Розділ З Правове регулювання ринку фінансових послуг України - 3.4.2.4. Кредитні операції банків. Види банківського кредиту
3.4.2.4. Кредитні операції банків. Види банківського кредиту
Банківським кредитом — є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Основною функцією банківського кредиту є перерозподільна функція (за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних ресурсів одних фізичних і юридичних осіб задовольняються тимчасові потреби у коштах інших осіб).
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором (згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України — кредитодавцем) і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі визначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів, основними джерелами формування яких є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Кредити, які надаються банками, можуть бути розподілені за такими ознаками:
1) за строками користування:
а) короткострокові — до 1 року,
б) середньострокові — до 3 років,
в) довгострокові — понад 3 роки.
2) за забезпеченням: а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); г) незабезпечені (бланкові);
3) за ступенем ризику: а) стандартні кредити; б) кредити з підвищеним ризиком;
4) за методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії (кредитною лінією є згода банку надати в майбутньому кредит у розмірах, які не будуть перевищувати заздалегідь обумовлену суму за певний відрізок часу, без проведення додаткових спеціальних переговорів); в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
5) за строками погашення: а) водночас; б) у розстрочку; в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника); г) з регресією платежів; д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Одним із різновидів кредитних операцій є факторинг (купівля банком у клієнта дебіторського боргу). Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші у розмірі 80-90 % від суми боргу, а 10-20 % від суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту та отримує плату за факторингову послугу у розмірі 1-2 % від загальної суми купленого дебіторського боргу. Відповідно до КонвенціїУЩДРУА про міжнародний факторинг 1988 р. (Україна приєдналася до Конвенції у 2006 р.) «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого:
a) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних передусім для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;
b) фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій:
- фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів;
- ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості;
- пред'явлення до сплати грошових вимог;
- захист від несплат боржників;
c) боржники мають бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги.
Конвенція про міжнародний факторинг застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав і:
a) такі держави і держава, де фактор здійснює господарську діяльність, є Договірними державами; або
b) як договір купівлі-продажу товарів, так і договір факторингу регулюються законодавством країни-учасниці цієї Конвенції (Договірної держави).
Специфічними видами банківського кредитування є овердрафт та контокорентний кредит. За умовами овердрафту банк зобов'язується надавати позичальникові грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка позичальника розрахункових документів на суму, що перевищує залишок власних засобів позичальника на рахунку, в межах ліміту, визначеного кредитним договором. При контокорентному кредитуванні банк бере на себе зобов'язання щодо оплати всіх поточних зобов'язань свого клієнта незалежно від залишку на його рахунку протягом певного терміну і враховує свої вимоги до клієнта на поточному (контокорентному) рахунку. Найбільш поширеними різновидами контокорентного кредиту є акцентний кредит (пов'язаний з оформленням кредитодавцем переказного векселя за умови, що позичальник надасть банкові покриття векселя до настання строку платежу за ним) та овальний кредит (пов'язаний з наданням кредитодавцем гарантій виконання позичальником грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу товарів або надання послуг чи виконання робіт).
Для проведення спільного фінансування банки можуть створювати банківські консорціуми. Постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 затверджено Положення про порядок здійснення консор- ціумного кредитування[12].
Банківськими консорціумами є засновані на паритетних засадах тимчасові об'єднання банків, які створюються для координацій дій при проведенні різного роду банківських операцій, зокрема кредитування цілої низки або одного великого проекту. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Умови надання кредиту під час консорціумного кредитування визначаються угодою про консорціумне кредитування, у рамках якої банки-учасники призначають банк, відповідальний за її виконання. Одним із різновидів кон- сорціумного кредиту є паралельне кредитування, за якого банки — учасники банківського консорціуму — узгоджують між собою умови кредитування та розмір участі у кредитуванні кожного з них, однак самостійно ведуть переговори з позичальниками, та укладають окремі кредитні договори на однакових, узгоджених в угоді про консорціумне кредитування умовах.
Відповідно до чинного законодавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України (як банку останньої інстанції) кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Порядок та умови отримання таких кредитів встановлено Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України *, затвердженим постановою Правління НБУ від 26 вересня 2006 р. № 378.
Відносини у системі іпотечного кредитування (відносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу, як зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою) встановлює Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»[13] від 19 червня 2003 р.
Кожний банк, який надає кредити, зобов 'язанийрозробити вну- трішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій.
При наданні кредитів банк зобов 'язаний додержуватись основних принципів кредитування, якими є: забезпеченість, зворотність, строко- вість, платність[14] і цільовий характер використання, та перевіряти кредитоспроможність позичальників.
Основними способами захисту від кредитного ризику є: лімітація кредитів, оцінка фінансового становища позичальника та рівня ризику кредитних операцій, формування обов'язкових резервів під кредитні ризики.
Лімітація кредитів — це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретному позичальникові, що здійснюється шляхом встановлення лімітів (граничної суми) кредиту, яку позичальник має право отримати в банку.
Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника є невід'ємною частиною внутрішнього положення про кредитування. Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. Під час оцінки фінансового стану господарюючого суб'єкта банк враховує такі показники його діяльності, як рівень платоспроможності, обороти за банківськими рахунками, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості за останній поточний рік, собірвартість та рентабельність продукції (робіт, послуг), виробництво яких становить зміст його господарської діяльності, а також кредитну історію такого суб'єкта (інтенсивність користування банківськими кредитами, своєчасність погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність існуючих непогашених кредитів). До якісних характеристик позичальника споживчого кредиту належать його загальне матеріальне становище, сукупний чистий дохід, соціальна стабільність (вік, наявність постійної роботи, сімейний стан, ділова репутація), кредитна історія.
За рівнем ризику кредитні операції поділяються на такі.
«Стандартні» кредитні операції—операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.
«Під контролем» — кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.
«Субстандартні» кредитні операції —- операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, що передбачені кредитним договором.
«Сумнівні» кредитні операції — операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50 % чистого кредитного ризику.
«Безнадійні» кредитні операції — це операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.
Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено кредитним договором.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними опера - ціями банків (резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом,необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Постановою Правління НБУ від 6 липня 2000 р. № 279 затверджено Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків ^.
Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», а також «безнадійні». Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.