§ 7. Правотворення як процес самоорганізації права

Останнім часом у юридичній літературі почали розрізняти такі категорії, як «правотворення», «правотворчість» і «нормо-творчість». Усі ці види діяльності здійснюються з метою покра­щення соціального регулювання та охорони суспільних відносин'

Соціальне регулювання — це процес упорядкування поведінки соціальних суб'єктів через надання їм прав на певні дії, покла­дання обов'язків, установлення заборон, застосування заохочен­ня та примусу.

Соціальне регулювання існує з моменту виникнення суспільства практично в усіх сферах його життєдіяльності і здійснюється з допомогою соціальної влади

Розрізняють два види соціального регулювання: державне й недержавне. Кожен з цих видів може бути нормативним чи індивідуальним і реалізується соціальними суб'єктами. Це індивіди та їхні групи, з яких складається суспільство. Одним із найпоширеніших видів соціальних суб'єктів є соціальні організації об'єднання людей, що спільно реалізують певні про­грами, завдання, цілі та працюють на підставі загальновизнаних правил і процедур. Такими соціальними організаціями, наприк-д, є держава, партії, різні громадські об'єднання, які, своєю чергою, можуть складатися з інших соціальних організацій.

Правотворення розуміється у двох значеннях: походження права і творення окремих юридичних законів.

Під творенням права у вигляді окремих юридичних законів розуміють процес закріплення правил поведінки людей, що склалися в суспільстві, які перекладаються мовою нормативів, приписів та існують у конкретній юридичній формі. Ця діяль­ність має дві основні стадії: усвідомлення необхідності право­вого врегулювання суспільних відносин і правотворча діяль­ність.

Перш ніж стати юридичною нормою, те чи інше правило поведінки може виступати як філософський, правовий, етичний, політичний або інший принцип, звичай чи традиція. Головним на стадії усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин є юридичний мотив, тобто погляди, уявлення, думки про певну сукупність соціальних зв'язків, визначений варіант поведінки учасників суспільних відносин, які повинні стати за­гальнообов'язковими правилами поведінки, вміщеними в пев­ному джерелі права, наприклад у нормативно-правовому акті.

Правотворчість — це діяльність державних органів і посадо­вих осіб, громадських організацій, уповноважених на те держа­вою, а також усього народу країни, що спрямовується на утво­рення, зміну чи скасування нормативно-правових актів.

Правотворча діяльність здійснюється на певних принципах -основних ідеях, відправних засадах, на яких реалізується право­творчість. Йдеться про: демократизм, гуманізм, поєднання націо­нального та інтернаціонального, законність, науковість, плановість.

Види правотворчості — це сукупність засобів і способів вия­ву суспільних відносин (що потребують свого врегулювання) та їх фактичне впорядкування (коригування, узгодження) з до­помогою юридичних засобів. Розрізняють такі види правотвор­чості, як безпосередня, делегована, санкціонована.

Суб'єктами правотворчої діяльності є держава та її органи; весь народ країни на випадок референдуму.

Правотворча діяльність характеризується певним юридич­ним процесом, що має три етапи.

На підготовчому етапі готують проект нормативно-правово­го акта. Своєю чергою, він поділяється на такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосе­реднє готування названого проекту; обговорення тексту проек­ту; узгодження проекту з усіма зацікавленими органами і служ­бовими особами; доопрацювання проекту.

Другий етап видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії: внесення проекту нормативно-правового акта на обговорення правотворчого органу (посадової особи); обгово­рення проекту, можливість кількох читань; прийняття норма­тивно-правового акта і процедура його підписання; можливість права відкладного вето для законів.

Третій етап — це набрання нормативно-правовим актом чинності через опублікування чи доведення до виконавців у інший спосіб.

Правотворчість поділяють на законотворчість і нормотвор-чість. Від законотворчої діяльності слід відрізняти нормотвор-чу діяльність усіх інших суб'єктів, окрім Верховної Ради, з підготування, прийняття, зміни чи скасування і введення в дію норм права, що мають підзаконний характер.

Відмінності правотворчої та нормотворчої діяльності: різний суб'єкт; незбіжність етапів і стадій; різна юридична сила норма­тивних актів; різний рівень регульованих відносин; порядок вве­дення в дію і припинення дії актів тощо.

Отже, процес утворення права будується за певними принци­пами, має свої стадії, етапи, суб'єкти та поділяється нарізні види Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована парламентом та іншими конституційними суб'єктами.