Розділ З Правове регулювання ринку фінансових послуг України - 1.2. Форми та засоби державного регулювання ринків фінансових послуг

Posted in Хозяйственное право - Господарське право: ч.2 (В.С. Мілаш)

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 



1.2.  Форми та засоби державного регулювання ринків фінансових послуг



Державним регулюванням ринків фінансових послуг є комплекс за­ходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг, що здійснюються з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.
Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Укра­їні є:
-    проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
-   захист інтересів споживачів фінансових послуг;
-    створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
-    створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансо­вих ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням ін­тересів суспільства;
-    забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінан­сових послуг та захисту прав їх учасників;
-   додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законо­давства;
-    запобігання монополізації та створення умов розвитку добросо­вісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
-     контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових по­слуг;
-    сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:
-   щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;
-    щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Дер­жавною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
-    щодо інших ринків фінансових послуг — Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.
Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється в таких формах:
1)   ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
2) нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ;
3)  нагляд за діяльністю фінансових установ;
4)  застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
5)  проведення інших заходів з державного регулювання ринків фі­нансових послуг, у тому числі проведення державного фінансового моніторингу.
Реєстр фінансових установ створюється і ведеться з метою сприяння захисту інтересів споживачів фінансових послуг та забезпе­чення відкритості інформації про фінансові установи. Розпорядником та адміністратором Реєстру фінансових установ є Держфінпослуг. Юридична особа набуває статусу фінансової установи з дати внесення відповідного запису про неї до Реєстру фінансових установ, та отри­мання в результаті цього свідоцтва про реєстрацію фінансової устано­ви. Розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 р. № 41 за­тверджено Положення про Державний реєстр фінансових установ.
До Реєстру фінансових установ вноситься виключно відкрита ін­формація:
-    про юридичну особу (повне найменування, скорочене наймену­вання (за наявності) та найменування однією з іноземних мов (за на­явності), ідентифікаційний код за ЄДРПОУ);
-    про державну реєстрацію юридичної особи (дата проведення державної реєстрації, серія і номер свідоцтва про державну реєстрацію та ким воно видане);
-   про місцезнаходження юридичної особи; про банківські реквізи­ти (найменування банку та його МФО, номер поточного рахунка заяв­ника);
-   про статутний/складений капітал (зареєстрований розмір; фактич­но сплачений розмір; розмір частки, що належить державі та/або не­резидентам);
-    про керівника юридичної особи та інших осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи (без довіреності), а також про головного бухгалтера (П.І.Б.) або особу, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку;
-   про організацію внутрішнього фінансового моніторингу (дата та номер документа про призначення працівника, відповідального за про­ведення внутрішнього фінансового моніторингу, та його П.І.Б.);
-    про види фінансових послуг, які надає чи планує надавати юри­дична особа;
-   про ліцензії та/або дозволи (у випадках, передбачених нормативно- правовими актами) на надання певного виду фінансових послуг (назва ліцензії та/або дозволу, серія, номер та дата видачі ліцензії та/або до­зволу, строк їх дії, а також інформація про переоформлення, видачу дубліката та анулювання ліцензії та/або дозволу). Інформація про лі­цензії та/або дозволи, видані Держфінпослуг, вноситься Держфінпослуг до Реєстру, якщо інше не передбачено відповідними нормативно- правовими актами щодо окремих видів фінансових установ;
-    про правила (у випадках, передбачених нормативно-правовими актами) для провадження фінансової послуги відповідно до ліцензії (назва правил, дата та номер документа про їх реєстрацію, дата закін­чення дії правил);
-    про відокремлені підрозділи (за наявності) фінансової установи (повне найменування відокремленого підрозділу, дата та номер рішення про створення відокремленого підрозділу, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ (за наявності) та про види фінансових послуг, які може нада­вати відокремлений підрозділ, місцезнаходження відокремленого підроз­ділу, телефон, відомості про керівника відокремленого підрозділу);
-    про реєстраційний номер в Реєстрі фінансових установ, код фі­нансової установи, серія, номер та дата видачі Свідоцтва (підстава, номер та дата виключення інформації про фінансову установу з Реє­стру).
