Печать
PDF

Глава 13 Ринок капіталу. Процент - § 2. Ринок кредитних ресурсів. Ставка процента

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

§ 2. Ринок кредитних ресурсів. Ставка процента

Аналіз стану і особливостей функціонування ринку позичкового капіталу є важливим з двох причин. З одного боку, залучення кредит­них ресурсів через ринок позичкового капіталу — важливе джерело коштів на розвиток виробництва, з другого — розміщення тимчасово вільних коштів через ринок позичкового капіталу являють собою ре­альну альтернативу вкладання коштів у виробництво.

Позика (loanable funds) означає купівлю-продаж права подальшо­го використання грошей у формі реальних виробничих ресурсів.

Ціна, яка сплачується за використання позикових коштів, назива­ється ставкою процента (r — rate). Це та кількість грошей, яку по­трібно заплатити за використання однієї грошової одиниці (гривні, долара, євро тощо) позикових коштів протягом року. Вона визначаєть­ся як процент від кількості грошей, взятих у позику.

Попит на позичковий капітал (D) — це та кількість позикових коштів (Q), яку позичальники можуть і бажають придбати за певними
ставками процента. Що вищою є ставка процента, то менший (за інших рівних умов) попит на позичковий капітал, і навпаки.

Суб’єкт попиту на ринку позичкового капіталу називається пози­чальником, або боржником. Ним може бути: фірма, споживач, держава, місцеві органи управління.

Пропозиція позичкового капіталу (S) — це та кількість позикових коштів, яку можуть і бажають запропонувати позикодавці (кредитори) у вигляді позики за певної ставки процента. Що вищою є ставка про­цента, то більшою (за інших рівних умов) буде пропозиція позичково­го капіталу.

Суб’єкт пропозиції на ринку позичкового капіталу називається по­зикодавцем, або кредитором. Ним може бути будь-який власник тим­часово вільних коштів: фірма, споживач, спеціалізована установа (банк, страхова компанія, інвестиційний фонд тощо). Пропонуючи капітал, вони відмовляються від можливості використання коштів у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості одержати платну освіту та від інших альтернативних ва­ріант їв використання капіталу. Що більша сума капіталу позичається, то більшими є граничні витрати втрачених можливостей (МОС — marginal opportunity cost). Пропозицію капіталу як відбиток «витрат втрачених можливостей» його застосування можна зобразити графіч­но (рис. 13.2).

 

Отже, якщо одержувачі доходів не споживають їх повністю, а час­тину заощаджують, то ці заощадження можна використовувати як позичкові кошти для інвестування у виробництво і вони внаслідок цьог стають товаром на ринку чинників виробництва.

 

 

Номінальна ставка процента r формується під впливом факторів, що ведуть до порушення рівноваги:

1)  змін у пропозиції: зростання збережень населення і накопичень фірми в умовах стабільної економіки призводить до зменшення ставки процента, і навпаки;

2)   змін у попиті на позикові кошти: зростання попиту в умовах швидкого розвитку економіки і навіть у період кризи сприяє зростанню ставки процента, і навпаки;

3)  державної політики регулювання ставки процента.

Номінальна ставка процента змінюється в певному діапазоні, за­лежно від ступеня ризику наданої позики. Враховуються:

ризик невиконання зобов’язань, несвоєчасного повернення пози­чених коштів та процентів за ними; ризик зростання темпів інфляції: що вищими є ризики, то вищий процент призначить кредитор;

термін повернення позики: що довший період позики, то вищий процент, оскільки важко визначити альтернативні витрати позикових коштів, а також можливості позичальника розрахуватися;

розмір позики: що більшою є позика, то вищий процент;

обмеження конкуренції на фінансовому ринку: позикодавець- монополіст може призначати вищий процент за позиками тільки тому, що в позичальника немає вибору.

У результаті номінальна ставка процента визначається як сума чистої ставки, інфляційної надбавки (IP), надбавки за ризик несплати процента і неповернення позикових коштів (DRP), надбавки за ризик, пов’язаний з тривалим терміном боргу (MRP):

 

 

Підприємці використовують можливості капіталовкладень, очіку­ючи одержати певну норму прибутку. Тому вони готові запропонувати «премію» тому, хто надасть у їх розпорядження кошти, необхідні для інвестицій. Якщо ця премія, тобто процент, менша норми прибутку, яку можна одержати від цього капіталовкладення, то підприємець буде вва­жати вигідним для себе позичити запропоновані гроші і здійснити ін­вестиції. І навпаки, якщо «ціна» грошей перевищує норму прибутку, яку мають намір отримати від вкладення капіталу, то підприємець не по­зичатиме ці гроші з метою їх інвестування. У разі коли норма процента дорівнює нормі прибутку, підприємцю буде байдуже, брати кредит чи ні і відповідно здійснювати інвестиції або відмовитись від них.

