Розділ 3 CПІВВІДНОШЕННЯ СУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ І ПРАВА PDF Печать
Теория государства и права - К.Г. Волинка Теорія держави і права

Розділ 3 CПІВВІДНОШЕННЯ СУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ І ПРАВА

 

3.1. Поняття суспільства і форми його організації

Для того щоб розпочати вивчення державно-правової дійсності, необхідно розглянути питання, пов'язані з тим середовищем, де фун­кціонують держава і право, а саме: суспільство, форми його органі­зації і соціальне регулювання як засіб впорядкування суспільного життя.

Теорія держави і права враховує все прогресивне і конструктивне, що набули інші науки, насамперед суспільні. Особливе значення для сучасної теорії держави і права мають надбання політології, соціо­логії та історії. Саме їх слід враховувати, вивчаючи співвідношення суспільства, держави і права. Дослідження цих питань має на меті формування загальнотеоретичних знань про суспільну обумовле­ність держави і права, про їх взаємозв'язки із суспільними явищами та процесами.

Суспільство — це продукт взаємодії людей, об'єднаних різномані­тними економічними, сімейними, груповими, етнічними, становими, класовими відносинами й інтересами.

Розгляд суспільства як системи суспільних відносин, основу яких складають економічні (матеріальні) відносини, дозволяє, по-перше, підходити до нього історично, виділяти різні суспільно-економічні формації (рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, соціалістич­не суспільство); по-друге, виявити специфіку головних сфер громад­ського життя (економічної, політичної, духовної); по-третє, чітко визначити суб'єктів соціального спілкування (особистість, етнос, нація тощо).

Суспільство з'явилося, коли люди виокремилися зі світу тварин. На відміну від природного світу, в суспільстві діють не біологічні, а насамперед соціальні закони. Людина є його головною передумовою, первинною клітиною, адже, як говорив Аристотель, людина — істота суспільна. Тому найважливіша риса суспільства полягає в то­му, що воно являє собою систему взаємозв'язків розумних істот. Вза­ємодіючи із суспільством, людина розвивається сама і розвиває свої соціальні, сутнісні якості, стає особистістю. Саме в суспільстві кожна людина стає людиною у повному розумінні цього слова, тобто соці­алізується.

Суспільству завжди притаманні властивості, без яких воно просто не може існувати. По-перше, це наявність в суспільстві певних соці­альних інститутів, які надають йому організованої форми життєді­яльності. По-друге, суспільство не може обійтись без регулюючої си­ли, що спрямовує його життєдіяльність у загальнокорисне русло. І такою регулюючою силою виступає влада.

У суспільстві існує багато різних форм організації взаємозв'язків між індивідами. Історично першою формою самоорганізації і відпо­відно першим соціальним інститутом були родові общини. Рід являв собою групу (спільність) людей, об'єднаних кровним спорідненням, спільною власністю і працею, зрівняльним розподілом. Цей соціаль­ний інститут забезпечував виживання людей, які багато в чому зале­жали від природних сил і могли існувати тільки на базі колективної господарсько-соціальної єдності. Роди існували тисячоліття, згодом вони поєднувалися в більші соціальні інститути — племена.

Найпершим політичним інститутом, який виник у зв'язку із соці­альною диференціацією суспільства і появою публічної влади, стала держава. З'являються й інші соціальні інститути: релігійні об'єднання, купецькі гільдії, кооперативи, профспілки, партії тощо.

Держава виступає специфічним соціальним інститутом неодно­рідного у класовому відношенні суспільства. Держава уособлює пев­ну відокремлену від усього іншого суспільства групу людей, що вико­нують функції управління і примусу і складають апарат держави. Приналежність до цієї верстви надає широкі можливості впливу на інших, можливості диктувати свою волю. Як правило, державну вла­ду обіймають представники економічно панівного класу.

