ГЛАВА 51 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

 

ГЛАВА 51 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

 

Стаття 610.   Порушення зобов'язання

1. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

1. Порушення зобов'язання зрештою завжди є правопорушенням, порушенням об'єктивного права. Порушення боржником обов'язків, що випливають із законодав­ства, є прямим правопорушенням. Порушення боржником умов, погоджених сторонами в договорі, є цивільним правопорушенням зрештою, оскільки ст. 629 ЦК встановлює, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами. Непрямо порушує право і недотримання звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться, оскільки вони є обов'язковими в силу вказівки закону (ст. 526 ЦК).

Правопорушення — це дія чи бездіяльність, що прямо або зрештою суперечить законодавству. Вказівка при цьому на законодавство не повинно розцінюватися як невиправданий ухил в сторону позитивізму, оскільки «людський вигляд» актам за­конодавства надається засадами добросовісності, справедливості та розумності, що закріплюються і як загальні засади цивільного права, і як засади, на яких мають ґрунтуватись зобов'язання (п. 6 ст. 3; ч. З ст. 509 ЦК). Ці засади входять до змісту принципу верховенства права, а тому підлягають переважному застосуванню перед конкретними законодавчими положеннями, на підставі яких має бути прийняте рішення, що вочевидь суперечать названим засадам. Крім того, до змісту принципу верховенства права включаються й інші засади, які забезпечують правовий характер результатів тлумачення актів цивільного законодавства у випадках, коли цього не забезпечують конкретні положення таких актів.

Правопорушення як дія чи бездіяльність має одну-єдину ознаку, якою є проти-правність. Проте в теорії одностайно стверджується, що правопорушенню притаманні ознаки наявності вини, заподіяння шкоди. Вказується і на те, що правопорушення тягне юридичну відповідальність. В одній з новітніх робіт найвизначніший теоре­тик права на пострадянському просторі С.С. Алексєєв уточнює, що така сукупність ознак притаманна правопорушенню як підставі відповідальності. Але ж правопору­шення не завжди є підставою відповідальності. Тому йому не обов'язково повинні бути притаманні ознаки вини і заподіяння шкідливих наслідків. Таким чином, при першому розгляді завжди повинен фіксуватися тільки факт цивільного правопору­шення. Потім визначаються його шкідливі наслідки. Якщо вони є, встановлюється наявність причинного зв'язку між цивільним правопорушенням і шкідливими на­слідками, що виникли. Якщо такі обставини встановлені, можливе пред'явлення відповідної вимоги до боржника, у тому числі в суді. При розгляді справи в суді боржнику надається можливість доводити, що його вина в допущеному порушенні зобов'язання і шкідливих наслідках, які виникли, відсутня. Доведеність відсутності вини виключає, за загальним правилом, відповідальність боржника, хоча об'єктивно він припустився порушення.

2.  Порушення зобов'язання виявляється в його невиконанні чи неналежному вико­нанні. Невиконання зобов'язання належить визначити як такі дії чи бездіяльність сто­рони зобов'язання, внаслідок яких зобов'язання не виконане ні повністю, ні в частині. При виконанні зобов'язання в частині, якщо це допускається в силу законодавства, договору чи вимог, що звичайно ставляться, або якщо кредитор прийняв виконання,
належно посвідчив його і не пред'явив до боржника вимоги з приводу неналежного виконання, має місце часткове невиконання. Неналежне виконання може проявлятися в недотриманні боржником інших численних вимог до виконання зобов'язання, що встановлюються актами цивільного законодавства або договором.

Чинне цивільне законодавство, за загальним правилом, не передбачає чіткого розмежування понять невиконання і неналежного виконання і не надає такому роз­межуванню істотного значення. Спроба чітко розмежувати поняття, що розглядають­ся, і наслідки невиконання зобов'язання, з одного боку, і неналежного виконання зобов'язання, — з іншого, була здійснена в проекті нового Цивільного кодексу, але вона виявилася невдалою і не була відображена в Цивільному кодексі, прийнятому Верховною Радою.

