Глава 2. Держава, місцеве самоврядування і правова регламентація господарської діяльності - Страница 6

Posted in Хозяйственное право - Гайворонський, Жушман Господарське право України

Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

§ 5. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю

Відповідно до Конституції, яка закріплює права і свободи громадян України, в тому числі право на підприємницьку (господарську) діяль­ність, законодавство надає право суб'єктам господарювання без обме­жень здійснювати господарську діяльність, обумовлюючи необхідність їх реєстрації в державних органах як таких суб'єктів.

За Конституцією людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недо­торканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, пра­ва і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Цим приписам мають відповідати заходи держави щодо контролю і нагляду за діяльністю суб'єктів господарювання, насамперед за якістю і безпечністю продукції та послуг. Законодавством України ще на почат­ку самостійного її існування передбачено право споживачів на гарантію, що придбана ними продукція вироблена з додержанням санітарно-гігієнічних, в тому числі радіологічних, протиепідемічних норм і пра­вил, та інших встановлених вимог, що виключають небезпеку для жит­тя і здоров'я або заподіяння шкоди їх майну.

Продавець (виконавець) продукції зобов'язаний передати її спожи­вачу (покупцю, замовнику) в такому стані, який відповідає за якістю вимогам стандартів, іншої нормативно-технічної документації. Про­дукція, в державних стандартах на яку є вимоги щодо забезпечення без­пеки життя і здоров'я людей, їх майна, а також охорони навколишньо­го середовища, підлягає обов'язковій сертифікації на відповідність зазначеним вимогам (закон від 12 травня 1991 року «Про захист прав спо­живачів»1).

Як уже зазначалося, діяльність по контролю за додержанням суб'єк­тами господарювання стандартів, норм і правил при виробництві та ви­пуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів в її належній якості, безпечної для жит­тя, здоров'я й майна людей та навколишнього середовища здійснюють спеціально уповноважені на це органи державної виконавчої влади.

У сфері виробництва і праці державний нагляд за додержанням зако­нодавчих та інших нормативних актів про працю здійснює Державний комітет з нагляду за охороною праці; за економічною безпекою — Дер­жавний комітет з ядерної та радіаційної безпеки; за пожежною — органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністер­ства внутрішніх справ; за санітарно-гігієнічною — органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я.

Контроль у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин — за станом і досто­вірністю бухгалтерського обліку (процесу виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємств зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень) та бухгалтерської звітності (звітності, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух гро­шових коштів підприємства за звітній період), відповідно до закону від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні2, здійснюється відповідними органами (Міністерством фінансів, Національним банком, Державним казначейством, іншими органами виконавчої влади) в межах їх повноважень, передбачених законами.

У сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання провідна роль належить Національному банку. Відповідно до Закону від 20 травня 1999 року «Про Національний банк України»3, основною його функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці України. До інших функцій Національного банку належать: визначення і проведен­ня грошово-кредитної політики; здійснення емісії національної валю­ти та організація її обігу; визначення системи, порядку і форм платежів. Він встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших організацій — юридичних осіб і фізичних осіб в економічному обігу України, координує організацію розрахунків, відповідно до законодав­ства про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулю­вання і валютного контролю, здійснює банківський нагляд.

Додержання вимог податкової дисципліни контролюють органи державної податкової служби. Вони мають право здійснювати на підприємствах, в організаціях та в інших суб'єктів господарювання пе­ревірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контроль­но-касових апаратів і комп'ютерних систем та інших документів неза­лежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів (Закон від 5 лютого 1998 року «Про внесення змін до Закону України «Про дер­жавну податкову службу в Україні»1).

Державна політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики і спрямована на забезпечення рівних економічних умов для розвитку всіх форм власності, економічної і соціальної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів країни: збалансованого ринку засобів вироб­ництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлю­вачів продукції, виконавців робіт і послуг; розширення застосування вільних цін; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового.

Контроль за цінами здійснюється при встановлені і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Додержання державної дисципліни цін контролюється органами, на які ці функції покладаються Урядом. Вони здійснюють контроль у взаємодії з профспілками споживачів та іншими громадськими ор­ганізаціями (Закон від 3 грудня 1990 року «Про ціни і ціноутворення»2).

