викладач). Не підлягають роз­гляду як такі, що принижують честь та гідність відповідної особи, критичні рецензії, негативна оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, якщо вони стосуються не особи автора, а створених ним образів[20].

Наведене значною мірою стосується і захисту ділової репутації. Стаття 299 ЦК визначає право фізичної особи на недоторканність ді­лової репутації. Діловою репутацією є позитивна оцінка особи як кваліфікованого, а також добросовісного у виконанні своїх зобов’язань підприємця або фахівця-професіонала з боку інших осіб, з якими він має ділові, професійні стосунки. Найчастіше правового захисту по­требує ділова репутація підприємців. Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації чи майновим інтересам іншого підприємця, одержання, використання і розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інфор­мації з метою завдання шкоди діловій репутації визнаються недобро­совісною конкуренцією. Такі дії заборонені Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»[21].

Вищий господарський суд України роз’ яснив поняття «поширення відомостей» як опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебачен­ню, з використанням інших засобів масової інформації, оприлюднення в іншій формі, у тому числі в заявах, оголошеннях тощо[22].

Не вважається протиправним поширення відомостей (за умови перевірки їх достовірності), розповсюдження яких входить до складу професійних обов’язків відповідних осіб. Наприклад, згідно з при­писами Закону України «Про інформацію» редакція зобов’язана пере­вірити відомості, що надійшли, про чиюсь протиправну або безпутну поведінку, і з цією метою з’ясувати достовірність цих відомостей, ви­користовуючи відповідні джерела їх можливого надходження.

Суб’єктом відповідальності при захисті честі й гідності є особа, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність, незалежно від того, чи вона сама їх придумала, чи лише передала те, що їй сказав хтось інший. Разом з тим для суду має значення джерело одержання відомостей цією особою. Так, якщо громадянин передає відомості, що стали загальновідомі через радіо, телебачення, пресу, то очевидним є те, що залучати як відповідача необхідно не цього громадянина, яким би міг опинитися кожний, хто прослухав передачу або прочитав стат­тю, а автора такої передачі чи статті.

За неможливості встановлення або притягнення до відповідаль­ності особи, яка поширила відомості, що порочать честь і гідність, справа може розглядатися у порядку особливого провадження — про встановлення факту невідповідності поширених відомостей дійсності. Такі факти мають юридичне значення, тому що їх встановлення має наслідком право на відновлення доброї репутації потерпілої особи.

Стаття 276 ЦК визначає можливість захисту особистого немайно- вого права особи. Способи захисту особистих немайнових прав відпо­відно до вказаної статті викладені у статтях 16, 17 ЦК. Можливість поновлення порушеного особистого немайнового права визначає ст. 277 ЦК. Поновленням особистого немайнового права є відновлення становища, яке існувало до його порушення. Стаття 278 ЦК встановлює порядок та особливості спростування неправдивої інформації. Потер­пілий або його нащадки у відповідності з указаною нормою мають право на відповідь, а також на спростування неправдивої інформації. Під спростуванням розуміється повідомлення про невідповідність дійсності поширених відомостей. Обов’язок спростування поклада­ється на відповідача. За загальним правилом відомості, що порочать особу, повинні спростовуватись у спосіб, найбільш близький до того, яким вони були поширені (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на сході громадян, зборах трудового колективу, заміни офіційного документа тощо).

Якщо відомості, що порочать честь і гідність, були розміщені у пресі, обов’язок написати спростування покладається на автора, а обов’язок його опублікувати — на редакцію. Законодавчо встанов­лено, що відомості, розміщені в пресі, також спростовуються в пресі. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»[23] спростування повинно бути надрукова­не в тій же газеті або журналі, що друкували неправильні відомості, у спеціальній рубриці або на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: в газеті — не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях — у черговому підготовлюваному випуску. Якщо редакція друкованого засобу масової інформації не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’ язана на вимогу заявни­ка опублікувати їх спростування у найближчому випуску друкованого засобу чи опублікувати його за власною ініціативою.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг фрагмента, який спростовується, опублікованого повідомлення або матеріалу. Встановлено заборону вимагати, щоб спростування було менше половини стандартної сторінки друкованого тексту. Скорочен­ня чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються. Законом передбачений місячний строк від дня надхо­дження вимоги, протягом якого редакція зобов’ язана опублікувати спростування і письмово сповістити заявника про строк і час публіка­ції спростування у разі затримки або про відмову в його публікації із зазначенням підстав відмови. В останньому випадку, а також при по­рушенні порядку публікації заявник має право звернутися зі скаргою до суду. Якщо відомості опубліковані у книзі, суд повинен у відповід­ному рішенні вказати спосіб спростування і періодичне видання, в яко­му воно буде розміщене. Текст спростування суд не затверджує, але в необхідних випадках він може його викласти[24].