3. Факт неналежного виконання повинен бути посвідчений відповідно до встановле­них законодавством вимог. Порушення цих вимог, хоча б вони і були чисто формаль­ними, може означати, що документи, які засвідчують факт неналежного виконання, втрачають доказову силу. Спеціальними нормами на кредитора покладається обов'язок вчинити й інші дії у випадку неналежного виконання зобов'язання.

4. Загальні положення про зобов'язання не містять правила про те, що юридична особа чи фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності вважається такою, що порушила зобов'язання, якщо порушення допустили його працівники. Якщо юридична особа визнається суб'єктом цивільного права, якщо вона може набувати цивільних прав і приймати на себе цивільні обов'язки, якщо, за загальним правилом, будь-який боржник вправі не тільки доручити виконання робіт, що випливають з договору, третій особі, але і взагалі покласти виконання зобов'язання на третю особу (ст. 628 ЦК), він (боржник) має право наймати працівників для виконання робіт з метою виконання
зобов'язання, залишаючись відповідальним перед кредитором за належне виконання зобов'язання. Тому покладення на боржника відповідальності за неналежне виконання відповідних робіт працівниками, фізичними особами, які уклали з боржником догово­ри підряду, юридичними особами, яким були доручені відповідні обов'язки, логічно випливає з прийняття юридичною особою цивільно-правових обов'язків на підставі договору і не вимагає застосування за аналогією ст. 1172 ЦК.

5.   Загальні положення про зобов'язання не використовують категорії необхідної оборони та крайньої необхідності. Тому боржник, який не виконав зобов'язання, що звичайно визначається як договірне, або виконав його неналежним чином, не може посилатися на відсутність ознаки протиправності в його поведінці, оскільки він діяв у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності.  Застосування за аналогією
в таких випадках ст. 1171 ЦК, а тим більше — ст. 36 чи 39 КК [25], було б зовсім невиправданим. Крайня необхідність взагалі не виключає цивільно-правове порушен­ня. Що стосується необхідної оборони, то вона допускає заподіяння шкоди тільки правопорушнику, а не третім особам (ст. 36 КК). Тому категорії необхідної оборони та крайньої необхідності до існуючого договірного зобов'язання не можуть застосо­вуватися. Якщо навіть боржник завдав збитки кредитору в стані необхідної оборони, такі дії виходять за межі існуючого між ними зобов'язання.  Частина п"ята ст. 55 Конституції [1] («кожний має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань») також не може бути підставою для звільнення громадян від відповідальності за невиконання чи нена­лежне виконання зобов'язання, оскільки вона надає право на захист не забороненими законом способами, а одностороння відмова від виконання зобов'язання, як правило, заборонена (ст. 525 ЦК).

6.  Правильне встановлення цивільно-правового обов'язку, який порушений, дозволяє у відповідних випадках кваліфікувати охоронні правовідносини, що виникли із факту порушення. Якщо порушений обов'язок, що входить до змісту існуючого між сторонами зобов'язання, то й охоронні правовідносини не виходять за межі цього зобов'язання. До них застосовуються норми про відповідальність,  що встановлені відповідним інститутом цивільного права, а також ст. 610 — 625 ЦК. Якщо ж за наявності між сторонами зобов'язання одна з його сторін вчинила порушення, що виходить за межі зобов'язання, виникають охоронні правовідносини, що регулюються нормами глави 82 ЦК «Відшкодування шкоди». Покажемо це на прикладах.

Відповідно до ст. 841 ЦК на підрядника покладається обов'язок вжити всіх за­ходів до забезпечення збереження ввіреного йому замовником майна. Цей обов'язок перед замовником підрядник несе й у тому випадку, коли він залучив до виконання роботи субпідрядників. Якщо, наприклад, субпідрядник припустився порушення пра­вил пожежної безпеки, у результаті якого майно, передане замовником підряднику для виконання передбаченої договором роботи, згоріло (було знищене), то наступа­ють такі правові наслідки. Якби на підрядника зазначений обов'язок не покладався ні законодавством, ні договором, замовник за викладених обставин повинен був би пред'явити претензію і позов безпосередньо до субпідрядника на підставі ст. 1166 ЦК. За наявності вказівки в ст. 841 ЦК на обов'язок підрядника вжити усіх заходів до забезпечення збереження ввіреного йому замовником майна, застосування ст. 1166 ЦК є неможливим. Це — істотно, оскільки один відповідач може бути здатним нести цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування збитків, а другий — ні (через відсутність майна).

