§ 6. Протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи

Згідно зі ст. 82 КПК протоколи слідчих і судових дій — це складе­ні та оформлені в порядку, передбаченому законом, процесуальні акти, в яких за допомогою технічних засобів зафіксовані перебіг і результа­ти провадження цих дій. Вони є самостійним видом доказів, оскільки в них містяться фактичні дані про обставини, що мають значення для розслідування та вирішення кримінальної справи. Для даного виду доказів характерно те, що: по-перше, протокол складається у встанов­леному порядку самим органом розслідування чи судом; по-друге, за своїм змістом закріплені у протоколі відомості про обставини події злочину безпосередньо сприймаються дізнавачем, слідчим, судом, по­нятими та іншими учасниками конкретної слідчої (судової) дії при її провадженні. Таким чином, з одного боку, протокол — це засіб фікса­ції доказової інформації, з другого — це самостійний вид кримінально-процесуального доказу.

Обов'язковою умовою допустимості протоколів слідчих і судових дій як виду доказів є їх відповідність загальним вимогам формування, перед­баченим у статтях 85, 87 КПК, а також вимогам, які пред'являються до провадження конкретної слідчої дії, що фіксується. Це, зокрема, вимоги щодо змісту та форми протоколу, необхідності його складання тільки правомочною посадовою особою та підписання особами, які брали участь у слідчій дії, тощо. Додержання цих вимог слідчим або судом не є питан­ням лише технічного характеру, а є гарантією повноти викладення та відповідності фактичних даних сприйнятим обставинам, що фіксуються в протоколі. Згідно зі ст. 85 КПК до протоколу можуть бути додані фото­знімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Такі матеріали є до­датками до протоколу та співвідносяться з ним як частка та ціле.

Протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, можуть бути використані як докази по кримінальній справі за умов, що вони одер­жані способом, передбаченим у ст. 66 КПК і в порядку, врегульовано­му відповідними відомчими нормативно-правовими актами, що регла­ментують оперативно-розшукову діяльність.

У чинному законодавстві України про оперативно-розшукову діяль­ність відсутня окрема норма, яка б встановила вичерпний перелік оперативно-розшукових заходів з розкриттям їх змісту та порядку здій­снення. Оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі вказані в ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»¹, яка вста­новлює права підрозділів, що її здійснюють. Згідно з вказаною статтею ряд оперативно-розшукових заходів проводяться за рішенням суду, при­йнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. До них належать: негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття інформації з каналів зв'язку, контр­оль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації (ч. 2 ст. 8). Крім того, процедуру отримання дозволу суду на здійснення вказаних заходів передбачено у Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1169¹.

За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових за­ходів складається протокол з відповідними додатками, який і підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.

У протоколі зазначаються дата його складення, посада, прізвище та ініціали особи, у провадженні якої перебуває справа, номер справи, за якою здійснювався захід, номер постанови, дата її прийняття та на­йменування суду, яким видано дозвіл на здійснення заходу, вид заходу та строки його здійснення, найменування підрозділу, працівники яко­го залучалися до здійснення заходу, дані про особу, стосовно якої здійснювався захід, результати здійснення заходу, відомості про мате­ріальні носії інформації (матеріали аудіо- чи відеозапису, фото- і кіно­зйомки, магнітні накопичувачі тощо) та місце їх зберігання.

Протокол підписується працівником оперативного підрозділу, у провадженні якого перебуває справа, і додається до справи. Матеріаль­ні носії інформації зберігаються в підрозділі, працівники якого залу­чалися до здійснення заходу.

Інші оперативно-розшукові заходи проводяться за рішенням керівни­ка оперативно-розшукового органу, наприклад, контрольна та оперативна закупівля і постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі й за­боронених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності з метою виявлення та документування фактів противоправних діянь (п. 2 ч. 1 ст. 8); здійснення візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіопри­ладів, інших технічних засобів (п. 11 ч. 1 ст. 8) та ін. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» не вимагає, щоб за результатами за­значених оперативно-розшукових заходів складався протокол. В опе-ративно-розшуковій практиці їх результати найчастіше оформляються рапортом, довідкою та ін. Можуть вони оформлятися й протоколом. Але протоколи цих оперативно-розшукових заходів не можуть бути викорис­тані як докази у кримінальному судочинстві, оскільки на це немає вказів­ки в законі. Вони можуть відповідно до пп. 1 і 2 ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» бути використані лише для вирішення питання про порушення кримінальної справи або проведення невідклад­них слідчих дій, для отримання фактичних даних, які можуть бути дока­зами у кримінальній справі відповідно до вимог, встановлених КПК.

