Глава ХV ОСОБИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ЗДІЙСНЕННЮ ПРАВОСУДДЯ

§ 1. Свідок

§ 2. Експерт

§ 3. Спеціаліст

§ 4. Перекладач

§ 5. Особа, яка надає правову допомогу

§ 1. Свідок

Свідок не є особою, яка бере участь у справі, але відповідно до ст. 47 ЦПК входить до числа осіб, які є іншими учасниками процесу, тобто є особою, що сприяє здійсненню правосуддя у цивільній справі. Свідок є юридично незаінтересованою особою в результаті вирішення справи, не є учасником матеріально-спірних відносин. Разом із тим

ч. 3 ст. 180 ЦПК зобов’язує суд перед допитом свідка встановити його стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, оскільки це має значення для правильної побудови допиту свідка та оцінки його показань. Іншою особливістю процесуального становища свідка є також те, що він, як і експерт, є джерелом пізнання судом фак­тичних обставин у справі, його показання направлені на встановлення судом тих спірних юридичних фактів, за допомогою яких виникли, змінилися або були припинені дані спірні матеріальні правовідносини, існування яких стверджує чи заперечує позивач, відповідач, третя осо­ба. Тобто показання свідка є засобом доказування, про що йдеться у ст. 57 ЦПК, з яких суд одержує інформацію, що є необхідною для правильного вирішення справи.

Свідок є суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин і тому наділений у процесі певними правами і обов’язками, які складають зміст його правоздатності та дієздатності. Його правоздатність виникає разом із дієздатністю^[1], адже свідком може бути кожна особа, якій відо­мі будь-які обставини, що стосуються справи (ч. 1 ст. 50 ЦПК), яка здатна сприймати і відтворювати події навколишнього світу. Це зна­чить, що закон не встановлює обмежень за мотивами родинних сто­сунків або за мотивами віку свідка, але суди повинні по можливості уникати притягнення як свідків малолітніх дітей і враховувати їх ро­зумові вікові межі зі сприйняття фактів об’єктивної дійсності. Разом із тим у законі міститься ряд обмежень для допиту осіб як свідків.

Відповідно до ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки:

1)   недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої психічні чи фізичні вади правильно сприймати об­ставини, що мають значення для справи, або давати показання;

2)  особи, які за законом зобов’ язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним ста­новищем, — про такі відомості;

3)  священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4)  професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обста­вини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допи­тані як свідки без їх згоди, а представники дипломатичних представ­ництв — без згоди дипломатичного представництва. Тобто така забо­рона має умовний характер і вони можуть бути допитані в разі їх згоди, яка повинна бути надана перед допитом. Це випливає із положень За­кону України від 20.09.2001 р. «Про дипломатичну службу».

Крім зазначеного, існує правило, що особи можуть у визначених законом випадках скористатися правом імунітету свідка, тобто від­мовитися від давання показань. Це правило існувало ще в римському праві — «ніхто не може бути викликаний проти своєї волі для свідчен­ня проти тестя, зятя, вітчима, пасинка, двоюрідного брата, двоюрідної сестри, двоюрідного племінника і тих, хто знаходиться в більш близь­кій ступені родичів...».

За чинним законодавством (ст. 63 Конституції України, ч. 1 ст. 52 ЦПК) фізична особа вправі відмовитися від давання показання щодо себе, членів сім’ ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близь­кий родич цих осіб).

У ЦПК вперше введено правило, що особа, яка відмовляється да­вати показання, зобов’язана повідомити причини відмови (ч. 2 ст. 52 ЦПК).

Свідок попадає в суд в основному з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, а також за ініціативою суду, наприклад, у справах окремого провадження (ч. 2 ст. 235 ЦПК). При цьому особа, яка заявляє клопотання про виклик свідка, зобов’язана у заяві зазначити його ім’я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити (ст. 136 ЦПК).

На відміну від ЦПК 1963 р. новий процесуальний закон виразно зазначає про обов’язки і права свідка (ст. 50 ЦПК). Сформульовані два основних обов’язки: 1) з’явитися за викликом до суду у визначений час; 2) дати правдиві показання про відомі йому обставини. У разі не­можливості прибуття за викликом суду свідок зобов’ язаний завчасно повідомити про це суд.

Свідки, які постійно проживають за межами знаходження суду, який розглядає справу, і не можуть з поважних причин з’ явитися в судове засідання, можуть бути допитані судом за місцем їх проживання за судовим дорученням суду, який розглядає справу. Однак, якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку (ст. 132 ЦПК).

Особи, викликані до суду як свідки, мають права, які забезпечують їм реальну можливість з’явитися до суду для усного викладу своїх по­казань, а також для якнайповнішого та правильного повідомлення відо­мостей про факти.

Так, свідок, який не володіє мовою, якою ведеться судочинство, має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він воло­діє. Не викликає заперечення його право користуватися послугами перекладача.

По-друге, свідок має право користуватися письмовими записами в тих випадках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчислен­нями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи пред’являються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

По-третє, свідок може відмовитися від давання показань у випад­ках, встановлених законом.

Також свідок має право на компенсацію витрат, пов’язаних із ви­кликом до суду. Закон гарантує на час виконання обов’язків свідка збереження середнього заробітку за місцем роботи. Добові у разі пере­їзду, наймання житла, а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам відшкодовуються. Зазначене пра­во свідка та особи, яка сплачує свідкам витрати, детально урегульо­вано ст. 86 ЦПК. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N° 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних із розглядом цивільних та адміністративних справ, і по­рядок їх компенсації за рахунок держави».

Свідок у цивільному процесі може використати й інші права, а саме: просити дозволу залишити залу судового засідання до закінчення роз­гляду справи після допиту, може бути за власною заявою допитаний повторно.

Дача показань свідком є громадянським обов’язком кожної особи, за винятками, встановленими законом. За завідомо неправдиві пока­зання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність (статті 384, 385 КК), а за невиконання інших обов’язків — відповідальність, встановлену законом, наприклад за ст. 185³ КУпАП у разі неповаги до суду, що ви­явилась у злісному ухиленні від явки в суд або в непідкоренні розпо­рядженню головуючого чи у порушенні порядку під час судового за­сідання. Також у разі неявки в судове засідання свідок, який належним чином був повідомлений, але без поважних причин не з’ явився в су­дове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути під­даний приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у до­хід держави витрат на його здійснення (ст. 94 ЦПК). Цією статтею встановлені випадки, за яких деякі свідки не підлягають приводу.