7.  В інших випадках за наявності між сторонами зобов'язання одна з його сторін може вчинити порушення, що виходить за його межі і тому підпадає під дію норм ін­ституту зобов'язань, що виникають унаслідок заподіяння шкоди. Так, відносини щодо відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням майна відправника вантажу (не ван­тажу, а іншого майна) внаслідок порушення водієм правил дорожнього руху, виходять
за межі зобов'язання щодо автомобільного перевезення (зобов'язання щодо організації перевезень; зобов'язання, що випливає з плану перевезень) і регулюються правовими нормами інституту зобов'язань, що виникають унаслідок заподіяння шкоди.

8. Є випадки, коли розмежування охоронних правовідносин у межах існуючого зобов'язання і зобов'язань,  що виникають унаслідок заподіяння шкоди,  викликає більш істотну складність. Так, в обґрунтування позовних вимог про відшкодування шкоди, які пред'явив замовник книжкової продукції до друкарні, було вказано на ту обставину, що підрядник складаючи розрахунок потреби в папері, який повинен був
поставити замовник, умисно значно завищив потребу в папері, а згодом привласнив зайву кількість паперу, подавши звіт, відповідно до якого весь папір був нібито ви­трачений на виконання замовлення. У цьому випадку підрядник вчинив умисні дії, спрямовані на присвоєння декількох тонн паперу (склав неправильний розрахунок, вніс завідомо неправдиві відомості в звіт про витрату паперу, наданого замовником, привласнив папір). Ці дії виходять за межі підрядного зобов'язання. Тому друкарня повинна нести відповідальність за вчинені правопорушення на підставі ст. 1166 ЦК. Було б неправильним застосовувати до відносин, що виникли, ст. 840 ЦК, відпо­відно до якої на підрядника покладається обов'язок повернути залишок матеріалів, наданих замовником. Застосування цього правила не дає можливості кваліфікувати дії підрядника як правопорушення та стягнути з нього не тільки вартість паперу, але й іншу заподіяну цим порушенням шкоду. Неправильна кваліфікація правовідносин і юридичних фактів і взагалі є недопустимою, хоча б вона і не впливала на зміст і об­сяг прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів.

9. У силу спеціальної норми ст. 16 Закону «Про захист прав споживачів» [186] у разі продажу товару неналежної якості наступне заподіяння шкоди цим товаром тягне виникнення зобов'язання, на яке поширюється дія глави 82 Цивільного кодексу. Законодавець виходить з того, що при цьому шкідливі наслідки настають унаслідок порушення, що виходить за межі зобов'язання купівлі-продажу. Разом з тим інші ви­моги, право на які виникає у покупця в зв'язку з продажем товарів неналежної якості, покупець вправі пред'явити в межах зобов'язання купівлі-продажу. При цьому в межах досить тривалих строків (ст. 680 ЦК) покупцю надається можливість виявити недо­ліки в проданому товарі, довести, що виконання, спочатку прийняте ним як належне, є неналежним, і висунути вимоги, що випливають з факту неналежного виконання
зобов'язання купівлі-продажу.

