§ 7. Державна регуляторна політика у сфері господарювання

Господарська діяльність являє собою складний процес, спрямова­ний на економічний розвиток держави. Перехід України, як і інших держав колишнього Радянського Союзу, від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової позначився формуванням відпо­відного законодавства, необхідного для регулювання господарських відносин в умовах, наближених до ринкових.

Прийняття нових нормативних актів в таких умовах, природно, не позбавлено недоліків. Їх виправлення потребувало значної кількості змін та доповнень до вже введених у дію законів, постанов Уряду та інших нормативних актів.

З метою запобігання цих негативних явищ, упорядкування проце­дур прийняття нормативних актів Верховна Рада України 11 вересня 2003 року прийняла Закон «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»¹. В ньому державна регуляторна політика у сфері господарювання визначається як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання гос­подарських відносин, а також адміністративних відносин між регуля­торними органами або іншими органами державної влади та суб'єкта­ми господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.

За цим Законом, регуляторна діяльність — це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регу­ляторних актів регуляторними органами, фізичними та юридичними осо­бами, їх об'єднаннями, територіальними громадами. А регуляторні орга­ни — це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів, Національний банк, інші державні та центральні органи виконавчої вла­ди, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. До регуля­торних органів належать також територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані організації, якщо вони відпо­відно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Державна регуляторна політика має відповідати потребам господарю­вання. Такої відповідності неможливо досягти, якщо не додержуватись її найважливіших принципів. Ці принципи проголошені законом: доціль­ність, тобто обґрунтована необхідність державного регулювання госпо­дарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; ефективність — досягнення максимально можливих позитивних результатів внаслідок дії регуляторного акта; збалансованість — забезпечення в регуляторній діяль­ності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави.

Досягнення мети регуляторного впливу на господарські відносини повинно забезпечуватися, за Законом, встановленням єдиного підходу до підготовки аналізу цього впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів. Для цього потрібно також здійснювати плану­вання підготовки проектів регуляторних актів, оприлюднення цих про­ектів з метою одержання зауважень і пропозицій щодо їх вдосконалення; відстеження результативності регулятивних актів, їх систематизацію; не­допущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень цих актів у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння осо­бами, які мають впроваджувати або виконувати їхні вимоги.

Плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів регуля­торні органи затверджують на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року. Вони мають містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів.

Забезпечення реалізації державної регуляторної політики у сфері господарювання здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної регуляторної політики. До його повноважень належать: підготовка та подання пропозицій щодо формування та забезпечення здійснення державної регуляторної політи­ки; узагальнення практики застосування відповідного законодавства; проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на по­годження центральними органами виконавчої влади. Спеціально упов­новажений центральний орган проводить їх аналіз на відповідність по­ложенням цього Закону і приймає рішення про погодження проектів або про відмову в погодженні.

Проекти регуляторних актів, які розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню з відповідними територіальними органами спеціально уповноваженого органу.

Спеціально уповноважений орган здійснює також проведення екс­пертиз проектів законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють господарські відносини та адміністративні відносини між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, надання розробникам цих проектів про­позицій про їх вдосконалення відповідно до принципів державної ре­гуляторної політики; надання роз'яснень положень законодавства про державну регуляторну політику; вжиття в межах, встановлених закона­ми України, заходів щодо захисту прав суб'єктів господарювання, по­рушених внаслідок дії регуляторних актів.

Закон встановлює, що обов'язкові для виконання в передбачених за­конодавством випадках положення стандартів, кодексів усталеної прак­тики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, держав­них норм і правил пожежної безпеки, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології тощо, які встановлюють вимоги до суб'єктів господарювання щодо проведення обов'язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань за допомогою третіх осіб, розробляються, приймаються та переглядаються в порядку, встановленому цим Законом. Нормативні документи, які містять зазначені положення, розробляються, приймаються та перегля­даються в порядку, встановленому Законом «Про стандартизацію» та іншими законами, що регулюють відносини у відповідній сфері.