Держава— соціальний інститут усього суспільства, що виконує багато функцій, які забезпечують її життєдіяльність, і насамперед — впорядкування і стабілізацію суспільних відносин. Її основне призна­чення полягає в управлінні соціальними справами, у забезпеченні по­рядку і суспільної безпеки.

Суспільство і держава, їх співвідношення — кардинальна для на­уки проблема. Довгий час наукова думка взагалі не розрізняла сус­пільство і державу. Лише з настанням буржуазної епохи вчені стали (спочатку тільки термінологічно) розділяти політичну державу і сус­пільство, громадянське суспільство і державу, розглядати окремі ас­пекти їх взаємодії.

Сучасна наука виходить з того, що суспільство і держава нето­тожні, але в той же час їх не можна протиставляти. Суспільство ви­никло задовго до держави і тривалий час обходилось без неї. Об'єк­тивна потреба у виникненні держави з'явилася з ускладненням су­спільної організації, загостренням у суспільстві протиріч через розбіжність інтересів соціальних груп. Отже, держава виникла як но­ва форма організації суспільства внаслідок ускладнення суспільних відносин лише на певній стадії його розвитку. Вона є продуктом роз­витку суспільства.

І в первісному суспільстві, і в державно-організованому існує вла­да. Влада це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, в яких ті, що мають владу, визначають програму поведінки підвладних осіб; це реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті, нав'язування її іншим за допомогою різних засобів і методів, включа­ючи й примус.

У різні періоди історичного розвитку суспільство мало специфічні форми організації, мало різну економічну, соціально-класову, полі­тичну структуру. Але особливе місце в суспільній системі завжди зай­мала влада. В суспільстві влада має надзвичайно важливе значення: вона надає суспільству керованості, цілісності, організованості, кон­солідує суспільство і забезпечує порядок як необхідну умову його нормальної життєдіяльності.

Разом з людським суспільством виникає соціальна влада як його невід'ємний і необхідний елемент. Влада — це двосторонні відноси­ни, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладних. У суспільстві влада — це необхідність, бо за її допомогою забезпечуєть­ся нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів. Вона забез­печує організованість і порядок, координуючи дії всіх суб'єктів сус­пільних відносин. Таким чином, соціальна влада є організована сила, що забезпечує здатність тієї чи іншої особи або соціальної спільності підкоряти своїй волі інших осіб, використовуючи різні методи, у то­му числі й примус.

Влада буває двох видів — неполітична і політична, специфічним видом якої виступає державна влада. До неполітичних форм влади належать влада глави сім'ї, влада церкви, різних корпоративних ут­ворень щодо своїх членів. Політична влада — це вироблення і запро­вадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи. Політична і державна влада не тотожні. Політична влада здійснюється ширшим колом суб'єктів політичної системи, в той час як державна влада здійснюється виключно державою. Для неї харак­терна суверенність, універсальність, можливість застосування приму­су тощо. Державна влада є специфічною через те, що вона розпов­сюджується не на особистих, родинних або інших підставах, а має публічний, універсальний, всеосяжний і територіальний характер.

 

3.2. Поняття і призначення соціального регулювання, місце права в системі соціального регулювання

Порядок у суспільстві — необхідна умова його нормальної жит­тєдіяльності. Він відображає досягнутий рівень організації громад­ського життя, стабільність, злагодженість суспільних відносин. Від рівня суспільного порядку залежить стан суспільної й особистої без­пеки.

Але суспільний порядок не виникає сам собою, він є закономір­ним наслідком регулювання суспільних відносин. Соціальне регулю­вання — це система засобів, спрямованих на впорядкування поведінки людей, їхніх соціальних спільностей з метою узгодження і стабілізації суспільних відносин.

Розрізняють два основних види соціального регулювання — інди­відуальне і нормативне. Індивідуальне регулювання — це упорядку­вання поведінки людей за допомогою разових рішень, що стосують­ся окремих випадків, конкретних осіб. Нормативне регулювання — упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил, тобто стандартів, зразків, моделей поведінки, що поширюються на всі аналогічні випадки. За допомогою загальних правил (соціальних норм) досягається єдиний порядок у суспільстві.

Одним із специфічних напрямів соціального регулювання є право­ве регулювання, яке виникає разом із соціальним розмежуванням сус­пільства, виникненням держави. Воно спрямоване на впорядкування найважливіших суспільних відносин і здійснюється за допомогою системи специфічних юридичних засобів. Правове регулювання здій­снюється як за допомогою загальнообов'язкових правил поведін­ки — правових норм, так і за допомогою індивідуальних рішень пра­вового характеру.

Право з'являється як результат об'єктивних потреб суспільства, в якому виникають внутрішні суперечності, що не можуть долатись вже ним самим самостійно. Своїм регулюючим впливом право забез­печує організованість, стабільність і порядок у суспільстві. За допо­могою права в суспільстві розв'язуються соціальні конфлікти і про­тиріччя. Право несе в суспільство інформацію про добро і справед­ливість, витісняє із суспільства шкідливі для нього відносини. Право служить мірою суспільної й особистої свободи. Адже в суспільстві немає і бути не може безмежної свободи. Свобода без меж — це сва­вілля, вседозволеність. У межах права, правових норм люди, їхні об'єднання та організації можуть діяти вільно. Таким чином, в умо­вах соціально неоднорідного суспільства право виконує важливу і не­обхідну функцію узгодження різних інтересів людей, їхніх об'єднань, суспільства в цілому, надання суспільним відносинам ознак стабіль­ності, впорядкованості за допомогою специфічних юридичних засобів.

 

3.3. Держава і право в політичній системі суспільства

З виникненням держави в суспільстві з'явилася нова сфера сус­пільних відносин, а саме політичних. Політика —широке за обсягом і складне за змістом явище і поняття. У Стародавній Греції політика розумілась як мистецтво управління державою.

Політика — це сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різ­ними соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утри­мання і використання державної влади, а також організація соціально­го життя.

Політика здійснюється з приводу і для досягнення державної вла­ди. Будь-яка проблема здобуває політичний характер, якщо її рішен­ня пов'язане з класовими інтересами, проблемою влади. Суб'єктами політики є класи, нації, соціальні угруповання, об'єднання громадян, політичні партії, держава. Політична сфера суспільства певним чи­ном структурована, утворює складну систему.

Політична система суспільства — це сукупність політичних інсти­тутів і організацій, політичної діяльності, політичних відносин, політичних норм, принципів і традицій, політичної свідомості і культури та засобів масової інформації у їх взаємодії, які відображають інтере­си і волю соціальних об'єднань, що реалізують політичну владу, бо­рються за її здійснення в рамках права через державу.

Політична система суспільства відображає різноманітні інтереси соціальних груп, що безпосередньо або через свої організації і рухи впливають на політичну владу. В сучасному суспільстві політична система являє собою необхідний механізм, за допомогою якого здій­снюється народовладдя, суверенітет народу.

Політична система має ряд основних властивостей. Її існування і функціонування можливе лише в межах класового, соціально неод­норідного суспільства. Вона охоплює все суспільство, що існує в ме­жах тієї чи іншої країни. Політичній системі притаманна наявність саме політичного характеру, а не економічного чи будь-якого іншо­го. В той же час кожна політична система спирається на певний тип економіки, соціальної структури й ідеології.

Держава займає провідне місце в політичній системі. Це зумовле­но тим, що держава знаходиться в центрі політичної діяльності: на­вколо неї, навколо здобуття державної влади точиться політична бо­ротьба. В історії суспільства держава була першим інструментом, знаряддям політики. Політика з'явилася з виникненням держави. І тільки поступово формуються інші соціальні інститути: спілки, гро­мадські організації, партії, політичні рухи, що стали брати участь у політичному житті, у боротьбі за державну владу.