Крім спростування відомостей, що порочать честь, гідність і ді­лову репутацію особи, остання має право вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також врахування майнових та немайнових інтересів, які при цьому можуть бути порушені. Такими інтересами, зокрема, можуть бути:

1)  довіра до особи його контрагентів (як наявних, так і потенцій­них);

2)  добра репутація;

3)   ризик можливої втрати клієнтури підприємця без створення юридичної особи;

4)  родинні стосунки;

5)  претензія на певне суспільне становище і визнання.

Отже, порушуються як майнові, так і немайнові інтереси особи, які тісно пов’ язані між собою, оскільки у формі відшкодування моральної шкоди від посягань на честь, гідність і ділову репутацію відшкодовуєть­ся принаймні потенційна майнова шкода. Справді, часто важливо не тільки і не стільки відшкодувати збитки, скільки запобігти поширенню відомостей та даних, які компрометують особу, в майбутньому.

Слід зазначити, що особисті немайнові блага можуть належати і юридичним особам. Їх коло значно вужче, ніж коло особистих не- майнових благ фізичних осіб. Особистим немайновим благом, що за­конодавчо закріплене, є право юридичної особи на найменування (ч. 1 ст. 90 ЦК), на зміну найменування (ч. 4 ст. 90 ЦК). Право на ко­мерційне (фірмове) найменування відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦК мають тільки підприємницькі товариства. Згідно зі ст. 94 ЦК юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зокрема, юридична особа має право на комерційну таємницю, конфіденційну інформацію, таємницю службо­вих телефонних розмов її співробітників, службової телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної та технічної твор­чості (результатом якої, наприклад, може бути виникнення та здійснен­ня прав на службові винаходи). Перелік особистих немайнових благ юридичної особи, як і фізичної, не може бути вичерпним.


[1] Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1997. - № 9, 10. - С. 545.

[2] Див.: Зібр. законодавства України. - 1998. - № 4. - Сер. № 2. - Ст. 240.

[3] Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 9. - Ст. 34.

[4] Офіц. вісн. України. - 2006. - № 13. - Ст. 857.

[5] Агарков, М. М. Учение о ценньїх бумагах [Текст] / М. М. Агарков. - М., 1927. С. 9-10.

[6] Відом. Верхов. Ради України. - 1998.- № 15. - Ст. 67.

[7] Уряд. кур’єр. - 1994. - № 88. - С. 11.

[8] Гордон, В. М. Система советского торгового права [Текст] / В. М. Гордон. - Харь- ков, 1924. - С. 36.

[9] Див.: Агарков, М. М. Учение о ценньїх бумагах [Текст] / М. М. Агарков. - М., 1927. - С. 19.

[10] Уряд. кур’єр. - 1997. - № 143-144. - С. 9.

[11] Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 47-52. - Ст. 349.

[12] Юридический ^нциклопедический словарь [Текст]. - М., 1987. - С. 188.

[13] Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 24. - Ст. 348.

[14] Там само. - Ст. 350.

[15] Там само. - Ст. 352.

[16] Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

[17] Там само. - 1993. - № 33. - Ст. 345.

[18] Там само. - 1994. - № 31. - Ст. 286.

[19] Пункт 3 розд. IV Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ (Захист честі, гідності і ділової репутації, поновлення прав реабілітованих) (див.: Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1998. - № 8. - С. 144).

[20] Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди [Текст] : постанова Пленуму Верхов. Суду України. - П. 11 // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1998. - № 8. - С. 10.

[21] Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 21. - Ст. 296.

[22] Пункт 9.1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди» (див. : Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1997. - № 9-10. - С. 848).

[23] Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 1. - С. 1.

[24] Про практику застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій [Текст] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 7 верес. 1990 р. № 7. - П. 8 // Рад. право. - 1991. - № 2.

 

Питання для самоконтролю


  1. Як співвідносяться термінологічні словосполучення «об ’ єкти цивільних прав» і «об’єкти цивільних правовідносин»?
  2. Дайте поняття об’єктів цивільних прав.
  3. У чому полягає оборотоздатність об’єктів цивільних прав? Визначте межі оборотоздатності об’єктів цивільних прав.
  4. Дайте поняття речі і наведіть класифікацію речей.
  5. Дайте поняття грошей. Окресліть особливості готівкових та безготівкових коштів. У чому полягає подібність та відмін­ності грошей і речей?
  6. Дайте визначення валютних цінностей, наведіть їх перелік і охарактеризуйте їх правовий режим.
  7. Дайте визначення цінних паперів. У чому полягає відмін­ність цінних паперів від інших об’ єктів цивільних прав?
  8. Наведіть класифікацію цінних паперів.
  9. У чому полягають особливості дій (результатів робіт та по­слуг) як об’єктів цивільних прав?
  10. Які ви знаєте види послуг?
  11. Охарактеризуйте нематеріальні блага як об ’ єкти цивільних прав.