Глава 13 Ринок капіталу. Процент - § 3. Ринок послуг капіталу. Лізинг як засіб фінансування інвестиційних проектів. Рентна оцінка капіталу
§ 3. Ринок послуг капіталу. Лізинг як засіб фінансування інвестиційних проектів. Рентна оцінка капіталу
Ринок послуг капіталу можна класифікувати як один із сегментів ринку капіталу, де капітальні блага не набуваються у власність, а орендуються за певну плату. Остання встановлюється в результаті взаємодії попиту на такі послуги та їх пропозиції. Ціна послуг капіталу називається рентною оцінкою (інколи також: орендна плата, лізингова оцінка).
Суб’єктами попиту на ринку послуг капіталу є фірми (бізнес), які потребують інвестицій, представлених машинами, обладнанням, виробничими приміщеннями. Попит на послуги капіталу є обернено залежним від його граничної продуктивності.
Суб’єктами пропозиції на ринку послуг капіталу виступають фірми (бізнес). Надаючи капітальні блага в тимчасове користування з метою отримання плати (рентної оцінки), вони відмовляються від альтернативного застосування капіталу. Для купівлі блага необхідно витратити певні кошти — власні або позикові. Якщо власні, фірма відмовляється від інших способів їхнього використання (банківський депозит, купівля земельної ділянки із подальшою здачею в оренду та ін.). Отже, оцінюючи існуючу вартість очікуваних доходів, фірма-суб’єкт пропозиції зменшить її на величину неотриманого доходу із застосуванням процедури дисконтування. Мінімально прийнятна рентна оцінка має бути достатньою для покриття витрат постачальника послуг, враховуючи його нормальний прибуток (на рівні позичкового відсотка). За низької норми позичкового відсотка вигіднішим є надання послуг капіталу, але висока орендна плата збільшить попит на ринку позичкового капіталу і спричинить підвищення норми відсотка. У міру зростання інвестицій збільшуватиметься пропозиція капітальних благ і орендна плата почне знижуватись, що відтворить зменшення норми відсотка. Таким чином, ринок послуг капіталу тісно пов’язаний із ринком позичкового капіталу.
Ціна послуг капіталу не випадково інколи називається «лізинговою». Лізинг є найпоширенішою послугою на ринку капіталу, одним із засобів фінансування інвестиційних проектів. Його визначають як різновид інвестиційного кредиту, довгострокової оренди капітальних благ, різновид продажу в розстрочку, вид підприємницької (посередницької) діяльності. Дійсно, за своєю суттю лізинг — комплексна операція: одночасно оренда, кредитування й інвестування. Причому отримання доходів залежить від права на використання майна, а не володіння ним.
Класичний лізинг передбачає участь трьох сторін: лізингодавця (власника об’єкта лізингу), лізингоотримувача (користувача), продавця (постачальника) майна.
Потенційний лізингоотримувач через нестачу або відсутність власних коштів і обмежений доступ до кредитних ресурсів, або відсутність необхідності в купівлі майна звертається до лізингодавця з пропозицією про укладення лізингової угоди, зміст якої полягає у наступному. Лізин- гоотримувач обирає продавця потрібного майна, а лізингодавець купує вказане майно у власність і передає лізингоотримувачеві в тимчасове користування за встановлену договором лізингу плату (рис. 13.4).
Таким чином, лізингодавець виступає посередником, який закуповує об’єкти лізингу з єдиною метою — передати їх у користування і отримати прибуток. По завершенні терміну договору, залежно від умов останнього, майно повертається лізингодавцеві або переходить у власність лізингоотримувача. Якщо продавець і лізингодавець, або продавець і лізингоотримувач є однією особою, кількість учасників скорочується до двох. Навпаки, при реалізації масштабного проекту кількість учасників збільшується. Зазвичай до лізингу складовою частиною входять угоди, пов’язані з отриманням кредиту лізингодавцем для купівлі об’єкта лізингу, страхуванням, забезпеченням виконання зобов’язань користувачем, тож до угоди залучаються відповідні сторони (банк, страхова компанія).
Об’єктом лізингу може бути будь-яке не заборонене до вільного обороту рухоме і нерухоме майно, крім того, що знищується в процесі виробництва. Фактично це капітальні блага, що можуть бути віднесені до основних фондів. Найчастіше об’єктами лізингу стають машин, обладнання.
Лізингодавцем можуть бути: банк або інша фінансово-кредитна установа; спеціалізована лізингова компанія, для якої лізингове посередництво — основний вид діяльності; будь-яка фірма, для якої лізинг не профілююча, але й не заборонена сфера діяльності. Лізингоотри- м /вач — юридична особа або підприємці без утворення такої. Продавцем майна виступають виробники обладнання, постачальницько- збутові організації, торговельні фірми.