10. Закон «Про електроенергетику» [89] та підзаконні акти, що регулюють від­носини з приводу постачання електроенергією, не розмежовують протиправних дій споживачів, що кваліфікуються як порушення зобов'язання про постачання електро­енергії (користування електроенергією), і як порушення, що є підставою зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди. Тим часом, таке розмежування доцільно було б проводити. Пункт 42 Правил користування електричною енергією для населення [291], п. 11 Типового договору на користування електричною енергією, п. 4.6 Правил користування електричною енергією [442] покладають на споживача електроенергії надзвичайно широке коло обов'язків. Будь-яке порушення споживачем, який перебуває в цивільно-правовому зобов'язанні з енергопостачальною організацією, правил користу­вання електроенергією, в тому числі розкрадання електроенергії, відповідно до назва­них нормативно-правових актів слід кваліфікувати як порушення цього зобов'язання. І лише розкрадання електроенергії особою, яка не перебуває в зобов'язанні з енерго­постачальною організацією, тягне виникнення зобов'язання із заподіяння шкоди.

11. Цивільному праву України відома правова конструкція відшкодування збитків за відсутності правопорушення. Стаття 32 Закону «Про оренду землі» [165] надає орендарям право на розірвання договору за певних умов. Якщо причиною цього не є порушення орендодавцем зобов'язання, на орендаря покладається обов'язок відшко­дувати орендодавцю упущену вигоду в розмірі суми орендної плати за 6 місяців (у відповідних випадках — за 12 місяців) з моменту укладення договору. Міліції надане право безперешкодно використовувати транспортні засоби, що належать юридичним і фізичним особам (за встановленими винятками), для передбачених законом цілей, але при цьому громадянам повинні бути відшкодовані збитки (ч. 26 ст. 11 Закону «Про міліцію» [37]). Подібне право надане Службі безпеки, але з обов'язком (у разі використання права) відшкодувати збитки юридичним і фізичним особам — власникам транспортних засобів (ч. 6 ст. 25 Закону «Про Службу безпеки України» [48]).

 

Стаття 611.   Правові наслідки порушення зобов'язання

1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені дого­вором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

1. Законодавець прагне уникнути відповіді на питання про зміст поняття відпові­дальності за порушення зобов'язання. Тому у назві глави 51 ЦК він вказує і на правові наслідки порушення зобов'язання, і на відповідальність за порушення зобов'язання.  У ст. 611 ЦК використовується поняття «правові наслідки порушення зобов'язання». Таким чином, залишається без відповіді питання про те, які ж із цих наслідків нале­жать до категорії відповідальності. Господарський кодекс визначає відповідальність як застосування господарських санкцій, до яких належать відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ст. 216, 217). Із ст. 554 ЦК ви­пливає розуміння відповідальності як обов'язків боржника. Нарешті, щодо визначення майна, на яке може бути звернене стягнення на підставі виконавчого документа, також
вживається формулювання «особа відповідає» (наприклад, ч. 2 ст. 96 ЦК).

2. У випадках,  передбачених договором або законом,  порушення боржником зобов'язання дає кредиторові право на односторонню відмову від зобов'язання. У цьо­му формулюванні зачіпається складний комплекс проблем, що детально аналізується в коментарі до ст. 615 і 651 ЦК.

3. Наслідком порушення зобов'язання може бути зміна умов останнього. Саме так належить тлумачити п. 2 ст. 611 ЦК. Але ж наведене формулювання охоплює лише частину випадків зміни зобов'язання: коли порушення боржником зобов'язання тягне за собою зміну цього ж зобов'язання. Значно частіше зустрічаються такі ситуації, коли порушення боржником зобов'язання безпосередньо чи опосередковано тягне за собою зміну іншого (зустрічного) зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі. Зміна умов зобов'язання може здійснюватись шляхом внесення змін до договору. Див. про це коментар до ст. 651, 652 ЦК. Можлива і безпосередня зміна зобов'язання внаслі­док порушення цього зобов'язання чи пов'язаного з ним зобов'язання, яке входить до змісту одних і тих же зобов'язальних правовідносин.

Прострочення кредитора є не що інше, як порушення боржником зобов'язання, що впливає на інше зобов'язання, яке є частиною тих же зобов'язальних правовідносин. У силу ч. 2 ст. 613 ЦК прострочення боржником виконання зобов'язання породжує за відповідних умов право на відстрочення виконання на користь цього боржника в іншому зобов'язанні, що входить до складу одних і тих же зобов'язальних право­відносин, на час прострочення виконання в першому зобов'язанні. Подібне правило встановлене ч. 8 ст. 538 ЦК.

