Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання.

Важливим за­собом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарюван­ня є сертифікація та стандартизація. Як уже наголошувалося, держава і в умовах ринкової економіки не може стояти осторонь господарювання.

У процесі виробництва проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, спожи­вачів. Виникає необхідність у їх узгодженні. Для цього слід використо­вувати правові регулятори таким чином, щоб, з одного боку, не допус­тити зниження підприємницької активності, а з другого — щоб суб'єкти господарювання додержувались норм, що регламентують якість вироб­люваної продукції, природокористування тощо.

Правовими регуляторами виробничого процесу виступають, крім за­значених вище, також системи стандартизації, сертифікації, забезпечення єдності вимірювань, правові норми захисту навколишнього середовища.

Стандартизації та сертифікації у сфері господарювання присвячені норми Господарського кодексу та інших законодавчих актів. Стандар­тизація має на меті вироблення і впровадження в життя стандартів. Стандарт (від англійського standard) — документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній галузі, роз­роблений у встановленому порядку на основі консенсусу. Так визначає його Закон від 17 травня 2001 року «Про стандартизацію»¹. За загально­вживаним визначенням, стандарт — це документ, що встановлює якісні характеристики товарів, робіт, послуг.

У сфері господарювання застосовуються: державні стандарти, прий­няті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації і доступні для широкого кола користувачів; кодекси усталеної практики (зведення правил) — документи, що містять практичні правила чи про­цедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговуван­ня, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, його частиною або окремим докумен­том; технічні умови — документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови теж можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Міжнародні та регіональні стандарти — стандарти, прийняті відпо­відно міжнародним та регіональним органом стандартизації, а також національні стандарти інших країн — застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів. Так, відповідно до Закону України від 17 січня 2002 року, Україна приєдналася до Міжнародної Конвенції про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболов­них суден та несення вахти 1995 року.

Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентноспроможності вітчизняної продукції. Вони мають бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт.

Стандарти застосовуються на добровільних засадах, окрім випадків, зазначених у ст. 15 Господарського кодексу України, згідно з якою засто­сування стандартів чи їх окремих положень стає обов'язковим для суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах; для учасників угоди (контракту) щодо розроб­лення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є поси­лання на певні стандарти; для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні, а такожякщо його продукція сертифікована щодо дотримання вимог стандартів.

Міжнародні, регіональні та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в уста­новленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) передбачено інші вимоги, ніж ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень угоди, коли вони не суперечать вітчизняному законодавству в частині вимог до процесу виго­товлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов'язкових належать, зокрема, вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього середовища і вимоги до ме­тодів випробувань цих показників.

З метою запобігання наданню таких послуг та реалізації продукції, які є небезпечними для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, а також для сприяння споживачам у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науко­во-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі, здійснюється сертифікація — підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

Закон від 17 травня 2001 року «Про підтвердження відповідності»¹ визначає сертифікацію як процедуру, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, управління якістю, управління довкіллям, пер­соналу встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація на відповідність продукції обов'язковим вимогам нор­мативних документів провадиться виключно в державній системі сер­тифікації. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включа­ти перевірку та випробування продукції для визначення її характерис­тик і подальший технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації, а в законодавчо нерегульованій сфері здійсню­ється на добровільних засадах. Відповідність продукції вимогам, вста­новленим законодавством, засвідчується декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності.

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами.

Виробник забезпечує підтвердження відповідності і складає декла­рацію про відповідність, якщо це встановлено технічним документом з підтвердження відповідності на цей вид продукції. Він зобов'язаний на­давати органам, що здійснюють державний нагляд у сфері підтверджен­ня відповідності, декларацію про відповідність та документацію, що підтверджує декларовану відповідність протягом встановленого законо­давством строку їх зберігання.

Сертифікація в законодавчо регульованій сфері провадиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. За резуль­татами проведення сертифікації в разі позитивного рішення уповноваже­ного органу з сертифікації заявникові видається сертифікат відповідності, зразок якого затверджується спеціально уповноваженим органом виконав­чої влади у сфері підтвердження відповідності (ст. 11 згаданого Закону).

Сертифікація здійснюється з метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі¹.

 

Дотації та інші засоби підтримки суб'єктів господарювання.

 

Господар­ський кодекс України визначає й інші економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання. Дотація (від лат. dotatio — дар) — це грошові кошти, що виділяються юридичним і фізичним особам. Дотації з держав­ного бюджету видаються малоприбутковим та збитковим суб'єктам гос­подарювання, передусім в галузях економіки, які мають важливе соціаль­не значення, наприклад дотації сільському господарству.

Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підпри­ємництва в цій галузі, державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню нових екологічно чистих ресурсозберіга­ючих технологій, вирощування та поглибленої переробки сільськогос­подарської сировини, виготовлення з неї конкурентноспроможної вітчизняної продукції; інфраструктури аграрного ринку, виробництва стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції, спрямова­них на забезпечення продовольчої безпеки держави; дотування вироб­ництва продукції тваринництва, рибництва та рибальства; проведення закупок сільськогосподарської продукції до державних ресурсів.

Застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарюван­ня визначається перш за все її метою.

Наприклад, державну підтримку одержують суб'єкти господарюван­ня, які реалізують в Україні інноваційні проекти, що сприяють розвит­ку економіки, забезпечують впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

З метою створення умов для позитивних структурних змін в еко­номіці держава підтримує мале підприємництво. Сприяння формуван­ню і розвитку малого підприємництва має на меті його становлення як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забез­печення сталого позитивного розвитку суспільства, підтримку вітчиз­няних виробників, формування умов для забезпечення зайнятості на­селення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Надання переваг вітчизняним виробникам здійснюється, зокрема, шляхом застосування преференційної¹ поправки до ціни тендерних про­позицій² при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Особ­ливо це стосується суб'єктів господарювання з низькою конкуренто­спроможністю. Закон від 22 лютого 2000 року «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» передбачає, що замовник (орган дер­жавної влади чи місцевого самоврядування, підпорядковані їм організації, а також підприємства, уповноважені здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти) застосовує преференційну поправку до ціни тендерної пропозиції, поданої підприємствами Українських товариств сліпих, глухих, спілки організацій інвалідів України.