§ 3. Поняття, ознаки та функції податку

Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один з ви­дів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують і інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні і реєстраційні збори, збори з насе­лення. Крім того, підприємства і громадяни роблять обов’язкові від­рахування до позабюджетних фондів, платять різні тарифи й інші обов’язкові платежі. Різноманіття форм вилучень викликає необхід­ність визначити, що ж з них є безпосередньо податком, а що — непо­датковими платежами. Мабуть, усю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки і платежі податково­го характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на при­буток, на землю тощо), то другу групу складають збори і відповідні податкові платежі (мито, державний збір тощо).

Розмежування податків, зборів, платежів є не винятково теоретич­ною проблемою, але й значною мірою проблемою практики.

По-перше, коли мова йде про податки, то це насамперед безумовні і нецільові платежі і після їхнього надходження до бюджетів неможливо просте­жити використання цих коштів, та це і не потрібно. У ситуації зі збо­рами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінан­сування певних заходів і мають чітке цільове призначення. Тому мож­на порушувати питання про нецільове використання коштів (мова може навіть йти про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі і позабюджетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, — це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони спрямовуються, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспек­тиві можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

основою для позбавлення права власності є конституційний, публічно-правовий обов’язок платника податків платити законно вста­новлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися за своїм розсудом тією частиною свого майна, яка у вигляді певної гро­шової суми підлягає внесенню до бюджету, і зобов’язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. У цьому обов’язку плат­ника податків втілений публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов’язані законодавча форма встановлення податку, обов’язок і при­мусовість його вилучення, однобічний характер податкових обов’язків.

Дійсно, право приватної власності охороняється законом. Однак абсолютно очевидно, що воно не стосується прав, які не підлягають обмеженню при жодних умовах. Приватна власність може бути об­межена законом, але тільки тією мірою, у якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Власник може бути позбавлений влас­ності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплюється Конституцією України (ст. 67) як необхідна умова існування держави, безумовна його вимога.

Таким чином, основою для позбавлення права власності платника є його імперативний, безумовний, конституційний публічно-правовий обов’язок платити законно встановлені податки. Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесено до бюджету, поза­бюджетного цільового фонду. У цьому обов’язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму за­кріплення податку, обов’язок його сплати, примусу при забезпеченні цього обов’язку, однобічний характер податкових обов’язків.

Податок — це форма примусового відчуження результатів діяль­ності суб’єктів, які реалізують свій податковий обов’язок, у державну чи комунальну власність, який вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органу місцево­го самоврядування) і виступає як обов’язковий, нецільовий, безумов­ний, безвідплатний і безповоротний платіж.

Хотілося б звернути увагу на ряд ознак, що характеризують зміст податку.

1.  Це вид платежу, закріплений актом органу державної влади. С. Г Пепеляєв підкреслює, що право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку^[1]. Однак це не означає згоди кожного конкретного члена суспільства чи навіть певних груп. Так, у багатьох країнах існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування шляхом референдуму. Питання про податки і бюджет виключаються із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійської Республіки, ч. 2. ст. 75)^[2].

2. Впритул до цієї ознаки підходить ознака індивідуальної безвідплат­ності чи однобічного характеру його встановлення. В основу цієї ознаки податку закладено односкерований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість, що означає відсутність зустрічних обов’язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак необхідно враховувати, що без­відплатність має умовний характер у зв’язку з однобічним обов’язком платника. У загальному ж плані безвідплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до бюджету без одержання зустріч­ного відшкодування чи задоволення для платника.

3.  Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його у фонди, що акумулюються державою і використовуються на за­доволення державних потреб. При цьому невідомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується немовби розмитий грошовий фонд держави — «гроші не пахнуть». Звичайно, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок з влас­ників транспортних засобів тощо).

4.  Безумовний характер податку є продовженням попередньої озна­ки й означає сплату податку, яка не пов’язана ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, най­більш чітко характеризують суть податку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить у бюджет відповідного рівня чи цільовий фонд. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може проводитися двома основними шляха­ми: закріплення податку за певним бюджетом чи розподілом його між бюджетами.

6. Обов’язковий характер податкового вилучення забезпечує на­громадження коштів у доходній частині бюджету. Це лежить в основі закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочерго­вого обов’язку громадян.

7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не вимагає особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на один аспект. У кінцевому під­сумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держа­ва задовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного порядку, охорона здоров’я, освіта), і в цьому розумінні податки нібито повертаються до платника.

8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбу­вається в грошовій формі. Сплата податку майном чинним законодав­ством за загальним правилом не передбачена. Грошова форма сплати податку визначається самою сутністю податку, що є, як вже було ска­зано, внеском. У зв’язку з цим обов’язок платника податків по сплаті податку є однооб’єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (при дотриманні інших умов — про терміни, бюджети тощо) як належне виконання його обов’язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплати по податках також не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації майна) внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак у деяких випадках сплата податків допуска­ється й у негрошовій формі, але всі негрошові засоби сплати податків є нетиповими і викликані кризою платежів.

Функції податків, що відбивають їх сутність, є похідними від функ­цій фінансів і реалізують ті ж завдання, але в порівняно більш вузьких межах. Виходячи з цього, функції податків можна згрупувати в два блоки: основні і додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансових (регулюючу і контрольну). Саме на базі цих функцій будується податковий механізм,і, діючи спільно, вони становлять цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функ­цій. Крім того, якщо основні функції обов’язкові для всіх видів по­датків, то додаткові мають відтінок факультативності і не обов’язково представлені по всіх податках.

Основні функції податку.

1.  Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus — державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак до кінця XIX ст. нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і наприкінці 30-х років XX ст. податки розглядаються вже і як засіб регулювання економіки, забез­печення стабільного економічного зростання^[3].