Якщо покупець як боржник порушив своє зобов'язання — не оплатив раніше пере­дану йому партію товару, продавцеві як боржникові у зобов'язанні, що складає єдині зобов'язальні правовідносини з першим зобов'язанням, надається право зупинити передання нової партії товару, передбаченої договором (ч. 5 ст. 692 ЦК). У цьому випадку порушення покупцем зобов'язання породжує зміни в іншому зобов'язанні, в якому боржником є продавець.

4.   Із п. 4 ст. 611 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляєть­ся правовий припис, відповідно до якого відшкодування моральної шкоди не може бути наслідком порушення зобов'язання у випадках,  не передбачених договором або законом. Оскільки посилання на закон у такого роду формулюваннях не можна тлумачити як посилання на загальні правила (такими є п. 9 ч. 2 ст. 16 і ч. 1 ст. 23 ЦК), у судовій практиці зроблено висновок про те, що кредитор у разі порушення зобов'язання боржником має право на відшкодування моральної шкоди лише у випад­ках, передбачених спеціальними законодавчими положеннями. При цьому правильно розуміється, що ст. 1167 ЦК не може застосовуватись у разі, коли моральна шкода є наслідком порушення зобов'язання. Що стосується спеціальних законодавчих по­ложень, які встановлюють обов'язок боржника, що порушив зобов'язання, відшкоду­вати моральну шкоду, завдану таким порушенням, то вони є рідкісним явищем. Так, підрозділ 1 «Договірні зобов'язання» розділу III «Окремі види зобов'язань» Книги п'ятої «Зобов'язальне право» Цивільного кодексу формулює лише одне правило про відшкодування моральної шкоди (у ч. З ст. 700 ЦК).

Але відсутність в окремих інститутах зобов'язального права спеціальних норм, які б передбачали обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням зобов'язання, не перешкоджає відшкодуванню такої шкоди. Справа в тому, що із п. 4 ст. 611 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого у випадках, не передбачених договором або спеціальним законом, моральна шкода, завдана порушенням зобов'язання, не відшкодовується. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правилу ч. 1 ст. 23 ЦК, яка не формулює будь-яких винятків із загального правила про право особи, якій завдано моральної шкоди, на відшкодування цієї шкоди. Отже, за наявності моральної шкоди на боці кредитора боржник, який порушив зобов'язання і в такий спосіб завдав моральної шкоди, зобов'язаний відшкодувати таку шкоду, якщо при цьому дії чи бездіяльність боржника мають ознаку вини. Судова практика з часом має бути змінена, приведена у відповідність до закону, якщо тільки сам законодавець не відмовиться від загального правила, що передбачає відшкодування моральної шкоди, в тому числі тієї, що завдана порушенням зобов'язання.

Встановлюючи загальне правило про відшкодування моральної шкоди, законодавець переводить правовідносини у сферу правової невизначеності, принаймні сьогодні, коли судова практика не опрацювала більш-менш чітких критеріїв для визначення розміру моральної шкоди. Правова невизначеність суперечить принципу верховенства права. Але коли моральна щкода завдається людині, то в таких випадках створення ситуації правової невизначеності виправдовується положенням ст. З Конституції України, що визнає людину вищою соціальною цінністю, яке також входить до змісту принципу верховенства права, але має пріоритет перед іншими засадами, що складають зміст принципу верховенства права. Якщо ж моральна шкода завдається юридичній особі, то надання права на її відшкодування створює ситуацію правової невизначеності, яка не виправдовується іншими, вищими соціальними цінностями.

