§ 3. Функції фірми. Зовнішнє та внутрішнє середовище фірми. Види фірм (підприємств)

Фірма як організаційна форма підприємницької діяльності, по-перше, виконує функції економічного ресурсу суспільства — підпри­ємництва, а по-друге, бере на себе операційні функції бізнесу: марке­тинг, виробництво, науково-технічний розвиток, матеріально-технічне забезпечення, управління персоналом, фінансування, облік, інновації, соціальний розвиток (табл. 10.2).

Фірма є відкритою соціотехнічною та соціоекономічною системою, яка залежить від зовнішнього середовища та взаємодіє з ним і одно­часно має внутрішнє середовище, основними компонентами якого є технології і люди.

Зовнішнє середовище фірми — це чинники й умови, що перебу­вають поза фірмою й існують незалежно від неї, але впливають або можуть впливати на її функціонування. Загальною рисою факторів зовнішнього середовища є їх неконтрольованість з боку фірми. Відпо­відно до характеру впливу — прямого або непрямого — чинники зов­нішнього середовища фірми можна розподілити на дві групи.

Перша група—зовнішнє макросередовище фірми — охоплює чинники, що здійснюють непрямий, опосередкований вплив на її ефективність: еко­номічні, соціальні, політичні, правові, науково-технічні, культурні, демогра­фічні, природні, міжнародні чинники підприємницької діяльності.

Друга група чинників зовнішнього середовища фірми — це мікро- середовище, яке безпосередньо впливає на її функціонування: поста­чальники, клієнти, конкуренти, посередники, так звані контактні ауди­торії — заклади ринкової, суспільної, державної інфраструктури, з якими контактує фірма (банки, біржі, засоби масової інформації, сус­пільні організації, державні органи та ін.). Чинники мікросередовища є своєрідним провідником впливу на фірму факторів макросередовища.

 

До зовнішнього середовища фірми належить інституціональне середовище, яке, згідно з визначенням Л. Девісона та Д. Норта, є су­купністю основоположних політичних, соціальних та юридичних правил, що утворюють базис для виробництва, обміну і розподілу. Центральний елемент інституціонального середовища — соціальна норма, тобто стандарти поведінки, встановлені суспільством у формі погодження, суспільної стратегії, правил. Система соціальних норм охоплює різні групи норм, які взаємодіють, доповнюють одна одну в процесі регуляції суспільних відносин: економічні, політичні, правові, релігійні, корпоративні норми тощо. Правові норми належать до со­ціальних норм-правил. Це загальнообов’язкові правила соціальної поведінки, встановлені або санкціоновані державою, виражені публіч­но у формально-визначених наказах. Правові норми охороняються органами держави шляхом контролю за їх додержанням та застосуван­ням передбачених законом заходів примусу за правопорушення. Зазна­чені норми можуть бути регулятивними, прямо приписувати права та обов’язки учасників відносин, і правоохоронними, що закріплюють заходи відповідальності за правопорушення.

В Україні суб’єктом права є підприємство як юридична особа. Його діяльність регулюється нормами господарського, цивільного, корпора­тивного, фінансового, митного права тощо. Правомірна поведінка підприємства як поведінка, що відповідає вимогам державної волі, які містяться у нормах права, є важливим чинником формування право­вого порядку ринкової економічної системи. І навпаки, протиправна поведінка підприємства — це поведінка, яка відхиляється від приписів права, є одним із виявів тінізації економіки.

Внутрішнє середовище являє собою сукупність чинників, що створюються та контролюються фірмою і забезпечують її функціону­вання. Складові внутрішнього середовища фірми безпосередньо впли­вають на її ефективність: стратегії, цілі, завдання, структуру, техноло­гії, персонал, організаційну культуру.

Зовнішнє та внутрішнє середовище фірми тісно взаємопов’язані: фірма створює внутрішнє середовище під впливом та на базі враху­вання факторів зовнішнього середовища, одночасно фірма адаптується до зовнішнього середовища за допомогою чинників внутрішнього середовища.

Види фірм (підприємств) можна класифікувати за різними крите­ріями.

В Україні, відповідно до ст. 63 Господарського кодексу, залежно від форм власності можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство (на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання); підприємство колективної власності; комунальне підприємство (на основі комунальної власності територіальної грома­ди); державне підприємство; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності.

Державне підприємство може бути казенним, тобто підприємством, що створюється в галузях економіки, в яких законом дозволено здій­снення господарської діяльності лише державним підприємствам. Основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем його продукції (робіт, послуг) є держава. За умовами господарювання неможлива вільна кон­куренція товаровиробників чи споживачів; переважним (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним. Приватизацію майнових комп­лексів державних підприємств заборонено законом.

До підприємств колективної власності належать виробничі коопе­ративи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій та ін.

Підприємства змішаної форми власності можуть бути господар­ськими товариствами, що створюються юридичними особами і грома­дянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій ді­яльності товариства з метою одержання прибутку: акціонерні товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додат­ковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

У разі якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвести­ція становить не менш як 10 %, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іноземним під­приємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування ста­тутного фонду в Україні діють:

унітарні підприємства, що створюються одним засновником, який надає необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), — державні, комунальні підпри­ємства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або приватної власності засновника;

корпоративні підприємства, що створюються двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням, діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, — кооперативні підприємства, господарські товариства та ін.

За розміром фірми (підприємства) поділяють на малі, середні, ве­ликі. Головними критеріями розміру фірми можуть бути:

а) кількість працюючих. Наприклад, у США до малих підприємств належать підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, в Японії — до 300 працівників;

б) обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік.

В Україні, відповідно до ст. 63 Господарського кодексу, малими ви­знаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового до­ходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національ­ного банку України щодо гривні. Великими підприємствами визнають­ся підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного бан­ку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.

За видом господарської діяльності і характером здійснюваних операцій фірми (підприємства) бувають виробничі, торговельні, тран­спортні, фінансові, науково-дослідні, консалтингові. Підприємство може бути також інноваційним, тобто підприємством, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інноваційну ді­яльність», у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального об­сягу продукції або послуг.

За сферою діяльності фірми (підприємства) поділяються на одно- галузеві і багатогалузеві. Перші, у свою чергу, мають такі різновиди:

1)  фірми, що діють лише на одній стадії процесу вироблення кінцево­го продукту; 2) фірми, що діють на кількох стадіях; 3) фірми, що діють на всіх стадіях.

Багатогалузеві фірми можуть бути:

комбінатами — фірми, що включають підприємства різних, але технологічно тісно пов’язаних галузей;

диверсифікованими фірмами — фірми, які об’єднують підприємства різних галузей, але мають галузеве ядро, профілюючий вид діяльності;

конгломератами — фірми, які об’єднують підприємства різних галузей без чіткого технологічного зв’язку між ними, фірми, що не мають профілюючого виду діяльності.

Слід також зазначити, що фірми можуть бути національними, ба­гатонаціональними (міжнародними за сферою діяльності та за належ­ністю капіталу) і транснаціональними (міжнародними за сферою ді­яльності і національними за належністю капіталу).