§ 4. Перехідна економіка. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік. Трансформація економічної системи в Україні

Методологічну основу розкриття сутності перехідних станів еко­номічних систем становлять теорії перехідної економіки і теорії транс­формації економічних систем.

Теорії перехідної економіки базуються на неокласичній концепції загальної економічної рівноваги і розглядають перехід від одного рів­новажного стану економіки до іншого. При цьому головна увага при­діляється аналізу початкового стану економіки та її бажаному кінце­вому стану в майбутньому. Теорії перехідної економіки стосовно пере­ходу до ринку є основою «шокового сценарію», тобто швидкоплинно­го ходу трансформації, який не враховує соціально-економічних, по­літичних, національних, культурних особливостей країн.

Теорії трансформації економічних систем ґрунтуються на ви­знанні безперервності економічних перетворень в суспільстві. Еволю­ція економічних систем охоплює стадії їхнього формування, відтво­рення і розвитку на власній основі та розпаду. На стадії відтворення і розвитку економічні системи функціонують як цілісність. На стадіях формування та розпаду вони не є цілісними. Причому для системи, що формується, перехідний період є необхідним етапом її висхідного руху до сталого стану. Для системи, що розпадається, перехідний стан від­повідає етапу руйнування її цілісності та зникнення.

Перехідна економіка — це особливий період (етап) в еволюції економіки, коли розпадається стара економічна система і формується нова. Саме в умовах перехідної економіки здійснювалося перетворен­ня традиційної системи на ринкову, доіндустріального суспільства на індустріальне. У сучасний період перехідною можна вважати еконо­міку країн, які перебувають на етапі становлення інформаційної еко­номіки, економіки знань.

Оскільки в перехідному періоді здійснюється докорінна заміна конституючих ознак старої системи на конституючі ознаки нової си­стеми, перехідна економіка є трансформаційною.

Перехідну економіку характеризують:

несталість, пов’язана із суперечністю між новими та старими економічними відносинами, що є основою її нестабільності, значних суперечностей між економічними інтересами різних груп населення, соціальних конфліктів;

історичність та специфіка економічної трансформації в різних країнах, обумовлені історичним періодом, у межах якого здійснюють­ся економічні перетворення, політичними, соціально-економічними, національними особливостями певної країни;

інерційність — збереження протягом певного часу старих еконо­мічних форм, що свідчить про спадкоємність еволюційного процесу;

інтенсивність розвитку нових економічних форм як виявлення необоротності трансформаційних процесів у суспільстві.

Залежно від масштабів та характеру економічної трансформації мож­на виокремити локальні перехідні процеси, притаманні окремим країнам чи групі країн, і глобальні перехідні процеси, що охоплюють всі країни, людство в цілому. Важливо також розрізняти природно-еволюційний тип перехідної економіки та її реформаторсько-еволюційний тип, який харак­теризується значним впливом реформ, що здійснює держава.

Нині, на думку вчених, відбуваються кілька масштабних трансфор­маційних процесів:

перехід від індустріального до постіндустріального суспільства (у розвинутих країнах);

перехід до індустріального суспільства за розвинутих ринкових відносин (у багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки);

рух до соціалістичного ринкового господарства (Китай, В’єтнам, Лаос та ін.);

перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки (у 29 постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи та постра­дянських республіках).

Ринкова економічна трансформація в постсоціалістичних країнах передбачає роздержавлення власності, перехід від державної моно­полії до конкурентних засад функціонування економічних суб’єктів, від централізованого розподілу ресурсів — до ринкового механізму, від державного встановлення цін — до ринкового ціноутворення. Їй притаманні як загальні риси та закономірності перехідних процесів, так і певна специфіка.

По-перше, змістом економічної трансформації є перетворення командно-адміністративної системи на сучасну ринкову (змішану) систему, яка базується на поєднанні різних механізмів координації поведінки економічних агентів: ринкового механізму, державного та корпоративного регулювання.

По-друге, ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн має інверсійний (зворотний) характер. Перехід до ринку здій­снюється в умовах індустріального суспільства, тоді як ринкові пере­творення класичного типу охоплювали етапи формування ринкових відносин в умовах доіндустріальної системи та їх утвердження на технологічній базі індустріальної стадії суспільного розвитку. Подаль­ший розвиток ринкової системи здійснювався в напрямі перетворення ринкової економіки епохи вільної конкуренції на змішану економічну систему, в умовах якої ринковий механізм координації економічних відносин доповнюється державним регулюванням економіки.

По-третє, перехідна економіка постсоціалістичних країн за своїм типом є реформаторсько-еволюційною. Активну роль у всіх економіч­них процесах відіграє держава. Від обґрунтованості та послідовності реформ, які вона здійснює, безпосередньо залежать темпи та глибина ринкової економічної трансформації.

По-четверте, перехід постсоціалістичних країн до ринку відбувся в умовах розгортання глобальних перетворень, пов’язаних із становленням інформаційної економіки, соціалізацією економіки, економічною глоба­лізацією. Якщо в умовах локальної перехідної економіки здійснюються ринкові перетворення, то глобальна перехідна економіка є періодом трансформації індустріального суспільства на постіндустріальне.