При зниженні процентної ставки норма одержаного прибутку зрос­татиме, оскільки ціна, сплачена підприємцем за використання позиче­них коштів, буде нижчою. Однак необхідно враховувати також можли­ві зміни норми процента в майбутньому. Якщо передбачається знижен­ня норми процента, то треба брати до уваги, що майбутні інвестори також перебуватимуть у сприятливих умовах і зможуть вкладати свої капітали при нижчому рівні прибутку.

Рух позичкового капіталу, тобто його надання на умовах терміно­вості, забезпеченості, повернення, за плату у вигляді процента, нази­вається кредитом.

На ринку капіталів реалізуються дві основні форми кредиту: ко­мерційний та банківський. Комерційний кредит надається продавцем товару покупцю у вигляді продажу товару з відстроченням платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель. Головна мета такого кредиту — прискорення процесу реалізації товарів і одержання прибутку.

Банківський кредит надається банками та іншими кредитно- фінансовими інститутами юридичним та фізичним особам, державі у вигляді грошових позик. Банківський кредит має більш широку сферу застосування і може виступати як позика капіталу для функціонуючих підприємств або у вигляді позики грошей, тобто як платіжний засіб при сплаті боргів. Існує кілька форм банківського кредиту.

Кредити банків та інших кредитно-фінансових інститутів під під­приємницькі проекти нерідко є іпотечними, тобто являють собою довгострокові позики, що надаються для придбання землі або інших об’єктів ринку нерухомості під заставу землі та будівель.

Для розвитку виробництва, крім того, важливими є: державний кредит, який надається населенням і підприємцями державі та місцевим органам влади шляхом випуску в обіг облігацій державних позик;

міжнародний — надається міжнародними фінансовими організа­ціями, урядами та підприємцями інших держав.

Ринок позичкового капіталу є важливим сегментом ринку кредитних ресурсів. Останній включає грошовий ринок, на якому надаються кредити терміном від кількох тижнів до одного року (короткотермінові позики), і безпосередньо ринок капіталів, де кошти надаються від одного до п’яти і більше років (середньострокові та довгострокові позики). Продавцями на ринку капіталів виступають комерційні та інвестиційні банки, страхо­ві компанії, пенсійні фонди. У ролі покупців — промислові і торговельні фірми, держава, фізичні особи. На практиці між цими ринками відсутня чітка межа, оскільки відбувається безперервне переливання коштів.

Залежно від об’єкта продажу ринок кредитних ресурсів ділиться на ринок грошей та ринок облігацій (про це йтиметься у 20-й главі).

За інституціональною ознакою сучасний ринок кредитних ресурсів включає дві головні ланки: кредитну систему (сукупність різноманітних кредитно-фінансових інститутів) і ринок цінних паперів (облігацій). Ринок кредитних ресурсів виконує низку важливих функцій: акумуляція вільних коштів, накопичення фіктивного капіталу; трансформація коштів безпосередньо в позичковий капітал і ви­користання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування про­цесу виробництва;

прискорення концентрації й централізації капіталу і його перероз­поділу, сприяння створенню потужних фінансово-промислових груп і прискоренню інноваційно-інвестиційних процесів;

фінансова підтримка структурної перебудови економіки світового господарства, прискорення процесу економічної глобалізації.

Рівень розвитку національних ринків кредитних ресурсів залежить від економічного розвитку держави. Найпотужнішим є ринок США, для якого характерна наявність двох розвинених інституцій: кредитної системи і ринку цінних паперів, значний обсяг нагромадження грошо­вого капіталу, розгалуження міжнародних зв’язків. Високо розвинені кредитні ринки мають такі європейські країни, як Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія. Значну роль у світовій еконо­міці відіграють кредитні ринки Японії. Країни, що розвиваються, ма­ють ринки капіталів, які ще не досягають рівня вищезазначених країн внаслідок обмеженості ринку цінних паперів та відсутності низки важливих кредитно-фінансових інститутів.