§ 2. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку

Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової означає відмову від директивного планування, від плану-закону і застосування індикативного планування.

У нашому народному господарстві, зазначалося в пресі того часу, виробляється і споживається понад 25 млн продуктів. Для цієї кількості виробів необхідна інформація обчислюється мільярдами одиниць. Нерідко думають, що відмова від директивного планування рівнозначна відмові від централізованого управління економікою. Це зовсім не так. Адже саме директивність призвела до того, що центр все більше втрачав контроль за соціально-економічним розвитком країни. Спочат­ку план розроблявся «від досягнутого», тобто підганявся під тенденції, що складались, а потім, в кінці планового періоду, здійснювалася нова підгонка — під досягнуте.

Не дивно, що за таких умов було досягнуто багато такого, про що ми не думали, не гадали: неухильне падіння темпів приросту національ­ного доходу, небувале зростання запасів і незавершеного будівництва, збільшення робочих місць, на яких нікому працювати, і т. д.

Таким чином, страшно не відмовлятися від директивного плануван­ня, а зволікати з його заміною економічними методами управління на­родним господарством¹.

Під індикативним плануванням, згідно з концепцією переходу Укра­їни до ринкової економіки², розуміють систему необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих і взаємопов'язаних засобів побічного (непрямого) впливу на суб'єктів гос­подарювання та розробку програм економічного і соціального розвитку.

Основними принципами індикативного планування є: поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу; широ­ке інформування суб'єктів ринкових відносин про певні перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх не­обхідною орієнтацією при виборі особистих господарських рішень, за­стосування переважно непрямих (побічних) регуляторів та нормативів, не обов'язкових для суб'єктів ринкових відносин, реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через засоби дер­жавного бюджету.

Регулюючий вплив планів і програм в умовах переходу до ринку за­безпечується за рахунок доведення до підприємств усіх форм власності лімітів земле-, водо-, лісокористування, нормативів плати за природні ресурси, орендної плати за землю, земельного податку, нормативів штрафів за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів.

Своєму впливу на господарську діяльність держава надає силу пра­вового акта. Прикладом може бути Закон від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»³, який вперше за роки незалежності нашої держави на законодавчому рівні визначив правові, економічні й організаційні принципи системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей еко­номіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць як складо­вої частини загальної системи державного регулювання економічного і соціального розвитку держави.

Господарський кодекс України також встановлює, що основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного і соціального розвитку України, Державний бюджет та інші державні програми з питань економічного і соціально­го розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначають­ся законом про державні програми (ст. 11). Програма економічного і соціального розвитку держави — це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети такого розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, фор­мується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законо­давчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямо­ваних на ефективне розв'язання проблем економічного розвитку, досяг­нення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку, згідно із згаданим Законом, являє собою науково обґрунтоване перед­бачення напрямків розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального роз­витку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрун­тування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого само­врядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Прогнозні і програмні документи розробляються на основі комп­лексного аналізу демографічної ситуації; стану використання природ­ного, виробничого, науково-технічного і трудового потенціалу, конку­рентноспроможності вітчизняної економіки, оцінки досягнутого рівня розвитку економіки і соціальної сфери і з врахуванням впливу зовнішніх політичних, економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторів у перспективі.

Показники прогнозних і програмних документів є орієнтиром для розробки суб'єктами господарювання власних прогнозів, планів, бізнес-планів та інших документів.

Прогнози економічного і соціального розвитку розробляються на середньостроковий (п'ятирічний) і короткостроковий (однорічний) періоди, а державна програма — на короткостроковий період. При не­обхідності вони можуть розроблятися на триваліший період.

У прогнозах на середньостроковий і короткостроковий періоди ма­ють міститися: аналіз соціально-економічного розвитку країни за по­передній період (у середньостроковому прогнозі) або за минулий і по­точний роки (у короткостроковому) і характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; очікувані зміни зовнішньо­політичної і зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни; оцінка впливу можливих засобів державної політики у прогноз­ному періоді на розвиток економіки і соціальної сфери; основні макро-економічні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Крім того, в прогнозі на середньостроковий період повинні бути визначеними цілі, пріоритети економічного і соціального розвитку, про­позиції про напрямки державної політики; прогноз кон'юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках стратегічно важливих видів товарів і по­слуг, а також висновок про тенденції розвитку економіки країни про­тягом цього періоду.

Прогноз економічного і соціального розвитку держави на середньо-строковий період використовується при розробленні проекту Програ­ми діяльності Кабінету Міністрів і публікується в газеті «Урядовий кур'єр».

У прогнозі на короткостроковий період, який розробляється щоріч­но на наступний рік, повинні бути відображені на основі аналізу соціально-економічного розвитку країни за минулий і поточний роки очікувані зміни зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни; основні макроекономічні та інші не­обхідні показники і баланси економічного та соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Ці показники використовуються для розроблення Державної програми економічного і соціального роз­витку України та для оцінки надходжень і формування показників Дер­жавного бюджету України.

Державну програму економічного і соціального розвитку розробля­ють, як уже було зазначено, щорічно, взаємоузгоджуючи її з проектом Державного бюджету на відповідний рік. У ній конкретизуються захо­ди, передбачені в програмі діяльності Кабінету Міністрів, і завдання, визначені в щорічному посланні Президента до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище країни. Ця програма має містити: аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий та поточ­ний роки і характеристику головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; вплив очікуваних змін зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної ситуації на економіку країни; цілі та пріорите­ти економічного і соціального розвитку в наступному році; системи заходів щодо реалізації державної політики з визначення термінів вико­нання та виконавців; основні макроекономічні показники, обсяги капітальних вкладень, показники державного замовлення та інші не­обхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, в тому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, обла­стей, міст Києва та Севастополя; перелік державних цільових програм, що фінансуватимуться в наступному році за рахунок коштів Державного бюджету; показники розвитку державного сектора економіки, зокрема отримання та використання доходів від розпорядження державним май­ном, розвитку казенних підприємств.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на наступний рік подається до Верховної Ради одночасно з проектом Дер­жавного бюджету на відповідний рік.

Як уже зазначено, в Державній програмі економічного і соціально­го розвитку на короткостроковий період має міститися і перелік держав­них цільових програм, які будуть фінансуватися в наступному році за рахунок коштів Державного бюджету.

Закон України від 18 березня 2004 року «Про державні цільові про­грами»¹ визначає поняття та види державних цільових програм. Держав­на цільова програма, за цим Законом, це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проб­лем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністратив­но-територіальних одиниць (здійснюється з використанням коштів Державного бюджету України) і узгоджені за строками виконання, скла­дом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля — це програми, які охоплюють усю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються цен­тральними та місцевими органами виконавчої влади.

Усі інші цільові програми мають на меті розв'язання окремих проб­лем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окре­мих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Метою розроблення державних цільових програм є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямках розвитку держави, забез­печення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяль­ності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем.

Державні цільові програми поділяються на: економічні, що спрямо­вані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розви­ток виробничої кооперації; наукові, метою яких є забезпечення вико­нання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук; науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої науковоємної та конкурентноспроможної продукції; соціальні, національно-куль­турні, екологічні, оборонні, правоохоронні.

Державні цільові програми можуть бути спрямовані на розв'язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що мають держав­не значення.