Печать
PDF

Тема 6 Сучасна філософія права

Posted in Учебные материалы - Філософія права ( О.Г. Данильян )

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

Тема 6 Сучасна філософія права

В останні десятиліття ХІХ ст. розпочинається новітня доба в іс­торії людства, пов’язана з інтенсифікацією глобалізаційних процесів у всіх сферах його життя. Ця доба характеризується досить складною духовною ситуацією, гострим протиборством і співіснуванням різних соціальних систем та етнокультурних традицій. Особливого значення набуло у цей час відстоювання прав і свобод як вищих цінностей ци­вілізації. Це стимулювало філософсько-правову думку до пошуків відповідей на нагальні питання розвитку правової сфери, сприяло розширенню діапазону філософсько-правових досліджень. Ознайом­лення з їх здобутками і є метою цієї теми.

 

§ 1. Загальна характеристика сучасної філософії права

Ознакою сучасної філософії права є утвердження її некласичної парадигми та інтерсуб’ єктивного типу праворозуміння на грунті дис­курсу між раціоналістичними і ірраціоналістичними, позитивістськи­ми, об’єктивістськими та суб’єктивістськими формами рефлексії права. Відбулося відродження на новому світоглядно-методологічному рівні доктрини природного права. Це виявилося у концепціях спра­ведливості, які поєднали ідеї неокантіанства, позитивізму, екзистен­ціалізму, феноменології, етики цінностей, комунітаризму на тлі застосування герменевтичного підходу. Одночасно тривала трансфор­мація юридичного позитивізму у нео- та постпозитивізм.

Нова якість філософсько-правового дискурсу була зумовлена зрос­танням ролі творчого початку, людської суб’єктивності в соціальних процесах при визначені меж втручання у внутрішній світ людини. Цю парадигмальну зміну якраз і можна охарактеризувати як перехід до принципу інтерсуб’єктивності.

В умовах утвердження в сучасній філософії права домінації не- класичної моделі осмислення права виявилися її світоглядно- методологічні переваги над класичним типом праворозуміння. Так, класична модель осмислення права спирається на осягнення загаль­них принципів, не пов’язаних з актуальним існування людей і речей. У цьому сенсі маємо справу з метафізичним підходом до надчуттєвих феноменів права, які осягаються умоглядно. Він характеризує інварі­анти класичних концепцій природного права, що протиставляють два плани правової реальності — емпіричний (позитивне право) та іде­альний (природне право). Метафізична модель певною мірою при­таманна й класичному позитивізму, який розглядав владну силу дер­жави як метафізичний феномен.

Некласичне осмислення права виключає трансцендентальний план буття і заперечує визнання як його єдиного носія моносуб’єкта. За реальність визнаються мовна діяльність, комунікація, де матері­альний та ідеальний плани (як знак і значення) тісно пов’язані.

У сучасній філософії права помітного розвитку досяг соціологізм як спосіб розгляду права виключно в соціальному контексті. В межах соціологізму право розглядається не як статичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. Воно реалізується в процесі тлума­чення, застосування та створення соціальних норм, підкріплених юри­дичною силою дії, забезпеченої правовою санкцією політично орга­нізованого суспільства. За твердженням представників соціологізму, соціальні норми не функціонують автоматично, їх дієвість залежить від їх використання та інтерпретації людьми. Соціологізм приваблю­вав правознавців і філософів критикою аналітичних настанов класич­ної філософії права і теорій суспільного договору з їх акцентуванням на визначенні звичаєвого права як історично вихідного порядку.

У сучасній західній філософсько-правовій думці все виразніше про­являються тенденції відстоювання пріоритету особистості, її прав. У кон­ституціях західних країн закріплено принципи самоцінності людського життя, свободи, рівноправ’я. Ці норми виводяться з уявлення про люд­ську гідність як критерій права і як «людський вимір» основного закону. Підтвердженням цього можна вважати появу нових теорій справедли­вості (Ю. Габермас, Дж. Ролс та ін.). Ідея людської гідності стала не тільки мірою оцінки організаційно-структурних засад, а й способом здій­снення демократичного процесу. Конструктивні спори з цього питання виявляються і способом розв’язання практичних проблем, і формою науково-теоретичного, у тому числі філософсько-правового, діалогу. Ви­датні філософи Заходу — в їх числі К.-О. Апель, Ю. Габермас, Р Дворкін, Дж. Ролс та ін. — є учасниками міждисциплінарних дискусій юристів, політиків, соціологів, екологів, лінгвістів, культурологів, що надає їм теоретичної та методологічної спрямованості.

Ще однією ознакою сучасної філософсько-правової думки є по­нятійне розмежування та критичне зіставлення права і закону. Для правової традиції Заходу характерне розуміння права як сукупності до- і надпозитивних безумовних етичних комунікаційних регуляторів (порядок, справедливість, моральність, правдивість тощо) і утвер­дження думки про те, що закон не є правовим, легітимним, якщо він не узгоджений із загальнолюдськими моральними нормами.

Для сучасної філософсько-правової рефлексії є помітним заго­стрення дихотомій «право — закон», «право — свавілля», «людина — влада», «людина — право», «індивід — держава» та пошуки універ­сальних критеріїв права тощо. Це сприяло утвердженню інтер- суб’єктивного типу праворозуміння, відродженню природного права, формуванню філософсько-правових концепцій ліберально- демократичного характеру.

Втім, попри розмаїття сучасних течій філософсько-правової дум­ки, зумовлених спробою аналізу суперечливих аспектів правової ре­альності, на перший план її дискурсу вийшли сучасні моделі позити­візму та відродженого природного права, що розглядаються нижче.