Сучасна держава володіє суверенною владою, уособлює суверені­тет народу та суверенітет нації і є результатом реалізованого права на самовизначення; виступає офіційним представником усього наро­ду через вищий представницький орган законодавчої влади; забезпе­чує права громадян; виконує різні загальносоціальні функції; має спеціальний апарат управління і примусу; встановлює обов'язкові для всіх правила поведінки у вигляді правових норм, за допомогою яких регулює суспільні відносини.

Оскільки основним засобом соціального регулювання в соці­ально неоднорідному суспільстві виступає право, воно так само, як і держава, займає особливе місце в політичній системі. Значен­ня і роль права в політичній системі суспільства виявляються в на­ступному.

Право є необхідним стабілізаційним фактором політичної систе­ми. Впорядкованість і стабільність політичних відносин, регульованих правом, забезпечуються тим, що норми права розраховані на тривале існування в часі і реалізуються в чітко регламентованих про­цесуальних формах.

Право впливає на політику в кількох напрямах. Насамперед за допомогою норм публічного права, відображеного в Конституції і конституційних законах, закріплюються політичний лад суспільства, порядок формування і функціонування державних органів, виборче право, діяльність політичних організацій і рухів, поділ влади, полі­тичні свободи громадян.

Право надає легітимність політичним рішенням. Поняття легі-тимності означає визнання державної влади і її рішень суспільством, обґрунтованість і необхідність цієї влади і її носіїв. У вузькому ро­зумінні поняття легітимності характеризує законність влади та її рі­шень.

Право встановлює межі цивілізованої політичної діяльності. Такі межі закріплені в офіційних документах і забезпечені силою держави й авторитетом суспільства. Тому всі структурні елементи політичної системи, у тому числі й сама держава, змушені реалізовувати свої по­літичні запити з урахуванням цих меж.

У межах дії права засновуються політичні інститути, визначають­ся повноваження структурних елементів політичної системи. У пра­вову форму вводяться відносини з приводу здобуття, утримання і здійснення державної влади, зв'язки між державними органами, полі­тичними партіями, суспільними об'єднаннями і громадянами, відно­сини з іншими державами. Інакше кажучи, право виступає як високо­ефективний засіб регулювання суспільних відносин, включаючи по­літичні, виступає засобом людського виміру політики.

 

3.4. Поняття громадянського суспільства

Громадянське суспільство за своїм змістом не збігається із сус­пільством у цілому: останнє включає в себе державу. Держава є скла­довою суспільства, громадянське ж суспільство — це сфера відносин, які не зазнають прямого втручання з боку держави.

Громадянське суспільство — система взаємин між індивідами та їх­німи об'єднаннями, в якій реалізуються індивідуальні та колективні ін­тереси, заснована на автономних від надмірного втручання з боку дер­жави засадах, на свободі самореалізації, плюралізмі (багатоманітності) в усіх сферах суспільного життя, на пріоритеті прав людини.

Звичайно, такі відносини між державою і громадянським суспіль­ством з'являються лише тоді, коли і суспільство, і держава перебува­ють на високому рівні економічного, політичного, культурного і ду­ховного розвитку.

Громадянське суспільство — правове демократичне суспільство, де сполучним фактором виступають визнання, забезпечення і захист прав людини і громадянина. Ідеям громадянського суспільства про розумність і справедливість влади, про свободу і благополуччя осо­бистості відповідають ідеї пріоритету права, єдності права і закону, правового розмежування діяльності різних галузей державної влади.

Громадянське суспільство — співтовариство вільних індивідів. В економічному плані зазначене означає, що кожен індивід є власни­ком, реально має кошти, необхідні людині для нормального існуван­ня. Він вільний у виборі форм власності, визначенні професії, виду праці, розпорядженні результатами своєї праці.

