§ 2. Експерт

Експерт, як і свідок, не має у справі юридичної заінтересованості. Разом з тим висновок експертів є засобом доказування, про що йдеть­ся у ст. 57 ЦПК, з якого суд одержує інформацію, яка є необхідною для правильного вирішення справи.

Об’ єктивність та достовірність висновку експерта як судового до­казу залежить передусім від правильного вибору особи, призначеної експертом. Саме тому до експерта пред’являються певні вимоги, спря­мовані на забезпечення, з одного боку, високого наукового рівня екс­пертизи і, з другого — об’єктивності й неупередженості висновку.

Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матері­альних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обстави­ни справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань (ч. 1 ст. 53 ЦПК, ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»). Як експерт може залучати­ся особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юсти­ції України. Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян затвер­джено наказом Міністра юстиції України від 15 квітня 1997 р. № 149/7.

У законодавстві не розкривається зміст терміна «спеціальні знання». У судовій практиці зустрічаються випадки, коли перед експертами став­ляться питання, які не потребують спеціальних знань і які може і зобов’язаний встановити сам суд. У рідкісних випадках ЦПК зобов’язує необхідність застосування спеціальних знань і обов’язкове призначення експертизи (ст. 145 ЦПК). При цьому зазначається, для з’ясування яких саме фактів слід призначити експертизу. В інших випадках питання про те, чи потрібні для з’ ясування фактичних обставин наукові, технічні і т. п. спеціальні знання, вирішуються в кожному конкретному випадку суддею (судом), виходячи із характеру фактів, що підлягають встанов­ленню, і змісту поняття «спеціальні знання». Експерт може давати від­повіді на підставі спеціальних пізнань і проведення експертизи лише у питаннях фактів, а не права. Під «спеціальними знаннями» зазвичай розуміють такі знання, які знаходяться за межами правових знань, за­гальновідомих узагальнень, що випливають із досвіду людей^[2]. Спеці­альні пізнання не належать до числа загальновідомих, загальнодоступ­них, що мають масове поширення, тобто це ті, якими професійно воло­діє лише вузьке коло спеціалістів^[3].

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, вправі заявити відвід експерту, якщо він:

1) прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

2)  є членом сім’ ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклуваль­ник, член сім’ ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;

3)  якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості;

4)  перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі;

5)  з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (статті 20, 22 ЦПК).

На відміну від судді, участь експерта в судовому засіданні при по­передньому розгляді даної справи як експерта не є підставою для його відводу (ч. 3 ст. 22 ЦПК).

За наявності зазначених підстав експерт зобов’ язаний заявити са­мовідвід (ст. 23 ЦПК).

Особа, призначена експертом, стає учасником процесу і відповідно суб’єктом цивільних процесуальних відносин, що наділений правами, виконує певні обов’язки і несе передбачену законом відповідальність.

Експерт має право:

-   знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета до­слідження;

-    заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

-   викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її про­ведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

-   бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосу­ються предмета і об’ єктів дослідження;

-   задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

-   відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків, і ця заява про відмову повинна бути вмотивованою;

-   на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Таке його право врегу­льовано ст. 86 ЦПК;

-   давати усні пояснення щодо свого висновку в судовому засіданні, які заносяться до журналу судового засідання (ст. 147 ЦПК), а це озна­чає, що експерт також повинен мати право робити заяви, які підлягають занесенню до журналу судового засідання, щодо неправильного тлу­мачення учасниками процесу його висновку та показань. Доцільним було б у зв’язку з цим також надати право експерту подавати зауважен­ня щодо неповноти або неправильності запису його пояснень у жур­налі судового засідання;

-   користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу» (ч. 10 ст. 53 ЦПК). Наприклад, за ст. 13 цьо­го Закону експерт вправі подавати скарги на дії судді, у провадженні якого знаходиться справа, якщо ці дії порушують права судового екс­перта.

У разі проведення комісійної експертизи, якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний із висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питання, яке ви­кликало розбіжності.

Цивільний процесуальний закон встановлює певні обмеження для експерта. Експерт не має права:

-    за власною ініціативою збирати матеріали для проведення екс­пертизи;

-   спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з ін­шими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов’ язаних із проведенням експертизи;

-   розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з про­веденням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про ре­зультати експертизи;

-    знищувати об’єкти експертизи або змінювати його властивості без відповідного дозволу суду, який оформляється ухвалою;

-   передоручати проведення експертизи іншій особі.

Експерт зобов’язаний:

-   прийняти до провадження доручену судом експертизу;

-    провести повне дослідження наданих йому об’єктів і матеріа­лів;

-   з’явитися за викликом суду і дати обґрунтований та об’єктивний висновок на поставлені йому питання, а у разі необхідності — роз’яснити його і відповісти на додаткові запитання осіб, які беруть участь у справі, та суду;

-    скласти мотивоване письмове повідомлення про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів, а у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;

-   забезпечити збереження об’єкта експертизи;

-    у разі постановлення ухвали про припинення проведення екс­пертизи негайно подати матеріали справи та інші документи, що ви­користовувалися для проведення експертизи.

При проведенні експертизи експерт незалежний, він не може пере­бувати в будь-якій залежності від суду чи осіб, які беруть участь у справі. Не дозволяється вплив на експерта з боку суду, суддів, державних органів, організацій, об’єднань та окремих громадян з метою одержання висновку на користь якогось учасника процесу. Експерт повинен проводити дослі­дження об’єктивно на чітко науковій та практичній основі, у межах від­повідної спеціальності. Суд зобов’язаний забезпечити експерту безпере­шкодний доступ до об’єкта і можливість його дослідження.

У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання екс­пертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в екс­пертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (ч. 1 ст. 146 ЦПК). Це є но­велою законодавства і фактично є презумпцією існування чи відсут­ності факту, для встановлення якого призначалась експертиза, залежно від поведінки сторони, оскільки судова практика свідчила про те, що деякі сторони, зловживаючи своїми правами, намагались за будь-що перешкодити проведенню експертизи.

За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків експерт несе кримінальну відповідальність (статті 384, 385 КК), а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом. Наприклад, за злісне ухилення експерта від явки до суду передбачена адміністра­тивна відповідальність (ст. 185³ КУпАП).