Глава 2. Держава, місцеве самоврядування і правова регламентація господарської діяльності - Страница 4
Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання.
Важливим засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є сертифікація та стандартизація. Як уже наголошувалося, держава і в умовах ринкової економіки не може стояти осторонь господарювання.
У процесі виробництва проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, споживачів. Виникає необхідність у їх узгодженні. Для цього слід використовувати правові регулятори таким чином, щоб, з одного боку, не допустити зниження підприємницької активності, а з другого — щоб суб'єкти господарювання додержувались норм, що регламентують якість вироблюваної продукції, природокористування тощо.
Правовими регуляторами виробничого процесу виступають, крім зазначених вище, також системи стандартизації, сертифікації, забезпечення єдності вимірювань, правові норми захисту навколишнього середовища.
Стандартизації та сертифікації у сфері господарювання присвячені норми Господарського кодексу та інших законодавчих актів. Стандартизація має на меті вироблення і впровадження в життя стандартів. Стандарт (від англійського standard) — документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу. Так визначає його Закон від 17 травня 2001 року «Про стандартизацію»1. За загальновживаним визначенням, стандарт — це документ, що встановлює якісні характеристики товарів, робіт, послуг.
У сфері господарювання застосовуються: державні стандарти, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації і доступні для широкого кола користувачів; кодекси усталеної практики (зведення правил) — документи, що містять практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, його частиною або окремим документом; технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови теж можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Міжнародні та регіональні стандарти — стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації, а також національні стандарти інших країн — застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів. Так, відповідно до Закону України від 17 січня 2002 року, Україна приєдналася до Міжнародної Конвенції про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти 1995 року.
Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентноспроможності вітчизняної продукції. Вони мають бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт.
Стандарти застосовуються на добровільних засадах, окрім випадків, зазначених у ст. 15 Господарського кодексу України, згідно з якою застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим для суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах; для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні, а такожякщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.
Міжнародні, регіональні та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в установленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.
У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) передбачено інші вимоги, ніж ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень угоди, коли вони не суперечать вітчизняному законодавству в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.
Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать, зокрема, вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього середовища і вимоги до методів випробувань цих показників.
З метою запобігання наданню таких послуг та реалізації продукції, які є небезпечними для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, а також для сприяння споживачам у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі, здійснюється сертифікація — підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.
Закон від 17 травня 2001 року «Про підтвердження відповідності»1 визначає сертифікацію як процедуру, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, управління якістю, управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам.
Сертифікація на відповідність продукції обов'язковим вимогам нормативних документів провадиться виключно в державній системі сертифікації. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший технічний нагляд за сертифікованою продукцією.
Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації, а в законодавчо нерегульованій сфері здійснюється на добровільних засадах. Відповідність продукції вимогам, встановленим законодавством, засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності.
Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами.
Виробник забезпечує підтвердження відповідності і складає декларацію про відповідність, якщо це встановлено технічним документом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. Він зобов'язаний надавати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтвердження відповідності, декларацію про відповідність та документацію, що підтверджує декларовану відповідність протягом встановленого законодавством строку їх зберігання.
Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За результатами проведення сертифікації в разі позитивного рішення уповноваженого органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності (ст. 11 згаданого Закону).
Сертифікація здійснюється з метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі1.
Дотації та інші засоби підтримки суб'єктів господарювання.
Господарський кодекс України визначає й інші економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання. Дотація (від лат. dotatio — дар) — це грошові кошти, що виділяються юридичним і фізичним особам. Дотації з державного бюджету видаються малоприбутковим та збитковим суб'єктам господарювання, передусім в галузях економіки, які мають важливе соціальне значення, наприклад дотації сільському господарству.
Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в цій галузі, державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню нових екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій, вирощування та поглибленої переробки сільськогосподарської сировини, виготовлення з неї конкурентноспроможної вітчизняної продукції; інфраструктури аграрного ринку, виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки держави; дотування виробництва продукції тваринництва, рибництва та рибальства; проведення закупок сільськогосподарської продукції до державних ресурсів.
Застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначається перш за все її метою.
Наприклад, державну підтримку одержують суб'єкти господарювання, які реалізують в Україні інноваційні проекти, що сприяють розвитку економіки, забезпечують впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій.
З метою створення умов для позитивних структурних змін в економіці держава підтримує мале підприємництво. Сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва має на меті його становлення як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства, підтримку вітчизняних виробників, формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.
Надання переваг вітчизняним виробникам здійснюється, зокрема, шляхом застосування преференційної1 поправки до ціни тендерних пропозицій2 при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Особливо це стосується суб'єктів господарювання з низькою конкурентоспроможністю. Закон від 22 лютого 2000 року «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачає, що замовник (орган державної влади чи місцевого самоврядування, підпорядковані їм організації, а також підприємства, уповноважені здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) застосовує преференційну поправку до ціни тендерної пропозиції, поданої підприємствами Українських товариств сліпих, глухих, спілки організацій інвалідів України.