Додержання антимонопольно-конкурентного законодавства контро­люється Антимонопольним комітетом України — центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є за­безпечення державного захисту конкуренції в господарській діяльності. Цей орган здійснює державний контроль за дотриманням антимонополь­ного законодавства, сприяє розвитку добросовісної конкуренції. Завдан­ня і функції цього органу виконавчої влади передбачені Законом від 26 листопада 1993 року «Про Антимонопольний комітет України»3.

У господарській діяльності важлива роль належить земельним відно­синам, належному використанню земель і їх охороні, охороні вод і лісів, їх відтворенню. Охорона земель, вод і лісів — це система правових, ор­ганізаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціо­нальне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, відтворення і підвищення родю­чості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду. Конт­роль за використанням та охороною земель передбачений Земельним кодексом від 25 жовтня 2001 року1. Він полягає в забезпеченні додержан­ня органами влади, місцевого самоврядування, підприємствами, ор­ганізаціями і громадянами Земельного законодавства.

Державний контроль здійснюється уповноваженими органами ви­конавчої влади по земельних ресурсах, за додержанням вимог законо­давства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів, а самоврядний і громадський контроль — відповідно сільськими, селищними, міськими, районними, обласними радами та громадськими інспекторами, які призначаються органами місцевого самоврядування.

Державний контроль у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокре­ма за експортом та імпортом товарів або транзитом будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або ста­новити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до шкоди навколишньому середовищу, покладений на Державну службу ек­спортного контролю та інші державні органи. Він проводиться відповідно до Закону від 16 жовтня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність»2.

Загальні умови і порядок проведення контролю і нагляду за діяль­ністю суб'єктів господарювання органами державної влади, уповнова­женими контролювати цю діяльність, визначаються вищезгаданими законами України.

Здійснюючи інспектування та перевірки діяльності суб'єктів госпо­дарювання, органи державної влади і посадові особи зобов'язані додер­жуватися Конституції України, Господарського кодексу України, інших законів, проводити їх неупереджено, об'єктивно і оперативно, не пору­шуючи прав і інтересів підприємств, організацій і громадян, охороню-ваних законодавством. Це передбачено, зокрема, Законом від 26 січня 1993 року «Про державну контрольну службу в Україні»3.

Право громадян, організацій — юридичних осіб і державних органів на інформацію закріплене Законом від 2 жовтня 1992 року «Про інфор­мацію»4. Цей закон передбачає можливість вільного одержання, вико­ристання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для ре­алізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Таке право мають і суб'єкти господарювання щодо результатів інспектування і планових та позапланових перевірок їх діяльності, здійснюваних державною податковою службою, державною контроль­но-ревізійною службою, митними та іншими органами.

Основними завданнями Державної та відомчої контрольно-ревізій­ної служб є здійснення контролю за фінансово-господарською діяль­ністю, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, правильністю ведення бухгалтерського обліку в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бю­джетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отри­мують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів1. На відомчу службу покладається завдання виявлення та усунення фактів порушення фінансової дисципліни, нанесення збитків, безгосподар­ності й марнотратства, перекручення звітності на підприємствах, в уста­новах і організаціях, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади2. Державний і відомчий контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-гос­подарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриман­ням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звіт­ності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансо­вих зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповід­ною запискою.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Контрольно-ревізійні управління в Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі підпоряд­ковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. До складу обласних контрольно-ревізійних управлінь входять контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах.

Щодо відомчої контрольно-ревізійної служби, то вона здійснюється контрольно-ревізійними підрозділами, які створюються відповідно до вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів як самостійні структурні підрозділи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої вла­ди і становлять єдину контрольно-ревізійну службу відповідного мініс­терства, іншого центрального органу виконавчої влади.

Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, відповідним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право ревізувати і перевіряти в міністерствах, державних комітетах та інших організаціях державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях гро­шові та бухгалтерські документи, звіти, кошторисні й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання матеріальних цінностей, прово­дити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних па­перів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо).

Аналогічні права відносно підприємств, установ і організацій мають і ревізори відомчого контролю. Положення про відомчий контроль у системі міністерств надає їм право перевіряти на підприємствах, в уста­новах і організаціях плани, кошториси, грошові, бухгалтерські та інші документи, наявність грошей і цінностей, а в разі підробок та інших зловживань вилучати необхідні документи на термін до закінчення ревізії або перевірки, залишати у справі акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів.

Неправомірні дії та рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені в установленому порядку.