§ 4. Проблеми та перспективи інвестиційної діяльності в Україні

Рівень інвестиційної активності в державі залежить від інвести­ційного клімату, тобто системи політичних, економічних, юридичних, соціальних, організаційних умов, в яких здійснюється функціонування капіталу. Зазначені умови включають: характер політичної ситуації у приймаючій країні; рівень забезпеченості прав власності; рівень ста­більності та досконалості законів щодо режиму іноземного інвесту­вання; стан системи оподаткування; масштаби ринку; кількісні та якісні характеристики природних та людських ресурсів; стан вироб­ничої, ринкової, інформаційної та соціальної інфраструктури; рівень корумпованості та бюрократизації суспільства.

В Україні зазначені чинники перебувають у такому стані, що не можуть сприяти розвиткові цього процесу. Інвестиційний процес на­самперед гальмується податковим законодавством, яке в Україні має низку недоліків: нестабільність і складність податкового законодавства, податки є одними з найбільших серед країн із перехідною економікою. Тому слід передбачити в майбутньому зниження податкового тиску на виробництво, диференціювати податкові ставки залежно від пріори­тетності сфер виробництва та інноваційного оновлення економіки, розвитку енерго- та матеріалозберігаючих технологій, застосовувати податкові пільги (канікули) при оподаткуванні прибутку, що викори­стовується для розвитку виробництва. Тобто податкова система має стати інструментом модернізації економіки.

На витрати та прибуток підприємств суттєво впливають і норми амортизації. Впровадження на підприємствах прискореної амортизації дало б змогу підприємствам у найближчій перспективі збільшити при­буток, а відтак і відрахування на інвестиції. Надзвичайно результатив­не джерело інвестицій — іноземний капітал.

У всьому світі фінансування капіталовкладень значною мірою здійснюється у вигляді кредитних ресурсів. Однак участь банківської системи України у відтворювальному процесі незначна. Причина та­кого стану полягає в невеликих розмірах комерційних банків, що не дає їм можливості концентрувати капітали та активи в розмірах, які відповідають зростаючому попиту на довготермінові кредити.

За наявності надійної системи страхування можна значно збільши­ти і таке джерело інвестування, як заощадження населення. В Україні населення зберігає свої заощадження у вільно конвертованій валюті. Якщо створити відповідні умови, ці кошти працювали б на розвиток економіки. Слід також розробити механізм залучення в економіку та легалізації «тіньового» капіталу, кошти та ресурси якого, за оцінками уряду, дорівнюють офіційним.

Одним із джерел внутрішнього фінансування є посилення контролю за зовнішньоекономічними операціями, що забезпечить повернення експортного виторгу. Слід прагнути до забезпечення інноваційного характеру імпорту, передусім, спрямованого на створення матеріало- зберігаючих технологій. Одним із джерел збільшення внутрішнього інвестування може бути й скорочення витрат на утримання централь­них органів влади. Згідно з вимогами соціальної справедливості, до­ходи вищих посадовців не можуть значно відриватися від середніх доходів населення країни.

Обмеженість та зростаюча вартість паливно-енергетичних ресурсів в Україні та інших перехідних країнах, необхідність підвищення кон­курентоспроможності країни вимагає збільшення інвестицій у нові наукомісткі виробництва, активізації інноваційної діяльності. Однак витрати на науково-дослідницькі та проектно-конструкторські роботи порівняно з розвинутими країнами світу в Україні незначні. Причина такого стану полягає в обмеженості власних та кредитних коштів, від­сутності ефективного зв’язку академічної науки з передовими техно­логіями, недостатньому захисті інтелектуальної власності, недоліках системи оподаткування (витрати на наукові дослідження, навчання персоналу, прискорену амортизацію не звільняються від оподаткуван­ня), недостатній підтримці технопарків з боку держави.