Індивід може існувати самостійно, має право на досить автоном­ну самоорганізацію для задоволення своїх потреб та інтересів. Полі­тичний аспект свободи індивіда як члена громадянського суспільства полягає в його незалежності від держави, тобто в можливості, напри­клад, бути членом політичної партії або іншого об'єднання, що ви­ступає з критикою нинішньої державної влади, має право брати участь або не брати участі у виборах органів державної влади і місце­вого самоврядування. Забезпеченою свобода вважається тоді, коли індивід через певні механізми (суд та ін.) може обмежувати свавілля державних та інших структур відносно себе.

Громадянське суспільство — відкрите соціальне утворення. У ньому забезпечується свобода слова, включаючи свободу критики, гласність, доступ до різного роду інформації, право вільного в'їзду в країну і виїзду з неї, культурне і наукове співробітництво із закордон­ними державними і громадськими організаціями.

Громадянське суспільство — складна структурована плюралі­стична система. Наявність різноманітних суспільних форм і інсти­тутів (профспілки, партії, об'єднання підприємців, спілки спожива­чів, клуби тощо) дозволяє виразити і реалізувати різноманітні потре­би й інтереси індивідів, забезпечує можливість прояву кожним своєї індивідуальності. Однією з важливих характеристик громадянського суспільства є громадська ініціатива як усвідомлена й активна діяль­ність індивідів на благо суспільства.

Плюралізм як риса, що характеризує громадянське суспільство, виявляється в усіх сферах: в економічній — це різноманіття форм власності; у соціальній і політичній — наявність широкої і розвине­ної мережі суспільних організацій, у яких індивід може виявити і за­хистити себе; у духовній — забезпечення світоглядної свободи, ви­ключення дискримінації за ідеологічними мотивами, толерантне ставлення до різних релігій, протилежних поглядів.

Структуру сучасного громадянського суспільства можна пред­ставити у вигляді п'яти основних систем, що відображають відпо­відні сфери його життєдіяльності. Це соціальна (у вузькому розу­мінні слова), економічна, політична, духовно-культурна й інформа­ційна системи.

Соціальна система охоплює сукупність спільностей, що об'єктив­но сформувалися, і взаємин між ними. Це первинний, основний пласт громадянського суспільства. В нього входять інститути родини, ви­ховання, освіти, що допомагають людині соціалізуватися. Другий блок складають відносини, що відображають різноманітні зв'язки людини з людиною як безпосередньо, так і в різних колективах (сус­пільних об'єднаннях за інтересами). Третій блок утворюють відноси­ни між великими соціальними спільностями людей (групами, стана­ми, класами, націями, расами).

Економічна сфера громадянського суспільства являє собою су­купність економічних інститутів власності, виробництва, розподілу, обміну, споживання сукупного суспільного продукту. В цій сфері ін­дивід реалізує свої економічні інтереси.

Політичну сферу громадянського суспільства складає діяльність політичних партій, громадсько-політичних об'єднань, в яких індиві­ди реалізують свої політичні інтереси і через які вони вступають у політичне життя.

Духовно-культурна система утворюється з відносин, що виника­ють на тлі духовно-культурних благ, діяльності відповідних інсти­тутів, установ (освітніх, наукових, культурних, релігійних).

Громадянське суспільство тісно пов'язане як з державою, так і з правом. Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу ре­алізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави.

Право формується всередині громадянського суспільства як по­треба у нормативній регламентації найважливіших суспільних від­носин. Саме у громадянському суспільстві відчуваються ті зміни, які мають бути певним чином упорядковані. Держава повинна цю потребу задовольнити, прийнявши відповідний нормативно-право­вий акт, покликаний якнайоптимальніше вирішити проблему, що назріла.

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Яке значення має організованість суспільних відносин і в яких формах вона існує?

2. Яке значення в суспільстві має влада і які є види влади?

3. Який існує зв'язок між державою, правом і політичною систе­мою?

4. Що являє собою громадянське суспільство і як воно пов'язане з державою?