§ 3. Порушення кримінальної справи і порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Кримінальні справи про суспільно небезпечні діяння осіб, що страждають на психічну хворобу чи мають інший психічний розлад, порушуються в загальному порядку, передбаченому гл. 8 КПК. До су­дове слідство в справах цієї категорії проводиться органами досудово­го слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 КПК. Разом з тим КПК передбачає певні особливості досудового слід­ства в справах цієї категорії, що стосуються предмета та процесу до­казування, порядку провадження процесуальних дій.

Під час досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб необхідно з'ясувати: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння; 2) вчинення суспільно небезпечного діяння даною особою; 3) наявність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, психічного розладу в мину­лому, на час вчинення суспільно небезпечного діяння і на час розслі­дування справи; 4) поведінку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, як до його вчинення, так і після нього; 5) характер і розмір шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням. Окрім того, слідчий обов'язково повинен з'ясувати, чи пов'язаний психічний розлад особи з небезпекою для неї чи інших осіб або з можливістю заподіяння осо­бою іншої суттєвої шкоди.

Зазначені обставини встановлюються за допомогою загальних за­собів доказування. Проте КПК передбачає обов'язкове проведення судово-психіатричної експертизи в справах цієї категорії для встанов­лення наявності чи відсутності в особи душевного захворювання, його характеру та ступеня. Обставинами, що зумовлюють проведення су­дово-психіатричної експертизи, можуть бути: 1) медичний документ про наявність у особи психічного розладу; 2) неадекватність поведін­ки особи при вчиненні суспільно небезпечного діяння або після нього (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емо­цій, інтелекту, пам'яті тощо). У разі необхідності за постановою (ухва­лою) суду може бути призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза, для чого слідчий повинен звернутися до суду з поданням, погодженим з прокурором, про необхідність проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. Розгляд подання здійснюється в за­критому судовому засіданні з обов'язковою участю особи, щодо якої ставиться питання про проведення експертизи, її законного представ­ника, захисника, прокурора.

Виходячи з принципу презумпції невинуватості у вчиненні зло­чину, закріпленого у ст. 62 Конституції, ст. 2 КК, ч. 2 ст. 15 КПК, а також із сформульованого у ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»¹ принципу презумпції психічного здоров'я людини (згідно з яким кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених зазначеним та іншими законами), до набрання законної сили судовим рішенням про неосудність особи і застосування до неї примусових заходів медичного характеру вона не обмежується в правах, якими наділена згідно з Конституцією і законами України. На це також звертає увагу суддів Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 3 червня 2005 року № 7 «Про практику застосуван­ня судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»².

У ході досудового слідства особа, що страждає на психічний роз­лад, не притягується як обвинувачений. Разом з тим вона користується правами підозрюваного, обвинуваченого в обсягу, який визначаєть­ся характером психічного розладу відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи. Особа, яка здійснює дізнання, слідчий роз'яснює особі процесуальні права після встановлення факту психіч­ного розладу, про що складається протокол. Застосовуючи до душевно­хворої особи запобіжні заходи, органи, які ведуть кримінальний про­цес, обов'язково повинні враховувати стан здоров'я особи.

Наявність психічного розладу не дозволяє особі повною мірою реалізувати своє право на захист. Тому при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру участь захис­ника є обов'язковою з моменту встановлення судово-психіатричною експертизою факту наявності в особи душевної хвороби. При цьому близькі родичі особи, її опікуни або піклувальники як захисники мо­жуть брати участь у справі лише одночасно із захисником-адвокатом (ч. 4 ст. 44, п. 5 ч. 1 ст. 45 КПК)

По закінченні досудового слідства слідчий пред'являє для озна­йомлення захисникові і законному представнику, а в разі, якщо характер психічного розладу цьому не перешкоджає, — і особі, щодо якої ве­деться провадження, матеріали досудового слідства. Про ознайомлен­ня цих осіб із матеріалами справи складаються протоколи. Після цьо­го слідчий складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У постанові зазначаються прізвище, ім'я, по батькові та інші дані про особу, щодо якої ведеться провадження, обставини вчинення нею суспільно небезпечного діяння, докази, що підтверджують його вчинення даною особою та наявність у неї психічного розладу. До по­станови додається список осіб, які підлягають виклику до суду. По­станова разом зі справою надсилається прокуророві.

Одержавши справу з постановою, складеною відповідно до ст. 417 КПК, прокурор: 1) погодившись із постановою, затверджує її і надсилає справу до суду; 2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші до­кази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достат­ніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого прова­дилось досудове слідство, вчинено даною особою, повертає справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового до­судового слідства. Прокурор не вправі прийняти рішення про закриття справи з нереабілітуючих підстав чи у зв'язку з відсутністю необхіднос­ті застосування примусових заходів медичного характеру.