Ринкові перетворення в умовах перехідної економіки базуються на ліберальному (неокласичному) або градуалістському підходах до ви­значення напрямів, засобів та методів економічної трансформації.

Ліберальний підхід (Д. Сакс, Я. Корнаї, М. Фрідмен, Дж. Стіглер та ін.) передбачає швидкі радикальні зміни одночасно в економічній та політичній системах постсоціалістичних країн, використання адмі­ністративних методів руйнування засад старої системи та значне об­меження державного впливу на ринкові процеси. Ліберальний підхід дістав назву «шокова терапія». Його основу становила запропонована МВФ та Світовим банком для країн Східної та Центральної Європи програма ринкової трансформації «Вашингтонський консенсус». Голов­ними складовими програми були: швидка лібералізація економічних відносин, масштабна приватизація, дерегулювання і фінансова стабі­лізація за умов жорсткої монетарної політики. Проте довготривалий спад виробництва, поглиблення структурної деформації економіки та інші негативні наслідки практичної реалізації монетаристських реко­мендацій змусили розробити нову програму ринкової трансформації «Поствашингтонський консенсус» (1996), в основу якої був покладений уже поетапний перехід до ринку.

Градуалістський підхід (gradual — поступовий) до ринкової транс­формації (Дж.-К. Гелбрейт, В. Леонтьєв та ін.) базується на поступо­вому поетапному проведенні реформ, визнанні ролі держави та дер­жавного сектору в забезпеченні економічної стабілізації, розв’язанні завдань перехідного періоду. Економічна лібералізація спочатку про­водиться в окремих секторах чи галузях економіки, а потім поширю­ється на економіку в цілому в міру того, як з’являються необхідні елементи інституціональної структури ринкової системи.

Ліберальний та градуалістський підходи реалізуються в моделях пере­ходу до ринку певних країн. Наприклад, у Польщі, Україні та Росії засто­совувалась модель «шокової терапії». Позитивні наслідки мала лише Польща. Але, порівняно з Україною, у Польщі були інші вихідні умови ринкових реформ, передусім у сільському господарстві, де близько 80 % орних земель перебували в приватній власності. Крім того, економічне зростання в основному забезпечувалося значними іноземними інвестиці­ями. В Україні застосування моделі «шокової терапії» призвело до глибо­кого падіння виробництва, гіперінфляції, тінізації економіки, значного рівня безробіття та бідності, поглиблення структурної деформації еконо­міки, значного соціального розшарування населення.

Модель «оксамитової революції», реалізована в Чехії та Словаччині, характеризується поступовістю ринкової трансформації, включенням широких верств населення в процеси перетворення відносин власності, «м’яким» переходом від централізованого регулювання до змішаної системи регуляторів економіки. Зазначена модель забезпечила можли­вість здійснення процесів гуманізації та соціалізації економіки.

Модель «ринкового соціалізму», яку обрали Китай та В’єтнам, ба­зується на градуалістському підході та методі визначення провідного сектору економіки. У цих країнах створюється двосекторна економіка, у складі якої виокремлюються плановий та ринковий сектори. При цьому стабільне функціонування державного сектору формує умови для розвитку ринкового сектору, до якого, у першу чергу, належить сільське господарство. Ринкова трансформація промисловості спира­ється не на приватизацію державних підприємств, а на поступову де­централізацію управління, обмежену комерціалізацію їх діяльності. Завдяки цьому Китай вийшов на шлях швидкого економічного зро­стання: протягом десяти років ринкового реформування економіки обсяги валового внутрішнього продукту країни в розрахунку на одну особу подвоїлися.

Формування ринкової (змішаної) економічної системи базується на трансформації відносин власності шляхом роздержавлення та прива­тизації, лібералізації економіки, фінансовій стабілізації та структурній перебудові економіки.

Змістом роздержавлення економіки є перехід від одержавленої до змішаної економіки — з різноманітними формами власності і госпо­дарювання, ринковим саморегулюванням та застосуванням переважно непрямих методів державного регулювання економічних процесів.

Складовою роздержавлення економіки є приватизація — пере­творення державної (а також колективної) власності на приватну.

Приватизація може здійснюватися і в умовах розвинутої ринкової економіки. Наприклад, Комісія Конгресу США в 1954-1955 роках дійшла висновку про доцільність ліквідації державної власності на промислові і торговельні підприємства. У Великій Британії з приходом до влади кон­сервативних урядів на початок 1988 р. було продано до 30 % державного підприємницького сектору. Метою зазначених дій було підвищення ефек­тивності окремих галузей економіки та зменшення бюджетних витрат.

В умовах ринкової трансформації інверсійного типу приватизація є одним із головних напрямів створення фундаментальних основ рин­кової економічної системи. Так, у СРСР перед початком реформ дер­жавними були 92 % об’єктів власності, в Угорщині — 90 % основних фондів, в Україні — 85,4 % підприємств. Тому приватизації великих державних підприємств передувала їх корпоратизація, тобто перетво­рення на акціонерні товариства, 100 % акцій яких належали державі.

