§ 6. Характеристика джерел права як зовнішньої форми його виразу

Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму пра­ва, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма має бути змістовною, тобто повинна містити виражений юридичною мовою текст, що несе певне смислове навантаження. Якщо нормі не надана певна форма, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт

Правовий звичай — це санкціоноване державою звичаєве пра­вило поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — це рішення компетентного органу держави, якому надається фор­мальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір — це формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утворення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт — це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони — це нормативно-правові акти, що видаються зако­нодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка виявляється в тому, що:

а) ніхто, крім органів законодавчої влади, парламенту і наро­ду в процесі законодавчого референдуму, не може приймати за­кони, змінювати чи скасовувати їх;

б) Конституційний Суд України може визнати закон Украї­ни чи його окреме положення неконституційним;

в) усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

г) у разі колізій між нормами закону та підзаконного норма­тивно-правового акта діють норми закону;

ґ) тільки законодавчий орган може потвердити чи не потвер­дити прийняття закону при поверненні його Президентом у разі відкладного вето.

Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормо-творчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування норма­тивних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розглядають такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

-   нормативні акти Президента України;

-   акти Конституційного Суду України, Верховного Суду Ук­раїни, вищих судів України, Генерального прокурора України,Верховного суду Автономної республіки Крим;

-   акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

-   акти міністерств, державних комітетів, інших органів цен­тральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

-   нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

-    нормативні акти органів регіонального та місцевого само­врядування;

-    нормативні акти відділів та управлінь відповідних цент­ральних органів на місцях;

-    нормативні акти керівників державних підприємств, уста­нов, організацій на місцях;

-    інші підзаконні нормативні акти.

Нормативні акти діють у часі, просторі та відносно кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: набрання чинності, припинення дії, зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів від моменту його опублікування; термін установлюється в самому нормативно­му чи у спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові акти втрачають чинність унаслідок: закінчення строку давності, що на нього видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим з того самого питання.

Зворотна дія — це така дія на правовідносини, де припус­кається, що новий нормативний акт існував на момент виник­нення правовідносин. Загальне правило говорить: «Норма пра­ва зворотної сили не має». Але трапляються винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така нор­ма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністра­тивно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, організації.

Щодо кола осіб нормативно-правові акти поширюються на громадян України, осіб без громадянства, іноземних громадян.

Винятком вважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дип­ломатичні та консульські працівники, питання, щодо яких про юри­дичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

Систематизація нормативних актів — це діяльність з упо­рядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нор­мативних актів чи збірників.

Систематизація здійснюється державою, її органами і поса­довими особами та недержавними організаціями і їх службов­цями. У систематизації розрізняють інкорпорацію та коди­фікацію.

Інкорпорація — це вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Види інкор­порації: за юридичним значенням (офіційна, неофіційна); за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна).

Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться.

Кодифікація — це вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх зміс­товній переробці (усуненні розбіжностей і суперечностей, ска­сування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта. Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс — це такий кодифікаційний акт, який забезпечує де­тальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи тієї галузі законодавства. У сучасному законодавстві України існує вісімнадцять кодексів, зокрема, Бюджетний кодекс, Господарсь­кий кодекс, Цивільний кодекс, Сімейний кодекс, Житловий кодекс, Кримінальний кодекс, Кодекс про адміністративні пра­вопорушення, Цивільно-процесуальний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс, Лісовий кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс торговельного мореплавства, Кодекс про надра.

Статути, положення — це кодифікаційні акти, в яких виз­начається статус певного виду державних організацій і органів До таких не належать положення про індивідуально визначені органи, що не мають загального характеру.