§ 3. Порівняльний аналіз економічних систем у теоріях індустріально- економічного розвитку. Постіндустріальне суспільство як концепція і реальність

За ступенем індустріально-економічного розвитку суспільства роз­різняють доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне су­спільство (табл. 5.1).

Становлення теоріїпостіндустріального суспільства в її сучасно­му вигляді пов’язане з ім’ям Д. Белла, професора соціології Гарвард­ського університету. У 1962 р. він підготував аналітичну доповідь «Постіндустріальне суспільство: гіпотетичний погляд на Сполучені Штати в 1985 році і далі», яка стала першою роботою з цієї проблеми.

На думку Д. Белла, постіндустріальне суспільство не замінює ін­дустріального суспільства і не припиняє виробництва матеріальних благ, так само як індустріальне суспільство не ліквідує аграрний сектор. Постіндустріальні тенденції «накладаються» на попередній період розвитку суспільства.

У постіндустріальному суспільстві:

матеріальне виробництво перестає бути вирішальним фактором змін, який впливає на звичаї, соціальний лад і цінності суспільства. Сучасне суспільство базується на виробництві послуг та інформації. Нині в розвинених країнах у цій сфері зосереджено 70-80 % ВВП й загальної чисельності зайнятих осіб, понад 2/3 капіталовкладень та основного капіталу, а також великі обсяги нематеріальних активів;

ключовим ресурсом стають інформація і знання. Як у свій час «капі­тал» замінив «землю» як основний ресурс при обмеженій його пропозиції, так і сьогодні «знання», будучи рідким виробничим фактором, замінюють «капітал». Однак, на відміну від промислових товарів, які виробляються, розподіляються, обмінюються, а потім споживаються і в результаті втра­чають свою форму і зникають, інформація та знання не «витрачаються» і не припиняють свого існування. Більше того, інформація і знання можуть вироблятися і нагромаджуватися безмежно і залишатися доступними одночасно будь-якій кількості людей. Глобалізація економіки при цьому прискорює оновлення та обмін технологіями і знанням, долаючи тради­ційні географічні й політичні кордони між країнами;

 

 

докорінно змінюється саме поняття «благо». В інформаційному суспільстві розрізняють зовнішні блага — у формі матеріальних това­рів, і внутрішні блага — творчі здібності людини. Останні означають як уміння людини використовувати для свого розвитку суспільні ін­формаційні блага, так і її можливості самій створювати інформаційні продукти. Інакше кажучи, творчий розвиток людини — це її здатність споживати і виробляти одночасно. До цього такі здібності не тільки не збігалися, але й належали різним суспільним класам: виробляли — нижчі класи, а споживали — вищі класи суспільства;

по-новому звучить проблема розподілу і нерівності в суспільстві. З одного боку, зовсім не кожен член суспільства може однаковою мірою ефективно користуватися тими знаннями, доступ до яких має. При­чому творчі здібності — це не матеріальні блага, вони не можуть бути відчуженими від людини, перерозподіленими, переданими від одних індивідів до інших.

З другого боку, власник знань і творчих здібностей як виробник інформаційних продуктів обмінює їх на необхідні йому матеріальні блага. Якщо держава має на меті подальший розвиток суспільства, вона намагається розподіляти матеріальні блага так, щоб індивід з більши­ми творчими здібностями отримував і більший обсяг допомоги, ніж решта людей. Визнанням його здібностей та створюваного ним інфор­маційного продукту стають заслуги, а принцип розподілу благ тоді звучить так: «Кожній людині — по її заслугах». Система економічної і політичної влади, заснована на цьому принципі, називається мери- тократією (англ. merit — заслуга). Соціальна нерівність долається лише в довгостроковій перспективі через виховання та здобування освіти найменш розвинутими членами суспільства.

Указані процеси вже нині йдуть у розвинутих країнах світу. Змі­нюється соціальна структура суспільства: знижується частка пролета­ріату і зростає частка висококваліфікованих працівників, особливо зайнятих у наукомістких галузях економіки; відповідно зменшуються доходи низькокваліфікованого персоналу і зростає рівень життя людей з високим рівнем освіти, носіїв унікальних здібностей;

культура, психологія, соціальне життя та економіка в цілому фор­муються під впливом техніки та електроніки, особливо комп’ютерів і комунікацій;

необхідними стають нові форми управління як у масштабах окре­мих фірм, так і суспільства в цілому.

Втім, таке суспільство не є безконфліктним. За певних умов воно породжує соціальне протистояння між класом носіїв знань, які кон­тролюють суспільне виробництво, і класом людей, фактично виклю­чених з виробництва знань. Крім того, для тих верств населення, які досягли високого рівня добробуту, все більш значущими стають пост- матеріальні мотиви діяльності, намагання реалізувати себе в іннова­ційній праці, тоді як малозабезпечені та середні верстви населення прагнуть передусім до підвищення свого матеріального добробуту. Поглиблення такої нерівності може призвести до повномасштабного класового конфлікту, який не прогнозувався «класичною» теорією постіндустріального суспільства. Такий конфлікт може перекинутися на глобальну економіку і відтворитися як конфлікт між розвинутими і слабко розвинутими регіонами або країнами.

З початку 1960-х років концепція постіндустріального суспільства набула кількох різновидів:

«суспільство знань» (П. Дракер, У. Хадсон, С. Н. Бобильов та ін.), що акцентує увагу на знаннях як визначальному факторі виробництва. Економіка знання створює, поширює і використовує знання для забез­печення свого зростання та конкурентоспроможності. Знання збагачу­ють усі галузі, всі сектори і всіх учасників економічних процесів;

інформаційне суспільство (У. Дж. Мартін, І. Массуда, М. Кастельс, Л. Г. Мельник та ін.) — соціально-економічна формація, в якій вироб­ництво і споживання інформації становлять основу економічної си­стеми і соціальної структуризації суспільства. Інформація визнається головною продуктивною силою, основним продуктом виробництва і предметом споживання.

Постіндустріалізм розвивається також у моделях «суспільства третьої хвилі» А. Тоффлера; «суспільства інформатики і високої тех­нології» Дж. Несбіта; «суспільства послуг» Ж. Фурастьє; «суспільства нового гуманізму» А. Печчеї; «суспільства постматеріальних цінно­стей» Р. Інглехарта та ін.

Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного су­спільства в Україні на 2007-2015 роки» № 537-V від 9 січня 2007 р. визначає як один із головних пріоритетів України «прагнення побуду­вати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя».