§ 10. Справи по скаргах на рішення, прийнятті щодо релігійних організацій

Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації»' передбачено, що для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і до-сягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) про реєстрацію до виконавчого комітету обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим — до Уряду цієї Республіки. Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут до державного органу України у справах релігій.
Орган, який здійснює реєстрацію статуту (положення), повинен розглянути заяву і статут у місячний строк, прийняти відповідне рішення і не пізніше як у десятиденний строк письмово повідомити про це заявника. Якщо для реєстрації статуту (положення) необхідний висновок виконавчого комітету місцевої ради, а також спеціалістів, то рішення про реєстрацію приймається у тримісячний строк.
Перевищення встановленого місячного і тримісячного строку прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд.
Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам у встановлений термін і може бути оскаржено в суд.
Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що й реєстрація статутів. Тому перевищення терміну прийняття рішення про реєстрацію зміни і доповнення статутів (положень) і рішення про відмову реєстрації зміни і доповнення статутів (положень) можуть бути також оскаржені в суд.
Згідно з Типовим положенням про управління (відділ) у справах релігій обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 697 від 29 червня 1996 р., до повноважень зазначених управлінь (відділів) належить попередній розгляд питань, пов'язаний із реєстрацією статутів (положень) релігійних громад, а також із змінами та доповненнями до них, і надання висновків щодо доповнень статутних документів. Остаточне прийняття рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації релігійної громади покладено на відповідну державну адміністрацію, рішення якої і може бути оскаржено в установленому порядку в суд.
Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені в суд.
При вирішені справи за скаргою релігійної організації необхідно враховувати правила ч. З ст. 17 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» про те, що за відсутності взаємної згоди релігійних громад на позачергове користування культовою будівлею державний орган визначає порядок користування нею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору, що застосовується під час вирішення питання про передачу такої будівлі в користування декільком релігійним громадам, які на неї претендують. Коли ж культова будівля вже знаходиться у правомірному користуванні якоїсь однієї релігійної організації, дані правила не поширюються. В цьому разі договори про надання релігійним організаціям у користування культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.
У разі, коли культову будівлю передано державним органом у власність релігійній громаді, позачергове користування нею може здійснюватись лише за згодою власника цієї будівлі на підставі укладеної з ним відповідної угоди. За відсутності останньої державний орган визначає порядок користування культовою будівлею шляхом укладення з кожною громадою окремого договору. Постанова державного органу про відмову в наданні у користування релігійній громаді культової будівлі може бути оскаржена в суд (Рішення Верховного Суду України. Щорічник. — 1998. — С. 136).
Спори релігійних організацій між собою і з іншими юридичними особами підвідомчі арбітражному суду. Процесуальний порядок розгляду скарг загальними судами на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, встановлено гл. 31-Б (статті 248Ч-248І4 ЦПК).
Право на оскарження рішення державних органів з приводу релігійних організацій мають громадяни—засновники у випадках відмови в реєстрації статутів (положень) таких організацій, а також релігійні організації, права яких порушено. Скарги на рішення місцевих державних органів подаються до Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, а на рішення державного органу України — до Верховного Суду України. Право на оскарження рішень державних органів, прийнятих щодо релігійних організацій, строкове. Скарга може бути подана в суд у місячний строк, обчислюваний з дня прийняття рішення державним органом. Суд повинен розглянути її в десятиденний строк у відкритому засіданні за участю засновника або представника релігійної організації та представника державного органу, рішення якого оскаржується. Неявка в судове засідання зазначених осіб не перешкоджає розгляду скарги (статті 248'2-248'3 ЦПК).
Розглянувши справу і встановивши, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог закону, суд постановляє рішення, яким зобов'язує відповідний державний орган усунути допущене порушення. Якщо буде встановлено, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до закону, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги. Рішення суду у скарзі надсилається до органу державної влади, що його прийняв, та заявникові (ст. 24814 ЦПК). Рішення суду може бути оскаржено.

§11. Справи за заявами прокурора про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи

