§ 2. Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулюван­ня і охорона суспільних відносин здійснюються з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право)'

Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою й обгрунтованістю поведінки людей, тобто відповід­ними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктив­но зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій існу­ють: права людини; права об'єднань, груп, верств; права нації, народу; права людства.

Юридичне право — це свобода та обгрунтованість поведінки людей, що задекларована державою відповідно до чинних норма­тивно-правових актів та інших джерел права.

Твердження про те, що право відірване від держави, спричи­нило виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо.

Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.

Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх пра­вових приписів, що установлені (санкціоновані), охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права.

Юридичне суб'єктивне право — це певні можливості, міра свободи, що належить суб'єкту, який сам вирішує, користуватися ними чи ні.

До основних ознак права в його позитивному (нормативно­му) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі:

а) право — це система правових норм;

б)   це правила поведінки загального характеру;

в) ці правила мають загальнообов'язковий характер;

г) вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

ґ) формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

д)   установлюються, санкціонуються, гарантуються (забезпе­чуються) державою та її органами;

є) у своїй сукупності регулюють та охороняють соціальні відносини між людьми;

є) правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму та милосердя.

Кожне право як елемент правової системи складається з ба­гатьох правових норм. Аби правильно вибрати ту чи іншу нор­му, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими озна­ками, між ними існують конкретна схожість і відмінності. Зав­дяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право , можна подати як визначену систему.

Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення для регулювання (охоро­ни) поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто всту­пає у ті відносини, що ним регулюються (охороняються).

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних струк­тур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їх доціль­ності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єд­нанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і ступінь реакції держави (санкції), застосовані в разі порушення велінь, що містяться в норматив­них приписах. Ці приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, в яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.

Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно установлюєть­ся чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що по­даються до розроблення, обговорення, прийняття, набрання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Установлення права означає підготовку і прийняття органа­ми держави правових норм. Санкціонування права — це затвер­дження, реєстрація, надання дозволу на загальнообов'язковість уже існуючих соціальних норм.

Здійснення права забезпечується державою. Це виявляєть­ся в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійснен­ню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нор­мах зразків поведінки, а з іншого — відповідні заходи заохочен­ня, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, а також застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави — це система загаль­нообов'язкових, формально визначених, установлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею пра­вил поведінки, що тісно між собою зв 'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціально неоднорідному суспільстві.