6.10.  Ліквідаційна процедура. Наслідки визнання боржника банкрутом

Якщо під час проведення процедури розпорядження майном борж­ника останнім не виконано усі зобов’язання перед кредиторами, від­сутня мирова угода між боржником і кредитором та не прийнято рішен­ня про проведення процедури санації, або якщо при проведенні про­цедури санації розрахунки з кредиторами не проведено у строки, перед­бачені планом санації (у разі відсутності клопотання комітету кредито­рів про продовження термінів, передбачених планом санації, і внесення відповідних змін до плану санації), господарський суд приймає поста­нову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну про­цедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванад­цяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено для окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого са­нацією боржника. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи — банкрута.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі лікві­дації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п’ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представ­ника державного органу з питань банкрутства та за необхідності — органу місцевого самоврядування. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальніс­тю, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Анти- монопольного комітету України, державного органу з питань банкрут­ства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

У ліквідаційній процедурі господарський суд: розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури; здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

-    підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

-    строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

-   припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфі­денційними чи комерційною таємницею;

-   укладення угод, пов’язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, перед­баченому цим розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (накладення нових арештів або інших обмежень щодо роз­порядження майном банкрута не допускається);

-    вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов’язань борж­ника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, перед­баченому Законом України «Про відновлення платоспроможності борж­ника або визнання його банкрутом».

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання борж­ника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються по­вноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіцій­них друкованих органах за рахунок банкрута у п’ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття гос­подарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття лікві­даційної процедури мають містити: найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; найменування господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство; дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; відомості про ліквідатора (ліквіда­ційну комісію).

Протягом п’ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповід­ні посадові особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

-   приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпо­рядження майном банкрута;

-   здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з за­конодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повно­важення керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

-    пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

-    з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю (виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна бан­крута або отриманого для цієї мети кредиту);

-   заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов’язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими; з під­став, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом», подає до гос­подарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;

-   вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб;

-   передає у встановленому порядку на зберігання документи бан­крута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов’язковому зберіганню;

-    реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

-   повідомляє про своє призначення державний орган з питань бан­крутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

-   здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том».

Спеціальні норми, які регулюють питання задоволення вимог креди­торів під час провадження у справах про банкрутство, можуть міститися й в інших законодавчих актах. Так, у Законі України «Про введення мо­раторію на примусову реалізацію майна»^[3] від 29 листопада 2001 р. вста­новлено мораторій на застосування примусової реалізації майна дер­жавних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, норми якого є спеціальними щодо норм Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом».

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управ­ляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов’язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; осо­бою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, перед­бачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення май­нових активів або коштів до ліквідаційної маси.

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсиді- арну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведен­ням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається вихо­дячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути ви­користані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черго­вості, встановленої у ст. 31 Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об’єктів житлового фонду, в тому числі гуртожит­ків, дитячих дошкільних закладів та об’єктів комунальної інфра­структури, які в разі банкрутства підприємства передаються в по­рядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансу­ються в установленому порядку.

Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси.

Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергово­го задоволення вимог заставодержателя.

Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси.

За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обо­роту, ліквідатор зобов’язаний передати його іншим особам у встанов­леному порядку.

Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому поряд­ку порушує питання про виділення цієї частки.

Активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних обліга­цій, не включаються до ліквідаційної маси емітента іпотечних облігацій та управителя іпотечним покриттям. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 р.

У разі прийняття постанови про визнання банкрутом державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави/становить не менше 25 %, до складу ліквідаційної ма­си не можуть включатися активи, зазначені у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (об’єкти нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забез­печують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств. Ліквідатор не може здійснити примусове відчуження (продаж) означених об’єктів до закінчення дії мораторію.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законо­давством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визна­чається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право за­лучати на підставі договору суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквіда­тор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо ко­мітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбан­ня майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній влас­ності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про прива­тизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про при­ватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Майно банкрута щодо обігу якого встановлено обмеження, прода­ється на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства.

Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів. Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановле­но комітетом кредиторів.

Ліквідатор зобов’язаний використовувати при проведенні ліквіда­ційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській устано­ві. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредито­рів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при про­веденні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Ліквідатор зобов’язаний на вимогу господарського суду або дер­жавного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов’язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету креди­торів, призначає нового ліквідатора.

Розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, про­водяться керуючим санацією починаючи з дати, зазначеної у затвердже­ному господарським судом плані санації, в порядку черговості, уста­новленому ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У першу чергу задовольняються:

-   вимоги, забезпечені заставою;

-    вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до по­рушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв’язку з оплачуваною відсут­ністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і ком­пенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, га­рантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездат­ності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належ­ної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

-   витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми від­шкодування за вкладами фізичних осіб;

-    витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; витрати на пу­блікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною; витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; витрати на опла­ту праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого са­нацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком по­вернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов’язань, що виникли внаслідок завдання шкоди життю та здоров’ю громадян, шля­хом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов’язань зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Вимоги центрального органу виконав­чої влади, що здійснює управління державним резервом.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забез­печені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в про­цедурі санації боржника.

У п ’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються із надходженням на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задово­лення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкру­та, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задоволь­няються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установлено­му порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх по­дання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються пога­шеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута, майно, що залишилося після задоволен­ня вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств — відповідному органу при­ватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додають­ся: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи—банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжу­вати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж ви­магається для її функціонування згідно із законодавством.

У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов’язаний подати господар­ському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у бан­крута майна.

Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконує свої повноваження до повного завершення ліквідаційної процедури.