Процесуальний порядок розгляду цих справ визначений главою 31-В (статті 248і 5-24819 ЦПК). Прокурор має право звернутися до суду із заявою про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії посадової особи, крім акта, перевірку законності якого віднесено до Конституційного Суду України, за умови відхилення протесту прокурора в порядку загального нагляду або коли протест не був розглянутий посадовою особою чи органом в десятиденний строк після його надходження.
Стаття 248'5 ЦПК, якою закріплено це правило, не визначає, при визнанні незаконним якого правового акта може звернутись до суду прокурор — будь-якого, нормативного чи не нормативного. Відповідь на поставлене питання дана в ухвалі судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України у справі за заявою прокурора Чернігівської області про визнання незаконною письмової вказівки, викладеної в листі заступника начальника управління фінансів обласної державної адміністрації, адресованому голові АТВТ «Чернігівгаз», не надавати пільги при оплаті за природний газ особам, яким їх надано законами України «Про міліцію», «Про пожежну безпеку» тощо. Зазначена вказівка, як така, що суперечить вимогам законів, була опротестована обласною прокуратурою, однак, протест було відхилено. Тоді прокурор звернувся до суду і просив визнати цю вказівку незаконною. Суд відмовив у задоволенні заяви, виходячи з того, що лист начальника управління фінансів не є правовим актом, оскільки не містить обов'язкових вказівок, які повинно виконувати АТВТ «Чернігівгаз»
Але матеріали у справі свідчать, що цей висновок суперечить зібраним у ній доказам. Так, на виконання згаданого листа АТВТ «Чернігівгаз» надіслало керівникам усіх структурних підрозділів розпорядження, згідно з яким пільги за користування газом, передбачені названими вище законами, могли надаватися лише при гарантованому відшкодуванні витрат акціонерному товариству.
Розглянувши протест заступника Генерального прокурора України, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню, скасувала постановлені у справі рішення і в ухвалі зазначила, що прокурор може звертатись до районного (міського) суду в передбаченому гл. 31-В ЦПК порядку з додержанням вимог ст. 24815 цього Кодексу із заявою про визнання незаконним як нормативного, так і ненормативного правового акта органу або рішення чи дії службової особи. Суд же не обгрунтував належним чином свій висновок про те, що вказівка заступника начальника управління фінансів не е актом у розумінні ст. 24815 ЦПК11.
Право на звернення прокурора із заявою до суду строкове. Заява до суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення десятиденного строку, встановленого для його розгляду (статті 24815-24816 ЦПК). Така заява подається до районного (міського) суду за місцем розташування органу чи службової особи, акт яких було опротестовано.
Для розгляду заяви прокурора про визнання правового акта незаконним встановлений десятиденний строк з дня її надходження. Заява розглядається у відкритому судовому засіданні за участю прокурора і представника органу чи службовою особи, які прийняли рішення про відхилення протесту або не розглянули протест у встановлений строк після його надходження. Неявка в судове засідання без поважних причин представника органу, службової особи не перешкоджає розглядові заяви прокурора, проте суд може визнати їх явку обов'язковою. Судом повинні бути досліджені матеріали, які стали підставою для принесення протесту та його відхилення органом або — службовою особою, необхідні документи та інші докази (ст. 24818 ЦПК).
Встановивши, що опротестований правовий акт не відповідає вимогам закону, суд постановляє рішення про задоволення заяви, визнання правового акта незаконним і про його скасування та стягнення судових витрат.

Якщо буде встановлено, що опротестований правовий акт не суперечить вимогам закону, суддя постановляє рішення про відмову в задоволенні заяви (ст. 24819 ЦПК). Рішення суду може бути оскаржено.

§ 12. Справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби

Процесуально-правове регулювання розгляду скарг проведено в гл. 31-Г (статті 24820-24826 ЦПК), включеної до ЦПК Законом України № 2056-Ш від 19 жовтня 2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження».
Звернутися до суду зі скаргою мають право учасники виконавчого провадження (сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі) та особи, які залучаються до виконання дій державним виконавцем (поняті, працівники органів внутрішніх справ, опіки і піклування та інших органів), якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавчої служби порушено їх права чи свободи. Суб'єкти права оскарження в цивільному процесі набувають правосуб'єктності заявника.
Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або після оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.
Скарга подається за підсудністю — до суду за місцезнаходженням відповідного відділу державної виконавчої служби або іншого суду, встановленого законом, у строки, передбачені ст. 24822 ЦПК: у десятиденний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав і свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом у порядку, встановленому ст. 89 ЦПК, на заяву особи, що його пропустила.
Одночасно із заявою про поновлення строку належить подати скаргу, на подання якої поновлюється пропущений строк. Заява розглядається судом з повідомленням особи, яка її подала. За наслідками розгляду постановляється ухвала. Ухвала про відмову поновити пропущений строк може бути оскаржена.
Прийнята до провадження суду скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби має бути розглянута у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. За неможливістю явки зазначених осіб в судове засідання справа може бути розглянута за участю їх представників.
Якщо особа, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, суд залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.
За результатами розгляду справи суд постановляє рішення про задоволення чи про відмову в задоволенні скарги. При встановленні обгрунтованості скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника і усунути порушення або іншим шляхом поновлює його права чи свободи. За рішенням суду може бути допущене негайне виконання.
При встановленні судом, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.
Рішення суду в справі може бути оскаржено.
Витрати у справі несуть: заявник — у разі відмови судом у задоволенні скарги і відділ державної виконавчої служби — у випадку задоволення судом скарги заявника.
З набранням рішенням законної сили воно не пізніше десяти днів надсилається до відповідного відділу державної виконавчої служби для виконання, а також заявнику. Про виконання рішення відповідний орган державної виконавчої служби повинен протягом місяця з дня його одержання повідомити суд і заявника.