Для набуття статусу фінансової установи заявник відповідно до вимог нормативно-правових актів подає до Держфшпослуг такі доку­менти:
-    заяву про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ;
-   реєстраційну картку юридичної особи;
-   реєстраційну картку з інформацією про відокремлені підрозділи юридичної особи (за наявності);
-    інші документи, якщо їх подання передбачено відповідними нормативно-правовими актами для окремих видів фінансових установ.
За відсутності підстав для залишення заяви про внесення інформа­ції до Реєстру без розгляду Держфшпослуг не пізніше ЗО календарних днів з дати її надходження приймає рішення про внесення інформації про заявника до Реєстру, яке підлягає подальшому схваленню Держ- фшпослуг як колегіальним органом, або про відмову в унесенні інфор­мації про заявника до Реєстру.
Повідомлення про прийняття рішення про внесення інформації про заявника до Реєстру або про відмову в унесенні інформації про заявни­ка до Реєстру надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом п'яти робочих днів з дати внесення інформації про заявника до Реєстру або з дати прийняття рішення про відмову в унесенні інфор­мації про заявника до Реєстру. У рішенні про відмову в унесенні інфор­мації про заявника до Реєстру зазначаються підстави такої відмови.
Заява залишається без розгляду, якщо: заява підписана особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог законодавства; документи подані не в повному обсязі. Після усунення причин, що були підставою для прийняття Держфінпослуг рішення про залишення заяви без розгляду, заявник може повторно подати нову за­яву та документи, що додаються до неї.
Підставами для прийняття рішення про відмову в унесенні інформа­ції про заявника до Реєстру є: невідповідність поданих документів, що додаються до заяви, вимогам законодавства; недостовірність інформації в документах, поданих заявником для внесення до Реєстру; невідповід­ність заявника згідно з поданими документами вимогам нормативно- правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг. У разі відмови у внесенні інформації про заявника до Реєстру на підставі ви­явлення недостовірної інформації в поданих документах заявник може подати до Держфінпослуг нову заяву про внесення інформації до Реєстру не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмо­ву у внесенні інформації про заявника до Реєстру. Рішення про відмову у внесенні інформації про заявника до Реєстру може бути оскаржене у судовому порядку.
У разі прийняття Держфінпослуг рішення щодо внесення інфор­мації про заявника до Реєстру Держфінпослуг оформлює Свідоцтво та вносить відповідну інформацію до Реєстру протягом п'яти робочих днів з дня схвалення Держфінпослуг як колегіальним органом такого рішення.
Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направ­лення йому повідомлення про прийняття рішення про внесення інфор­мації про заявника до Реєстру не звернувся за отриманням оформлено­го Свідоцтва, Держфінпослуг скасовує рішення про внесення інформа­ції про заявника до Реєстру фінансових установ.
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:
1) страхової діяльності;
2)   діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забез­печення;
3)   надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;
4)   діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передба­чають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

 

Національний банк України у межах своєї компетенції видає банківські ліцензії та банківські дозволи на здійснення банківських операцій.Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у межах своєї компетенції видає ліцензії на такі види діяльності на ринку цінних паперів: 1) брокерську діяльність; 2) дилерську діяльність; 3) андеррайтинг; 4) діяльність з управління цінними паперами; 5) діяльність з управ­ління активами; 6) діяльність з управління іпотечним покриттям;7)   депозитарну діяльність депозитарію цінних паперів8) депозитарну діяльність зберігача цінних паперів; 9) діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 10) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку; 11) розрахунково-клірингову діяльність.
Здійснення перелічених видів діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.
2. Нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ здійснюється за допомогою чисельних нормативно-правових актів, що визначають правовий статус тих чи інших видів фінансових установ, регламентують порядок функціонування самих ринків фінансових по­слуг, у межах яких провадять свою діяльність такі установи. Важливе значення під час нормативно-правового регулювання діяльності фінан­сових установ відіграють підзаконні нормативні акти, які приймаються суб'єктами, що здійснюють державне регулювання ринку банківських послуг (Національний банк України), ринку цінних паперів (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку), та інших ринків фінан­сових послуг (Державна комісія з регулювання ринків фінансових по­слуг України).
3.  Основними напрямами нагляду за діяльністю фінансових установ є нагляд додержання ними встановлених критеріїв та нормативів щодо:
-   ліквідності;
-   капіталу та платоспроможності;
-    прибутковості;
-   якості активів та ризиковості операцій;
-   якості систем управління та управлінського персоналу;
-   додержання правил надання фінансових послуг.
Формою здійснення нагляду за дотриманням законодавства про фінансові послуги є проведення безвиїзних та виїзних перевірок (інспек­цій) фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб. Розпорядженнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України затверджено Правила проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України} (розпоря­дження від 28 жовтня 2003 р. № 96); Порядок проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом1 (розпорядження від 5 серпня 2003 р.№ 26) та ін. Рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку затверджено Правила проведення перевірок діяльності ін­ститутів спільного інвестування, фондових бірж: та інших професій­них учасників ринку цінних паперів з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму[1] (рішення від 5 серпня 2003 р. № 344), Правила проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівта організацій на ринку цінних паперів[2] (рішення від 8 липня 2003 р. № 302) та ін. Постановами Прав­ління НБУ затверджено Положення про планування та порядок про­ведення інспекційних перевірок[3] (постанова від 17 липня 2001 р. № 276), Правила проведення перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України[4] (постанова від 2 липня 2001 р. 259) та ін.
Плановою вважається перевірка діяльності суб'єкта нагляду у сфері надання ним фінансових послуг, яка передбачена у плані перевірок від­повідного органу державного регулювання (Державної комісії з регулю­вання ринків фінансових послуг, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку України). Планові перевірки про­водяться не частіше одного разу на рік, якщо інше не визначено окремим розпорядженням (рішенням, постановою) відповідного органу держав­ного регулювання (за загальними правилами періодичність інспектуван­ня встановлюється залежно від типу фінансової установи). Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в плані перевірок відповідного органу державного регулювання.
Позапланова інспекція суб'єкта нагляду може проводитися без по­переднього повідомлення, за наявності хоча б однієї з таких обставин (позапланові інспекції):
а) за наслідками перевірок одних суб'єктів нагляду виявлено факти, які свідчать про порушення іншим суб'єктом нагляду норм законодав­ства у сфері фінансових послуг;
б) суб'єктом нагляду не подано в установлений термін або протягом установленого строку документи обов'язкової звітності та (або) іншої інформації, яка надається до компетентного органу державного регу­лювання
в) виявлено недостовірність інформації у документах обов'язкової звітності та (або) інших документах, які надаються до компетентного органу державного регулювання;
г) виявлено за результатами безвиїзної перевірки факт порушення чинного законодавства у сфері фінансових послуг;
ґ) подано заяву (скаргу, повідомлення) про порушення суб'єктом нагляду норм законодавства у сфері фінансових послуг;
д) необхідності перевірки виконання суб'єктом нагляду заходів впливу, які застосовувалися до цього суб'єкта нагляду;
є) рішення, наказу, ухвали суду, постанови слідчих про проведення перевірки суб'єкта нагляду;
є) звернення або запиту народного депутата України; ж) здійснення реорганізації або ліквідації суб'єкта нагляду. Рішення про проведення позапланової інспекції приймається Голо­вою відповідного органу державного регулювання (Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку України) з власної ініціативи або за поданням його заступника або директору департамен­ту, у наглядову юрисдикцію якого входить суб'єкт нагляду чи голови територіального управління.
Для проведення інспекції формується інспекційна група, керівнику якої видається посвідчення на проведення інспекції, у якому зазнача­ється повний склад інспекційної групи.
