Розділ 5 ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ PDF Печать
Теория государства и права - К.Г. Волинка Теорія держави і права

Розділ 5 ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ

 

5.1. Сутність держави

Історія держави невіддільна від історії суспільства, разом із сус­пільством вона проходить довгий історичний шлях. Усебічно роз­крити поняття, сутність, властивості й риси держави — завдання над­звичайно важке. Вирішити його можна лише при вивченні держави історично, у різних її зв'язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства, максимально використовуючи при цьому наукові досягнення минулого і сучасності.

З давніх часів мислителі намагалися відповісти на запитання, що таке держава. Античні філософи розглядали державу як певну орга­нізацію порядку в суспільстві, вбачаючи в цьому її суть і основне при­значення. Ця ідея знайшла багатьох послідовників і надалі.

У буржуазну епоху поширилось визначення держави як сукуп­ності (союзу) людей, території і влади. Одні ототожнювали державу з країною, інші — із суспільством, ще інші — з колом осіб, що здій­снюють владу. Деякі пов'язували поняття держави із психічним зв'яз­ком між людьми. В. І. Ленін писав: "Держава — це машина для під­тримки панування одного класу над іншим".

Усі ці підходи відображають лише окремі сторони функціонуван­ня держави — як засобу затвердження порядку в суспільстві чи ін­струменту придушення; як певної території і населення; як сукупності певних зв'язків між людьми. Однак це лише окремі, хоча й дуже важ­ливі аспекти існування держави. Її сутністю є наявність специфічної державної влади, що носить публічний політичний характер.

Існують різні концепції держави. Кожна з них по-різному підхо­дить до визначення поняття держави, по-різному розкриває її сут­ність. Але при цьому сутність держави завжди розкривається через поняття публічної політичної влади. Сутність кожної конкретної дер­жави визначається тим, кому належить державна публічна влада і в чиїх інтересах вона здійснюється.

Окрім класових аспектів сутності держави, які не можна відкида­ти повністю, необхідно розглядати її загальносоціальні характеристики. Держава виявляється не тільки машиною, знаряддям, механіз­мом примусу і насильства, але й великою соціальною і культурною цінністю, і сутність її не зводиться тільки до класової природи, тому що вона на кожному етапі свого розвитку виконувала і загальносо-ціальні функції.

 

5.2. Основні властивості держави

Держава являє собою особливу політичну організацію суспіль­ства, структуровану певним чином. Про це свідчить спеціальний апа­рат, що складається з особливого розряду людей, які наділені пуб­лічно-владними повноваженнями і професійно виконують функції управління, охорони економічного, соціального і політичного ладу суспільства, у тому числі шляхом примусу. Влада держави характери­зується суверенітетом. Вона диктує правила поведінки, обов'язкові для всього населення; стягування податків і зборів для потреб дер­жавного апарату, формування загальнонаціонального бюджету.

Держава — це політична організація суспільства, що забезпечує його єдність і цілісність, здійснює за допомогою апарату державної вла­ди управління справами суспільства, реалізує суверенну публічну владу, що надає праву загальнообов'язкового значення, гарантує права і сво­боди людини і громадянина, законність і правопорядок. Держава — це суверенна політико-правова територіальна організація публічної влади соціально неоднорідного суспільства. Вона завжди відрізнялася від інших до державних (що існували до неї) і недержавних (існуючих по­ряд з нею) інститутів і організацій своїми специфічними ознаками і рисами.

1. Наявність публічної політичної влади. Спільним поняттям для усіх варіантів розуміння сутності держави є поняття публічної полі­тичної влади. Саме вона — визначальний інституціональний елемент держави.

У суспільстві існують різні види особистої і соціальної влади — влада глави родини, влада рабовласника чи феодала над рабом або слугою, економічна влада власників на засоби виробництва, духовна влада (авторитет) церкви. Усі вони являють собою або індивідуальну, або корпоративну, групову владу, яка існує в силу особистої залеж­ності підвладних, не претендуючи на загальність, не є публічною.

Влада ж публічна поширюється за територіальним принципом, їй підкорюються усі, хто перебуває на "підвладній" території. Для публічної влади неважливо, чи пов язаш підвладні спорідненням, етніч­ними, іншими узами, чи ні. Публічній владі на її території підкоря­ються всі, включаючи іноземців (за невеликим винятком), осіб без громадянства та громадян даної держави.

Публічна влада має політичний характер, здійснюється особли­вою верствою людей, котрі професійно управляють суспільством. Важливою відмінною рисою держави є наявність поряд з апаратом влади і управління специфічного апарату примусу. Він складається з армії, поліції, розвідки, контррозвідки, в'язниць. Апарат публічної політичної влади має монополію на примус, включаючи можливість застосування насильства на всій підвладній території й стосовно всього населення. Ніяка соціальна влада не може конкурувати з пуб­лічною політичною владою і застосовувати силу без її дозволу.

Наявність публічної влади має принципове значення для будь-якої держави. Саме це відрізняє державу від первісного суспіль­ства (у якому влада мала суспільний характер) та від влади інших суб'єктів.

