Розділ 2 МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА PDF Печать
Теория государства и права - К.Г. Волинка Теорія держави і права

Розділ 2 МЕТОДОЛОГІЯ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

 

2.1. Поняття і призначення методології

Ознайомившись з предметом теорії держави і права, слід з'ясува­ти, за допомогою яких засобів, прийомів ця наука досягає своїх ці­лей, тобто які методи використовуються в науковому пізнанні явищ державно-правової дійсності. Теорія держави і права має не лише свій предмет, але й метод. Предмет теорії держави і права дає від­повідь на запитання, яку галузь суспільного життя досліджує ця на­ука. В той же час метод вказує на те, яким чином вона це здійснює.

Предмет теорії держави і права знаходиться в тісному взаємозв'я­зку з методом його дослідження. Якщо теорія держави і права роз­криває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів, то метод орієнтує і націлює на певні пізнавальні підходи і необхідні дії, спрямовані на їх дослідження.

Методи теорії держави і права — це засоби і способи пізнання дер­жави і права, одержання нових знань про них та логічного впорядку­вання наявного матеріалу з метою глибшого і різнобічного його вив­чення. Окрім специфічних, властивих кожній окремій науці, існує су­купність універсальних методів, які використовуються всіма науками в цілому.

Методи є основою ширшого поняття — методології. Методологія теорії держави і права — це система підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнен­ня, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об'єктивність, повноту і всебічність цих досліджень. В той же час методологію можна розглядати і як науку про методи.

У цілому теорію держави і права щодо інших юридичних наук можна з упевненістю назвати методологічною наукою, адже вона розробляє конкретні засоби і прийоми вивчення державно-правової дійсності галузевими та іншими юридичними науками.

Методологія належить до найбільш актуальних і складних проблем не лише юридичної науки, але й юридичної практики. Методологічна культура юристів-практиків впливає на результати практичної діяль­ності. Їхня методологічна підготовка має сприяти самостійному і об­ґрунтованому прийняттю рішень, правильному використанню на практиці засвоєних теоретичних положень. Теоретичні знання і тео­ретична культура дозволяють практикуючому юристу безпомилково відшукати правову норму, що підлягає застосуванню, і дати їй на­лежне тлумачення. Ці знання є необхідною передумовою знаходжен­ня правильного розв'язання будь-якої правотворчої, правовиконав-чої або правоохоронної проблеми.

Методологічна культура юриста — це і широта його світогляду, і професійна майстерність, і правова поінформованість. Методологіч­на грамотність забезпечує успішність розв'язання поточних проблем, дозволяє займати активну громадську і професійну позицію. Викори­стання методів пізнання і практичної діяльності раціоналізує пізна­вальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність.

Як відомо, між юридичною теорією і юридичною практикою іс­нує нерозривний зв'язок. До різновидів дослідницької роботи ми впевнено можемо віднести і такі практичні напрями юридичної ді­яльності, як попереднє розслідування злочину, судовий розгляд спра­ви, встановлення фактичних обставин, які є підставою для винесення адміністративного рішення тощо.

Отже, існує необхідність у методологічному забезпеченні не лише теоретичних пошуків, але й практичної діяльності у правовій сфері. Діяльність юриста-практика здійснюється на методологічній основі. Цим і пояснюється необхідність залучення майбутніх спеціалістів юридичного профілю до науково-дослідної роботи (написання рефе­ратів, курсових, дипломних робіт), що сприятиме формуванню у них навичок наукового аналізу, оволодінню юридичною методологією. Такі знання і навички стають фундаментом, на якому будується вся професійна діяльність юриста. Міцність цього фундаменту є вирі­шальним критерієм якості підготовки правознавців.

 

2.2. Структура методології теорії держави і права

Питання структури методології теорії держави і права різними вченими вирішуються по-різному. Основна відмінність у поглядах стосується класифікації методів теорії держави і права, а також ін­ших складових методології. Представлена структура методології мо­же відрізнятись від матеріалів інших підручників і наукових праць, що свідчить про складність цієї проблеми. Але, незважаючи на це, в сучасній науці майже всі вчені поділяють погляди на основні підходи, принципи і сутність методів теорії держави і права.

Пропонована структура методології теорії держави і права вклю­чає в себе такі складові елементи, як філософські підходи, методо­логічні принципи, логічні прийоми, методи.

Філософські підходи. Всі об'єктивні явища навколишньої дійсно­сті, в тому числі держава і право, можуть бути пізнані, досліджені, проаналізовані. У філософії розрізняють два рівні, два підходи у пі­знанні об'єктивної дійсності. Емпіричний підхід базується на безпосе­редньому вивченні об'єкта, спирається на дані спостереження і експе­рименту. Раціональний підхід передбачає вивчення вже не самого об'єкта, а абстрактних уявлень про нього, його закономірностей і взаємозв'язків з реальністю. Вивчення держави і права так само спи­рається на спостереження, узагальнення і виявлення закономірностей їх виникнення, розвитку і функціонування.

