§ 11. Законність, правопорядок, суспільний порядок і дисципліна

Законність — явище багатогранне. її розглядають як принцип формування правової держави, як метод управління суспільством, як режим точного виконання закону. Законність трактують і як сукупність вимог, гарантій, що забезпечують порядок у державі. Важливе значення мають і такі категорії, як зміцнення законності, порушення законності, стан законності тощо.

Передусім спинімося на законності як режимі точного вико­нання чинного закону, оскільки закон тільки тоді має соціальну цінність, коли він виконується.

Тобто, законність — це правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості та правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей;ре­жим, за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою і громадянським суспільством.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних актів;

б) єдиність вимог щодо дотримання виконання законів;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

ґ) забезпечення прав людини;

д) невідворотність відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв'язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості тощо.

В Україні діє принцип верховенства права (правового зако­ну). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Решта нормативно-правових актів (включно з Конституцією та правовими актами Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Щодо громадян діє принцип: «Дозволено все, що не заборо­нено законом». Державні органи, органи місцевого самовряду­вання, посадові особи діють за принципом «дозволено лише те, що визначено законом»

Єдина законність означає, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти стосовно всіх суб'єктів права.

Незаперечність закону в соціальній практиці характеризуєть­ся тим, що ніхто не може скасувати закон, окрім органу, який його прийняв.

Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не тільки проголошуються, а й впроваджуються в життя.

Забезпечення прав людини. Одним із важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і гро­мадянина закріплені в Конституції України та деталізуються в чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує пра­ва людини в усіх сферах її життєдіяльності.

Невідворотність відповідальності за правопорушення. Кож­не скоєння правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за скоєння правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишалося нерозкритим.

Взаємозв'язок законності й доцільності. Закони та на їхній основі підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що недоцільно для громадянсько­го суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен захи­щати інтереси тільки якоїсь певної партії, класу чи групи лю­дей. Якщо норма права перестає бути доцільною, її належить негайно скасувати, а до того її дію має призупинити відповідний суд за власною ініціативою чи за поданням виконавчих або інших органів.

Взаємозв'язок законності та культурності. За відсутності єдиної законності немає й культурності. Ці два поняття взаємо-умовлювані. Якщо немає достатньої культурності, то немає й достатньої законності.

Взаємозв'язок законності та справедливості. Не тільки сам закон, а й способи його здійснення, а також його втілення в по­всякденне життя мають спиратися на справедливість.

Законність і демократія. Демократія (в перекладі з грецької — «народовладдя») означає:

а) широку участь громадськості в управлінні справами дер­жави й суспільства;

б) підвищення активності політичних партій і громадських організацій, інших громадських об'єднань;

в) зміцнення правової основи державного та суспільного життя;

г) утвердження прав і свобод громадян і людини;

ґ) свободу інформації та постійне врахування громадської думки;

д)  вдосконалення системи державних органів і органів місцевого самоврядування.

Законність є невід'ємним елементом демократії. Демократія не може бути над законом чи поза законом, а тільки в межах закону. Конституція України має вищу юридичну силу, її нор­ми прямої дії. Решта правових актів не повинні суперечити Конституції і конституційним законам України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи мають діяти в межах їхньої компетенції.

Результатом законності визнають певний її стан - правопо­рядок. Це реалізовані правові норми в системі суспільних відносин, в яких діяльність суб'єктів права є правомірною.

Правопорядку притаманні наступні риси: непорушення за-гальноправових заборон; безперешкодне здійснення правового становища людини і громадянина, державних і громадських організацій, їхніх об'єднань; реалізація учасниками правовід­носин суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків; невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів.

Із законністю і правопорядком тісно пов'язані такі юридичні категорії, як суспільний і громадський порядок, дисципліна.

Суспільний порядок — реальна узгодженість суспільних відносин, що відповідають не тільки нормам права, а й соціаль­ним принципам, суспільній моралі.

Громадський порядок — порядок у громадських місцях.

Дисципліна — своєчасне і точне виконання вимог, що випли­вають з нормативних та індивідуально-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм. Розрізняють такі її види: державна, фінансо­ва, бюджетна, виробнича, трудова, військова, навчальна, еколо­гічна тощо.

Отже, законність як режим відповідності суспільних відносин чинним законам (іншим нормативно-правовим актам), що утворюється завдяки їх здійсненню суб'єктами права, харак теризується правопорядком.

Дисципліна як режим відповідності суспільних відносин на­явним соціальним нормам, що утворюється завдяки їх здійснен­ню всіма соціальними суб'єктами, характеризується громадсь­ким порядком.

Гарантії законності — це засоби та умови, з допомогою яких держава забезпечує повне й послідовне здійснення її вимог Розрізняють загальні та спеціальні гарантії

Загальні гарантії — це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби та умови, за яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії — це спеціальні юридичні засоби та умо­ви, що реально забезпечують вимоги законності. До них нале­жать: виявлення правопорушень; запобігання правопорушен­ням; припинення неправомірних діянь, що почали скоюватися, засоби захисту від правопорушень; засоби відтворення поруше-законності; юридична відповідальність.

До юридичних умов слід віднести: вдосконалення правової системи, повноту, відсутність суперечності, рівень розвитку чин­ного законодавства, правосвідомості та правової культури; ефек­тивну систему контролю й нагляду за законністю; якісну та ефек­ті вну роботу юридичних органів; високоефективний держав­ний примус тощо.

Отже, законність забезпечується системою гарантій.

Право громадян України на захист є однією з гарантій зміцнення законності. Згідно з чинною Конституцією України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55). Зміст цього права включає: гарантовану можливість на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини; можливість звер­татися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних су­дових установ чи до відповідних органів міжнародних органі­зацій, членом або учасником яких є Україна; суб'єктивне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних діянь.

Це право деталізується нормами галузевого законодавства: кримінального, адміністративного, цивільного тощо. Криміналь­не законодавство забезпечує охорону і захист життя, здоров'я, свободи, честі й гідності особи. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за вчинення злочинів: проти жит­тя; проти здоров'я; статевих; що створюють небезпеку для жит­тя і здоров'я людини; що посягають на особисту свободу; проти честі й гідності особи.

Особисте майно також захищається кримінальним законо­давством (наприклад, злочини проти особистої власності гро­мадян і кримінальна відповідальність за них).

Право на захист забезпечується й за розгляду справ про адміністративні правопорушення. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, може користуватися юридич­ною допомогою адвоката (ст 268 КпАП України).

Право на захист своєї честі й гідності в судовому порядку мають громадяни та організації в цивільному процесі. Названі суб'єкти мають право вимагати від суду спростування відомос­тей, що ганьблять їхні честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності (статті 297, 299 ЦК України). Захист цивільних майнових і пов'яза­них з ними особистих немайнових прав здійснюється в уста­новленому порядку загальним або третейським судом. Захист названих прав громадян може здійснюватися профспілковими та іншими громадськими організаціями, а також в порядку звернення до державних органів, оскарження дій адміністра­тивних актів тощо.

Отже, чинне законодавство України передбачає право грома­дянина на захист свого життя, здоров'я, честі й гідності, особи­стої свободи та майна. Такий захист може здійснюватись у су­довому, адміністративному та іншому порядку.

Одним із способів здійснення такого права є право людини на скаргу Згідно з чинним законодавством, можуть бути оскаржені дії службових осіб, державних і громадських органів в адміністративному і судовому порядку. Шкода, заподіяна не­законними діями цих суб'єктів під час виконання ними їхніх обов'язків, повинна бути компенсована. Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. регулює можливості людини і громадянина щодо практичної реалізації конститу­ційного права оскарження вищезгаданих дій чи бездіяльності посадових осіб. До суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Згідно з Конституцією України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен). Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. пе­редбачає, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради Ук­раїни з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнарод­ними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верхов­ною Радою України.

Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише:

—між громадянином України, незалежно від місця його пе­ребування, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

—між іноземцем чи особою без громадянства, які перебува­ють на території України, та органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Мета парламентського контролю за додержанням конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, полягає у:

-   захисті прав і свобод людини і громадянина, проголоше­них Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

-   додержанні та повазі до прав і свобод людини і громадяни­на всіма органами державної влади та місцевого самоврядуван­ня, їх посадовими особами;

-   запобіганні порушенням прав і свобод людини і громадя­нина або сприянні їх поновленню;

-   сприянні приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів у цій галузі;

-   поліпшенні і подальшому розвиткові міжнародного співро­бітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

-   запобіганні будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

-   сприянні правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу¹.

Якщо вичерпано внутрішні державні можливості захисту суб'єктивних прав з допомогою механізмів, що діють в Україні, людина має змогу звернутися за захистом її прав до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учас­ником яких є Україна. До таких механізмів належать:

1.    Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй (ГА ООН), яка прийняла 10 грудня 1948 р. Декларацію прав люди­ни. ГА ООН утворила такі органи: Спеціальний комітет з деколонізації; Спеціальний комітет проти апартеїду; Спеці­альний комітет з розслідування дій Ізраїлю, що зачіпають права населення окупованих територій, та Комітет із здійснення невід'ємних прав палестинського народу.

2.    Рада безпеки, яка зосереджує увагу на різних ситуаціях,пов'язаних з порушенням прав людини.

3.    Екологічна та соціальна рада (ЕКОСОР), яка утворила ряд комітетів і комісій, а саме: Комітет з прав людини; Комісію зі статусу жінок; Комісію з соціального розвитку; Комісію із запобігання злочинності та кримінального правосуддя.

4.    Комісія з прав людини (КПЛ ООН) є головним органом ООН, що опікується правами людини; Підкомісія з питань запобігання дискримінації та захисту меншин, яка допомагає в роботі КПЛ ООН.

5. Спеціалізовані установи ООН: Міжнародна організація праці (МОП); Освітньо-наукова та культурна організація (ЮНЕСКО); Міжнародна юридична комісія (МЮК); Верхов­ний комісар ООН та деякі інші.

Отже, в Україні захисту суб'єктивних прав людини й грома­дянина надається належне значення. Якщо використано всі внутрішні можливості, людина може захистити свої права з до­помогою міжнародних організацій та іншими не забороненими законом засобами.

Висновки

1. Право та держава мають розглядатися в постійній взаємодії,взаєморозвитку, взаємофункціонуванні.

2.  Як самостійне явище право має свої поняття, ознаки, функції,форму і середовище здійснення.

3.  Теоретичні знання про право сприяють оволодінню регулятивно-юридичними механізмами в повсякденному житті, формують навички його практичного застосування.

4.  Вміння користуватися правом допоможе активно здійсню­вати, охороняти і захищати права людини в громадянському суспільстві.

Запитання та завдання для самостійної перевірки знань

* 1. Розкрийте визначення загально-соціального та юридичного права шляхом відмежування у таблиці їх загальних і відмінних ознак.

2. Які загально-соціальні та юридичні функції права вам відомі?

* *3. Розкрийте значення загальнолюдських принципів права з на­веденням, за можливості, конкретних прикладів, заповнивши таб­лицю:

*4. Охарактеризуйте джерела права, заповнивши відповідну таблицю:

**5. Покажіть на прикладах за власною участю співвідношення законності, правовопорядку, суспільного порядку і праводисципліни.

6. Знайдіть у Конституції України статті, що характеризують
право громадян на захист.

7. Дайте визначення поняття «правовідносини».

*8. Наведіть приклад конкретних правовідносин і вкажіть їх об'єкт, суб'єкти та інші елементи.

*9. Порівняйте норми права та норми релігії.

*10. Порівняйте правовий звичай та правовий прецедент.

*11. Порівняйте нормативний договір та нормативно-правовий акт.

*12. Порівняйте кодифікацію та інкорпорацію.

* * 13. Розкрийте зміст принципу верховенства права і поясніть, в чому полягає його відмінність від принципу верховенства закону