Дуже важливо підкреслити стабільність фіскальної функції подат­ків. Остання означає не просте формування переліку надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі, забезпечує централізоване стягнення податків, співвідношення з витратами бюджетів.

2.  Регулююча функція є своєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, так і регулювання спожи­вання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове ре­гулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки подат­ковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості тощо.

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регла­ментації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

1.  Розподільча функція являє собою своєрідне відображення фіс­кальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані ко­шти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Напри­клад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів тощо). Це дає змогу говорити про існуван­ня первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3.  Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головної — з позицій реалізації цілей дер­жави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією по­датків, з якою пов’язано їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, такою, що реалізує насичення бюджету на певний період. Кінцева мета податків — не тільки сформувати бюджет, але і сформу­вати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для накопичення як юридичними, так і фізич­ними особами. У цьому випадку мова йде про активне нагромадження, що виразилося б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва і т. д. Здійснити це можна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця функ­ція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Крім того, якщо стимулююча функція пов’язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.

Законодавства багатьох держав не роблять розмежування між по­датками, зборами, митами, і податкова система характеризується як сукупність податків і зборів.

Природно, у податку, мита, збору є загальні риси^[4]. До них нале­жать:

1.  Обов’язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети і фонди.

2.  Чітке надходження їх у бюджети і фонди, за якими вони закрі­плені.

3.  вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми і поряд­ку надходження.

4.  Примусовий характер вилучення.

5.  Здійснення контролю єдиними податковими органами.

6.  Безеквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності.

Мито і збір відрізняються від податків:

A. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 % надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше.

Б. За метою. Мета податків — задоволення потреб держави, мета мит, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ.

В. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито, збір виплачуються у зв’язку з послугою, що надана платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

Г. За характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко ви­раженим обов’язком платника; мито, збір характеризуються певною добровільністю його дій і не регулюються іноді відносинами імпера­тивного характеру.

Д. За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають разовий характер і їх сплата здійснюється без певної системи; податки харак­теризуються періодичністю.

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

—   періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, по­датки — певна періодична сплата);

—  періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання по сплаті, податки — чітко не пов’язуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку з влас­ників транспортних засобів не пов’язується з характером використан­ня транспортного засобу).

Е. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів збори і мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси^[5].

Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було над­ходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь організа­ції — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

—  збір — платіж за володіння особливим правом;

—   мито — плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Уся сукупність обов’язкових платежів податкового характеру може бути класифікована за декількома підставами. Виділимо найбільш важливі.

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, установлювані Верховною Радою України, що вводяться в дію виключно законами і діють на всій території держави;

б) місцеві — податки і збори, перелік яких установлюється Верхов­ною Радою України, вводяться в дію нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування і діють на тери­торії відповідних територіальних утворень.

Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в осно­ві класифікації податків і зборів. Статті 13 і 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні і місцеві їх різновиди. Необхідно врахувати, що кожна з цих статей конкретизуєть­ся в декількох законах і підзаконних актах, що стосуються окремих податкових відрахувань. Що стосується зазначених статей, то здається доречним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати тільки по­датки, до другої ввійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така кла­сифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислен­ня і способами сплати платежі в бюджет і відрахування, що мають від­носно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на підставі чого можна розділити їх на закріплені і регулюючі.

Специфіка розподілу податків на закріплені і регулюючі визнача­ється змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджет­ного кодексу України вона являє собою сукупність державного бюдже­ту України і місцевих бюджетів.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять у конкрет­ний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять у державний бюджет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно в бю­джети різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному за­конодавству. Суми відрахувань по таких податках зараховуються без­посередньо в державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають­ся при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи:

а) державні — податки, що цілком надходять у Державний бю­джет;

б) місцеві — податки, що цілком надходять у місцеві бюджети;

в) пропорційні — податки, що розподіляються між бюджетами у певній пропорції;

3.  Залежно від платника:

A.  Податки з юридичних осіб (податок на прибуток тощо).

Б. Податки з фізичних осіб (прибутковий податок та ін.).

B.  Змішані — податки, що передбачають як платників і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки тощо). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на до­дану вартість, акцизний збір).

4.  Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються в про­цесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, включаються в ціну товару і сплачуються ви­робником чи власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяють­ся на:

а)  особисті — податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

б) реальні (англ. геаі — майно) — податки, що сплачуються з май­на, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній до- хід^[6].

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що стягуються в процесі витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, вклю­чаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє со­бою платника реального. Саме критерій збігу юридичного і фактично­го платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — такого збігу немає.

Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків — їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі — тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару^[7].

5.  Залежно від способу справляння:

А. часткові (кількісні) — такі, що встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) — податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягування по­датків, що проходила кілька етапів: перший — встановлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між те­риторіальними одиницями; третій — розподіл її між платниками. Зараз застосовується на місцевому рівні. У Росії 1885 року був встановлений додатковий розкладковий збір, що стягувався із промислових і торгових підприємств. Загальна його сума законодавчо визначалася по губерніях, у губерніях — по повітах, де вже згідно з прибутковістю розподілялася між торговими і промисловими підприємствами.

6.  Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, використовувані на загаль­ні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які вони витрачаються (фактично це і є дійсно податки).

Б. Цільові податки — податки, зачислювані в позабюджетні цільо­ві фонди і призначені для цільового використання. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий характер, однак цільові плате­жі мають деякі позитивні моменти: психологічний; ув’язування витрат і доходів від певних видів діяльності; певної незалежності конкретно­го державного органу^[8].

7.  Залежно від періодичності справляння:

А. Разові — податки, що справляються один раз протягом визна­ченого часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Значною мірою цей різновид податків має характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) — податки, що стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи ді­яльності платника (щомісячно, поквартально).