За результатом перевірки складається акт перевірки у двох примір­никах, в якому чітко викладаються факти виявлених порушень законо­давства з посиланням на документи, що підтверджують наявність за­значених фактів, а також зазначаються норми нормативно-правового акта, які порушено суб'єктом нагляду.
Окремою формою державного регулювання ринків фінансових послуг є застосування заходів впливу за порушення нормативно- правових актів, що регулюють діяльність із надання фінансових послуг. Умови, порядок і строки провадження у справах про такі порушення, а також порядок прийняття рішень про застосування заходів впливу та процедуру їх оскарження, передбачено Положенням про застосуван­ня Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг Укра­їни заходів впливу[5], затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 р. № 125, Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства[6], за­твердженим постановою Правління НБУ від 28 сепня 2001 р. № 369, Правилами розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій , схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25 червня 2007 р.№ 1369.
У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, відповідні компе­тентні органи, що здійснюють державне регулювання ринків фінансо­вих послуг, можуть:
зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;
вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;
накладати штрафи відповідно до закону;
тимчасово зупинити (обмежити) або анулювати (відкликати) лі­цензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг;
відсторонити керівництво від управління фінансовою установою та призначити тимчасову адмнйстраидку,
затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінан­сової установи;
порушувати питання про ліквідацію установи;
застосовувати інші заходи впливу, передбачені чинним законодав­ством.
З метою запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом»2 Лід 28 листопада 2002 р. запроваджено систему фінансового моніторингу.
Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів — пер­винного (внутрішнього) та державного.
Суб єктами первинного фінансового моніторингу є:
-    банки, страхові та інші фінансові установи;
-   платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;
-   товарні, фондові та інші біржі;
-   професійні учасники ринку цінних паперів;
-    інститути спільного інвестування;
-   гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;
-   підприємства, організації, які здійснюють управління інвестицій­ними фондами чи недержавними пенсійними фондами;
-   підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ коштів;
-   інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.
Завдання та обов 'язки суб єкта первинного фінансового моніто­рингу:
-   проведення ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу відповідно до вимог чинного законодавства, або відкриває рахунок (у тому числі депозитний), на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення;
-    забезпечення виявлення і реєстрація фінансових операцій, що відповідно до чинного законодавства підлягають фінансовому моніто­рингу;
-    надання Уповноваженому органу інформації про фінансову опе­рацію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації;
-    сприяння працівникам Уповноваженого органу у проведенні ана­лізу фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;
-    надання відповідно до законодавства додаткової інформації на запит Уповноваженого органу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту;
-   сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;
-    вжиття заходів щодо запобігання розголошенню (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, яка надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (у тому числі про факт подання такої інформації);
-    зберігання документів, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що відповідно до чинного законодавства підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції.
