Розділ 15. Публічно-правова природа ціноутворення в Україні - § 2. Функції та елементи ціни
§ 2. Функції та елементи ціни
Зміст ціни виражається в здійснюваних нею функціях, серед яких виділяються: облікова, розподільча, стимулююча.
1. Облікова функція визначається призначенням ціни як вимірника вартості, певного критерію при здійсненні обміну і реалізації. Ця функція відображає властивості ціни як міри вартості. Реалізуються подібні процеси шляхом визначення базисної собівартості (певних витрат на виробництво товарів, робіт, послуг) і нормативів чистого доходу, що у сумі і формують ціну. Облікова функція ціни, відображаючи критерії державного регулювання ціноутворення, виявляється і на рівні окремих суб’єктів господарювання, набуваючи принципового значення в правовій регламентації податкового і бухгалтерського обліку.
2. Розподільча функція забезпечує дію механізмів, що розмежовують певні складові частини вартості (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, прибуток) і доведення їх у певних формах до суб’єктів. Розподільні механізми охоплюють і більш глобальні процеси — перерозподіл доходів між різними галузями, підприємствами, групами покупців товарів, одержувачів послуг за допомогою свідомого відхилення цін від вартості. Відбувається це найчастіше у випадках організації ціноутворення на сезонних виробництвах, у розвитку соціально значущих секторів (продукція дитячого асортименту, виробництво лікарських препаратів і т. д.), у галузях і виробництвах, що відчувають потребу в інноваційних введеннях, інвестиціях.
3. Стимулююча функція ціни передбачає активізацію в досягненні певних результатів діяльності, що погоджує комплекс інтересів держави, юридичних і фізичних осіб. Через цінові орієнтири визначаються найбільш пріоритетні напрямки діяльності, забезпечуються важливі для держави сфері розвитку.
Одним з найважливіших моментів у регулюванні ціноутворення є визначення його структури. У ряді випадків сюди включають базисну (вихідну ціну) і націнки (надбавки і знижки)[3]. Під базисною ціною як правило розуміють ціну товару стандартної якості, що забезпечує просте відтворення, тоді як націнки дозволяють враховувати перспективні витрати, гарантувати одержання прибутку. Виходячи з подібних критеріїв і виділяють витратний і прибутковий елемент ціни.
Державне регулювання формуванням цін передбачає урахування декількох елементів, що становлять ціну. Виходячи з того, що ціна виступає грошовим вираженням вартості й одне з головних завдань у державному регулюванні ціноутворення — відображення об’єктивних витрат, що становлять вартість, головним елементом структури ціни є витрати. Ця частина ціни відображає витрати виробництва, необхідні для відтворення використаних ресурсів. Без їх відновлення неможливе просте відтворення, відновлення виробничого циклу. Перелік валових витрат виробництва і обігу, що становлять суму витрат у грошовій, матеріальній і нематеріальній формі, регулюється ст. 5 Закону України у ред. від 22 травня 1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств». До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачені протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці; суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані в Державний бюджет України або бюджети територіальних громад; суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об’єднань; суми коштів, внесені в страхові резерви; суми внесених податків і зборів; суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах; суми безнадійної заборгованості; суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів; суми зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування; витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням відсотків по боргових зобов’язаннях.
Другим елементом ціни є прибуток. Обґрунтоване визначення розміру прибутку, що включається в ціну, має важливе значення, оскільки, з одного боку, він є джерелом розширення і технічного удосконалювання виробництва, матеріального заохочення, з другого боку — його надмірне зростання може збільшити ціну, ускладнивши доступ споживачів до товарів, робіт, послуг. Саме тому важливо використовувати певні нормативи формування прибутку, систему граничних коефіцієнтів. Прибуток визначається як загальна сума доходів, отриманих протягом звітного періоду в матеріальній, нематеріальній або грошовій формі, скорегована на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань (ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Третім елементом, що становить ціну, є податок на додану вартість. За своїм економічним змістом він є частиною централізованого чистого доходу держави, що через механізм ціноутворення надходить у Державний бюджет. Фактично усі податки є елементом ціни і необхідно розмежовувати, на якому етапі вони беруть участь у ціноутворенні і включаються в ціну виробництва (сплачуються за рахунок доходів виробника або відображаються на його витратах) або враховуються як елемент ціни реалізації (у такий спосіб представлені непрямі податки, що включаються в ціну як надбавка до ціни виробника).