До протоколів з відповідними додатками, які складені уповноваже­ними органами за результатами оперативно-розшукових заходів, став­ляться вимоги, що пред'являються до всіх видів кримінально-процесуальних доказів, тобто вони мають бути достовірними (такими, що можуть бути перевірені та потенційно спростовними), допустимими та належними. Неможливість встановлення особи, яка склала протокол оперативно-розшукової діяльності (законспірованість), умов і обставин вчинення оперативно-розшукової дії (порушення оперативно-розшукової справи, одержання відповідних дозволів тощо), невідомість науково-технічного засобу, який застосовувався (дотримання державної таємни­ці), будуть порушувати право на захист підозрюваного, обвинуваченого, оскільки позбавляють можливостей спростувати такі докази.

Документи є самостійним видом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи (ст. 83 КПК). Документи — це зафіксована на матеріальному носії інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Використання в ч. 2 ст. 65 КПК терміна «інші документи» для виділення їх як самостійно­го виду доказів обумовлено тим, що протоколи слідчих дій і судового засідання, а також протоколи з відповідними додатками, складені упо­вноваженими органами за результатами оперативно-розшукових за­ходів, відповідають усім вимогам, які пред'являються до документів. Головна відмінність інших документів від вказаних протоколів у тому, що вони можуть бути складені поза межами кримінального процесу і не суб'єктами, які здійснюють кримінальне судочинство.

У статті 83 КПК ідеться про документи як вид доказів у широкому розумінні. Тому в кримінальному процесі документом може бути не тільки предмет, на якому з допомогою письмових знаків (букв, ієроглі­фів, нот, цифр) викладені чи засвідчені обставини, які мають значення для справи, але й предмет (будь-який носій, що відповідає вимогам), на якому такі відомості зафіксовані за допомогою звуку чи зображен­ня (фото-, відео-, кінодокументи, малюнки, карти, схеми, креслення, перфокарти, комп'ютерні документи (дискети, диски) тощо).

Документи можуть бути вилучені при провадженні слідчих дій (бухгалтерські документи при провадженні обшуку, виїмки та ін.); витребувані у підприємств, установ, організацій, посадових осіб, окре­мих громадян (медичні документи з відповідної установи охорони здоров'я, де громадянин лікувався, банківські документи з банку, в якому відкрито рахунок громадянина чи підприємства, тощо); подані фізичними та юридичними особами (довідки, характеристики).

Документи, в яких викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи, приєднуються до матеріалів кримінальної справи шляхом винесення постанови органом дізнання, слідчим, прокурором або ухвали судом (ст. 83 КПК). Обов'язковою умовою допустимості документа як доказу є наявність відомостей про те, яким чином він на­дійшов до справи (наприклад, протокол слідчої дії, протокол прийняття документа від певної особи). Документи зберігаються весь час при справі до вирішення її по суті. За клопотанням власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися цими докумен­тами, вилучені та приєднані до кримінальної справи документи або їх копії можуть бути надані їм у порядку, встановленому КПК.

Доказове значення має зміст, а не форма документів. Якщо ж до­кументи важливі для справи своїми іншими властивостями: зовнішнім виглядом (наприклад, слідами крові на фотографії), місцем, часом їх виявлення (наприклад, лист обвинуваченого, загублений ним на місці вчинення злочину), матеріалом, слідами підробки (наприклад, підроб­лений чек, підроблений паспорт) тощо, тобто мають місце ознаки речового доказу, — то на них поширюються норми, що стосуються речових доказів (статті 78-81 КПК).

Питання для самоконтролю

1.           Що означає «імунітет свідка»? Вкажіть осіб, які не можуть бути допитані як свідки.

2.           Охарактеризуйте фактори, які впливають на повноту і до­стовірність показань підозрюваного та обвинуваченого.

3.           Що слід розуміти під «речовими доказами» в кримінальному процесі?

4.           Назвіть види судових експертиз.

5.           Розкрийте поняття протоколів слідчих і судових дій як дже­рел доказів. Зазначте їх види та класифікацію.

6.           Охарактеризуйте процесуальне значення додатків до про­токолу слідчої дії.

7.           Які процесуальні гарантії щодо повноти і достовірності ін­формації, зафіксованої в протоколі, встановлені законодавцем?

8.           Назвіть ознаки документа як джерела доказів.

9.           У чому полягає відмінність між документом як самостійним видом доказів і документом — речовим доказом?

10.         Протоколи яких оперативно-розшукових заходів можуть бути джерелами доказів у кримінальній справі?