5.   Стосовно збитків із ст. 611  ЦК також випливає, що вони відшкодовуються, якщо це встановлено законом або договором.  Поряд з цим ст. 623 ЦК формулює загальне правило, що покладає на боржника, який порушив зобов'язання, обов'язок відшкодувати збитки, що завдані кредиторові таким порушенням. Це правило поширюється на всі правовідносини, що кваліфікуються як зобов'язання, а тому збитки, завдані порушенням зобов'язання, підлягають відшкодуванню завжди, якщо обмеження щодо цього не встановлені спеціальними правилами.

 

Стаття 612.   Прострочення боржника

1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

2. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

3. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

1. Порушення зобов'язання боржником можуть засвоїм змістом бути різними. Законодавець визнав за необхідне спеціальну статтю Цивільного кодексу присвятити одному із видів таких порушень —  простроченню виконання. Аналогічні правила формулюються в ст. 220 ГК [31]. Зазначається нате, що прострочення боржника має місце, коли він у строк, встановлений договором чи законом, не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк. Прострочення боржника буде мати місце і тоді, коли договором або законом встановлено строки виконання певних частин зобов'язання, а ці частини у встановлений строк не були виконані.

2. Як і завжди при порушенні зобов'язання,  при простроченні боржник несе відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих кредитору простроченням. Якщо в період,  коли мало місце прострочення,  випадково настала неможливість виконання,  боржник відповідає за неможливість виконання,  тобто він відповідає за невиконання зобов'язання, хоч виконання і стало неможливим.

3. Боржник відповідає за неможливість виконання,  що настала випадково.  У Цивільному  кодексі  не витримана єдність  в розумінні  поняття  випадку.   Коли в ст. 323 ЦК йдеться про випадкове пошкодження (псування) майна, тут, безумовно, маються на увазі наслідки дій чи подій, за які ніхто не відповідає (як наслідки дії непереборної сили, так і наслідки інших, так званих простих випадків). У ст. 617 ЦК в поняття випадку вкладається більш вузький зміст (тут це поняття не охоплює собою непереборну силу). При тлумаченні випадкового настання неможливості виконання, про яке йдеться у ч. 12 ст. 612 ЦК, доцільно було б враховувати розуміння випадку, викладене в ст. 617 ЦК.

Змістовно це розуміння ближче до ст. 612 ЦК, оскільки воно викладається в одній і тій же главі Цивільного кодексу, тобто стосується того ж предмета, якому присвячена ч. 2 ст. 612 ЦК (відповідальність боржника). Якщо ж неможливість виконання настала внаслідок дії непереборної сили, ч. 2 ст. 612 ЦК застосуванню не підлягає. Отже, за неможливість виконання, що настала після прострочення виконання, якого припустився боржник за наявності його вини, боржник не відповідає, якщо неможливість виконання спричинена дією непереборної сили, яка (дія) почалася після прострочення боржника.

4.   Оскільки зобов'язання повинні виконуватися належним чином (ст. 526 ЦК), за кредитором слід визнати право на відмову від прийняття неналежного виконання. Прострочення виконання — це різновид неналежного виконання. Проте воно не визнається безумовною підставою виникнення права кредитора відмовитися від прийняття виконання. Відмова від прийняття простроченого виконання можлива лише в тих випадках, коли внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора (ст. ч. З ст. 612 ЦК). Втрата інтересу при цьому повинна розумітися як категорія об'єктивна. Покупець, наприклад, об'єктивно втрачає інтерес до прийняття прострочених поставкою будівельних матеріалів, якщо до моменту поставки він закінчив виконання відповідних будівельних чи ремонтних робіт. Покупець об'єктивно втрачає інтерес до одержання сезонних товарів, якщо сезон закінчився. Якщо ж об'єктивно кредитор інтерес до виконання зобов'язання не втратив, а він бажає припинити зобов'язання, для цього йому треба шукати іншу правову підставу.

