§ 4. Цінні папери

Цінними паперами є документи нормативно визначених видів та груп, які мають типову форму і реквізити, емітуються на па­перових бланках або в електронному вигляді, посвідчують майнові права, які становлять неподільну юридичну єдність із формою їх фіксації (документарною або бездокументарною), порядок виник­нення, зміни або припинення правовідносин стосовно яких визна­чається способом легітимаціїуправомоченої за документом особи, їх видом, змістом та призначенням у цивільному обороті.

Стаття 194 ЦК визначає цінні папери як документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошове або інше майнове право і визначають взаємовідносини між особою, яка їх ви­пустила (видала), і власником, та передбачають виконання зобов’ язань згідно з умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Відповідно до ст. 1 За­кону України «Про цінні папери і фондовий ринок»^[4] з наступними змінами цінними паперами визнаються грошові документи, що засвід­чують право володіння або відносини позики, визначають взаємовід­носини між особою, яка їх випустила, та їх власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Цінні папери є необхідним елементом ринкової економіки і вико­ристовуються у різноманітних сферах майнового обороту. Наприклад, акція є засобом мобілізації окремих фінансових активів для створення акціонерного товариства — юридичної особи, формування статутного фонду якої, як правило, здійснюється за рахунок об’єднаних коштів відповідної кількості підприємців. Ощадні сертифікати, казначейські зобов’ язання держави та облігації всіх видів застосовуються у сфері кредитування, чеки та векселі — у сфері платіжного обігу, а коносамен­ти — для забезпечення товарообігу.

Для визнання документа цінним папером він повинен мати відпо­відні ознаки. Відомий дослідник цінних паперів професор М. М. Агар- ков найбільш вагомою характерною їх ознакою вважав необхідність їх пред’явлення для здійснення вираженого в них («посвідченого ними» в сучасній термінології) права^[5]. Слід зазначити, що останнім часом, із появою бездокументарних цінних паперів, ця ознака втратила універ­сальність і вже не може визнаватись як характерна для всіх різновидів об’ єктів цивільних прав, про які йде мова. На підставі аналізу норма­тивних приписів актів чинного цивільного законодавства України, які закріплюють правовий режим цінних паперів, можна визначити такі їх основні ознаки.

Однією із основних ознак документів, що розглядаються, є непо­дільна юридична єдність майнового права, яке складає зміст цінного папера, та способу його фіксації (паперовий документ або електронний носій). Ця ознака визначає особливості функціонування цінних паперів на всіх стадіях їх участі у майновому обороті. Право, яке становить зміст документарного цінного папера, не може бути здійснене або передане особою, яка не володіє документом на законних підставах.

Частина 3 ст. 195 ЦК встановлює, що відповідно до закону цінні папери можуть випускатись у документарній та бездокументарній формі. Майнові права, які посвідчуються цінними паперами бездоку- ментарної форми (шляхом фіксації прав на електронних носіях), ви­никають і беруть участь у майновому обороті згідно з визначеним за­конодавством порядком їх функціонування в електронній формі. Основ­ним нормативно-правовим актом, який визначає особливості участі у цивільному обороті цінних паперів бездокументарної форми, є Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості елек­тронного обігу цінних паперів в Україні»^[6]. Крім наведених норматив­них актів, правовий режим цінних паперів бездокументарної форми в Україні визначається цілою низкою підзаконних актів, прийнятих

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та іншими державними органами в межах її компетенції. З появою цієї нової форми цінних паперів виникло багато спірних питань стосовно специ­фіки їх участі в цивільному обороті та правової природи. Це обумов­лено тим, що до їх появи у доктрині цивільного права загальновизна­ною була документарна концепція цінних паперів, відповідно до якої останніми визнавалися документи встановленої форми з обов’язковими реквізитами. Утім, безумовно, прогресивність, зручність та перспек­тивність використання цінних паперів бездокументарної форми сум­ніву не викликають. Тому в постанові Верховної Ради України від 29 квітня 1994 р. № 277 «Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України»^[7] зазначено, що переважна більшість цінних паперів у перспективі повинна випускатись у нематеріальній формі.

