Печать
PDF

ГЛАВА 51 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ - Страница 7

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

Стаття 624.   Збитки і неустойка

1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

2. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшко­дування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи від­шкодування збитків.

1. Частина 1 ст. 550 ЦК встановлює загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні в зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кре­дитора. Проте ч. З ст. 551 ЦК передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір
неустойки значно перевищує розмір збитків. За наявності збитків на стороні креди­тора питання про співвідношення прав кредитора на стягнення неустойки і збитків вирішується відповідними правилами по-різному.

2. Новий Цивільний кодекс встановлює більш жорсткі правила стосовно боржни­ків, що припустилися порушень зобов'язань, ніж Цивільний кодекс 1963 p., який, як правило, передбачав застосування залікової неустойки. Частина 1 ст. 624 ЦК 2003 р. передбачає застосування, як правило, штрафної неустойки. Штрафна неустойка під­лягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

3. Частина 1 ст. 624 ЦК встановлює загальне правило про співвідношення прав кредитора на стягнення збитків та неустойки. Можливість встановлення договором іншого співвідношення випливає із ч. З ст. 6 ЦК. Проте спеціальними правилами ч. 2 та 3 ст. 624 ЦК підкреслюється право сторін відступати в договорах від ч. 1 ст. 624 ЦК. Разом з тим, ст. 624 ЦК не зазначає можливості встановлення іншого співвідно­шення прав кредитора на стягнення збитків і неустойки законом та іншими актами законодавства. Це не може бути підставою для заперечення чинності окремих законів, які прийняті до чи після введення в дію нового Цивільного кодексу та які формулюють інші правила про співвідношення прав кредитора на стягнення неустойки і збитків.

4. Зокрема, ч. 1 ст. 232 ГК [31] передбачає застосування, як правило, залікової неустойки (відшкодування збитків в частині, не покритій штрафними санкціями). Частина 1 ст. 322 ГК [31] встановлює залікову неустойку стосовно зобов'язань підряду на капітальне будівництво. Ці спеціальні правила підлягають переважному застосу­ванню відповідно до господарських зобов'язань і зобов'язань підряду на капітальне
будівництво.

5. Зберегли чинність і положення тих спеціальних законів, що передбачають чи допускають встановлення співвідношення прав кредитора на стягнення збитків і не­устойки підзаконними актами. Так, відповідно до ст. 13 Закону «Про транспорт» [65] підприємства транспорту несуть відповідальність за невиконання або неналежне ви­конання зобов'язання щодо перевезення пасажирів, багажу, щодо подання транспорту
відповідно до кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших законодавчих актів. У ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] прямо зазначається, що Статутом залізниць  [278]  визначається відповідальність перевізника за своєчасне і в повному обсязі подання вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, за збереження вантажу, багажу і вантажобагажу та дотримання строків їх доставки,
а також відповідальність вантажовідправників за використання поданих транспортних засобів. Оскільки під відповідальністю тут розуміється як відшкодування збитків, так і сплата неустойки, слід визнати, що Статутом залізниць України, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюються правила про співвідношення прав кре­дитора на стягнення збитків і неустойки, що зберегли чинність після введення в дію
нового Цивільного кодексу. Стаття 105 Статуту залізниць встановлює, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, транспортні, експедиторські та посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправників і вантажоодержува­чів, несуть матеріальну (майнову) відповідальність у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Під окремими договорами тут розуміються договори про виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (ст. 22 Статуту залізниць) і договори про перевезення вантажів на особливих умовах (ст. 63 названого Статуту).

