Печать
PDF

Глава 13 Ринок капіталу. Процент - § 3. Ринок послуг капіталу. Лізинг як засіб фінансування інвестиційних проектів. Рентна оцінка капіталу

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

§ 3. Ринок послуг капіталу. Лізинг як засіб фінансування інвестиційних проектів. Рентна оцінка капіталу

Ринок послуг капіталу можна класифікувати як один із сегментів ринку капіталу, де капітальні блага не набуваються у власність, а орен­дуються за певну плату. Остання встановлюється в результаті взаємо­дії попиту на такі послуги та їх пропозиції. Ціна послуг капіталу на­зивається рентною оцінкою (інколи також: орендна плата, лізингова оцінка).

Суб’єктами попиту на ринку послуг капіталу є фірми (бізнес), які потребують інвестицій, представлених машинами, обладнанням, ви­робничими приміщеннями. Попит на послуги капіталу є обернено залежним від його граничної продуктивності.

Суб’єктами пропозиції на ринку послуг капіталу виступають фірми (бізнес). Надаючи капітальні блага в тимчасове користування з метою отримання плати (рентної оцінки), вони відмовляються від альтерна­тивного застосування капіталу. Для купівлі блага необхідно витратити певні кошти — власні або позикові. Якщо власні, фірма відмовляється від інших способів їхнього використання (банківський депозит, купів­ля земельної ділянки із подальшою здачею в оренду та ін.). Отже, оцінюючи існуючу вартість очікуваних доходів, фірма-суб’єкт пропо­зиції зменшить її на величину неотриманого доходу із застосуванням процедури дисконтування. Мінімально прийнятна рентна оцінка має бути достатньою для покриття витрат постачальника послуг, врахову­ючи його нормальний прибуток (на рівні позичкового відсотка). За низької норми позичкового відсотка вигіднішим є надання послуг ка­піталу, але висока орендна плата збільшить попит на ринку позичко­вого капіталу і спричинить підвищення норми відсотка. У міру зро­стання інвестицій збільшуватиметься пропозиція капітальних благ і орендна плата почне знижуватись, що відтворить зменшення норми відсотка. Таким чином, ринок послуг капіталу тісно пов’язаний із ринком позичкового капіталу.

Ціна послуг капіталу не випадково інколи називається «лізинго­вою». Лізинг є найпоширенішою послугою на ринку капіталу, одним із засобів фінансування інвестиційних проектів. Його визначають як різновид інвестиційного кредиту, довгострокової оренди капітальних благ, різновид продажу в розстрочку, вид підприємницької (посеред­ницької) діяльності. Дійсно, за своєю суттю лізинг — комплексна операція: одночасно оренда, кредитування й інвестування. Причому отримання доходів залежить від права на використання майна, а не володіння ним.

Класичний лізинг передбачає участь трьох сторін: лізингодавця (власника об’єкта лізингу), лізингоотримувача (користувача), продав­ця (постачальника) майна.

Потенційний лізингоотримувач через нестачу або відсутність влас­них коштів і обмежений доступ до кредитних ресурсів, або відсутність необхідності в купівлі майна звертається до лізингодавця з пропозицією про укладення лізингової угоди, зміст якої полягає у наступному. Лізин- гоотримувач обирає продавця потрібного майна, а лізингодавець купує вказане майно у власність і передає лізингоотримувачеві в тимчасове користування за встановлену договором лізингу плату (рис. 13.4).

Таким чином, лізингодавець виступає посередником, який закупо­вує об’єкти лізингу з єдиною метою — передати їх у користування і отримати прибуток. По завершенні терміну договору, залежно від умов останнього, майно повертається лізингодавцеві або переходить у влас­ність лізингоотримувача. Якщо продавець і лізингодавець, або про­давець і лізингоотримувач є однією особою, кількість учасників ско­рочується до двох. Навпаки, при реалізації масштабного проекту кількість учасників збільшується. Зазвичай до лізингу складовою час­тиною входять угоди, пов’язані з отриманням кредиту лізингодавцем для купівлі об’єкта лізингу, страхуванням, забезпеченням виконання зобов’язань користувачем, тож до угоди залучаються відповідні сто­рони (банк, страхова компанія).

Об’єктом лізингу може бути будь-яке не заборонене до вільного обороту рухоме і нерухоме майно, крім того, що знищується в процесі виробництва. Фактично це капітальні блага, що можуть бути відне­сені до основних фондів. Найчастіше об’єктами лізингу стають маши­н, обладнання.

Лізингодавцем можуть бути: банк або інша фінансово-кредитна установа; спеціалізована лізингова компанія, для якої лізингове посе­редництво — основний вид діяльності; будь-яка фірма, для якої лізинг не профілююча, але й не заборонена сфера діяльності. Лізингоотри- м /вач — юридична особа або підприємці без утворення такої. Продавцем майна виступають виробники обладнання, постачальницько- збутові організації, торговельні фірми.