Цінні папери, як і інші об’єкти цивільних прав, є обігоздатними. Під обігоздатністю цінних паперів розуміють їх спроможність бути об’ єктами цивільних правочинів, спрямованих на перехід права влас­ності. Завдяки обігоздатності цінного папера, випущеного у вигляді паперового документа або в електронному вигляді, цю ж якість набу­вають і майнові права, які складають його зміст. Майнові права, які виникають у результаті укладення договору, не є обігоздатними, тому що вказаний правочин завжди є результатом домовленості відповідних, чітко визначених у ньому сторін. Суб’єктний склад зобов’язань, вста­новлених договором, може змінюватися за допомогою уступки вимоги або передачі боргу, але це не означає обігоздатності майнових прав, які визначають зміст договірного зобов’язання. Завдяки визначеній правовою природою цінних паперів неподільній юридичній єдності паперового документа або електронного носія і відповідного майно­вого права, останнє набуває обігоздатності, тобто може, з урахуванням способу легітимації уповноваженої за документом особи, переходити від однієї особи до іншої.

Важливою ознакою цінних паперів є нормативна визначеність їх видів та груп. Відповідно до положень ст. 195 ЦК групи та види цінних паперів, а також порядок їх обігу встановлюються законом. На відміну від речей, різновиди яких, як зазначалося, не можуть бути перерахова­ні у законодавстві, види цінних паперів чітко регламентовані законом. Поява нових видів цінних паперів припустима тільки шляхом їх за­кріплення у відповідному законі. Учасники цивільних відносин не мають права випускати в майновий оборот незаконно виготовлені або підроблені цінні папери України. Згідно з ч. 2 ст. 198 ЦК володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного папера має право пред’явити особі, яка передала йому документ, вимоги про належне виконання посвідченого ним зобов’язання та про відшкодування збит­ків. Заборонений також оборот цінних паперів, конструкція яких не передбачена нормативними приписами актів чинного цивільного за­конодавства України. Згідно з ч. 2 ст. 195 ЦК види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

П’ ять ознак, притаманних документарним цінним паперам, були обґрунтовані професором В. Гордоном. Враховуючи відсутність цінних паперів бездокументарної форми на момент здійснення дослідження, розглянуті ним ознаки беззастережно можуть бути поширені лише на цінні папери документарної форми. Це літеральність, легітимація, абстрактність, автономність та презентація^[8]. Літеральність (букваль­ність) означає, що володіння цінним папером дозволяє його власнику здійснювати лише буквально зафіксовані у його реквізитах майнові права. Легітимація (визначення законності права, повноваження) ха­рактеризує необхідність використання цінного папера для підтверджен­ня законності прав його пред’явника. Абстрактність означає, що право вимоги, посвідчене цінним папером, не залежить від підстави, відпо­відно до якої воно виникло. Автономність як ознака цінних паперів полягає в тому, що особа, яка придбала документ на законних підставах, користується своїм правом автономно, тобто незалежно від волі по­переднього власника документа. Презентація цінного папера ґрунту­ється на необхідності його пред’явлення зобов’язаній особі для здій­снення посвідченого ним майнового права.

Відомо декілька класифікацій цінних паперів. Найбільш загально­визнаною та поширеною є класифікація цінних паперів за способом легітимації управомоченої особи^[9]. За цією ознакою цінні папери поді­ляються на іменні, на пред’явника та ордерні. Стаття 197 ЦК перед­бачає можливість випуску та обігу всіх трьох різновидів цінних папе­рів. Спосіб легітимації управомоченої особи визначає особливості передачі майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Майнові права, посвідчені іменним цінним папером, належать вка­заній у його реквізитах особі. Вони передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). У зв’язку з цим особа, яка передає майнові права, посвідчені іменним цінним папером, несе відповідальність за недійсність зафіксованої у документі вимоги, але не за її невиконання. Як іменні цінні папери можуть випускатися акції, облігації, заставні тощо.

У цінному папері на пред ’явника не вказується ім’я особи, якій на­лежать посвідчені ним майнові права. Здійснити майнове право, по­свідчене цінним папером на пред’ явника, може будь-який його пред’ явник, тобто особа, якій на законних підставах належить доку­мент. Слід зазначити, що одного тільки пред’явлення цінного папера на пред’явника для здійснення посвідченого ним майнового права не­достатньо. Пред’явник повинен передати документ зобов’язаній особі взамін виконання нею відповідного зобов’язання. Для передання май­нових прав, посвідчених цінним папером на пред’явника, достатньо вручення документа відповідній особі. Пред’явницькими цінними паперами можуть бути акції, облігації підприємств, внутрішніх дер­жавних і місцевих позик тощо.

Ордерний цінний папір визначає належність посвідчених ним прав особі, яка може здійснити посвідчене ним майнове право особисто або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу управомочену осо­бу. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на зворотній частині документа передавального напису (індосаменту). Індосант (особа, яка здійснила передачу ордерного цінного папера за індосаментом) несе відповідальність не тільки за існування, а й за здійснення посвідченого цінним папером майнового права. Прикладом ордерних цінних паперів можуть служити вексель та коносамент.

