§ 5. Речові докази

Речовими доказами є предмети, які: 1) були знаряддям вчинення злочину; 2) зберегли на собі сліди злочину; 3) були об'єктом злочинних дій; 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом; 5) всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і ви­явлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності (ст. 78 КПК).

Особливість предметів як речових доказів припускає можливість візуального спостереження, фіксації їх властивостей, що сприяє вста­новленню обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. Ознаки, які відрізняють речові докази від інших видів доказів (протоколів слідчих дій, інших документів та ін.), такі:

1)     інформація, яка є належною до справи, відображається на пред­меті (документі) не в момент провадження слідчої (судової) дії, а за
рамками кримінального процесу;

2)     істотною властивістю речових доказів є їх незамінність. Речові докази створюються самим фактом і обстановкою вчиненого злочину.
Якщо речовий доказ втрачений, то створити інший чи замінити його не можна.

Таким чином, не можуть бути речовими доказами зразки для по­рівняльного експертного дослідження (ст. 199 КПК), бо вони пов'язані не з розслідуваною подією, а з фактом розслідування справи, відіграють допоміжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і не є незамінними на відміну від речових доказів. Однак загальне правило про незамінність речових доказів має виняток. Це можливість приєд­нання до справи похідних речових доказів — зліпків, копій слідів у випадку неможливості вилучення з місця події, обшуку та залучення до справи оригіналів предметів.

Знаряддями вчинення злочину можуть бути різні предмети, які мають певне призначення у сфері побутової, господарської, медичної, військової або іншої діяльності (ніж, викрутка, отрутохімікат, пістолет тощо), спеціально виготовлені або пристосовані для вчинення конкрет­ного злочину (відмичка, кастет, фінка, уламок скла). Предмети, які зберегли на собі сліди злочину, рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мікрочастки тощо, також є поширеним видом речових доказів. Оскіль­ки в багатьох випадках матеріальні сліди неможливо відокремити від поверхні, на якій вони знаходяться, ці сліди вилучаються разом з пред­метами, на яких вони відображені, а коли й це неможливо — виготов­ляються копії, зліпки.

Об'єкти злочинних дій — це предмети, на які було безпосередньо спрямоване злочинне посягання (майно, гроші, автомашина, тварини тощо). Гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, — це все те, що набуто на викрадені гроші, та гроші, виручені від продажу ви­крадених речей, а також самі гроші, одержані від реалізації викраденого майна. На відміну від об'єктів злочинних дій для цього виду речових доказів, як правило, не мають значення їх індивідуальні властивості. Серед інших предметів, які визнаються речовими доказами, можна ви­ділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші тощо).

Предмети, які можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці, надаються учасниками процесу і будь-якими громадянами. У протоколі відповідної слідчої дії необхід­но вказати, де, коли, у кого, за яких обставин був виявлений предмет.

Предмети, про які говориться в ст. 78 КПК, визнаються речовими доказами та приєднуються до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду лише після того, як вони будуть: 1) оглянуті; 2) по можливості сфотографовані; 3) доклад­но описані в протоколі огляду (ч. 1 ст. 79 КПК); 4) щодо них буде при­значено відповідну судову експертизу з подальшим одержанням ви­сновків експертів.

Порядок зберігання речових доказів визначений у статтях 79, 80 КПК, а також в Інструкції від 13 травня 2004 року № 96 «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у криміналь­них справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудово-го слідства і суду». Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підпри­ємству, установі чи організації (ч. 1 ст. 79 КПК). При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направ­ленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою (ч. 2 ст. 79 КПК). В окремих випадках речові докази можуть бути до ви­рішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі (ч. 3 ст. 79 КПК). Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закін­чення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів. У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказа­ми, вони зберігаються, поки набере чинності рішення суду, винесене у спорі в порядку цивільного судочинства. Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися та які не можуть бути повернуті власникові, не­гайно здаються відповідним державним або приватним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в мо­мент повернення (ст. 80 КПК).

Залежно від того, до якого виду належить речовий доказ, вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи вирішується питання про речові докази. При цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються; 2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; 3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересо­вані особи просять про це, можуть бути передані їм; 4) гроші, цінно­сті та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в дохід дер­жави; 5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства (ст. 81 КПК).

Речові докази підлягають перевірці та оцінці в сукупності з інши­ми доказами, які є у справі. При оцінці доказового значення речового доказу необхідно враховувати обставини, за яких даний предмет був виявлений. Якщо в матеріалах справи немає даних про те, коли і за яких обставин виявлений предмет, то він позбавляється значення до­казу. Потрібно враховувати час, який пройшов з моменту, коли предмет набув властивості речового доказу, наявність і характер змін, які від­булися з предметом, можливість підробки речових доказів, умисного їх створення чи спотворення властивостей і ознак.