Розділ З Правове регулювання ринку фінансових послуг України - 3.4.2.4. Кредитні операції банків. Види банківського кредиту

Posted in Хозяйственное право - Господарське право: ч.2 (В.С. Мілаш)

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 



3.4.2.4.    Кредитні операції банків. Види банківського кредиту




Банківським кредитом — є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгова­ної суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Основною функцією банківського кредиту є перерозподільна функ­ція (за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних ресурсів одних фізичних і юридичних осіб задовольняються тимчасові потреби у ко­штах інших осіб).
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійсню­ються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором (згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України — кредитодавцем) і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі визначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забез­печення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та по­гашення кредиту.
Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ре­сурсів, основними джерелами формування яких є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Кредити, які надаються банками, можуть бути розподілені за таки­ми ознаками:

1)    за строками користування:

а) короткострокові — до 1 року,

б) середньострокові — до 3 років,

в) довгострокові — понад 3 роки.

2)  за забезпеченням: а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); г) незабезпечені (бланкові);
3)  за ступенем ризику: а) стандартні кредити; б) кредити з підви­щеним ризиком;
4)  за методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії (кредитною лінією є згода банку надати в май­бутньому кредит у розмірах, які не будуть перевищувати заздалегідь обумовлену суму за певний відрізок часу, без проведення додаткових спеціальних переговорів); в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
5)  за строками погашення: а) водночас; б) у розстрочку; в) достроко­во (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника); г) з регресією платежів; д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Одним із різновидів кредитних операцій є факторинг (купівля банком у клієнта дебіторського боргу). Клієнт, що продав дебіторський борг, отри­мує від банку гроші у розмірі 80-90 % від суми боргу, а 10-20 % від суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту та отримує плату за факторингову послугу у розмірі 1-2 % від загальної суми купле­ного дебіторського боргу. Відповідно до КонвенціїУЩДРУА про міжна­родний факторинг 1988 р. (Україна приєдналася до Конвенції у 2006 р.) «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого:
a)   постачальник відступає або може відступати фактору право гро­шової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укла­дених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних передусім для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;
b)   фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій:
-    фінансування постачальника, включаючи надання позики та здій­снення авансових платежів;
-   ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості;
-    пред'явлення до сплати грошових вимог;
-    захист від несплат боржників;
c)   боржники мають бути повідомлені про відступлення права гро­шової вимоги.
Конвенція про міжнародний факторинг застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, виплива­ють з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та борж­ником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав і:
a)   такі держави і держава, де фактор здійснює господарську діяль­ність, є Договірними державами; або
b)    як договір купівлі-продажу товарів, так і договір факторингу регулюються законодавством країни-учасниці цієї Конвенції (Договір­ної держави).
Специфічними видами банківського кредитування є овердрафт та контокорентний кредит. За умовами овердрафту банк зобов'язується надавати позичальникові грошові кошти в кредит шляхом оплати з по­точного рахунка позичальника розрахункових документів на суму, що перевищує залишок власних засобів позичальника на рахунку, в межах ліміту, визначеного кредитним договором. При контокорентному кре­дитуванні банк бере на себе зобов'язання щодо оплати всіх поточних зобов'язань свого клієнта незалежно від залишку на його рахунку про­тягом певного терміну і враховує свої вимоги до клієнта на поточному (контокорентному) рахунку. Найбільш поширеними різновидами кон­токорентного кредиту є акцентний кредит (пов'язаний з оформленням кредитодавцем переказного векселя за умови, що позичальник надасть банкові покриття векселя до настання строку платежу за ним) та оваль­ний кредит (пов'язаний з наданням кредитодавцем гарантій виконання позичальником грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу товарів або надання послуг чи виконання робіт).
Для проведення спільного фінансування банки можуть створювати банківські консорціуми. Постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 затверджено Положення про порядок здійснення консор- ціумного кредитування[12].
Банківськими консорціумами є засновані на паритетних засадах тимчасові об'єднання банків, які створюються для координацій дій при проведенні різного роду банківських операцій, зокрема кредитування цілої низки або одного великого проекту. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Умови надання кредиту під час консорціумного кредитування визначаються угодою про консорціумне кредитування, у рамках якої банки-учасники призна­чають банк, відповідальний за її виконання. Одним із різновидів кон- сорціумного кредиту є паралельне кредитування, за якого банки — учасники банківського консорціуму — узгоджують між собою умови кредитування та розмір участі у кредитуванні кожного з них, однак самостійно ведуть переговори з позичальниками, та укладають окремі кредитні договори на однакових, узгоджених в угоді про консорціумне кредитування умовах.
Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають пра­во на отримання від Національного банку України (як банку останньої інстанції) кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, пере­облік векселів на умовах двосторонніх договорів. Порядок та умови отримання таких кредитів встановлено Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України *, затвердже­ним постановою Правління НБУ від 26 вересня 2006 р. № 378.
Відносини у системі іпотечного кредитування (відносини, що ви­никають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу, як зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою) встановлює Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»[13] від 19 червня 2003 р.
Кожний банк, який надає кредити, зобов 'язанийрозробити вну- трішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій.
При наданні кредитів банк зобов 'язаний додержуватись основних принципів кредитування, якими є: забезпеченість, зворотність, строко- вість, платність[14] і цільовий характер використання, та перевіряти креди­тоспроможність позичальників.
Основними способами захисту від кредитного ризику є: лімітація кредитів, оцінка фінансового становища позичальника та рівня ризику кредитних операцій, формування обов'язкових резервів під кредитні ризики.
Лімітація кредитів — це спосіб встановлення сум граничної забор­гованості по позиках конкретному позичальникові, що здійснюється шляхом встановлення лімітів (граничної суми) кредиту, яку позичальник має право отримати в банку.
Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника є невід'ємною частиною внутрішнього положення про кредитування. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оці­нюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. Під час оцінки фінансового стану господарюючого суб'єкта банк враховує такі показники його ді­яльності, як рівень платоспроможності, обороти за банківськими ра­хунками, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості за останній поточний рік, собірвартість та рентабельність продукції (робіт, послуг), виробництво яких становить зміст його господарської діяльності, а також кредитну історію такого суб'єкта (інтенсивність користування банківськими кредитами, своєчасність погашення кре­дитної заборгованості в минулому, наявність існуючих непогашених кредитів). До якісних характеристик позичальника споживчого креди­ту належать його загальне матеріальне становище, сукупний чистий дохід, соціальна стабільність (вік, наявність постійної роботи, сімейний стан, ділова репутація), кредитна історія.
За рівнем ризику кредитні операції поділяються на такі.
«Стандартні» кредитні операції—операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.
«Під контролем» — кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятли­вої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.
«Субстандартні» кредитні операції —- операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, що передбачені кредитним договором.
«Сумнівні» кредитні операції — операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 % чистого кредитного ризику.
«Безнадійні» кредитні операції — це операції, імовірність виконан­ня зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі забор­гованості за ними.
Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання еконо­мічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного пога­шення кредиту або відсотків за його користування банк має право ви­давати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено кредитним договором.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними опера - ціями банків (резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом,необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Постановою Правління НБУ від 6 липня 2000 р. № 279 затверджено Положення про порядок формуван­ня та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків ^.
Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», а також «безнадійні». Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборго­ваністю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.