Моделями приватизації в постсоціалістичних країнах у різні пе­ріоди були:

масова сертифікатна та грошова приватизація (Україна, Чехія, Словаччина, Росія та ін.);

колективна приватизація шляхом: оренди майна державних підпри­ємств трудовими колективами із правом наступного викупу; придбання частини акцій державних підприємств трудовими колективами, зокрема управлінцями, на пільгових умовах з подальшим відокремленням част­ки кожного працівника (Україна, Росія, Угорщина, Словенія);

продаж пакетів акцій державних підприємств зовнішнім інвесторам (Україна, Чехія, Словаччина, Угорщина, Естонія, Росія);

реституція — повернення частини майна попереднім власникам (країни Балтії, Східної та Центральної Європи).

Специфікою процесу роздержавлення в Китаї є визнання пріори­тетної ролі державної власності та державного контролю в стратегічних галузях економіки.

В Україні на початковому етапі ринкових перетворень, завдяки прийняттю законів «Про власність», «Про підприємництво», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери», Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду та ін., було створено необхідну правову базу роздер­жавлення економіки.

В Україні приватизація здійснювалася в кілька етапів:

1992-1994 роки — відкриття громадянам приватизаційних рахун­ків в Ощадному банку у формі іменних депозитів, що не мали вільно­го обігу;

1995-1998 роки — сертифікатна приватизація шляхом випуску приватизаційних майнових сертифікатів у паперовій формі, термін дії яких неодноразово подовжувався. Приватизаційні рахунки та майнові сертифікати свідчили про право їх володарів на певну частку вартості державного майна. Сертифікати обмінювалися на акції державних підприємств, які продавалися на сертифікатних аукціонах, ураховува­лися при викупі державного майна трудовими колективами. За період сертифікатної приватизації 45,7 млн громадян України отримали при­ватизаційні майнові сертифікати. У 1995-1998 роках було приватизо­вано майже 50 тис. об’єктів, понад 90 % підприємств торгівлі, сервісу і громадського харчування стали приватними. Державний житловий фонд приватизувався на базі житлових чеків, які не мали вільного обі­гу. З 1998 р. розпочалася грошова приватизація.

З 1999 р. здійснюється індивідуальна грошова приватизація, яка передбачає продаж на певних умовах підприємств різних галузей еко­номіки.

Роздержавлення та приватизація є основою лібералізації та демо­нополізації економіки постсоціалістичних країн.

Економічна лібералізація — це процес переходу до ринкового ме­ханізму саморегулювання, зокрема до ринкового ціноутворення, ство­рення умов для підприємницької діяльності. її результати та наслідки безпосередньо залежать від ефективності процесу роздержавлення та приватизації, антимонопольної політики держави, формування ресурс­них ринків, конкурентного середовища та ринкової інфраструктури.

В Україні на початковому етапі ринкової трансформації внаслідок використання моделі «шокової терапії», проведення швидкої сертифі- катної приватизації, високого рівня монополізації економіки та від­сутності державної цінової політики відбувся післяприватизаційний перерозподіл власності, мали місце значне падіння обсягу виробництва та життєвого рівня населення, відокремлення значної частини насе­лення від власності, поширилася тінізація та криміналізація економіки, соціальна нестабільність.

Лібералізація цін обумовила гіперінфляцію. Наприклад, у 1992 р. інфляція становила 2000 %, у 1993 р. — перевищувала 10 000 %. На подолання гіперінфляції була спрямована фінансова стабілізація шляхом здійснення жорсткої кредитно-грошової політики, регулюван­ня валютного курсу, скорочення державних витрат. В Україні гіперінф­ляція була зупинена після впровадження гривні у 1996 р. Важливо підкреслити, що фінансова стабілізація є необхідною умовою досяг­нення цілей ринкової трансформації. З 2000 р. в Україні спостерігаєть­ся збільшення обсягу ВВП.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що означає поняття «економічна система»? Які існують під­ходи до класифікації економічних систем?

2.  У чому полягають особливості натуральної економіки?

3.  Які риси властиві командній економіці?

4.  Назвіть основні принципи «чисто» ринкової економіки.

5.  Визначіть сутність змішаних економічних моделей.

6.  Коли була розроблена концепція соціального ринкового гос­подарства? Які елементи його сучасної структури ви знаєте?

7.  Якими рисами відрізняється постіндустріальне суспіль­ство?

8.  Дайте характеристику перехідній економіці.

9.  Визначте головні особливості ринкової трансформації інвер­сійного типу.

10. Розкрийте зміст ліберального та градуалістського підходів до ринкової трансформації економіки.

11. Дайте характеристику моделям та етапам переходу до ринку.

12. Розкрийте сутність процесів роздержавлення економіки та приватизації.

13. Дайте характеристику особливостям ринкової трансформації в Україні.