6. З урахуванням викладеного в попередньому пункті коментаря слід зробити на­ступні висновки щодо співвідношення прав кредиторів на стягнення з залізниці збитків та неустойки:

1)        незбереження вантажу при перевезенні тягне обов'язок перевізника відшкодувати вартість вантажу. Неустойка за незбереження вантажу договором встановлюватись не може. Лише неустойка за прострочення доставки вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, встановлена ст. 116 Статуту залізниць України, може стягуватись поряд із збитками, завданими незбереженням вантажу, хоч би причиною незбереження вантажу була несвоєчасна його доставка;

2)   виключною (такою, що виключає стягнення збитків) є неустойка за незабезпе­чення подання вагонів для виконання плану перевезень, за невикористання вантажо­відправником поданих транспортних засобів та за інші порушення, передбачені ст. 106 Статут залізниць України;

3)   штрафна неустойка встановлена Статутом залізниць за наступні порушення: а) за пред'явлення вантажу, що заборонений до перевезення, та інші порушення, передбачені ст. 118 СЗ; б) за неправильне зазначення в накладній маси, кількості місць вантажу та інших відомостей, зазначених у ст. 122 СЗ;

4) залікова та альтернативна неустойка в сфері дії Статут залізниць України не за­стосовується.

7. Якщо договором встановлено розмір збитків, що підлягають стягненню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків його порушення (ч. 5 ст. 225 ЦК), це не впливає на вид неустойки (штрафна, залікова, виключна чи альтернативна), встановлений договором або законом (а у від­повідних випадках — підзаконним актом).

 

Стаття 625.   Відповідальність за порушення грошового зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник,  який прострочив виконання грошового зобов'язання,  на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої
суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

1. Частина 1 ст. 625 ЦК встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, навіть якщо його виконання стало немож­ливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непе­реборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість
як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК. У свою чергу, встановлюються винятки з ч. 1 ст. 625 ЦК. Так, частина друга ст. 58 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122] звільняє банк від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію
на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій на рахунках банку уповноваже­ними органами державної влади. Пункт 4 ст. 91 цього ж Закону передбачає припинення нарахування неустойки та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банку з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банку. Як виняток із ч. 1 ст. 625 ЦК слід кваліфікувати і припинення нарахування
неустойки та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості суб'єкта під­приємницької діяльності, що визнаний банкрутом (ч. 1 ст. 23 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108]).

2. Частина 2 ст. 625 ЦК встановлює відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання.  Строки виконання додаткових зобов'язань (щодо сплати неустойки, відшкодування збитків), а часто — також і основних зобов'язань не вста­новлюються. Це виключає прострочення таких зобов'язань, а отже, — і застосуван­ня ст. 625 ЦК. Крім того, слід враховувати, що проценти на неустойку не нарахову­ються (ч. 2 ст. 550 ЦК).

3. Індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов'язання у всіх випадках. Але в силу ч. З ст. 6 ЦК сторони договору вправі домовитись про те, що прострочене грошове зобов'язання має виконуватись без урахування індексу інфляції.

4. Можна стверджувати, що законодавець поступив некоректно, виключивши в усіх випадках застосування до боржника заходу відповідальності у вигляді процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, якщо договором встановлено інший розмір процентів (оскільки проценти не завжди є заходом відповідальності). Проте встановлення законом або договором обов'язку сплачувати проценти за користування чужими коштами (за договором позики, кредитним договором, договором про передання товарів, результатів робіт чи послуг з умовами про попередню оплату або про товарний кредит) не ви­ключає сплати процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК. Отже, застосування розміру процентів, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК, виключається тільки тоді, коли договором встановлений інший розмір процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання (а не як плати за користування чужими грошовими коштами).

5. Стягнення з боржника, що порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошо­вого боргу та процентів не перешкоджає стягненню неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання.

6. Пеня за порушення строків виконання грошового зобов'язання може встановлю­ватись договором. Якщо пеня договором не встановлена, у сфері дії Господарського кодексу [31] застосовується пеня в розмірі облікової ставки Національного банку (ч. 6 ст. 231 ГК). Формулювання, що наводиться в цій статті («штрафні санкції за по­рушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається
обліковою ставкою Національного банку...»), рівною мірою може кваліфікуватись і як таке, що передбачає механізм визначення розміру штрафних санкцій (виходя­чи із облікової ставки), і як таке, що безпосередньо встановлює розмір цих санкцій (пені). За таких умов наведене формулювання слід тлумачити, виходячи із останніх слів ч. 6 ст. 231 ГК («якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або до­говором»). Із цих слів видно, що в попередньому тексті йдеться як раз про «розмір» відсотків (штрафних санкцій, пені), а не про механізм їх встановлення.