Фінансова операція підлягає внутрішньому (первинному) фінансо­вому моніторингу, якщо вона має одну або більше таких ознак:
1)  заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зо­крема:
а) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів за де­позитом, нижчих за процентну ставку, що встановлена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій з його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного моні­торингу за тотожними вкладами або операціями на поточний момент;
б) наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від установлених законодавством та внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за стро­ками її проведення;
в) внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху коштів або іншого майна, у тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію пла­тіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бене- фіціару через два та більше рахунки інших осіб;
г) представлення особою інформації, яку неможливо перевірити;
ґ) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних до­кументів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти поверта­ються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття
д) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб'єкта первинного фінансового моніторингу;
є) регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не перед­бачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи;
є) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійснює неоднора­зовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних з таким обміном;
ж) настання страхового випадку протягом короткого терміну, який визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг після укладення стра­хової угоди;
2)  невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи, зокрема:
а) не пов'язане з діяльністю особи істотне збільшення залишку на рахунку, який згодом перераховується іншому суб'єкту первинного фінансового моніторингу або використовується для цілей купівлі іно­земної валюти (з переказом на користь нерезидента), цінних паперів на пред'явника;
б) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи з по­слугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного фінансо­вого моніторингу;
в) регулярне представлення чеків, емітованих банком-нерезидентом та індосованих нерезидентом, на інкасо, якщо така діяльність не відпо­відає діяльності особи, відомій суб'єкту первинного фінансового моні­торингу;
г) зарахування на рахунок особи значної кількості платежів від фізичних осіб на суму, що не перевищує суму, визначену ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», у тому числі через касу суб'єкта пер­винного фінансового моніторингу, якщо діяльність особи не пов'язана з наданням послуг населенню, збором обов'язкових або добровільних платежів;
г) істотне збільшення частки готівки, що надходить на рахунок осо­би, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в без­готівковій формі;
д) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здійснювати фінан­сову операцію на таку суму;
є) разовий продаж (купівля) особою великого пакета цінних паперів, що вільно не обертаються на організованому ринку, за умови, що особа не є професійним учасником ринку цінних паперів і цінні папери не передаються особі в погашення простроченої заборгованості контраген­та перед особою;
3) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, ха­рактер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу, передбачених чин­ним законодавством, зокрема:
а)  регулярне зарахування на рахунок особи (у випадку юридичної особи, якщо це не пов'язано з її основною діяльністю) коштів у готів­ковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини суми протягом одного операційного дня або наступного за ним дня на раху­нок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта первинного фінансового мо­ніторингу, або на користь третьої особи, у тому числі нерезидента;
б) передавання особою доручення про здійснення фінансової опе­рації через представника (посередника), якщо представник (посеред­ник) виконує доручення особи без встановлення прямого (особистого) контакту з суб'єктом первинного фінансового моніторингу.
Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція про­водиться з метою легалізації (відмивання) доходів.
Фінансова операція підлягає обов язковому фінансовому моніто­рингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 000 грн або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, екві­валентну 80 000 грн, та має одну або більше таких ознак:
переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) ра­хунка з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фі­нансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;
купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних пла­тіжних засобів за готівку;зарахування або переказ грошових коштів, надання або отриман­ня кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними папе­рами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню терориз­му, або однією зі сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встанов­леного Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню; переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою; зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі; зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунка юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунка юридичної особи у ви­падку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з момен­ту його відкриття; відкриття рахунка з внесенням на нього коштів на користь третьої особи; переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;
проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;придбання особою цінних паперів за готівку;
виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;
розміщення дорогоцінних металів, дорогоцігіного каміння та інших цінностей в ломбард.
Правила проведення внутрішнього (первинного) фінансового мо­ніторингу встановлюються підзаконними нормативними актами, при­йнятими компетентними органами державного регулювання ринків фінансових послуг: Положення про здійснення фінансового моніто­рингу фінансовими установами Л, затверджене розпорядженням Дер­жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 25 серпня2003 р. № 25; Положення про здійснення банками фінансового моніторингу[7], затверджене постановою Правління НБУ від 14 травня 2003 р. № 189; Положення про здійснення фінансового моніторингу учасника­ми ринку цінних паперів[8], затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 4 жовтня 2005 р. № 538; При- мірні правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу не- банківськими установамиЛ, затверджені наказом Державного комітету фінансового моніторингу України від 31 жовтня 2006 р. № 217, тощо.
Суб єктами державного фінансового моніторингу є:
-   центральні органи виконавчої влади та Національний банк Укра­їни, які відповідно до закону виконують функції регулювання та на­гляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фі­нансових операцій;
-  спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінан­сового моніторингу — Державний комітет фінансового моніторингу.
Відповідно до Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України*, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 100, основними завданнями Держфінмоніторингу є:
1)  участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом, і фінансуванню тероризму;
2) збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові опера­ції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;
3) створення та забезпечення функціонування єдиної державної інфор­маційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
4)  налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного об­міну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фі­нансуванню тероризму;
5) забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легаліза­ції (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуван­ню тероризму.