§ 7. Католицькі чернечі ордени

Протягом майже всієї історії католицтва зміцненню його позицій і авторитету сприяли численні чернечі ор­дени і братства. Чернечий рух на Заході почав формува­тися на рубежі V—VI ст. Його засновником вважається Бенедикт Нурсійський (480—512), який вперше склав статут чернечої громади. Статут приписував безустанну роботу ченців над собою, слухняність, особисту бідність, працю на благо громади.

Перші ордени як чернечі об’єднання виникли в V ст. в Італії і до ХІ ст. існували незалежно від католицької ієрархії. Внутрішнє життя кожного ордена й зараз визна­чається його власними правилами, дисциплінарним ста­тутом, характеризується централізацією влади і безумов­ним підкоренням старшим. Серед орденів розрізняють жебракуючі ордени (францисканці, бернардинці, капу­цини, домініканці та деякі інші), статути яких забороня­ють своїм членам мати будь-яке майно, а також ордени, що мають право заробляти гроші, які йдуть до церковної скарбниці або на благодійні цілі. Ордени поділяють на споглядальні (їхні члени присвячують основний час мо­литві і богослужінням) і активні, що безпосередньо беруть участь у суспільно корисній праці, акціях милосердя.

Найвідоміший з католицьких орденів — орден єзуїтів. Створений у 1534 р. іспанським ченцем Ігнатієм Лойо- лою (1491—1556), він і зараз відіграє активну роль у житті церкви. Орден керує 177 католицькими універси­тетами і культурними центрами в усьому світі, а також 500 школами, що відвідують близько 1,5 млн. чоловік. Цей орден, так само як і інші ордени (усього їх нарахо­вується близько 140), займається релігійно-виховною і релігійно-просвітницькою діяльністю, в тому числі й в Україні.