Методологічні принципи. В методології юридичного пізнання особливе місце займають методологічні принципи. Вони являють со­бою вихідні оціночні установки. З метою отримання об'єктивних знань, повноцінної наукової інформації необхідно використовувати цілий ряд наукових принципів. Серед них слід виділити принцип все­бічності дослідження держави і права, принцип історизму, принцип комплексності.

Основне значення принципу всебічності полягає в тому, що дер­жавно-правові явища повинні досліджуватись в їхніх взаємозв'язках і взаємодії з іншими суспільними явищами і процесами, наприклад політикою, економікою, культурою та ін. Принцип історизму в дослі­дженнях держави і права означає розгляд державно-правових явищ не лише з огляду на їх нинішній стан, а й з позицій минулого і перед­бачення їх майбутнього. Принцип комплексності полягає в тому, щоб досліджувати їх не лише з юридичної точки зору, але й враховуючи здобутки інших суспільних наук — філософії, соціології, політології, економічної теорії.

Логічні прийоми у структурі методології займають особливе місце. Вони являють собою певні операції, засновані на законах логіки, які застосовуються для всебічного теоретичного пізнання державно-правових явищ, відображають вимоги зв'язаного, послідовного, пе­реконливого і точного викладення думок, що в юридичній науці та практиці має неабияке значення. Серед основних прийомів логічно­го мислення є аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення; кла­сифікація та деякі інші.

Аналіз і синтез являють собою процеси уявного або фактичного розкладу цілого на складові і відновлення цілого з його складових. Індукція — це інтерпретація фактів шляхом узагальнення від окремо­го до загального. Дедукція — перехід від загального до одиничного, часткового. Узагальнення— уявний перехід від одних, окремих ду­мок, до інших, загальніших. Процес узагальнення пов'язаний з про­цесами абстрагування, аналізу, синтезу і порівняння. Класифікація — розбиття множини об'єктів на певні підкласи на основі певних ознак. Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систе­му. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у дер­жавно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держа­ви і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів нау­кового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.

У сучасній науці загальнонауковим методом пізнання визнається діалектичний метод, який є філософською основою теорії держави і права. Основою матеріалістичної діалектики є визнання первинності матеріального базису суспільного життя (економіки) відносно надбу­дови — політики, права, культури. Ідеалістична діалектика — це діа­лектика різних ідей, їх розвиток.

Матеріалістичний підхід до держави і права дозволяє простежити зв'язок держави і права із суспільними процесами. Особливо гостро ця проблема постає в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, що зумовлює необхідність реформування держави і створення адек­ватної правової системи. Але держава і право, у свою чергу, також впливають на економічні відносини, сприяють їх розвитку або упо­вільнюють його.

До загальних законів діалектики належать:

  • закон переходу кількісних змін у якісні (виявом дії цього закону в державно-правовій сфері є збільшення кількості норм, які регулю­ють відносини приватної власності, що спричинило поділ права на приватне і публічне; збільшення правопорушень у сфері комп'ютерних технологій викликало необхідність прийняття відпові­дних нормативно-правових актів);
  • закон єдності й боротьби протилежностей (єдність і протилеж­ність прав і обов'язків, централізація і децентралізація державної
    влади);
  • закон заперечення заперечення (у нашій державно-правовій сис­темі існують як елементи старої системи, так і елементи нового
    устрою).

Часткові методи наукового пізнання, що застосовуються всіма на­уками, включаючи теорію держави і права, конкретизують загаль­ний метод пізнання, співвідносяться з ним як ціле й частка. До них належать: системно-структурний, функціональний, кількісного й якісного аналізу, порівняльний, моделювання, експериментальний.

Системно-структурний метод обумовлений тим, що будь-яка си­стема являє собою цілісну, впорядковану множину елементів, взаємо­дія яких породжує нові, не притаманні кожному з них окремо якості. Держава і право є складними системними утвореннями, отже, необ­хідність застосування цього методу в теорії держави і права продик­тована саме системним характером цих явищ. Основними елемента­ми держави є органи державної влади, а права — правові норми.

Системний і структурний методи нерозривно пов'язані між со­бою. Застосування системного методу надає можливість досліджува­ти державу і право як складні системні утворення, комплексно підій­ти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов'язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість вияви­ти стійкі взаємозв'язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічни­ми, культурними та іншими факторами).

Функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне при­значення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опа­нуванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхід­ність використання цього методу пов'язана з функціональним харак­тером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації.

Метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов'язкове для об'єктивного пізнання. Кіль­кісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати.

Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне — простежити якісні зру­шення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує істо­ричних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об'єктивних результатів.

Порівняльний метод відіграє надзвичайно важливу роль у системі методів юридичної науки і практики, завдяки йому встановлюється тотожність або відмінність об'єктів, що порівнюються. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявляти їх істо­ричну послідовність, взаємозв'язки. Порівняння може здійснюватись шляхом зіставлення (пошук подібних рис) або протиставлення (по­шук відмінностей).

Метод моделювання — це метод дослідження об'єктів на їх моде­лях; побудова і вивчення моделей предметів і явищ, що реально існу­ють для визначення або поліпшення їх характеристик, раціоналізації управління ними.

З методом моделювання тісно пов'язаний експериментальний ме­тод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Ек­сперимент як одна з форм практики виконує функцію критерію іс­тинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки опти-мізації управління суспільством.

Спеціальні методи розроблені певними суспільними і технічними науками і використовуються теорією держави і права.

Психологічний метод дає можливість вивчати правову свідомість (суб'єктивне ставлення людей до права і державно-правових явищ) та її роль у правовому вихованні населення з метою формування у людей позитивного свідомого ставлення до правового регулювання.

Конкретно-соціологічний метод застосовується в теорії держави і права з метою вивчення різних правових і державно-правових інсти­тутів, результативності рішень, що ними ухвалюються, а також ефек­тивності правового регулювання. Вчені, які користуються цим мето­дом, застосовують ряд прийомів, таких, як спостереження, анкетування, інтерв'ювання, що сприяє наближенню теорії до реального життя суспільства.

Статистичний метод полягає в дослідженні кількісних змін у державно-правовому житті та в обробці результатів відповідних спо­стережень для наукових і практичних цілей. Статистичний облік (на­приклад, кількість правопорушень у різні роки, кількість звернень громадян до адміністративних органів) дозволяє виявити певні тен­денції в розвитку тих чи інших державно-правових явищ. Особливі­стю цього методу є масовість статистичних спостережень. Він засто­совується при вивченні державно-правових явищ, які відрізняються повторністю.

Крім спеціальних методів, які розроблені суспільними науками, теорія держави і права користується методами технічних наук — кі­бернетичними, математичними тощо.

Спеціально-юридичні методи теорії держави і права розроблені цією наукою і нею насамперед використовуються.

Застосування формально-юридичного методу пояснюється тим, що, крім внутрішньої сутності, всі державно-правові явища мають своє зовнішнє вираження, свою форму. Цей метод дозволяє просте­жити взаємозв'язок внутрішнього змісту і форм державно-правових явищ та інститутів. Він застосовується при аналізі форм держави, ви­значенні й юридичному оформленні компетенції державних органів, дослідженні форм (джерел) права, формальної визначеності права як однієї з його основних властивостей, у практичній діяльності при тлумаченні норм права для з'ясування їх суті, змісту та волі законо­давця, вираженої в них. Таким чином, формально-юридичний метод випливає із самої природи держави і права, дозволяє досліджувати зв'язки між внутрішньою суттю і зовнішньою формою її вираження.

Порівняльно-правовий метод є конкретизацією частково-науково­го порівняльного методу і заснований на зіставленні різних держав­них і правових систем, окремих державно-правових інститутів для виявлення спільного і відмінного між ними. Порівняльно-правовий метод застосовується при здійсненні типології держави і права; зі­ставленні елементів, що відносяться до однієї правової системи або їх порівнянні з елементами інших систем; зіставленні основних право­вих систем сучасності; вивченні законодавства, що діє в різних дер­жавах; порівнянні міжнародного і внутрішньодержавного законо­давства. Адже переваги і недоліки нашої державно-правової системи не можна встановити без порівняння з іншими країнами.

Метод державно-правового моделювання є логічним продовженням частково-наукового методу моделювання. Він дозволяє досліджувати державно-правові явища, процеси та інститути на їх моделях, тобто шляхом уявного, ідеального відтворення об'єктів, що досліджуються. Метод державно-правового моделювання як спосіб вивчення держав­но-правової дійсності спрямований на відтворення механізму дії дер­жави і права, процесів правового регулювання. Цей метод застосову­ється, наприклад, у процесі законотворчості, коли в уяві формується механізм впливу закону на конкретні суспільні відносини.

Серед інших спеціально-юридичних методів можна назвати й такі, як метод судової статистики, державно-правового експерименту, вироб­лення державно-правових рішень, тлумачення правових норм та ін.

Методи юридичної науки не є чимось сталим і незмінним, їм при­таманний динамізм. У міру розвитку науки вони безперервно вдос­коналюються, розвиваються, з'являються нові методи, раніше не ві­домі в юриспруденції (наприклад, у зв'язку з розвитком комп'ютер­них технологій все частіше застосовуються кібернетичні методи, методи комп'ютерної обробки правової інформації, створюються електронні бази даних чинного законодавства).

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Яке значення має методологія у вивченні держави і права?

2. Яким чином пов'язаний предмет і метод теорії держави і права?

3. Що дає теорії держави і права використання наукових методів інших наук?

4. Які ви знаєте спеціально-юридичні методи і в яких дослідженнях вони використовуються?