5. Відмова від прийняття простроченого виконання здійснюється шляхом усної заяви кредитора на адресу боржника (у разі спору при цьому необхідно буде надати докази, у тому числі і допустимі в господарському суді) або направлення письмової заяви (повідомлення) боржнику та означає, що зобов'язання у відповідній частині припиняється.  Однак за період від початку прострочення виконання до відмови кредитора боржник зобов'язаний сплатити кредитору неустойку (пеню), якщо вона передбачена законом чи договором. Що стосується збитків, то кредитор вправі стягнути збитки, викликані як простроченням виконання, так і відмовою від прийняття виконання (припиненням зобов'язання в частині чи повністю). Боржник не вправі заперечувати проти вимоги про стягнення збитків, посилаючись на те, що вони не настали б або їх розмір був би меншим, якби кредитор не відмовився від зобов'язання. Інша справа, що виникнення збитків у кредитора у зв'язку з його відмовою від прийняття виконання звичайно свідчить про те, що кредитор не втратив інтерес до виконання, а тому взагалі
була відсутня підстава для відмови від прийняття виконання. Припинення зобов'язання у відповідній частині в силу відмови кредитора від прийняття простроченого виконання тягне і припинення зустрічного зобов'язання сторони, яка відмовилася від прийняття виконання, у відповідній частині. Якщо ж це останнє зобов'язання було виконане раніше, наступають наслідки, передбачені ст. 1212 ЦК.

6. Посилання в ст.  271   ГК на Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання як на нормативно-правові акти, що затверджуються Кабінетом Міністрів України та регулюють відповідні відносини, дає підстави для висновку про те, що зберігають чинність встановлені відповідно до закону правила п. 31 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [489] і п. 25 Положення про поставки товарів народного споживання [490], відповідно до яких покупець за договором поставки має право відмовитись від прийняття продукції, товарів, поставка яких прострочена. Таке право покупця виникає із факту прострочення  і не ставиться в залежність від втрати покупцем інтересу до виконання. Зобов'язання з поставки припиняється
у відповідній частині в момент одержання постачальником повідомлення від покупця про відмову від прийняття продукції або товарів, поставка яких прострочена.

7. Наслідки, передбачені ч. 2 та 3 ст. 612 ЦК, не наступають, якщо неможливість виконання зобов'язання є наслідком прострочення кредитора. Вважається, що в таких випадках взагалі немає прострочення боржника. Сфера, в якій інтереси боржника захищаються ч.  4 ст. 612  ЦК,  є вкрай обмеженою.  Тільки тоді,  коли за таких умов у боржника об'єктивно відсутня можливість виконати зобов'язання і коли ця
відсутність спричинена простроченням кредитора, застосовується ч. 4 ст. 612 ЦК. Ширші можливості кредитору для захисту своїх інтересів надає ч. З ст. 538 ЦК.

 

Стаття 613.   Прострочення кредитора

1. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.

2. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

3. Боржник не має права на відшкодування збитків,  завданих простроченням кредитора,  якщо кредитор доведе,  що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття
виконання.

4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

1. Розуміння поняття прострочення кредитора вкрай ускладнюється відсутністю в Цивільному кодексі достатньої визначеності категорій зобов'язання,  боржника і кредитора. Під простроченням кредитора в ст. 613 ЦК мається на увазі прострочення тієї сторони, яка протистоїть боржникові у зобов'язальних правовідносинах і яка своїми діями чи бездіяльністю зробила неможливим своєчасне виконання зобов'язання
боржником. Тобто в ст. 613 ЦК термін «кредитор» використовується умовно, в розумінні сторони зобов'язальних правовідносин, яка несе певні обов'язки і має певні права.

2. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти на­лежне виконання. При цьому належним є таке виконання, яке відповідає ст. 526 ЦК з урахуванням ч. З ст. 612 ЦК, тобто прострочення кредитора наступає і тоді, коли він відмовився прийняти прострочене виконання, за умови, що у нього не виникло право на відмову від прийняття виконання.

3. Прострочення кредитора має місце і тоді, коли сторона зобов'язання не вчинила дій, передбачених договором, актами цивільного законодавства, або дій, які випли­вають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати зобов'язання.