 

Таким чином, під лізингом слід розуміти всю систему економіко- правових відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і подальшою здачею його в тимчасове користування за певну плату. Економічні відносини між учасниками лізингу виникають за та­кими напрямами: позика, купівля-продаж, оренда. Вони реалізуються через договори: кредитний, купівлі-продажу, лізингу. Відносини з тим­часового використання виникають лише після виконання договору купівлі-продажу, якому передує отримання лізингодавцем позики. Скла­довими угоди в сучасних умовах є договори страхування і застави.

Необхідно розрізняти лізинг як систему відносин і договір лізингу про передання майна у тимчасове користування. Специфіка лізингу як економічної категорії полягає в тому, що в системі економічних відносин суб’єктів угоди відбувається процес відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Це визначає належність об’єкта угоди в різних формах одночасно: як власності — лізингодавцеві, як функції капіталу — лізингоотримувачеві. Отже, суть лізингу полягає в розмежуванні двох найважливіших повноважень: користування і володіння. Розвиток лізин­гових відносин, з одного боку, сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з другого — її подоланню, зміні власника. Лізинг являє собою одну з найпрогресивніших форм діалектичного ви­рішення протиріч відносин власності та інвестиційного накопичення.

Основними видами лізингу є фінансовий та оперативний.

Фінансовий лізинг передбачає спеціальне придбання об’єкта із по­дальшою здачею в тимчасове користування на термін, близький до терміну експлуатації або амортизації більшої частини вартості об’єкта лізингу. При цьому лізингоодержувач майже повністю виплачує вар­тість майна лізингодавцеві у складі лізингових платежів. Всі обов’язки і ризики, пов’язані із правом власності (загибелі, псування об’єкта, технічного обслуговування, страхування) перебирає на себе лізинго- отримувач. Об’єкт лізингу обліковується на його балансі. Після завер­шення терміну угоди об’єкт зазвичай переходить у власність лізинго- отримувача (викуповується за залишковою вартістю). Фінансовий лі­зинг можна розглядати як передання позики користувачеві, але не в грошовій формі, а у формі об’єкта лізингу (капітального блага). І ко­місія лізингодавця встановлюється не за оренду об’єкта, а на позику і «оренду» (право користування) тих грошей, які у цей об’єкт інвесто­вано. Тому фінансовий лізинг визначають як фінансову оренду.

Оперативний лізинг передбачає: термін договору, набагато менший за термін експлуатації об’єкта лізингу; лізингові платежі не компенсу­ють його вартості; всі ризики і обов’язки щодо технічного обслугову­вання, страхування та ін. несе лізингодавець; після завершення термі­ну договору об’єкт повертається лізингодавцю; об’єкт надається в лі­зинг багатократно різним користувачам. У оперативний лізинг може надаватись як майно, що є в наявності (власності) у лізингодавця, так і спеціально придбане на замовлення. У зв’язку з додатковими ризи­ками лізингодавця платежі за оперативним лізингом є вищими. Загалом оперативний лізинг ідентичний звичайній оренді.

Слід зазначити, що один вид лізингу в ході виконання договору може, за згодою сторін, переходити в інший. Так, в Україні з метою отримання податкових преференцій лізинг фінансовий за формою ін­коли перетворюється на оперативний за суттю.

Популярними є й такі різновиди лізингу, як зворотний (двосторон­ня угода, лізингоотримувач і продавець — одна особа), «мокрий» (лі- зингодавець надає послуги з технічного обслуговування, страхування та ін.), левредж-лізинг (до фінансування угоди залучаються кілька кредиторів).

Різноманіття видів лізингу, його гнучкість, маневреність дають змогу забезпечити баланс інтересів усіх учасників угоди. Мотивацією лізингодавця є отримання прибутку від надання послуг, високий сту­пінь захисту від ризиків. Для кредиторів (банків), страхових компаній участь у лізингу — це можливість збільшити коло клієнтів, а отже — і прибутки. Переваги для виробника (продавця) об’єкта лізингу поляга­ють у розширенні кількості споживачів, збільшенні обсягів збуту, отриманні гарантованої оплати за свою продукцію.

Лізинг для отримувача є своєрідним компромісом між необхідністю і можливостями і за певних умов забезпечує:

1)  можливість своєчасного оновлення виробничої бази, одержання принципово нового обладнання без придбання його у власність;

2)  оперативне вирішення виробничих завдань з найменшим ризи­ком морального старіння техніки;

3)  отримання додаткових ресурсів за неможливості залучення по­зикових коштів або за наявності кредитних обмежень. При лізингу заставою частково служить сам об’єкт угоди, меншими є вимоги до платоспроможності користувача;

4)  економію на трансакційних витратах через звільнення від необ­хідності укладати низку договорів (кредиту, купівлі-продажу та ін.).

Слід додати, що в багатьох країнах фінансовий лізинг відкриває для його учасників кілька каналів отримання податкових пільг.

Ринок лізингових послуг в Україні є перспективним і перебуває у стані формування.