§ 4. Обставини, що виключають провадження у кримінальній справі

Кримінальна справа не може бути порушена у випадку відсутно­сті до того достатніх підстав, а також при наявності обставин, які ви­ключають провадження у справі.

Перелік обставин, які виключають провадження у кримінальній справі, закріплений у ст. 6 КПК. Одні з них свідчать про відсутність матеріально-правових передумов для початку кримінально-процесуаль­ної діяльності, другі вказують на наявність певних процесуальних пере­пон до порушення і подальшого розслідування кримінальної справи.

До числа обставин, які виключають провадження у кримінальній справі, належать:

1. Відсутність події злочину.

¹ Хоча ч. 2, на відміну від ч. 4 ст. 97 КПК, і не містить положення, що в триденний строк рішення може бути прийняте лише після перевірки інформації про злочин, це не означає, що воно може бути прийняте без такої перевірки отриманої заяви (чи ін­шого приводу до порушення кримінальної справи). Як виняток, і на це вже вказува­лося, можливе прийняття відповідного рішення без перевірки приводу до порушення справи, коли в ньому самому вже містяться підстави до порушення справи чи направ­лення заяви або повідомлення за належністю (наприклад, коли приводом до порушен­ня справи є рапорт про результати оперативної перевірки, в якому достатньо даних для порушення справи).

Ця підстава застосовується в тих випадках, коли встановлено:

а) самого злочинного діяння, про яке надійшла заява чи повідом­лення, насправді не існувало;

б) подія мала місце, однак вона була результатом дій стихійних сил природи (попадання блискавки, землетрус, обвал, повінь);

в) шкідливі наслідки були результатом фізіологічних (захворюван­ня), фізичних (замерзання), хімічних (отруєння) процесів, прояв яких не залежав від інших осіб або дій самого потерпілого (замах на само­губство, самогубство і т. п.).

2. Відсутність у діянні складу злочину.

Ця підстава означає, що діяння вчинено певною особою, однак кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо:

а) відсутній один із елементів складу злочину (у випадку відсут­ності об'єктивної сторони складу злочину слід застосовувати п. 1 ст. 6
КПК);

б) діяння хоча формально і містить ознаки злочину, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не
могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспіль­ству або державі (ч. 2 ст. 11 КК);

в) відсутні умови, за наявності яких діяння визнається злочинним (наприклад, повторність діяння);

г) діяння вчинено в стані необхідної оборони або крайньої необ­хідності;

ґ) мала місце добровільна відмова від доведення злочину до кінця, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину;

д) мало місце заздалегідь не обіцяне переховування або недоне­сення про злочин, коли кримінальна відповідальність за це спеціально
не передбачена.

3. Наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб.

Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Вона оголошується Законом про амністію (ч. 3 ст. 92 Кон­ституції України), і може бути передбачено: а) повне звільнення зазна­чених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи відбування покарання (повна амністія); б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Дія Закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до на­брання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття Закону про амністію. У виняткових випад­ках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширено на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у Законі про амністію (умовна амністія). Ці види амністії передбачені Законом України «Про застосування ам­ністії в Україні» (статті 2, 4). Відмова в порушенні кримінальної спра­ви можлива лише в разі повної або умовної амністії. Помилування здійснює Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) своїм Ука­зом, яким звільняє від відбування покарання окремих засуджених осіб або пом'якшує їм покарання. Порядок здійснення помилування регла­ментовано в Положенні про здійснення помилування, затвердженому Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1118/2005.

4. Недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку.

Це окремий випадок відсутності в діянні складу злочину, однак законодавець виділив дану обставину в самостійну підставу.

5. Примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків,
передбачених частинами 2, 4 і 5 ст. 27 КПК.

Мова йде про справи приватного обвинувачення, доля яких пов­ністю залежить від волевиявлення потерпілого. Примирення потерпі­лого з особою, на яку подано скаргу, до порушення кримінальної справи виключає необхідність початку кримінально-процесуальної діяльності.

6. Відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути поруше­но не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві на­дано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого
(ч. 3 ст. 27 КПК).

У цьому пункті маються на увазі справи приватного і приватно-публічного обвинувачення, які порушуються тільки за скаргою потер­пілого. Відсутність скарги в таких випадках тягне за собою відмову в порушенні кримінальної справи.

7. Смерть особи, яка вчинила злочин, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обстави­нами.

Дана обставина робить недоцільним провадження у кримінальній справі внаслідок смерті самого суб'єкта злочину, який підлягає при­тягненню до кримінальної відповідальності. Разом з тим за клопотан­ням заінтересованих осіб кримінальна справа порушується для реабі­літації померлого (тобто відновлення його честі, репутації) або для відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами, передбаченими ст. 400⁵ КПК.

8. Наявність щодо особи вироку, що набрав законної сили, по тому ж обвинуваченню або ухвали чи постанови суду про закриття справи
з тієї ж підстави.

Дане правило відповідає ст. 403 КПК, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Тут закріплена кримінально-процесуальна презумпція істинності вироку або іншого судового рішення, яке набрало законної сили. Ця презумпція тісно пов'язана з кримінально-правовим правилом про те, що особа не може бути двічі притягнута до кримінальної відповідаль­ності і засуджена за вчинення одного й того ж злочину. У тому числі згідно з ч. 2 ст. 7 КК України не можуть бути притягнені до криміналь­ної відповідальності в Україні громадяни України та особи без грома­дянства за вчинені на території України чи за її межами злочини, якщо вони зазнали кримінального покарання за межами України.

Ця обставина є втіленням у кримінально-процесуальне законодав­ство норми, що міститься в ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Тобто за фактом, який уже був одного разу предметом судового розгляду і одер­жав своє вирішення у відповідному судовому акті, провадження кримінально-процесуальної діяльності не може мати місце до скасу­вання у встановленому порядку прийнятого процесуального рішення органу судової влади.

9. Наявність щодо особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню.

10. Наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи по тому ж факту.

Обставини, передбачені в пп. 9, 10, відповідають положенням ч. 4 ст. 25 і ч. 5 ст. 114 КПК, де передбачено, що постанови прокурора і слідчого, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконан­ня всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Тому наявність щодо особи нескасованої по­станови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню або про відмову в порушенні справи по тому ж факту виключає порушення справи чи її розслідування.