Надзвичайно ефективним джерелом інноваційно-інвестиційного процесу є іноземний капітал. ТНК значно збільшили простір для роз­міщення капіталу і стали надзвичайно розбірливими у виборі країни- реципієнта, тобто вимогливо підходять до оцінки інвестиційного клі­мату в країні базування. З проведенням ринкового реформування економік країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав по­силюється конкуренція на ринку капіталів. За таких умов для залучен­ня іноземного капіталу обмежитись тільки здійсненням ліберальної політики регулювання вже недостатньо, необхідні цілеспрямовані, стимулюючі заходи.

На думку експертів ООН, для залучення прямих іноземних інве­стицій (ПІІ) багатьом країнам насамперед необхідно створити про себе уявлення як про сприятливе місце для реалізації іноземних проектів. Зміна інвестиційного іміджу потребує поширення інформації, корисної для інвесторів. Це насамперед відомості загального характеру про країну і її інвестиційні можливості (макроекономічні показники, стан окремих галузей, перелік і окремі дані про місцеві компанії — потен­ційних партнерів по спільних підприємствах за участю іноземного капіталу або постачальників тих чи інших необхідних для реалізації інвестиційних проектів, докладна інформація про здійснювані або плановані в тій чи іншій програмі приватизації).

Необхідна також інформація юридичного характеру щодо законо­давчого й адміністративного режимів ПІІ в цілому діяльності приват­ного бізнесу, існуючих засобів заохочення інвестицій, структури орга­нів і процедур, із якими іноземному інвестору доведеться мати справу при здійсненні проекту. Інформація про інвестиційні можливості кра­їни та існуючий у ній режим регулювання ПІІ особливо важлива, оскільки при її відсутності міжнародні інвестори взагалі не розгляда­ють цю країну як партнера. Таку інформацію ТНК зазвичай одержують від міжнародних консультаційно-досліджувальних фірм, які регулярно публікують відповідні довідники.

Однак такої інформації явно недостатньо для прийняття рішення. Для значного залучення іноземних інвесторів за сучасних умов необхідні спеціальні стимулюючі заходи податкового, фінансового та організацій­ного характеру. Такі заходи мають компенсувати існуючі недоліки загаль­ноекономічної кон’юнктури в певній країні або посилити привабливість окремих галузей чи районів для реалізації інвестиційних проектів. Із се­редини 80-х років у світі спостерігається активний процес збільшення масштабів використання спеціальних заходів із стимулювання ПІІ як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні регіональному.

Українська економіка потребує саме капіталів для будівництва нових, реконструкції та модернізації діючих підприємств, здійснення інноваційних проектів. На жаль, наша держава розглядається зарубіж­ними аналітиками як регіон з майже 100 %-м ризиком для інвестицій. Можна назвати численні складові цього ризику, серед яких особливе значення має недосконалість вітчизняного законодавства, що регулює цю важливу сферу міжнародної економічної діяльності України.

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність категорії «капітал»?

2. Що являє собою процес інвестування?

3. Що таке «чиста продуктивність капіталу»?

4.  Охарактеризуйте поняття «сполучене виробництво».

5. Як визначити майбутню вартість поточних інвестицій?

6.  У чому полягає сутність дисконтування?

7. Які процеси відбуваються на ринку позичкового капіталу?

8. Що означає позика?

9. Охарактеризуйте суб’єктів попиту і пропозиції позичкового капіталу.

10. Чим відрізняється чиста процентна ставка від номінальної?

11. Які основні сегменти ринку кредитних ресурсів?

12. Що таке кредит? Які види кредиту вам відомі?

13. Які функції ринку кредитних ресурсів ви знаєте?

14. Розкрийте економічний зміст лізингу. Хто є учасником лізин­гової угоди?

15. Порівняйте фінансовий та оперативний лізинг.

16. У чому полягають переваги лізингу для лізингодавця, лізин- гоотримувача та продавця лізингового товару?

17. Які складові включаються у поняття «інвестиційний клі­мат»?

18. Які засоби прискорення інноваційного процесу є найбільш дієвими в умовах України?