Дії сторони зобов'язання, що протистоїть боржнику, можуть взагалі виключити кваліфікацію поведінки боржника як порушення зобов'язання. Так, договором підряду може бути встановлено, що повна оплата виконаних робіт провадиться не пізніше семи днів після складання акта про здачу-приймання виконаних робіт. Якщо підрядник відповідно до договору роботу не виконав і не подав її до здачі-приймання, термін виконання замовником обов'язку оплатити виконані роботи не настав. У цьому разі замовник (боржник) несе обов'язок оплатити виконану роботу, але цей обов'язок не набув характеру боргу, а кореспондуюче цьому обов'язку право другої сторони не набуло характеру вимоги. У зв'язку з відсутністю порушення зобов'язання з боку замовника (платника) питання про його відповідальність перед другою стороною не може ставитися взагалі.

Дії сторони зобов'язання, що протистоїть боржникові, можуть не перешкоджати кваліфікації поведінки боржника як порушення зобов'язання, але виключають вину боржника. Договором поставки може бути передбачений обов'язок постачальника здійснювати рівномірну помісячну поставку товарів. Одночасно договором може бути встановлено, що постачальник зобов'язаний робити відвантаження товарів покупцям відповідно до рознарядки, яку покупець зобов'язаний висилати постачальнику не піз­ніше ніж за 15 днів до початку кожного місяця. Ненадіслання покупцем рознарядки перешкоджає виконанню постачальником обов'язку поставити (провести відванта­ження) товару. Не тільки виявивши належну дбайливість, але навіть і вживши рсіх залежних від нього заходів, постачальник не може належне виконати зобов'язання поставляти товари рівномірно щомісячно, оскільки це можливо лише за умови одер­жання рознарядки на відвантаження товарів. У наведеному прикладі вина постачаль­ника в порушенні строків чи термінів поставки виключається. Але порушення ним зобов'язання в наявності: договором передбачений його обов'язок проводити поставку рівномірно щомісячно, який він належно не виконав. Застосуванню в цьому випадку підлягає ст. 613 ЦК.

4. У силу спеціального зазначення в абзаці другому ч. 1 ст. 613 та в ч. 4 ст. 545 ЦК наслідки прострочення кредитора, встановлені ч. 2 — 4 ст. 613 ЦК, настають також у випадках, коли кредитор не виконує обов'язку повернути борговий документ або видати розписку, в зв'язку з чим боржник одержує право затримати виконання.

5. Якщо зобов'язання боржника має грошовий характер, боржник звільняється від обов'язку сплатити відсотки за весь час прострочення боржника, незалежно від спо­собу прострочення.

6. За всіма видами зобов'язань боржнику надається право відстрочення виконання на час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе відповідальність за належне виконання зобов'язання на загальних підставах.

7. Аналіз ч. З ст. 613 ЦК дає підстави для висновку про те, що тут законодавець допустив прогалину: він не сформулював загального обов'язку кредитора відшкоду­вати боржникові збитки, завдані простроченням з його (кредитора) вини, а зазначив лише на випадки, коли боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора.

Але при більш глибокому аналізі виявляється, що прогалини немає. Справа в тому, що термін «кредитор» в ст. 613 ЦК використовується умовно як сторона, що у зобов'язальних правовідносинах протистоїть особі, яка є боржником. Насправді кредитор, що припустився прострочення, — це боржник, на якого поширюються поло­ження ст. 623 і 22 ЦК, що покладають на боржника обов'язок відшкодування збитків. Тому кредитор, про якого йдеться у ст. 613 ЦК, зобов'язаний відшкодувати збитки, що завдані іншій стороні зобов'язальних відносин, на загальних підставах. Він і звільня­ється правилами ч. З ст. 613 ЦК від обов'язку відшкодувати збитки. Тому зазначення в ч. З ст. 613 ЦК на звільнення кредитора від обов'язку відшкодувати збитки, що за­вдані боржникові, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або вини осіб, яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання, є лише конкретизацією загальних положень ст. 614 та 618 ЦК.

У ч. 2 ст. 221 ГК [31] міститься пряма вказівка на право боржника на відшкоду­вання збитків, завданих йому простроченням кредитора.