Таким чином, під лізингом слід розуміти всю систему економіко- правових відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і подальшою здачею його в тимчасове користування за певну плату. Економічні відносини між учасниками лізингу виникають за такими напрямами: позика, купівля-продаж, оренда. Вони реалізуються через договори: кредитний, купівлі-продажу, лізингу. Відносини з тимчасового використання виникають лише після виконання договору купівлі-продажу, якому передує отримання лізингодавцем позики. Складовими угоди в сучасних умовах є договори страхування і застави.
Необхідно розрізняти лізинг як систему відносин і договір лізингу про передання майна у тимчасове користування. Специфіка лізингу як економічної категорії полягає в тому, що в системі економічних відносин суб’єктів угоди відбувається процес відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції. Це визначає належність об’єкта угоди в різних формах одночасно: як власності — лізингодавцеві, як функції капіталу — лізингоотримувачеві. Отже, суть лізингу полягає в розмежуванні двох найважливіших повноважень: користування і володіння. Розвиток лізингових відносин, з одного боку, сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з другого — її подоланню, зміні власника. Лізинг являє собою одну з найпрогресивніших форм діалектичного вирішення протиріч відносин власності та інвестиційного накопичення.
Основними видами лізингу є фінансовий та оперативний.
Фінансовий лізинг передбачає спеціальне придбання об’єкта із подальшою здачею в тимчасове користування на термін, близький до терміну експлуатації або амортизації більшої частини вартості об’єкта лізингу. При цьому лізингоодержувач майже повністю виплачує вартість майна лізингодавцеві у складі лізингових платежів. Всі обов’язки і ризики, пов’язані із правом власності (загибелі, псування об’єкта, технічного обслуговування, страхування) перебирає на себе лізинго- отримувач. Об’єкт лізингу обліковується на його балансі. Після завершення терміну угоди об’єкт зазвичай переходить у власність лізинго- отримувача (викуповується за залишковою вартістю). Фінансовий лізинг можна розглядати як передання позики користувачеві, але не в грошовій формі, а у формі об’єкта лізингу (капітального блага). І комісія лізингодавця встановлюється не за оренду об’єкта, а на позику і «оренду» (право користування) тих грошей, які у цей об’єкт інвестовано. Тому фінансовий лізинг визначають як фінансову оренду.
Оперативний лізинг передбачає: термін договору, набагато менший за термін експлуатації об’єкта лізингу; лізингові платежі не компенсують його вартості; всі ризики і обов’язки щодо технічного обслуговування, страхування та ін. несе лізингодавець; після завершення терміну договору об’єкт повертається лізингодавцю; об’єкт надається в лізинг багатократно різним користувачам. У оперативний лізинг може надаватись як майно, що є в наявності (власності) у лізингодавця, так і спеціально придбане на замовлення. У зв’язку з додатковими ризиками лізингодавця платежі за оперативним лізингом є вищими. Загалом оперативний лізинг ідентичний звичайній оренді.
Слід зазначити, що один вид лізингу в ході виконання договору може, за згодою сторін, переходити в інший. Так, в Україні з метою отримання податкових преференцій лізинг фінансовий за формою інколи перетворюється на оперативний за суттю.
Популярними є й такі різновиди лізингу, як зворотний (двостороння угода, лізингоотримувач і продавець — одна особа), «мокрий» (лі- зингодавець надає послуги з технічного обслуговування, страхування та ін.), левредж-лізинг (до фінансування угоди залучаються кілька кредиторів).
Різноманіття видів лізингу, його гнучкість, маневреність дають змогу забезпечити баланс інтересів усіх учасників угоди. Мотивацією лізингодавця є отримання прибутку від надання послуг, високий ступінь захисту від ризиків. Для кредиторів (банків), страхових компаній участь у лізингу — це можливість збільшити коло клієнтів, а отже — і прибутки. Переваги для виробника (продавця) об’єкта лізингу полягають у розширенні кількості споживачів, збільшенні обсягів збуту, отриманні гарантованої оплати за свою продукцію.
Лізинг для отримувача є своєрідним компромісом між необхідністю і можливостями і за певних умов забезпечує:
1) можливість своєчасного оновлення виробничої бази, одержання принципово нового обладнання без придбання його у власність;
2) оперативне вирішення виробничих завдань з найменшим ризиком морального старіння техніки;
3) отримання додаткових ресурсів за неможливості залучення позикових коштів або за наявності кредитних обмежень. При лізингу заставою частково служить сам об’єкт угоди, меншими є вимоги до платоспроможності користувача;
4) економію на трансакційних витратах через звільнення від необхідності укладати низку договорів (кредиту, купівлі-продажу та ін.).
Слід додати, що в багатьох країнах фінансовий лізинг відкриває для його учасників кілька каналів отримання податкових пільг.
Ринок лізингових послуг в Україні є перспективним і перебуває у стані формування.