За сферою використання та особливостями майнових прав, які складають зміст цінних паперів, у ст. 195 ЦК вони поділені на групи.

Першу групу документів, які можуть перебувати в обігу в Україні, складають пайові цінні папери. Частина 1 ст. 195 ЦК України визначає пайові цінні папери як такі, що засвідчують участь у статутному фон­ду, надають їх власникам права на участь в управлінні справами емі­тента і одержання частини прибутку, у тому числі у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. Пайовими цінними паперами є, зокрема, акції. Згідно із Законом України «Про цінні папери та фон­довий ринок» акцією визнається цінний папір без встановленого стро­ку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть випуска­тись іменними та на пред’явника, привілейованими та простими. При­вілейовані акції дають право їх володільцям на гарантовану участь у розподілі прибутків акціонерного товариства шляхом отримання дивідендів у відсотках від номінальної вартості цінного папера та пере­важне право на отримання частки вартості майна акціонерного това­риства при його ліквідації. Прості акції не дають їх володільціям жодних привілеїв. Дивіденди за простими акціями виплачуються тіль­ки у випадку отримання акціонерним товариством прибутку за відпо­відний період і прийняття загальними зборами акціонерів рішення про їх виплату. Зміст конструкції акції складають декілька категорій май­нових прав. Ними посвідчується право на пайову участь у відповід­ному акціонерному товаристві, яке їх випустило, зобов’язальні права (на дивіденди та участь у розподілі майна при ліквідації товариства) та особисті немайнові права (право голосу та участі в управлінні спра­вами акціонерного товариства).

Найбільшою за чисельністю є група боргових цінних паперів. Більшість цінних паперів, можливість випуску та обігу яких перед­бачають положення Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», є борговими. До боргових цінних паперів слід перш за все віднести облігації, казначейські зобов’язання держави, ощадні серти­фікати й векселі. Цей перелік недоцільно визнавати вичерпним, тому що до нього не ввійшли деякі документи, які визнаються цінними паперами законодавством більшості країн із подібними до нашої пра­вовими системами. Наприклад, розрахунковий чек згідно з нормативни­ми приписами законодавства більшості країн світу визнається цінним папером. Акти чинного цивільного законодавства України (параграф 5 глави 74 ЦК) не містять чіткої вказівки про віднесення розрахунково­го чека до цінних паперів.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому но­мінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Чинне законодавство України передбачає можливість ви­пуску та обігу облігацій внутрішніх державних та місцевих позик та підприємств. Облігації обох видів розповсюджуються серед юридичних та фізичних осіб на добровільних засадах. Облігації можуть випуска­тись іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), такими, що підлягають вільному обігу, та з обмеженим колом обігу.

Казначейськими зобов ’язаннями держави визнаються цінні папери на пред’ явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»). В Україні можуть випускатися довгострокові (від 5 до 10 років), середньострокові (від 1 до 5 років) і короткострокові (до 1 року) казначейські зобов’язання. Рішення про випуск казначейських зобов’язань приймається Міністер­ством фінансів України. Кошти, отримані від випуску казначейських зобов’язань, витрачаються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депо­нування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Ощадні сертифікати випускаються строкові (під певний договірний відсоток на певний строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати не підлягають вільному обігу.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). В Україні можуть ви­пускатися два види векселів: простий і переказний. Простим є вексель, за яким векселедавець бере безумовне зобов’язання сплатити у певний строк вказану в ньому грошову суму уповноваженій по векселю особі (векселедержателю). Переказним векселем (траттою) визнається век­сель, за яким зобов’ язання сплати вказаної у ньому суми покладається на третю особу (трасата), якій векселедавець (трасант) дає просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити відповідну суму векселе- держателю (ремітенту). Відповідно до чинного законодавства України учасниками вексельного обігу можуть бути держава в особі відповід­них державних органів, банківські установи, юридичні та фізичні особи.

Правове регулювання відносин, пов’язаних із використанням чеків (розрахункових чеків), в Україні здійснюється згідно з положеннями параграфа 5 глави 74 ЦК, законодавства про цінні папери та банків­ських правил. Відповідно до положень ст. 1102 ЦК розрахунковий чек — це документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпоря­дження власника рахунка (чекодавця) банку переказати вказану у розрахунковому чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Чеко­давцем є юридична або фізична особа, яка здійснює перерахування коштів на рахунок чекодержателя за допомогою оформлення розрахун­кового чека. Таким чином, активну чекову правоздатність в Україні мають як юридичні, так і фізичні особи. Чекодержателем є особа, на користь якої здійснюється перерахунок грошових коштів за розрахун­ковим чеком.