2. Для держави характерна територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах. У до державно му суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду обумов­лювалася кровним спорідненням. Причому рід часто не мав точно визначеної території, пересувався з одного місця на інше. У держав­но-організованому суспільстві кровноспоріднений принцип органі­зації населення утратив своє значення. На зміну йому прийшов прин­цип територіальної організації. Державна влада територіально по­ширюється, тобто впливає не на саму територію, простір, а на людей, що знаходяться в межах цієї території. Таким чином, територіальний елемент держави — це простір, у межах якого діє державна влада.

Держава має чітко локалізовану територію, на яку поширюється її суверенна влада, а населення, якщо на ній проживає, перетворюєть­ся на підданих чи громадян держави. Виникають, таким чином, про­сторові межі держави. Територія держави є свого роду матеріальною базою будь-якої держави, без якої вона не може існувати. Під терито­рією держави розуміється простір, у межах якого здійснюється дер­жавна влада. Територіальний розподіл населення неминуче спричи­няє адміністративно-територіальний розподіл для найоптимальнішої організації державної влади і управління. Уся територія держави роз­бивається на ряд адміністративно-територіальних одиниць — окру­ги, провінції, області, краї, дистрикти, графства, райони тощо.

Від недержавних організацій (профспілок, політичних партій та ін.) держава відрізняється тим, що вона уособлює все населення краї­ни, яке проживає в межах певної території, поширює на нього свою владу. На відміну від держави, профспілки і політичні партії, інші політичні організації об'єднують у своїх лавах лише частину населен­ня, створюються добровільно за тими чи іншими інтересами.

3. Державний суверенітет. Поняття "державний суверенітет" ви­никло у процесі переходу від феодалізму до капіталізму, коли треба
було відокремити державну владу від церковної і надати їй винятково монопольного значення. Нині суверенітет — обов'язкова ознака
держави. Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади поля­гає в її верховенстві, самостійності, повноті і незалежності.

Верховенство і повнота державної влади всередині країни озна­чає: універсальність її впливу на все населення, на всі партії та гро­мадські організації цієї країни; можливість скасувати всяке рішення будь-яких інших суспільних і політичних організацій; наявність у неї таких засобів впливу, яких ніяка інша суспільна влада не має (армія, поліція чи міліція, в'язниці та ін.). Самостійність проявляється у здат­ності державної влади самостійно видавати загальнообов'язкові для всього суспільства правила поведінки, встановлювати і забезпечува­ти єдиний правопорядок, визначати права й обов'язки громадян, по­садових осіб, державних, партійних і громадських організацій. На зовнішньополітичній арені суверенітет держави проявляється в неза­лежності та рівноправності у відносинах з іншими державами.

Таким чином, державний суверенітет всередині країни і поза нею виявляється у винятковому, монопольному праві держави вільно ви­рішувати всі свої справи без стороннього втручання.

Поряд з державним суверенітетом існує суверенітет народу і су­веренітет нації. Суверенітет народу означає повновладдя народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. У більшості конституцій сучасних держав містяться вказівки на те, що їхня вла­да походить від народу і належить народу. Теоретично державна влада повинна виражати інтереси народу і служити народу. Однак на практиці це не завжди так. Державна влада і суверенітет не зав­жди збігаються з народною владою і суверенітетом. Під сувереніте­том нації розуміється повновладдя нації у вирішенні характеру сво­го життя, самовизначення шляхом утворення самостійної держави.

4. Характерною ознакою держави, поряд із зазначеними особли­востями, є податкова система і податки. Спочатку вони необхідні ли­ше для того, щоб утримувати армію, поліцію й інші примусові органи, а також державний апарат. Пізніше вони стали поширюватися і нарізні, здійснювані державою, соціальні, освітні, медичні, культур­ні, виховні й інші програми.

5. Нерозривний зв'язок держави і права. Без права держава існува­ти не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і
тим самим робить їх легітимними (легальними), тобто законними. Держава здійснює свої функції у правових межах. Право вводить
функціонування держави і державної влади в рамки законності, під­порядковує їх конкретному правовому режиму.

6. Крім названих ознак, кожна держава виділяється своїми симво­лами, пам'ятними датами, атрибутами. У кожної держави є свій гімн,
прапор, герб, установлюються правила офіційного поводження, тра­диції, форми звертання людей один до одного і вітання.

7. Державна влада здійснюється специфічними методами. До ме­тодів здійснення державної влади належать переконання та примус.
Переконання — це метод активного впливу на волю і свідомість лю­дини ідейними і моральними засобами для формування у неї погля­дів, заснованих на розумінні сутності державної влади, її цілей та функцій.

Державна влада не може обійтися без особливого, тільки їй при­таманного методу здійснення влади — державного примусу. Держав­ний примус — це психологічний, матеріальний та фізичний (насиль­ницький) вплив уповноважених органів держави на особу з метою примусити її діяти в інтересах держави. Державний примус повинен бути правовим, тобто чітко закріплений нормами права.

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які існують основні підходи до розуміння сутності держави?

2. Що являє собою публічна влада і чим вона відрізняється від ін­ших форм влади?

3. Розкрийте поняття державного суверенітету.

4. Охарактеризуйте типовість територіального поширення держав­ної влади.