Платником за розрахунковим чеком є банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися. На прак­тиці банк укладає з чекодавцем чековий договір і у відповідності з його умовами видає йому чекову книжку, в якій брошуруються 10, 20 або 25 банківських чеків. Без видачі чекової книжки банк може видати на ім’я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою. Такі розрахункові чеки використовують­ся фізичними особами при здійсненні разових операцій і виготовля­ються у вигляді окремих бланків.

Третю групу визначених ст. 195 ЦК документів складають похідні цінні папери. Похідними визнаються специфічні фондові інструменти, які мають назву «деривативи». До них відповідно до Правил випуску та обігу фондових деривативів^[10], затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 1997 р. № 13, належать опціони, ф’ючерси та варанти.

Опціоном є стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який закріплює право (але не зобов’язання) його власника на придбання від емітента опціону (опціон на купівлю) чи на продаж емітенту (опціон на продаж) у строк, визначений у ньому, зазначеної у ньому кількості базового активу (цінних паперів, товарів або коштів) за зафіксованою при його укладанні ціною.

Ф’ючерсом (ф’ючерсним контрактом) визнається стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує зобов’язання продати або придбати відповідну кількість базового ак­тиву у визначений час у майбутньому з фіксацією ціни базового акти­ву під час укладання контракту. Такими базовими активами, як прави­ло, можуть бути інші цінні папери (найчастіше акції).

Випуск опціонів та ф’ючерсів відповідно до п. 4 згаданих Правил здійснюється як у паперовій (документарній), так і в безпаперовій (без- документарній) формі.

Варантом є різновид опціону на купівлю, який випускається емі­тентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітен­та протягом певного періоду за певною ціною.

Четверта група документів, що розглядаються, представлена това- ророзпорядчими цінними паперами. Володіння товаророзпорядчим документом визначає право власності на вказані у їх тексті товари та можливість витребувати їх у зобов’язаної за цінним папером особи. Прикладом товаророзпорядчих цінних паперів в Україні є коносамент. Коносамент є товаророзпорядчим документом, оскільки особа, яка є законним держателем цього цінного папера, має право розпоряджа­тися і товарами, які в ньому зазначені. Правовий режим коносаменту визначається в нашій країні Кодексом торговельного мореплавства України (далі — КТМ)^[11]. Відповідно до ст. 137 КТМ після прийняття вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевіз­ника зобов’язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийняття перевізником вантажу, зазначеного у ньому. За словником, коносамент визначається як документ, який містить умови договору морського перевезення вантажу, посвідчує факт укладення договору і служить доказом прийняття вантажу до перевезення^[12]. У коносаменті зазначаються його відповідні реквізити, передбачені ст. 138 КТМ. При перевезенні вантажів у закордонному сполученні в коносамент можуть бути внесені за згодою сторін і не передбачені вказаною нормою інші умови та застереження. Перевізник зобов’язаний видати відправнику на його бажання кілька примірників коносаменту тотожного змісту, причому в кожному з них повинна вказуватися кількість складених примірників коносаменту. Після видачі вантажу по одному з примір­ників коносаменту решта примірників втрачає чинність. Коносаменти можуть бути іменними, ордерними та на пред’явника. Іменний коно­самент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з додержанням правил, встановлених для передачі бор­гової вимоги. Ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами. Коносамент на пред’явника може передаватися шляхом простого вручення.

Зручність коносаменту при забезпеченні морських перевезень по­лягає в тому, що поки товари перевозяться морем, через передачу прав на коносамент стає можливим (при необхідності) неодноразово пере­дати право власності на товари, що в ньому зазначені. Таким чином, одержати товари, що перевозились морем, у порту призначення зможе останній законний держатель коносаменту або його представник за умови відповідного підтвердження його повноважень.

Перелік груп цінних паперів, визначений ст. 195 ЦК, не є вичерп­ним. У вказаній статті зазначається, що законом можуть визначатись і інші групи цінних паперів. Зокрема, як одну із таких окремих груп чинне законодавство України визначає приватизаційні папери. їх по­ява була обумовлена прийняттям Верховною Радою України пакета законів, що регламентують приватизацію державного майна: «Про приватизацію майна державних підприємств»^[13], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»^[14], «Про при­ватизаційні папери»^[15] та ін. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» в Україні підлягали випуску приватизаційні папери трьох видів: приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони. Житлові чеки та земельні бони враховувались орга­нами приватизації, але емітованими так і не були.